55. Держава як суб’єкт політичної системи.

Держава виступає одною з складових політичної системи. Але, очевидно, роль і місце держави в ній не йде в жодне порівняння з іншими суб'єктами. Прові­дні позиції держави в політичній системі надає останній цілісності та стійкого розвитку.

Отже, особливе місце держави у політичній системі проявляється в такому:

1) ­держава є єдиним офіційним представником всього народу, що проживає уданій території. Іншими словами, держава виступає не лише наймасовішою організацією в суспільстві, до якої на основі правового зв'язку входять усі громадяни незалежно від соціальної, вікової, національної, професійної та іншої приналежно­сті, а й вправі офіційно представляти їх спільні інтереси;

2. держава у своїй діяльності узгоджує інтереси різних соціальних груп;

3. держава виступає єдиним носієм суверенітету, а її юрисдикція охоплює всю територію даної країни;

4. лише вона володіє спеціальним апаратом управління;

5. держава володіє "силовими структурами" та можливістю монопольно здійснювати легальний примус;

6. як правило, держава володіє монополією на правотворчість. В цьому плані держава визначає правові основи для діяльності всіх суб'єктів політичної системи;

7. вона володіє широкими матеріальними ресурсами, котрі дозволяють здій­­снювати вплив на інших суб'єктів. Відзначимо також, що держава виступає влас­­ником основних засобів виробництва у суспільстві;

8. держава визначає основні напрямки розвитку суспільства.

Відзначаючи ще раз особливу роль держави у політичній системі, підкресли­мо - з цього не можна робити висновок про те, що "держава є основою політичної системи" в сучасному суспільстві.

56. Поняття державної влади. Суверенітет як властивість державної влади.

Державна влада як вид публічної влади є саме тою суспільною силою, котра здатна з допомогою правових і організаційних засобів здійснювати волю держави в рамках конституції і законів. Державна влада є особливим видом публічної вла­ди. Маючи всі ознаки публічної влади, державна влада, разом з тим, має ознаки, притаманні лише їй.

У просторі державної території функціонують різні форми (прояви) публічної влади, носіями яких є регіональні чи місцеві публічно-правові корпорації - органи самоврядування, політичні партії, інші корпорації громадян. Державна влада відрі­зняється, насамперед, такими ознаками:

1) вона охоплює всю територію держави і все населення, а не певну їх час­тину;

2) державна влада є пріоритетною і вправі наділити інші види публічної вла­ди владними повноваженнями;

­3) саме державна влада здійснює контроль за станом законності в країні і функціонуванням інших видів публічної влади, в т.ч. їх фінансових систем;

4) лише державна влада опирається в своїй діяльності на потужний держав­ний апарат;

5) державна влада серед методів своєї діяльності має державний примус, чо­го позбавлені інші суб’єкти публічної влади;

Крім вищенаведених особливостей, державна влада характеризується рядом специфічних властивостей: а) має суверенітет; б) є легітимною; в) є легальною; г) як наслідок - є ефективною.

На кожній з цих властивостей зупинимося детальніше, бо їх з'ясування допоможе розкрити юридичну природу державної влади.

Суверенітет державної влади

Класична дефініція визначає суверенітет держави як незалежність державної влади від будь-якої влади всередині держави і за її межами, у внутрішніх і зовніш­ніх функціях держави, в її внутрішній і зовнішній політиці. У всякому разі в такий спосіб визначався суверенітет у радянській правовій науці. Суверенітет - слово французького походження (souverain) і означає "носій верховної влади".

Незалежність і верховенство державної влади проявляється у таких власти­востях останньої:

а) в універсальності - лише рішення державної влади поширюються на всю територію;

б) в прерогативі - можливості скасування і визнання недійсним будь-якого прояву іншої публічної влади;

­в) в наявності спеціальних засобів впливу, якими не володіє жодна інша пуб­лічна організація.

В сучасній юридичній літературі теоретичне вчення про суверенітет й надалі розвивається. Російські вчені Т.Мансуров і М.Джунусов у спеціальному моногра­фічному дослідженні з цього питання виділяють такі основні ознаки суверенітету:

1) невідчужуваність, в смислі, що жодна сила (внутрішня чи зовнішня) не може позбавити державну владу суверенних прав;

2) необмеженість суверенітету означає, що жодна сила не вправі визначити межі суверенітету, диктувати свої умови;

3) верховенство влади над усіма іншими владними проявами;

4) неподільність (єдність) суверенітету - означає він не може бути розділе­ний між двома суб'єктами;

5) неабсолютність суверенітету держави означає його пов'язаність насампе­ред правом даної держави та нормами міжнародного права, визнаними цією дер­жавою;

6) пріоритет народного суверенітету означає, що вище державної влади є лише влада самого народу як верховного суверенітету. У сучасній демократичній державі конституційне закріплюється принцип, за яким народ - єдине джерело державної влади.