98. Континентальна (романо-германська) правова система.

Ця правова система виступає найбільш давньою і широко поширеною в світі. її історичні корені формувалися в правових поглядах і в праві Римської імперії. Юридична класика Риму і його чітко розробленої системи правових понять і пра­вових норм як точних формул стала стійким фундаментом для наступного розвит­ку права в Європі. Можна стверджувати, що континентальна правова система ста­ла наслідком рецепції і, одночасно, модернізації римського права. Базою її пода­льшого розвитку стали середньовічні університети в Німеччині, Швеції, Франції та Іспанії. Впливало на цей процес також канонічне право. Починаючи вже з XIII ст. романо-германська правова система активно розвивається, долаючи державні кордони й стаючи надбанням всієї континентальної Європи.

Відзначимо, що всередині цієї правової системи, залежно від факторів, що вливали її формування, можна виділити романське право (Франція, Італія, Іспанія, Португалія, Бельгія, Туреччина, країни Латинської Америки), коте засноване під винятковим впливом римського права, та германське право (Німеччина, Австрія, Швейцарія, Греція), котре також засноване на базі римського права, але під знач­ним впливом германського звичаєвого права.

Зараз ця правова система характеризується такими особливостями:

1) право поділяється на дві сфери ~ публічне право і приватне право. Як­ правило, до публічного права відносяться такі галузі права як конституційне, ад­­міністративне, фінансове, кримінальне, кримінально-процесуальне, цивільно-­процесуальне, міжнародне публічне право. Приватне право складається із галузей: цивільне, сімейне, торгове, авторське, міжнародне приватне. Деякі галузі юридич­­на доктрина відносить до таких юридичних утворень, в яких норми публічного і приватного права тісно переплітаються: це трудове, аграрне, морське, повітряне право і деякі інші галузі. Слід також відзначити, що останнім часом поділ права на­ приват­не і публічне став менш жорстким, так як держава стала активніше втручатися в економічне життя суспільства;

2) жорстка галузева класифікація. Система права поділяється на галузі, се-­яких базовими виступають конституційне, адміністративне, цивільне, сімейне, трудове, соціальне, кримінальне, фінансове право, право містобудування, екологі­чне місцевого самоврядування, земельне, а серед процесуальних галузей - циві­льно-процесуальне, кримінально-процесуальне право, адміністративний процес, арбітражний процес, право доказів. В межах галузей права розвиваються підгалузі та інститути;

3) стійка ієрархія джерел права. Очолює цю ієрархічну систему конститу­­ція. Суди наділені повноваженнями здійснювати контроль за конституційністю інших нормативних актів. До цього слід додати, що верховенство закону - стабі­­льний принцип континентальної правової системи.

Американський вчений К. Осакве усі джерела права в континентальній пра­вовій системі поділяє на дві групи:

а) обов'язкові, до яких належать: Конституція; міжнародні договори; закон; підзаконний акт; торговий звичай; судовий прецедент — jurisprudence Constance - у Німеччині, Іспанії, але не в Франції; загальні принци­пи права; приватні правові угоди (договори);

б) необов'язкові (ненормативні): су­довий прецедент; доктрина (думка вчених); закон зарубіжних країн; рішення зару­біжних країн; судова практика.

4. високий ступінь кодифікації законодавства. Цей процес розпочався в єв­­ропейському праві з прийняття у Франції під керівництвом Наполеона Цивільного­ кодексу 1804 р. (побудований на базі Кодексу Юстиніана), Цивільного процесуа­­льного кодексу 1806 p., Кримінального і Кримінально-процесуального кодексу у­1810 р. Сьогодні в європейських країнах практично в кожній галузі права створені­ кодифіковані акти;

5. правові норми у своїй більшості мають загальний, абстрактний, а не ка­­зуальний характер. Це означає, що вони формулюються у вигляді загальних пра­­вил, а не через перелік можливих конкретних життєвих випадків;

6. зростання ролі міжнародного права для національних правових систем європейського континенту. У ряді країн нормам міжнародного права надається перевага порівняно з нормами внутрішньодержавного права. Так, ст. 25 Основного ­закону 1949 р. встановлює, що загальні норми міжнародного права мають перева­­гу перед законами і безпосередньо породжують права і обов'язки для жителів фе­­дерації;

7. правова консолідація європейського права. Саме з цією метою в 1991 р.­ була заснована Європейська асоціація сприяння законодавству. Правова інтеграція європейських країн активізувалася протягом 90-х років у вигляді уніфікації націо­­нальних правових комплексів для створення єдиної загальноєвропейської правової системи.

Слід відзначити також ряд теоретичних концепцій державної влади і демок­ратичних інститутів, властивих континентальній правовій системі:

а) визнання до­ктрини і принципів правової держави;

б) закріплення принципу розподілу влад;

в) забезпечення системи конституційного контролю;

г) регулювання адміністратив­ної юстиції;

д) гарантії розвитку багатопартійної системи;

е) забезпечення прав місцевого самоврядування.