Заключення

Вважається, що сама ідея конституційного контролю з’явилася на початку ХVІІ століття У Великій Британії і була пов’язана з діяльністю Таємної ради, який визнавав закони легіслатур (законодавчих зборів) колоній недійсними, якщо вони суперечили законам англійського Парламенту, що були прийняті для цих колоній, чи загальному праву. Однак конституційний контроль у сучасному розумінні уперше з’явився у США: у справі У. Мербері троти Дж. Медісона у 1803 році Верховний суд під головуванням Дж. Маршалла оголосив, що федеральна Конституція – найвищий закон країни і будь-який закон Конгресу, що суперечить Конституції, може бути визнаний судом неконституційним.

Після Першої світової війни у Європі була розроблена власна модель конституційного контролю, яка у теперішній час стала розповсюджуватися і на інші континентах. У всякому випадку її сприйняли майже усі постсоціалістичні країни. Ідея європейської моделі належить ученому зі світовим ім’ям – австрійському юристу Гансу Кельзену, учаснику розробки австрійського закону 1920 року, а потім члену Конституційного суду цієї країни.

Європейська система передбачає заснування спеціальних судових чи квазісудових органів конституційного контролю. Такими органами є, наприклад, Конституційний суд в Італії, Конституційний трибунал у Польщі, Конституційна рада та частково Державна раду у Франції, Вищий конституційний суд у Єгипті. Саме дана, тобто європейська, модель конституційного контролю реалізована в Україні у 1996 році з прийняттям її нової Конституції, відповідного закону та початком реальної роботи Конституційним Судом України.

Нормативні джерела та література

1. Бессмертный А.К. Судебные и правоохранительные органы Украины: Пособие. – Харьков: Эспада, 2002. – 96 с.

2. Бюлетень законодавства і юридичної практики України. – 2001. - № 8: Законодавство України про судову і правоохоронну діяльність. – 352 с. /Шеф-редактор В.С. Ковальський. Київ. „Юрінком Інтер”.

3. Витрук Н.В. Конституционное правосудие. – М., 1998.

4. Гель А.П. та ін. Правоохоронні органи України: Курс лекцій / А.П. Гель, Г.С. Семаков, Д.П. Цвігун. – К.: МАУП, 2000. – 240 с.

5. Грошевой Ю.М., Марочкін І.Є. Органи судової влади в Україні. – К., 1997.

6. Євграфова Є. Акти Конституційного Суду України в системі національного законодавства // Право України. – 2001. - № 10. – С. 66-69.

7. Закон України „Про Конституційний Суд України” від 16 жовтня 1996 року № 422/96-ВР.

8. Закон України „Про статус суддів” від 15 грудня 1992 року № 2862-ХІІ.

9. Кривенко Л. Інституціоналізація конституційно-правової відповідальності – необхідна складова розширення та оновлення судової системи України // Право України. – 2003. - № 1. – С. 20-24.

10. Люшер Ф. Конституционная защита прав и свобод личности: пер. с франц. – М., 1993.

11. Мельник М.І., Хавронюк М.І. Правоохоронні органи та правоохоронна діяльність. Навчальний посібник. – К.: Атіка, 2002. – 575 с.

12. Новий судовий устрій в Україні (коментар та нормативне викладення Закону України „Про судоустрій України”) / За заг. ред. докт. юрид. наук, проф. А.О. Селіванова. – К.: Верховна Рада України, 2002.

13. Організація судових та правоохоронних органів [ Навч. посібник для студентів юрид. спеціальностей вищих навчальних закладів освіти / І.Є. Марочкін, В.В. Афанасєв, В.С. Бабкова та ін. ]; За ред. І.Є. Марочкіна, Н.В. Сібільової, О.М. Толочка. – Харків: Право, 2000. - 272 с.

14. Погорілко В., Федоренко В. Суб’єкти конституційно-правових відносин: поняття, ознаки, види // Право України. – 2002. - № 10. – С. 3-9.

15. Полешко А. Сучасний конституціоналізм та конституційна юстиція (з міжнародної конференції) // Право України. – 2000. - № 12. – С. 139-140.

16. Регламент Конституційного Суду України. Затверджений рішенням Конституційного Суду України 5 березня 1997 року.

17. Савчин М. Конституційний Суд України у механізмі гарантування прав і свобод людини // Право України. – 1999. - № 4. – С. 35-39.

18. Селиванов А. Представник і представництво у конституційному та загальному судочинстві // Право України. – 2004. - № 3. – С. 3-8.

19. Скомороха В. Зміцнювати конституційний правопорядок у державі // Право України. – 2002. - № 8. – С. 3-10.

20. Скомороха В. Конституційний Суд України: досвід і проблеми // Право України. – 1999. - № 1. – С. 8-14.

21. Стефанюк В. Проблеми конституційного та адміністративного правосуддя при застосуванні норм Конституції України та інших законів // Право України. – 2002. - № 2. – С. 3-6.

22. Суд, правоохоронні та правозахисні органи України: Навч. посіб. / В.С. Ковальський (керівник авт. колективу), В.Т. Білоус, С.Е. Демський та ін.; Відп. ред. Я. Кондратьєв. – К.: Юрінком Інтер, 2002. – 320 с.

23. Судові і правоохоронні органи України: Підручник / Під ред. Проф. О.М. Бандурки. – Харків; Ун-т внутр. Справ, 1999. – 350 с.

24. Судебные и правоохранительные органы Украины: Учебное пособие / Под ред. А.С. Васильева, Е.Л. Стрельцова. - Х.: „Одиссей”, 2006. – 360 с.

25. Тесленко М. Правова природа актів Конституційний Суд України // Право України. – 2000. - № 2. – С. 6-9.

26. Тимченко С.М. Судові та правоохоронні органи України. Навчальний посібник. – К.: „Центр навчальної літератури”, 2004. – 304 с.

27. Тодика Ю.М., Марцеляка О.В. Конституційний Суд України і прокуратура в конституційно-правовому механізмі забезпечення основних прав громадян. – Х., 1998.

28. Тюріна О.В. Сучасні системи правоохоронних органів (порівняльно-правове дослідження) / Автореф. дис. канд. наук. – К.: Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2001.

29. Шевчук С. Щодо обов’язковості рішень Конституційного Суду України у контексті доктрини судового прецеденту // Право України. – 2000. - № 2. – С. 45-49.

30. Щербак С. Щодо виконання рішень Конституційний Суд України // Право України. – 1999. - № 12. – С. 83-84.

31. Янчук А. Конституционная юстиция в странах мира // Юридическая практика. – 2004. – № 11. – 16 марта.

32. Янчук А. Ретроспектива работы КСУ в 2003 году // Юридическая практика. – 2004. – № 11. – 16 марта.