120. Правовідносини: поняття, ознаки, види.

Поняття правовідносин, на перший погляд, визначити нескладно - це суспільні відносини, котрі врегульовані нормами права. Якщо послідовно розвивати цю точку зору, то прийдеться визнати, що правовідносини завжди по­роджуються правом і що право здатне перетворити в них будь-який побутовий зв'язок між людьми. Проте це не зовсім так. Існує немало форм взаємодії між лю­дьми, які правом не регулюються. Отже, правовідносини - це індивідуалізовані суспільні відносини, взаємна по­ведінка учасників яких юридичне закріплена і забезпечується можливістю держа­вного примусу.

Правовідносини характеризуються рядом ознак:

а) вони завжди пов'язані з правом. Норма права передбачає умови виникнен­­ня, зміни чи припинення правовідносин. Вказівка на ці умови міститься в гіпотезі норми і називається юридичним фактом. Вона ж передбачає зміст правовідносин;

б) в основі виникнення, зміни припинення правовідносин лежить життєвий випадок (дія чи подія), на який вказано в гіпотезі норми права, котра передбачає ці правовідносини - юридичний факт. Настання юридичного факту необхідне для правовідносин на відміну від інших видів суспільних відносин;

в) правовідносини є індивідуальним зв'язком між суб'єктами права, котрі конкретно визначені. Відзначимо, що "конкретно визначені" - це не значить "пер­­соніфіковані". Визначаються лише видові ознаки конкретних суб'єктів.

г) учасники правовідносин завжди володіють суб'єктивними правами і несуть обов’язки. Суть цих прав і обов'язків визначають зміст правовідносин. Частіше ­всього учасники мають одночасно і права, і обов'язки;

д) правовідносини містять інтелектуальний і вольовий елементи. Інтелектуа­­льний елемент означає усвідомленість поведінки, котра регулюється, нормою пра­­ва, вольовий - здатність суб'єкта не лише усвідомлювати, а й керувати своєю по­­ведінкою;

е) реалізація правовідносин забезпечується всіма засобами правового регулю­­вання і правового впливу (наприклад, мірою юридичної відповідальності).

Правовідносини мають складну структуру (суб'єкт, об'єкт, суб'єктивне пра­во, обов'язок) і підлягають видовій класифікації.

Класифікація правовідносин здійснюється за підставами, подібними до кла­сифікації правових норм:

1) з точки зору галузі права правовідносини поділяються на конституційні, трудові, адміністративні тощо.

2) за характером свого змісту правовідносини поділяються на:

а) загальнорегулятивні, які виникають на основі правових норм, гіпотези яких не містять вказівок на юридичні факти. Такі норми породжують у всіх адресатів однакові права або обов'язки без усяких умов і містяться, як правило, в законах (наприклад, конституціях);

б) регулятивні, які виникають на основі норми права і юридичних фактів (по­діями і правомірними діями) або договору;

в) охоронні, які виникають на основі охоронних норм і правопорушень;

3) за кількісним складом учасників правовідносини бувають прості (лише між двома суб'єктами) та складні (між трьома і більше суб'єктами);

4) залежно від ступеня конкретизації учасників правовідносини можуть бу­ти відносними і абсолютними. У відносних правовідносинах конкретно визначе­ними є усі їх учасники (наприклад, продавець і покупець). В абсолютних же ви­значеною є лише сторона - це кожен, хто має обов'язок утримуватися від пору­шень суб'єктивного права (права власності, наприклад);

5) за характером обов'язку правовідносини поділяються на активні й пасив­ні. У правовідносинах активного типу обов'язок полягає у вчиненні позитивної (активної) дії, а пасивного типу - в утриманні від дій, заборонених правовими нормами;

6) залежно від розподілу прав і обов'язків між учасниками правовідносини поділяються на двосторонні та односторонні. Двосторонні правовідносини - це такі, в яких кожен із суб'єктів має і права, і обов'язки, а односторонні - коли учас­ники наділені або лише правами, або лише обов'язками.