Еміграція і смерть івана мазепи
6 липня 1709 року Мазепа і Карл XII були в Очакові, а 1 серпня перейшли до Бендер, де турецький уряд призначив їм місце пере- бування. З Мазепою були тільки Орлик з родиною, Ломиковський, Войнаровський, Горленко, Мирович Герцик, Гордієнко і ще кілька старшин.
Гетьман прибув до Бендер уже зовсім хворий і не вставав з ліж- ка. Сили шведів не були вичерпані: Карл XII чекав нових військ із Швеції і хотів продовжувати війну з Петром. Мазепа вірив у мож- ливість укласти коаліцю держав для боротьби з Москвою.
21 вересня 1709 року в Бендерах упокоївся Іван Мазепа. Похо- вано гетьмана спочатку біля Бендер, а пізніше перенесено його останки до манастиря в Галаці. З ним зійшов зі світу один із най- видатніших діячів України, людина вийняткових адміністративних та дипломатичних здібностей. Він прагнув створити з України не- залежну державу західньоевропейського типу, з абсолютною вла- дою правителя — гетьмана чи князя. Україну хотів він піднести на високий рівень культури. Українська Колегія за його гетьманування була підвищена на рівень Академії. Пишні будови, блискучий стиль «мазепинського барокко» прикрашали не тільки Київ та Чернігів, але й інші міста. Багаті дари в манастирі розносили славу України та її гетьмана. Зла доля поставила його супроти Петра 1, що також прагнув піднесення своєї держави і що в цьому двобою вийшов пе- реможцем.'"
Пилип орлик (1710—1742)
Смерть гетьмана Івана Мазепи була новою катастрофою для України. Старий, хворий, прикутий до ліжка, пін залишався геть- маном до кінця, силою свого авторитету стримуючи групу українців, що подалася на еміграцію, від морального розкладу і впливаючи авторитетом свого ймення на молодого короля Карла XII.
По смерті гетьмана почався серед емігрантів неспокііі. Він зали- шив великі скарби в золотих монетах, коштовностях, гетьманських інсигніях. Поки був живий гетьман, ніхто не цікавився природою та походженням цих скарбів, бо за старими традиціями гетьман не ро- бив різниці між «приватом» і «фіском». Після його сморти постало питання: хто мас їх успадкувати? Чи вони належать державі, як державний фонд, чи персонально гетьманові і мають перейти до його єдиного спадкоємця, небожа Андрія Войнаровського.
Спеціяльна, так звана Бендерська комісія, що складалась з поль- ського генерала Станіслава Понятовського, шведського канцлера Генріха Мюллера, камергера Клінгерштірна і радника фон Кохена. вирішила, на підставі свідчення родича Войнаровського, управителя Мазепиних маєтків Бистрицького, що Мазепині скарби е його при- ватною власністю. Пізніше Бистрицький написав був листа Кар- пові XII, в якому засвідчив, що подав неправдиві зізнання. Але було вже запізно. Скарби дістав Войнаровський, і в значній мірі тим була визначена дальша доля еміграції, яка залишилася без ніяких за- собів.'^
У 1710 році обрано на гетьмана генерального писаря Пилипа Ор- лика. Це був один із найвидатніших діячів ХУІІ-ХУІІІ ст., самовід- даний український патріот, який все життя присвятив боротьбі зі' незалежність України. Він походив із чеського роду, одна лінія яко- го подалася до Польщі. Він народився 1672 року на Віленщині, вчив- ся в Києво-Могилянській колегії і був учнем славетного вченого Сте- фана Яворського, що був пізніше «місцеблюстителем» патріяршогс престолу в Москві. Орлик працював у Генеральній Військовій Кан- целярії, де його пізнав й оцінив Мазепа. З 1700 року став він гене-
ральним писарем і одним із найближчих і найбільш довірених лю- дей гетьмана. Він належав до нової формації Мазепиних співробіт- ників, не зв'язаний з родовою старшиною (крім шлюбу з дочкою Полтавського полковника Герцика) і всім був зобов'язаний своїл здібностям та гетьманській ласці. Довгий час він єдиний був утаєм- ничений в політичні пляни Мазепи й залишився вірним йому до смерти.'"
Обрання на гетьмана в 1710 році не було тільки почестю для Орли- ка воно було великим тягарем, тим більшим, що не дістав він нічого зі скарбів Мазепи і ввесь час повинен був витрачати власні гроші.
В день виборів Орлика схвалена була державна конституція під назвою «Конституція прав і свобід Запорізького Війська». Основний пункт її — проголошення незалежности України від Польщі та Мос- кви. Другим пун-ктом було встановлення козацького парляменту який мав скликатися тричі на рік; крім Генеральної старшини до нього мали входити представники від Запоріжжя та по одному пред- ставникові від кожного полку
Козацький парлямент обмежував владу гетьмана і робив з Укра- їни конституційну державу Карл XII підтвердив схвалену консти- туцію і став Гарантом незалежности України Ця конституція, в якій гармонійно поєднано інтереси гетьманату, стариптни як провідної верстви України, та Запоріжжя, як її військової сили, була в той же час маніфестом державної волі української нації перед цілим куль- турним світом, була «вікоповним пам'ятником української держав- но-політичної думки», — так характеризує Бендерську конституцію О. Оглоблин.'"
