14. Поняття, ознаки і структура механізму держави.

Публічна влада, котра є одною з найважливіших характеристик держави, са­мостійно здійснюватися не може. Влада потребує людей, котрі й здійснюють її че­рез державні інституції та інші органи публічної влади, насамперед, регіонального і місцевого самоврядування. До поняття "державні інституції" слід включити ор­гани державної влади (державний апарат) і позавладні державні установи і органі­зації, наприклад, заклади освіти, культури, охорони здоров'я.

Отже, механізм держави - це цілісна система державних органів, установ і організацій, з допомогою яких держава здатна реалізувати свою владу та здійсни­ти інші функції і завдання перед суспільством. Тобто це той інституційний меха­нізм, діяльність якого спрямована на виконання державою свого соціального при­значення.

Поняття і структура механізму держави дозволяють виділити такі його харак­терні ознаки:

1) це цілісна система державних органів і установ. Системний характер ме­ханізму держави забезпечують єдині принципи організації і діяльності його елементів;

2) елементами державного механізму є державні органи і установи, в яких працюють державні службовці;

3) структура державного механізму, повноваження чи функціональне при­значення кожного його елементу визначаються конституцією і законами даної кра­їни;

4) державний механізм з метою забезпечення державне-владних приписів володіє спеціальними установами (поліція, в'язниці);

5) механізм держави є інституційною системою, котра практично забезпечує здійснення державної влади й функцій держави. Саме з функціями держави механізм пов'язаний досить тісно. Залежно від того, які пріоритети виділяє у своїй дія­льності держава, до цього пристосовується й структура її механізму.

Складовими частинами державного механізму виступають:

1. Органи державної влади і державні посадові особи - законодавчі, вико­навчі та судові органи та їх апарат, котрі наділені державно-владними повнова­женнями. Вони укомплектовані державними службовцями - особами, які наділені спеціальними повноваженнями щодо здійснення державно-владних повноважень.

2. Позавлавдні державні установи і організації, котрі здійснюють інші фун­кції держави, зокрема:

а) державні організації - це такі складові механізму держави, до функцій яких входить здійснення охоронної діяльності щодо даної держави (збройні сили, поліція, служба безпеки тощо);

­б) державні установи - це такі складові державного механізму, котрі здійс­нюють діяльність щодо здійснення функцій держави в соціальній, культурній, освітній, науковій сферах (державні лікарні, навчальні заклади, науково-дослідні інститути, бібліотеки);

в) державні підприємства - це такі підрозділи державного механізму, котрі здійснюють господарську діяльність (виробництво товарів, надання послуг, торгі­вля, посередницька діяльність), спрямовану на отримання прибутку та задоволен­ня різноманітних потреб суспільства.

15. Поняття і види державної служби.

Персональний субстрат держави має диференційований характер. У минуло­му, наприклад, населення держави поділялося на дві частини: вільних індивідів, які утворювали політичний народ і мали політичні права, і невільних людей. Якщо перші були носіями державної влади, то другі виступали лише їх утримувачами.

У демократичній державі, природно, відсутня диференціація осіб, яка би мала наслідком їх нерівноправність. Проте залежно від ставлення людей до державної влади!, місця і ролі у державно-владних відносинах їх можна розділити на такі ка­тегорії:

а) особи, які є представниками державної влади (депутати, судді, мери, члени місцевих представницьких органів тощо).

б) особи, які професійно займаються владною діяльністю на постійній основі, тобто безпосередньо проводять у життя рішення представників державної влади­("політиків"). Ця особлива група населення називається "державні службовці" (у вузькому смислі), "чиновники" або "бюрократія";

в) особи, які є громадянами даної держави - вони виступають джерелом вла­­ди, хоч самі здійснюють її безпосередньо рідко (вибори, референдум);

г) особи, які не є громадянами держави і не володіють політичними правами, зокрема правом обирати і бути обраним.

Перші дві категорії об'єднаємо спільним поняттям "державні функціонери". Вони є в кожній державі. Якщо перші приходять до владних повноважень, як пра­вило, внаслідок перемоги окремої особи або партії в ході виборів, то другі призна­чаються на посади за конкурсом. Другу категорію — професійних чиновників — в їх сукупності називають "публічною службою", або дещо вужче - "державною слу­жбою". У кожній сучасній державі паралельно функціонують ієрархія "політиків" та ієрархія державних службовців. Якщо персональний склад перших від виборів до виборів змінюється, то другі не залежать від їх наслідків. Система державної служби покликана зробити державний апарат стабільним, кваліфікованим і більш менш незалежним від наслідків політичної боротьби.

Особливості статусу публічних державних службовців або державних поса­дових осіб полягають, на думку українського дослідника О. Петришина, в такому:

а) вони виконують функції публічного характеру;

б) наділені юридичними державно-владними повноваженнями;

в) мають право видавати юридичні акти, обов'язкові для інших осіб;

г) виступають носіями та представниками державної влади;

д) можуть бути притягнутими до підвищеної юридичної відповідальності.

У більшості країн прийняті закони про державну службу, в яких визначають кваліфікаційні умови зайняття посад, порядок службового зростання, права і й обов’язки службовців, їх дисциплінарну відповідальність тощо.

­На сьогоднішній день відомі три типи систем державної служби: кар'єрна, споліальна та мерітна, відмінності між якими мають все ж умовний характер.

Кар'єрна система (від фр. "de la carriere") сформувалася на європейському континенті й полягає в бездоганній протягом усього життя службі, коли службове зростання здійснюється на основі кваліфікаційних умов і тривалості служби. У рамках кар'єрної системи сформувалися певні принципи виконання державної служби:

а) службове зростання на основі наперед визначених умов;

б) вимога мовчазності (щодо службових таємниць);

в) несумісність державної служби з іншою оплачуваною працею;

г) заборона працювати родичам;

д) заборона членства у політичних партіях і участі в політичних акціях, а та­­кож у страйках;

е) лояльність.

Споліальна система (лат. "spolia" - користь) сформулювалася й діяла в США на ранніх стадіях розвитку саме як "корислива система", її суть полягає в тому, що посади державної служби роздаються особам, котрі допомагали політику у вибор­чій компанії.

Мерітна система (лат. "meriti" — заслужений) прийшла на зміну споліальній системі в США. Посади в державній службі цього типу займають особи, котрі, від­значаються особливим рівнем кваліфікації (пройшли конкурсний відбір, тестові випробування, закінчили заклади післядипломної освіти), мають здібності або особливу, потрібну для посади, освіту, є бездоганними в моральному плані. За де­якими показниками ця система подібна до кар'єрної.