83. Типологія держав. Формаційний і цивілізаційний підходи.

Поняття "тип держави" в сучасній юридичній літературі до останнього часу розглядається переважно в рамках формаційного підходу й визначалося як сукуп­ність найважливіших ознак держави, що відповідають однаковому економічному базису й мають схожу класову природу. У такий спосіб визначався по суті "істо­ричний тип держави", котрий відповідав певному історичному типу суспільства (рабовласницькому, феодальному, капіталістичному, соціалістичному та перехід­ному, під яким розумілися суспільства капіталістичної чи соціалістичної орієнта­ції).

Такий підхід заслуговує на увагу, проте обмежитися ним сучасна юридична наука не може. Київський вчений В. Якушик розробив власну концепцію класифі­кації типологій держав:

1. На підставі тих чи інших відмінностей у загальносистемних характерис­тиках держав "можна протиставляти один одному такі типи держав:

а) стабільні і нестабільні;

б) сприйнятливі до соціальних новацій та несприйнятливі;

в) з при­швидшеним темпом суспільного життя чи уповільненим;

г) які діють у нормальній та у надзвичайній обстановці;

д) здатні зберігати цілісність та такі, що розпада­ються;

е) молоді та такі, що мають давні традиції існування незалежної державно­сті.

2. Виходячи із специфіки соціальної бази є підстави для розрізнення таких типів держав:

а) поліетнічних та етнічно однорідних;

б) з політизованим та неполі­тизованим населенням;

в) з нормальною та деформованою соціальною структу­­рою;

г) з відсутністю панівних соціальних прошарків та з пануванням певного класу, етнічної чи вікової групи.

2. З урахуванням відмінностей в організації та функціонуванні держави мо­­жуть бути запропоновані такі типології: а) держави неправові та правові; б) легі­­тимні та нелегітимні; в) забюрократизовані та незбюрократизовані; г) з корумпо­­ваним та відносно чесним адміністративним апаратом; д) стабілізаційні (які гаран­­тують незмінність типу суспільного розвитку) та перехідні (такі, що забезпечують зміну типу суспільного розвитку); е) які забезпечують насамперед національні ін­­тереси та які обстоюють інтереси інших держав; є) відкриті і закриті щодо зовніш­­нього світу; ж) миролюбні та агресивні.

3. Залежно від особливостей найважливішої національної ідеї або доктрини, доцільно розрізняти такі типи держав:

а) світські, атеїстичні та релігійні;

б) які ке­­руються месіанською ідеєю та які не мають такої;

в) які здійснюють програму пришвидшеного розвитку та які зорієнтовані та помірний розвиток.

Крім наведеної вище класифікації, відзначимо також, що у другій половині­ XX ст. набула поширення типологізація держав на основі "цивілізаційного підхо­­ду", котра має в своїй основі поняття "цивілізації" (соціокультурної системи, що­ ­включає соціально-економічні умови життя суспільства, етнічні і релігійні основи, ступінь гармонії людини і природи, рівень свободи людини). Прихильники цього підходу (Єллінек, Кельзен, Коркунов, Гелбрейт, Тойнбі) відкидали формаційний (марксистський) підхід як одномірний. Вони поділяють цивілізації на дві групи:

3. первинні, до яких належать держави давньосхідні (Єгипет, Персія, Шуме­­ри, Вавилон тощо), еллінські (Афіни, Спарта), римська, середньовічна. Для них­характерна командно-адміністративна організація державної влади. Держава ви­­значає як політичний, так і господарсько-соціальний розвиток суспільства, а не визначається ними;

4. вторинні (держави нового й новітнього часу, сучасні держави), для яких характерне обмеженість державної влади ринковою економікою, релігійно-­культурними відносинами, тобто тим, що отримало назву "громадянське суспільс­­тво".

Всього англійський історик А. Тойнбі нарахував 21 цивілізацію, кожна з яких надає можливість функціонуванню держави, що існує в її межах.

З великої множинності сучасних типів держав можна виділити чотири окремі, на нашу думку, типи держав: світські держави, теократичні (релігійні) держави, дер­жаву апартеїду та перехідну (постсоціалістичну) державу.