122. Суб’єктивне право і юридичний обов’язок.

Зміст правовідносин, як уже було сказано, складають суб'єктивні права й відповідні їм обов'язки. Зараз постараємося з'ясувати, що таке "суб'єктивне право", визначимо його ознаки і структуру.

Суб'єктивне право - це міра можливої поведінки, передбачена нормою права для уповноваженого учасника правовідносин, яка забезпечена юридичними Обов'язками інших учасників. Термін "суб'єктивне" означає приналежність права конкретному суб'єкту як учаснику правовідносин.

Суб'єктивне право закріплене в нормах об'єктивного права. Проте це не зна­чить його похідного характеру. Права людини (якщо розуміти їх як "природні права") існують незалежно від їх формулювання в тексті нормативного акту, кот­рий впливає, звичайно, на їх форму.

Роль суб'єктивного права в правовій системі виражається в його функціях, а саме: а) визначає вид і міру поведінки суб'єктів; б) дозволяє їм домагатися певних соціальних благ; в) виступає юридичною передумовою особистої свободи індиві­да; г) служить формою опосередкування найважливіших інтересів громадян тощо.

Основні ознаки суб'єктивного права:

1. суб'єкт може користуватися ним на власний розсуд, тобто це міра можли­­вої поведінки;

2. зміст суб'єктивного права встановлюється нормами права і юридичними фактами;

3. реалізація використання суб'єктивного права забезпечено виконанням обов’язку іншою стороною правовідносин;

4. суб'єктивне право надається уповноваженій особі для задоволення її інте­­ресів. Саме інтереси є стимулом до використання суб'єктивного права.

5) дане право полягає не лише в можливості поведінки, айв самій поведінці. Структура суб'єктивного права складна й включає до себе такі елементи-повноваження:

а) право на власні фактичні дії, спрямовані на використання корисних власти­востей об'єкта права (наприклад, власник речі вправі використати її за прямим призначенням);

6) право на юридичні дії, на прийняття юридичних рішень (власник речі може її продати);

в) право на чужі дії, тобто право вимагати від іншої сторони виконання обов’язку (кредитор вправі вимагати від позичальника повернення суми позики);­

г) право домагання, тобто право примусити іншу сторону виконати обов'язок через звернення до компетентного державного органу (наприклад, до суду). Наприклад, сума боргу, в разі відмови боржника добровільно виконати зобов'язання, може бути стягнена у судовому порядку. Кредитор вправі звернутися з відповідною заявою до суду.

Юридичний обов’язок

Суб'єктивні права не можуть існувати без юридичних обов'язків. Якщо від використання перших можна відмовитися, то від виконання юридичних обов'язків відмовлятися неможливо, бо це стає підставою для настання юридичної відповіда­льності. Відповідальність, до речі, наступає і в разі недобросовісного виконання суб'єктом обов'язку, що випливає із закону або договору. Що ж розуміється під терміном "юридичний обов'язок"?

Юридичний обов'язок - це міра необхідної поведінки зобов'язаного учасника правовідносин на користь уповноваженої особи, котра забезпечується можливістю державного примусу. Він характеризується такими основними ознаками:

1) це міра необхідної поведінки, що передбачає точне визначення, якою ця поведінка має бути. Дотримання такої міри обов'язкове, бо обов'язок забезпечу­ється можливістю державного примусу (наприклад, якщо обов'язок полягає у сплаті боргу, то точно мають бути визначені розмір боргу, строк виплати);

2) юридичний обов'язок встановлюється на основі юридичних фактів і вимог правових норм;

3) обов'язок встановлюється в інтересах уповноваженої сторони - окремої особи, суспільства чи держави в цілому;

4) юридичний обов'язок полягає не стільки у визначенні, якою мас бути по­ведінка, скільки у реальній фактичній поведінці зобов'язаного учасника;

5) у зобов'язаної сторони відсутній вибір між виконанням і невиконанням обов'язку, бо невиконання або неналежне виконання юридичного обов'язку ви­ступає правопорушенням і тягне за собою заходи державного примусу.

Залежно від обсягу виділяють такі основні види юридичного обов'язку:

а) здійснити певну активну поведінку. Наприклад, сплатити передбачений за­коном податок;

б) утриматися від певної поведінки, наприклад, не посягати на права інших людей;

в) переносити обмеження в правах - внаслідок застосування міри юридичної відповідальності.