34. Демократичний режим: поняття і ознаки.

Демократія, що етимологічне означає "народовладдя", виступає таким видом державного режиму, за якого вся повнота державної влади належить народу, кот­рий здійснює її безпосередньо або через обраних представників. Необхідно одразу відзначити, що "народ" - це поняття, котре пройшло тривалу еволюцію й сьогодні в цивілізованих державах позначає "виборців" — громадян даної країни, котрі згід­но з законом наділені активним виборчим правом. Наприклад, в Україні до них належать усі громадяни, котрі досягай 18-річного віку й не визнані в судовому по­рядку недієздатними.

Сучасна демократична держава характеризується такими ознаками:

1) Народний суверенітет. Принцип суверенітету (верховенства влади) наро­ду порівняно з владою держави як основа демократії бере свій початок з учень просвітителів XVII-XVIII ст. (Жан-Жак Руссо, Джон Локк, Вольтер). Народ є єди­ним джерелом влади і, як уже було сказано вище, здійснює її безпосередньо (пря­ма демократія) і через обраних представників.

Сучасна демократія виступає переважно представницькою демократією, за якої народ-суверен здійснює публічну владу через обраних представників у орга­нах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Механізм прямої демократії включає такі засоби волевиявлення виборців як референдум, плебісцит, народна ініціатива про відкликання депутата чи іншої по­садової особи, народна ініціатива законопроекту, збори жителів за місцем прожи­вання тощо.

2) Регулярні, вільні та справедливі вибори. Вибори, через які в представни­­цькій демократії громадяни обирають своїх представників до владних органів, можна назвати головним інститутом кожної демократичної держави. У такій краї­­ні державна влада постійно повинна узгоджувати свою діяльність з волею грома­­дян і право останніх на вільні й справедливі вибори якраз і є тим механізмом, з до­­помогою якого це узгодження й можливо здійснити. Демократичні вибори мають характер вільного змагання. Це означає, що всі суб'єкти, котрі беруть участь у цьому змаганні (правлячі і опозиційні партії, незалежні кандидати) мають рівні умови на пропаганду своїх програм і цілей. Необхідно також відзначити, що вибо­­ри повинні проводитися в наперед визначені законом строки.

3. Влада більшості і охорона прав меншин. Демократію можна охарактери­­зувати як систему, в якій громадяни приймають політичні рішення, на основі во­левияву більшості. Кожне з таких рішень є тим більше демократичним, чим біль­­ша частина населення погоджується з ним. Але такий підхід є однобоким, бо влада більшості в такий спосіб може перетворитися в тиранію більшості. Підтримка рі­­шення більшістю в сучасній демократії має бути коригована необхідністю враху­­вання прав і законних інтересів яких-небудь меншин і окремого індивідууму. По­­няття "меншина" різноаспектна: меншини бувають мовними, расовими, етнічни­ми, релігійними тощо. Але в першу чергу слід відзначити політичну меншину (по­літичні сили, котрі програли останні вибори та знаходяться в меншині серед депу­татського складу парламенту або ж взагалі не потрапили до нього) та виступаючу від її імені опозицію. Ступінь правових гарантій діяльності опозиції є критерієм демократичності держави.

4. Правове закріплення основних прав і свобод людини і громадянина в кон­­ституції і законах і наявність механізму їх реального впровадження в життя;

5. Державна влада організує своє діяльність за принципом її розподілу на за­­конодавчу, виконавчу і судову;

6. Соціальний, економічний і політичний плюралізм. Державу як соціальне утворення можна охарактеризувати не лише з боку державних органів, а й з точки зору різних інституцій, політичних партій, громадських організацій, спілок, това­­риств, які в ній діють.

Така різноманітність є передумовою того, що в демократичному суспільстві різні організації груп громадян не є обмежені в своїй діяльності державою, а своєю легалізацією - від державних органів. У демократичній державі функціонує багатопартійна система, а також різні суб'єкти права власності і господарської ініціа­тиви (економічний плюралізм);

7) Демократичний режим характерний для соціальної і правової держави­(держави благополуччя).

Важливо також відзначити, що влада в демократичній державі завжди має ле­гальний характер, а її легітимація забезпечується раціонально-правовими засоба­ми. Сучасний демократичний режим у цьому розумінні функціонує лише в умовах правової держави.

У своєму розвитку демократії пройшли два етапи розвитку:

а) ліберальна демократична держава, котра характеризується певними об­­меженнями народного суверенітету (цілий ряд цензів у виборчому праві), а також відсутністю у громадян (юридичне і фактично) соціальних прав: права на працю, відпочинок, на допомогу у зв'язку з втратою працездатності тощо. Держава майже не регулювала трудові відносини, діяльність монополій.

б) сучасна соціальна демократична держава, котра, крім вищенаведених ознак, характеризується загальним виборчим правом і гарантіями кожному рівня життя, гідного людини, незалежно від її здатності заробляти.

Кілька слів про процес поширення демократії на земній кулі. Станом на 1900 р. жодну з існуючих тоді 55 держав не можна назвати демократичною в сучасному розумінні. Досить відзначити лише той факт, що в жодній із країн не було загаль­ного виборчого права, зокрема його цілковито були позбавлені жінки. Проте ста­ном на 1950 р. вже 22 країни можна назвати демократичними (в них проживало 31% населення планети) та ще 21 "частково демократичну" країну (12% населен­ня). Основною "хвилею демократії" стали глобальні зміни на рубежі 80-90 років минулого століття. В умовах повної або часткової демократії нині функціонує 136 держав світу із усіх 192. У них проживає 63, 2% населення земної кулі. Суцільною смугою демократії, разом з тим, виступають нині лише Західна і Центральна Єв­ропа та Північна Америка.