108. Підзаконний акт: поняття і ознаки.

Підзаконними актами виступають такі правові акти, які видаються компетен­тними органами на підставі закону, відповідно до його змісту і на його виконання. Підзаконні акти покликані деталізувати, конкретизувати положення закону. Тому й кількісно їх набагато більше.

До характерних ознак підзаконного акту належать:

а) вони засновані на законі. Підзаконний характер правового акта відобража­­ється, в першу чергу, в тому, Ідо він видається внаслідок повноважень суб’єкта правотворчості, визначених законом;

б) підзаконні акти мають меншу юридичну силу порівняно з законами. У разі розходження в їх змісті правореалізаційний суб'єкт чи правозастосовний орган бе­­зумовно повинні керуватися законом;

в) вони регламентують набагато ширше коло суспільних відносин порівняно з законами. У цьому плані можна сказати, що підзаконні акти конкретизують, дета­­лізують закон;

­г) підзаконні акти спрямовані за виконання закону та інших нормативних ак­тів, які мають силу закону.

Критерії для класифікації підзаконних актів є різноманітними. З точки зору наявності в них норм права вони поділяються на нормативні та індивідуальні. Ін­дивідуальні акти діють одноразово і торкаються конкретного життєвого випадку чи окремого індивіда чи групи конкретно визначених індивідів. Наприклад, указ президента про призначення на посаду прем'єр-міністра. Підкреслимо це, бо, на­гадаємо, закони завжди є нормативними актами.

Система: За суб'єктами видання і належною їм юрисдикцією підзаконні акти поділя­ються на чотири групи:

1. загальні підзаконні акти - це підзаконні акти, котрі діють на всій території країни й видаються главою держави та урядом. Наприклад, Президент України­ видає укази і розпорядження, Кабінет Міністрів України - постанови і розпоря­­дження;

1. відомчі підзаконні акти - це такі акти, які діють на обмежену сферу суспі­­льних відносин й видаються міністерствами і відомствами (наприклад, наказ міні­­стра, наказ голови Державного комітету);

2. місцеві підзаконні акти - це акти, юридична сила яких поширюється на певну ділянку території країни, наприклад, певну адміністративно-територіальну одиницю. До них належать акти безпосереднього волевияву територіальної громади, акти місцевих органів державного управління і органів місцевого самоврядування. Наприклад, голова місцевої державної адміністрації видає розпорядження, місцева рада, як і її виконавчий комітет, приймає рішення, керівники структурних підроз­­ділів місцевих держадміністрацій та виконавчих комітетів місцевих рад видають накази, сільські, селищні, міські голови видають розпорядження.

3. внутрішньоорганізаційні підзаконні акти - це акти, регламентація яких поширюється лише в рамках кадрового складу певної установи, підприємства, ор­­ганізації. Вони видаються керівниками чи керівними органами цих організацій. Наприклад, наказ ректора університету про зарахування студентами першого кур­­су таких-то осіб.

109. Система підзаконних актів України.

Якщо розуміти під "законодавством" не лише систему законів, а ширше - систему нормативно-правових актів і нормативних договорів України, то на сьогоднішній день у нашій країні сформувалася така вертикальна структура системи законодавства:

1. закони України: а) Конституція України; б) міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України; в) закони Верховної Ради України;

2. нормативно-правові акти Президента України;

3. нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України;

4. нормативно-правові акти міністерств і відомств;

5. нормативно-правові акти Автономної Республіки Крим: а) Конституція ­Автономної республіки Крим; б) нормативні рішення та постанови Верховної Ра­ди Автономної республіки Крим; в) нормативно-правові акти Ради Міністрів Ав­тономної Республіки Крим;

6. нормативно-правові акти місцевих державних адміністрацій (розпоря­дження голів місцевих держадміністрацій);

7. нормативно-правові акти органів місцевого самоврядування: а) рішення представницьких органів самоврядування (місцевих рад); б) розпорядження сільських, селищних, міських голів;

8. нормативні накази та розпорядження адміністрацій державних підприємств.

9. колективні угоди, що укладаються згідно з законодавством про працю;

10. Рішення Конституційного Суду України про неконституційність законів ницих правових актів Верховної Ради України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, правових актів Верховної Ради Автономної Республі­ки Крим;

11. рішення загальних та господарських судів про визнання незаконними нормативно-правових актів (за виключенням актів, що є предметом розгляду Конституційного Суду України).

Вищенаведену вертикальну структуру законодавства навів у своєму дисерта­ційному дослідженні вже згадуваний Погорєлов В. Є. Він підтримує думку відо­мого вченого Рабиновича П.М. щодо існування в Україні специфічних юридичних актів, які можуть набувати нормативного значення. До них відносяться судові рі­шення про визнання незаконними певних нормативно-правових актів, внаслідок чого вони втрачають (припиняють) свою чинність. За юридичною природою такі рішення є правозастосувальними актами, проте, правові приписи про незаконність того чи іншого нормативного акту, що містяться в них, мають нормативний харак­тер, оскільки розповсюджують свою дію на всіх суб'єктів, які підпадали під регу­лювання незаконних нормативних актів. Тому у вертикальну структуру законо­давства потрібно включити і означені юридичні акти, тобто рішення Конституцій­ного суду щодо визнання неконституційними деяких нормативних актів (законів України, указів Президента України, постанов Кабінету Міністрів України) та рі­шення судів загальної юрисдикції про визнання незаконними нормативних актів.