Конституція обмежувала права гетьмана на користь старшинської аристократії і точно встановлювала, якими прибутками може кори- статися гетьман. Конституція приділяла увагу також становищу мі- щан, посполитих та козаків — «людей убогих». В цілому була вона перемогою старшинської аристократії над гетьманським абсолютиз- мом і, за виразом О. Оглоблина, була «другою поразкою . . . гетьмана Мазепи після Полтавської катастрофи, яка завдала великого удару гетьманській владі»."*
До цього можна додати, що поява її негайно після Полатвської катастрофи може в значній мірі пояснити, чому саме пляни вели- кого гетьмана зазнали поразки: вона свідчить, що він не мав під со- бою твердого грунту, не мав середовища, на яке міг спиратися, не мав і тієї сили, яка могла б примусити всі середовища схилятися перед нею.
Гетьманування Пилипа Орлика пройшло поза Україною, але в боротьбі за її незалежність. Перші роки після Полтавської катастро- фи Карл XII і Орлик присвятили широкій дипломатичній діяльно- сті: Карл XII — у Царгороді, Орлик — в Криму, переконуючи Схід, що Москва — спільний ворог. 1710 року був підписаний союзний до- говір між козаками і кримським ханом, яким він визнавав незалеж- ність України і зобовязувався не припиняти війни з Москвою без згоди гетьмаяа. Донські козаки мали залежати від гетьмана. Григо- рій Герцик, генеральний осаул, їздив на Кубань, до султана Кубан- ського та донських козаків-ребелянгів з Некрасовим на чолі. Гірші наслідки мали переговори з поляками, які не погоджувалися пере- дати Правобережжя Україні.
В листопаді 1710 року Туреччина проголосила війну Москов- щині. В поході брали участь великі сили. Крім кримського хана, йшов його син. Кубанський султан. Метою походу було заволодіти Воронежем, де були корабельні, але цієї мети не досягнено. Та- тари забрали ясир і повернулись до Криму.
Пізніше вийшла на Правобережну Україну нова коаліція: Орлик, Гордієнко з запорожцями, польське військо під проводом Понятов- ського та Буджацький султан, також син Кримського хана. Союзни- ки досягли Білої Церкви, але здобути Н не змогли: буджацькі татари зрадили і, забираючи ясир та плюндруючи міста й села, пішли на свої землі. Орлик і запорожці примушені були повернутися до Бея- дер, до своєї штаб-квартири.
1711 року Петрова армія досягла Прута, але там її оточили тата- ри, турки, поляки й українці. Становище Петра, здавалося, було безвихідне, але йому вдалося відкупитись. На підставі мирового до- говору Туреччина дістала Озів, а Петро 1 зрікся Запоріжжя та Пра- вобережної України."' Шведи не дістали нічого. Неясні вирази дого- вору дали можливість по-різному його тлумачити, і Орлик доводив, що Москва повинна була уступитися з Лівобережної України. Ту- реччина розпочала нову війну з Москвою, але Петро знову відку- пився, заплативши 100.000 «червоних» за те, що Туреччина призна- ла йому права на Лівобережну Україну. Визнання Туреччиною в 1712 р. Орлика володарем Правобічної України не дало нічого: Тітра- вобережжям заволоділа Польща.
Року 1714 Орлик виїхав з Карлом XII до Швеції. Після того жив він то в Німеччині, то знов у Туреччині, в Салоніках. Все своє жит- тя присвятив екзильний гетьман Україні, намагаючись переконати європейських діячів, яку велику небезпеку несе для Европи зміц- нення Москви. Після закінчення Північної війни Московське цар- ство перетворилося на Російську імперію із столицею на берегах Не- ви, Санкт-Петербургом. Ця імперія з самого початку виявляла ім- періялістичні нахили, і жертвою їх ртала Україна. Російська імперія вважала себе спадкоємницею Московського царства — ПІ Риму. Ор- лик намагався створити коаліцію європейських держав проти Росії — із Швеції, Туреччини, Криму. Особливі надії покладав він на Францію, король якої, Людвик XV, одружився з дочкою Станіслава Лещинського. В проектах коаліції Орлик брав до уваги Гетьманщи- ну, Буджацьку Орду, Січ, Донське козацтво, астраханських та волзьких татар.
30-річна діяльність екзильного гетьмана не мала практичних нас- лідків, але він багато зробив в ідеологічному відношенні: поширив в Европі ідею незалежної України, потрібної для Европи, для євро- пейської рівноваги проти щораз сильнішої Росії. Праця Пилипа Ор- лика і його сина, генерала французької армії Григора Орлика, була ваяиіива і з іншого погляду: вони створили традицію мазепинців-емі- Грантів, апостолів Української Незалежної Держави, які довгий час лякали могутню Російську імперію.""