64. Основні внутрішні і зовнішні функції Української держави.

Основні внутрішні функції Української держави

Основні напрямки діяльності Української держави нині визначаються не ли­ше переходом від тоталітаризму до демократії та від командної до ринкової еко­номіки, а й процесом становлення і зміцнення держави як такої. Ці два фактори, а також міжнародна ситуація й визначають специфіку функцій нашої держави на сучасному етапі.

В Україні функції держави (в конституційних положеннях вони називаються "основними напрямками внутрішньої і зовнішньої політики") визначає парламент - Верховна Рада (в Російській Федерації, до прикладу, це робить президент).

У перші роки після здобуття незалежності найважливішою функцією Україн­ської держави була діяльність, спрямована на конституювання суверенної держа­вної влади - вона завершилася юридичним і фактичним перетворенням України з суб'єкта радянської федерації у незалежну державу з усіма її атрибутами.

Серед внутрішніх функцій України, насамперед, визначимо її економічну фу­нкцію. Вона спрямована (згідно положень Конституції) на створення ринкової, соціально орієнтованої економіки на основі різних, але однаково захищених законом форм власності (державної, приватної, комунальної). Розглянемо основні підфункції держави в економічній сфері:

6. зміна відносин власності, співвідношення їх форм через приватизацію;

7. структурна перебудова економіки;

8. залучення іноземних інвестицій;

9. проведення антимонопольної політики;

10. підтримка підприємництва, особливо малого бізнесу тощо.

У реальній політиці, звичайно все набагато складніше. Законодавство про іноземні інвестиції за кілька років три рази докорінно змінювалося і це, поза сумнівом, не сприяло залученню інвестицій.

З економічною безпосередньо пов'язана соціальна функція Української дер­жави. Суть її полягає в державній підтримці непрацездатних і бідних осіб, багато­дітних і малозабезпечених сімей. Саме в цій функції полягає реалізація конститу­ційне закріпленого для України ідеалу "соціальної держави".

24 травня 2000 р. указом Президента України були затверджені "Основні на­прями соціальної політики України до 2004 p.". Відповідно до цього документу пріоритетами соціальної політики є створення умов для забезпечення достатнього життєвого рівня населення, розвитку трудового потенціалу, народонаселення, фо­рмування середнього класу, недопущення надмірної диференціації населення за рівнем доходів, проведення пенсійної реформи, надання адресної підтримки незахищеним верствам населення, всебічного розвитку освіти, культури, поліпшення охорони здоров'я населення.

До основних напрямів діяльності Української держа­ви у цій сфері належать:

а) забезпечення розвитку народонаселення;

б) удоскона­лення трудових відносин;

в) реформування системи соціального страхування;

г) захист громадян як споживачів;

д) розвиток гуманітарної сфери (освіти, науки, охорони здоров'я);

е) диференціація регіональної соціальної політики;

є) удоско­налення механізму соціальної політики.

Політична функція Української держави спрямована на реформування самої державної влади, її органів, інших інституцій демократичної політичної системи. Наскільки є незавершеною політична реформа в Україні станом на початок 2002 р. свідчить таке:

• статус цілого ряду органів державної влади вищого рівня законодавче не є визначеним (це стосується Верховної Ради України, Президента України, Кабінету ­Міністрів України, міністерств і відомств, Адміністрації Президента України то­­що) і регулюється кількома нормами Конституції України та підзаконними акта­­ми;

• становлення багатопартійної системи, котра би ефективно сприяла зміцнен­­ню демократичної системи, відбувається вкрай повільно. Державна влада та її но­­сії продовжують залишатися переважно "позапартійними". Навіть Уряд України, котрий відповідно до Конституції України забезпечує здійснення "внутрішньої і зовнішньої політики держави" епізодично демонструє "аполітичність", що, зви­­чайно же, протирічить досвіду всіх конституційних демократій. Такий підхід зни­­жує роль партійної системи в суспільстві і державі, деформує основоположні де­­мократичні цінності;

• Конституція України 1996 р. заклала цілий ряд системних недоліків до вла­­дної моделі й ініційована в 2000 р. конституційна реформа, незважаючи навіть на проведення всеукраїнського референдуму, залишилася нереалізованою;

• адміністративна реформа і, зокрема, перетворення в системі місцевого само­­врядування на сьогодні залишаються на концептуальному рівні;

• в Україні зберігаються державні електронні й друковані засоби масової ін­­формації.

