99. Англо-саксонська правова система.

До англо-саксонської правової системи належать такі країни як США, Великі Британія, Канада, Австралія, Нова Зеландія, Ірландія, Індія та ще близько двох де, сятків країн, історично пов'язаних з Британською імперією. Не менше третини людства нині живе за цією правовою системою, яку ще називають "системою загального права". Англо-саксонське право не слід ототожнювати, як підкреслює французький вчений-компаративіст Рене Давид, з "англійським правом", дія якого обмежується лише Англією і Уельсом. У Сполучених Штатах Америки ця правова система функціонує на всій території, крім штату Луїзіана та Пуерто-Рико.

Розвиток загального права в Англії пов'язаний з періодом англо-саксонського права як права місцевого, діючого на обмежених територіях і скупо регулюючого окремі питання суспільного життя. З 1066 p., коли ця країна була завойована нор­мандцями, починається період становлення і розвитку загального права, діючого вже у всій Англії. Воно створювалося королівськими судами, які вже тоді звертали особливу увагу на питання, котрі потребують рішення, процедуру і докази. У XVI ст. розвивається право справедливості, яке формується лордом-канцлером. Дуа­лізм англійського права характерний до другої половини XIX ст.

Разом з тим, з другої половини XIX ст. у Великій Британії почали видавати збірки рішень вищих судових інстанцій, котрі виступають як прецеденти під час розгляду аналогічних юридичних справ. Протягом цього ж століття активізується також правотворча діяльність парламенту цієї країни, що зумовило зростання ролі закону в системі джерел права.

Спробуємо сформулювати основні ознаки англо-саксонської правової систе­ми:

1. серед джерел права домінує "право судової практики", коли в рішеннях судів не лише застосовуються, а й створюються норми права. Правила прецеденту означають обов'язок судів дотримуватися раніше прийнятих судових рішень;

2. закони-статути досі мають, по суті, другорядний характер. Навіть швид­­кий розвиток законодавства за останні півтора століть зберігає принцип, за яким норма закону набуває реальний смисл після її застосування судом;

3. як джерело права зберігає своє значення правовий звичай, в тому числі в конституційному праві;

4. в основі класифікації англійського права стоять правові інститути, а не га­­лузі права;

5. безумовний пріоритет процедурного права над матеріальним. Специфіка­ полягає у формах позовів, доказів, процедурних (процесуальних) правилах, зокре­­ма переважно усне і безперервне судочинство, короткість мотивації, суворий ри­­туал винесення рішення, включення адміністративних справ до сфери квазісудово­го розгляду;

6) низький ступінь кодифікації права, наявність консолідації як форми систематизації. Тісне переплітання всіх форм права, максимальна деталізація вміщених правових норм, принципи застосування - все це обумовило складність розвитку систематизації шляхом кодифікації.

Реально в англійському праві до цього часу мова йде лише про систематизацію шляхом консолідації - процесу об'єднання законодавчих положень з одного питання в єдиний консолідований акт без істотної зміни законів, які до нього входять. Процес консолідації розпочався у Великобританії ще в XV ст. Першим консолідуючим актом англійські юристи вважають Закон про робітників 1562 р.

Американське право, виступаючи невід'ємною частиною сім'ї загального права, відрізняється від англійського права більшим ступенем структурованості, систематизованості, величезним значенням Конституції. Серед специфічних ознак права США виділимо:

а) дворівневий правовий розвиток, за якого паралельно і в той же час у взає­­модії функціонують правові системи федерації і штатів;

б) високе становище і авторитет федеральної Конституції, питома вага якої практично визначається тлумаченням її положень Верховним судом США;

в) реалізація доктрини розподілу влади доповнюється введенням судового контролю за конституційністю законів;

г) збереження пріоритетної ролі судової практики поєднується з динамічним розвитком галузевого законодавства. В свою чергу, законодавство стрімко коди­­фікується, але поки що лише на рівні штатів;

д) конституціоналізація процесуального права.