107. Закон: поняття і ознаки.

У більшості сучасних демократичних державах основним джерелом права є закон. Під останнім слід розуміти нормативно-правовий акт вищої юридичної си­ли, прийнятий за особливою процедурою вищим представницьким органом дер­жавної влади або безпосередньо народом, який регулює найважливіші ділянки су­спільних відносин. Закон відрізняється від інших джерел права такими специфічними ознаками:

1. цей правовий акт завжди є нормативним, тобто містить норми права, тоді як, наприклад, підзаконні акти можуть бути і нормативними, і індивідуальними.

1. закон є наслідком правотворчої діяльності парламенту або приймається через референдум.

2. закон приймається лише в особливому порядку, який називається законо­­давчим процесом (процедурою).

3. закон регулює не будь-які, а лише найважливіші суспільні відносини з точ­­ки зору, звичайно, самого суспільства і держави.

5. закон має вищу юридичну силу порівняно з іншими джерелами права.

5. закон є базовим елементом правової системи, дороговказом для інших суб’єктів правотворчої діяльності.

Розрізняють кілька видів законів: конституції (основні закони), конституційні закони (вносять зміни до конституцій, приймаються за ускладненою процедурою) і звичайні закони.

У більшості сучасних демократичних державах основним джерелом прав­а є закон. Під останнім слід розуміти нормативно-правовий акт вищої юридичної си­ли, прийнятий за особливою процедурою вищим представницьким органом дер­жавної влади або безпосередньо народом, який регулює найважливіші ділянки су­спільних відносин. Тут і далі маємо на увазі закон саме як парламентський акт чи ­рішення, схвалене в ході всенародного голосування, а не як нормативні акти,­ прийняті іншими органами, котрі за силою прирівнюються до закону (делеговане за­конодавство).

­У країнах, де права людини поважаються, ставляться підвищені вимоги до змісту закону, який має бути правовим. Останнє зараз означає, в першу чергу, те що закон своїми положеннями не порушує міжнародно-правових стандартів в га­лузі прав людини.

Закон відрізняється від інших джерел права такими специфічними ознаками:

1. цей правовий акт завжди є нормативним, тобто містить норми права, тоді як наприклад, підзаконні акти можуть бути і нормативними, і індивідуальними. ­Закон в силу своєї природи поширюється на невизначену кількість суб'єктів та підлягає застосуванню невизначену кількість разів. Разом з тим, закон може поширюватися не на всю територію країни, а лише на окрему частину. Наприклад, законом може бути створено спеціальну економічну зону в межах певної адмініст­­ративно-територіальній одиниці.

2. закон є наслідком правотворчої діяльності парламенту або приймається через референдум. У монархічних формах правління такі повноваження може мати ­й глава держави-монарх. Навіть демократичні держави передбачають можливість так званого "делегованого законодавства", тобто права для урядів приймати акти із силою закону;

3. закон приймається лише в особливому порядку, який називається законо­­давчим процесом (процедурою). Сама така процедура закріплюється на рівні зако­­ну, її порушення є підставою для не чинності даного закону. В Україні, правда процес законотворення на рівні закону врегульований лише частково - положен­­нями Конституції України;

4. закон регулює не будь-які, а лише найважливіші суспільні відносини з точ­­ки зору, звичайно, самого суспільства і держави. Такий стан речей має місце у бі­­льшості країн. Разом з тим, не можна не погодитися з українським дослідником ­Г.Дугкою, котрий стверджує, що сама категорія "найбільш важливі суспільні від­­носини" має оціночний характер, оскільки до цього часу критеріїв "найбільш важ­­ливих суспільних відносин" не вироблено. Складність вирішення цієї проблеми полягає в тому, на думку вказаного вченого, що суспільні відносини дуже динамі­­чні, вони змінюються відповідно до змін економічної, політичної, соціальної ситу­­ації. Отже, піддається зміні і ступінь їх важливості. Відомі випадки, коли законом ­регулювались менш важливі суспільні відносини, ніж постановами уряду і указа­­ми Президента, чи навпаки - закон і постанова уряду регулювали суміжні суспіль­ні відносини, однакові за своєю значимістю. Наприклад, Закони України "Про на­­сіння", "Про карантин рослин", "Про племінне тваринництво", "Про пестициди і ­агрохімікати" і Указ Президента "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за­ договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України". Більш­е того, досвід законотворчості показав, що поняття важливості і суттєвості суспіль­­них відносин має досить умовний характер. Врешті-решт, ступінь важливості ви­­значається самим законодавцем, за яким останнє слово.

Відзначимо, що в Україні відповідно до ст. 92 Конституції України виключно іконами України визначаються, наприклад, засади цивільно-правової відповіда­льності, а також діяння, що є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями як підстави кримінальної, адміністративної, дисциплінарної ­відповідальності, та відповідальність за такі діяння. Зазначені питання не можуть бути предметом регулювання підзаконними нормативно-правовими актами.

5. закон має вищу юридичну сипу порівняно з іншими джерелами прав, означає, що в разі невідповідності останніх закону вони можуть визнаватися дійсними. В Україні механізм забезпечення верховенства закону має складається з ­двох складових: а) конституційного правосуддя, котре передбачає, що Конституційний суд вправі розглянути закони та інші нормативно-правові акти вищого рів­ня на предмет їх відповідності повністю чи в частині Конституції України; б) суди ­загальної юрисдикції та господарські суди, які вправі розглянути справу про відповідність нормативно-правових актів закону. В разі визнання таких актів конституційними чи незаконними, вони визнаються нечинними.

6. закон є базовим елементом правової системи, дороговказом для ­суб’єктів правотворчої діяльності. На основі законів здійснюється правотворча діяльність органів управління, на основі них здійснюється діяльність усіх юридич­них установ.

Визначити місце закону в системі джерел права тої чи іншої країни інколи буває складно, бо декларативне проголошення "верховенства закону" може бути далеким від реалій. У такому випадку, на думку французького компаративіста Давида, необхідно відповісти на такі три запитання:

1. хто є законодавцем і хто ще вправі видавати закони?

2. які закони приймаються суб'єктами законотворчості і в яких сферах?

1. в якій мірі верховенство закону здійснюється насправді? Чи не викриваються наміри законодавця внаслідок тлумачення закону?

Розрізняють кілька видів законів, конституції (основні закони), конституцій закони (вносять зміни до конституцій, приймаються за ускладненою процедурою і звичайні закони.