Функція охорони прав людини нині проголошена пріоритетною в діяльності­ Української держави, особливо після вступу в 1995 р. до Ради Європи і прийняття 1996 р. нової демократичної Конституції. Ця діяльність здійснюється у таких площинах:

- наближення внутрішнього законодавства з цих питань до міжнародно-­правових стандартів шляхом приєднання до відповідних міжнародних договорів і приведення власної нормативної бази у відповідність із ними;

• закріплення прав людини у правових нормах найвищої юридичної сили й надання їм підвищеної стабільності;

• створення й налагодження ефективної діяльності інституційного механізму захисту прав людини (судів, інших державних органів, адвокатури);

Правоохоронна функція Української держави проявляється в діяльності всіх її державних органів. До прикладу, саме Верховною Радою України законодавче встановлюються діяння котрі є забороненими, встановлюються санкції за їх вчи­нення. Проте функціонують спеціальні органи, котрі займаються лише правоохо­ронною діяльністю: міліція, прокуратура тощо. В рамках цієї функції здійснюється судово-правова реформа, важливі кроки щодо впровадження якої були зроблені в червні 2001 р. Крім того, держава створює правові основи та умови для діяльності громадських правозахисних організацій.

Екологічна функція Української держави полягає в створенні правового ре­жиму охорони навколишнього середовища, раціонального використання природ­них ресурсів. У зв'язку з цим в Україні схвалені закони "Про охорону нав­колишнього природного середовища", "Про охорону атмосферного повітря", "Про природньо-заповідний фонд", "Про тваринний світ".

Ліквідація наслідків аварії на ЧАЕС - функція, котра в таких обсягах властива лише Україні. Діяльність у цьому напрямку має за мету допомогти людям, відсе­леним із зони обов'язкового відселення, яка зазнала радіоактивного забруднення, надати допомогу тим, які працювали в цій зоні, провести комплекс заходів щодо дезактивації забруднених територій. Після закриття ЧАЕС в грудні 2000 р. до цьо­го додається пошук додаткових джерел електроенергії, пов'язаних з цією обстави­ною.

Зовнішні функції Української держави

На міжнародній арені Україна веде активну політику, спрямовану на забезпе­чення таких завдань:

а) утвердження і розвиток України як незалежної демократи­чної держави;

б) забезпечення стабільності міжнародного становища України;

в) збереження територіальної цілісності держави та недоторканності її кордонів;

г) включення національного господарства у світову економічну систему для його по­вноцінного економічного розвитку, забезпечення потреб громадян і підвищення добробуту народу;

д) захист прав та інтересів громадян України, її юридичних осіб за кордоном, створення умов для підтримання контактів з зарубіжними українця­ми і вихідцями з України, подання їм допомоги згідно з міжнародним правом;

е) поширення у світі образу України як надійного і передбачуваного партнера.

Хоча формально Україна є одним із засновників ООН у 1945 p., незалежну внутрішню політику вона здійснює лише з 1991 р.

­Сучасна Українська держава здійснює відкриту зовнішню політику і прагне до співробітництва з усіма заінтересованими партнерами, уникаючи залежності від окремих держав чи груп держав, розбудовує свої двосторонні та багатосторон­ні відносини з іншими державами та міжнародними організаціями на основі прин­ципів добровільності, взаємоповаги, рівноправності, взаємовигоди, невтручання у внутрішні справи.

Україна, що важливо підкреслити, зараз не є ворогом жодної держави, засу­джує війну як знаряддя національної політики, додержується принципу незастосування сили та загрози силою і прагне до вирішення будь-яких міжнародних спорів виключно мирними засобами.

Відзначимо, що ще в 1993 р. постановою Верховної Ради України було за­тверджено "Основні засади зовнішньої політики України". В цьому документі го­ловними пріоритетними функціями зовнішньої політики України відповідно до її найважливіших загальнонаціональних інтересів та завдань визнавалися:

1. Забезпечення національної безпеки. Одночасно з пошуками міжнародних гарантій своєї безпеки, Україна дбає про розбудову власних Збройних Сил відпо­­відно до принципу необхідної оборонної достатності.

В цьому контексті Україна сприятиме здійсненню заходів, спрямованих на повне знищення всіма державами хімічної і біологічної зброї та повне припинення будь-яких випробовувань ядерної зброї.

2. Створення умов, необхідних для нормального функціонування національ­­ної економіки. Повномасштабні торговельні, виробничі та фінансові відносини з іншими державами та активне співробітництво з міжнародними організаціями є важливим фактором внутрішнього економічного розвитку України та інтегрування її національної економіки у світову. Для нас є дуже важливим взаємовигідне еко­­номічне співробітництво з іншими країнами та міжнародними фінансовими струк­­турами (Міжнародним валютним фондом, Всесвітнім банком реконструкції і роз­­витку).

3. Сприяння науково-технічному прогресу в Україні та розвитку її націона­­льної культури і освіти. Україна здійснює широке науково-технічне співробітниц­­тво із розвинутими країнами світу з метою піднесення якості національних науко­­вих досліджень та створюваних на їхній основі технологій, включення українсько­­го науково-технічного потенціалу до системи європейських і світових обмінів.

4. Участь у вирішенні глобальних проблем сучасності. Україна активно співпрацює із світовим співтовариством на універсальному, регіональному та дво­­сторонньому рівнях у вирішенні глобальних проблем сучасності, які є спільною турботою людства: охорона навколишнього середовища, роззброєння, ліквідація неписьменності та недорозвиненості, охорона здоров'я, стихійне лихо, допомога біженцям, регулювання міграційних процесів, боротьба з наркоманією, злочинніс­­тю, тероризмом тощо.

Одна з пріоритетних функцій української зовнішньої політики на цьому на­прямі полягає в залученні міжнародної допомоги для подолання наслідків Чорно­бильської катастрофи.

Україна, крім того, бере участь у заходах міжнародного співтовариства щодо підтримання колективної безпеки. Військові підрозділи України беруть участь у ­підтриманні МИРУ в Боснії та Герцеговині, в ряді інших країн. Проте, що симпто­матично, наша держава невчасно засудила політику Югославії щодо косовських албанців, котра полягала в геноциді та "етнічних чистках". Відзначимо також, що Україна взяла посильну участь в антитерористичній операції міжнародного спів­товариства восени 2001 р. Батальйон спецхімзахисту був відправлений до Кувейту в березні 2003 p., проте офіційно Україна заперечувала свою участь в антиіракській коаліції держав на чолі з США.

5. Контакти з українською діаспорою. Україна має постійно і систематично­ піклуватись про забезпечення і задоволення національно-культурних, духовних, мовних та інших потреб і запитів етнічних українців, що проживають поза держа­­вним кордоном. Важливою функцією зовнішньої політики України в цьому кон­­тексті є захист прав українців в державах, що утворились на геополітичному прос­­торі колишнього Союзу РСР.

6. Інформаційна функція, тобто створення ефективної системи інформацій­­ного захисту своїх національних інтересів, що передбачає проведення активної ін­­формаційно-аналітичної роботи, спрямованої на роз'яснення своєї внутрішньої і зовнішньої політики, формування прихильного ставлення до України в парламе­­нтських, урядових і неурядових колах, збирання інформації про наміри або акції, що плануються щодо України з метою своєчасного і адекватного на них реагуван­­ня, прогнозування перспективних напрямів міжнародної активності.

Серед інших зовнішніх функцій України слід назвати такі:

4. інтеграція з європейськими структурами і Північноатлантичним альянсом­(НАТО). Україна, правда, станом на початок XXI ст. не ставить перед собою без­­посереднього завдання вступу ні до НАТО, ні до Європейського союзу. У цьому плані зараз нашій країні необхідно виробити власну стратегію зовнішньої політи­­ки у новій геополітичній ситуації, за якої її найближчі сусіди, - Польща та Угор­­щина, - вже стали членами НАТО;

5. підтримання стабільних і рівних стосунків з Російською Федерацією, кот­­ру проголошено "стратегічним партнером".