121. Суб’єкт і об'єкт правовідносин.

Суб'єкти правовідносин

Суб'єктами права називаються індивіди або організації, котрі на основі норм права можуть бути учасниками правовідносин, тобто носіями суб'єктивних прав і обов'язків (або правосуб'єктності). Правосуб'єктність суб'єкта складається з двох властивостей:

а) правоздатність - це здатність мати права і нести обов'язки. Правоздатність виникає з народженням особи і завершується смертю (визнанням особи померлою в судовому порядку); б) дієздатність - це здатність власними правомірними і неправомірними діями (бездіяльністю) набувати прав і особисто нести обов'язки, в т.ч. юридичну відповідальність. Дієздатність виникає лише з досягненням особою певного віку (на­приклад, цивільна дієздатність в Україні настає з досягненням 18-річного віку, а в азі вступу до шлюбу до досягнення цього віку - з моменту вступу до шлюбу). Фізичну особу неможливо позбавити правоздатності (а отже і правосуб'єктності), проте можна в судовому порядку обмежити чи позбавити її дієздатності.

Суб'єкти правовідносин класифікуються на кілька груп: фізичні особи (інди­віди), юридичні особи, соціальні спільноти, державні органи і держава в цілому. Індивіди як учасники правовідносин також поділяються на кілька категорій: громадяни, іноземні громадяни, особи без громадянства, особи з подвійним гро­мадянством. Правова дієздатність іноземців і осіб без громадянства є дещо вуж­чою, ніж у громадян (вони позбавлені деяких політичних прав і деяких обов'язків).

Юридичні особи - це організації, котрі мають відокремлене майно, можуть від свого імені набувати майнових і особистих немайнових прав, нести обов'язки, бути позивачем і відповідачем в суді. Право- і дієздатність юридичних осіб вини­кає з моменту із державної реєстрації або на підставі нормативного акту. Обсяг дієздатності юридичних осіб встановлюється в межах, визначених їх установчими документами або нормативними актами, на підставі яких вони створені. Вітчизня­ний дослідник природи юридичних осіб Кравчук В. М., визначивши юридичну особу як організацію, чия мета може бути реалізована шляхом безпосередньої участі у цивільних правовідносинах, пропонує виділяти дві групи її ознак: соціальні і правові.

Перша група характеризує соціальну сутність юридичної особи:

1) правова природа юридичної особи;

2) організаційно-правова форма;

3) власне наймену­вання.

Друга група ознак характеризує юридичну особу як суб'єкт права, її юридичну особистість. Тобто вони характеризують правові якості, якими наділена юридична особа, а саме:

1) майнова відокремленість;

2) самостійність в цивільно­му обороті.

Ці ознаки виникають лише внаслідок офіційного визнання юридичної особи державою.

На думку Кравчука В. М., існує декілька критеріїв розмежування юридичних осіб. Перший - підстава створення. Приватні створюються на підставі угоди, публічні - на підставі адміністративного акту. Другий - соціальна значимість мети. Публічні юридичні особи мають на меті задоволення публічних інтересів, їх соціальна значимість виражається тим, що вони засновуються, погоджуються держа­вою або отримують від неї особливий статус. Приватні юридичні особи створюються і діють в інтересах визначеного кола осіб. Приватні юридичні особи можуть поділятися на товариства і установи. Критеріями цього є членство і умови зміни мети. Членство характерне для товариств Мета товариства визначається його членами і може бути змінена в межах, що Не суперечать закону. Натомість, мета установи, хоч і визначається засновником, Не може бути ним змінена, оскільки установа створюється не в його інтересах, а третіх осіб.

Соціальні спільності (народ, національна чи інша меншина, територіальна громада) виступають учасниками правовідносин лише у випадках, прямо передба­чених нормативними актами. Наприклад, у правовідносинах, що випливають із Закону України "Про національні меншини", одним із учасників виступають національні меншини. Держава в цілому суб'єктом правовідносин буває досить рідко - переважно в міжнародно-правових відносинах, а за федеративного устрою також у відносинах з її суб'єктами.

Об’єкти правовідносин

Об'єктом або предметом правовідносин виступає така соціальна цінність, із-за якого суб'єкти права вступають до правовідносин. Іншими словами, це та реа­льна цінність, на використання або охорону якої спрямовані суб'єктивні права і юридичні обов'язки учасників правовідносин.

Об'єкти правовідносин класифікуються на такі види:

1. речі, тобто належні кому-небудь предмети. До них належить майно (неру­­хоме і рухоме), інші матеріальні цінності. Правові норми визначають, чи можуть бути ті чи інші види речей бути об'єктом у конкретних правовідносин. Наприклад, в Україні вогнепальна зброя чи вибухівка не може стати предметом договору куп-­лі-продажу з участю фізичних і недержавних юридичних осіб;

2. матеріальні об'єкти, котрі мають характер живих тканин (призначе­­них, до прикладу, для трансплантації), так як вони не є і не можуть бути правом визначені як "речі";

3. визначені правом і зовнішньо виражені наслідки творчої інтелектуальної діяльності: твори науки, літератури, мистецтва;

4. особисті немайнові цінності особи, до яких належать право кожного на життя, здоров'я, особисту свободу, честь і гідність. Введення до правової системи­ України категорії "моральної шкоди", без сумніву, сприяло правовому захисту цих цінностей;

5. поведінка (дія або бездіяльність), яка є наслідком іншої регламентованої правом поведінки. Наприклад, на вимогу парламенту підконтрольний йому міністр звітується за свою діяльність.

Слід завважити, що в юридичній літературі поширеною є думка, за якою в ­усіх випадках об'єктом правовідносин є поведінка суб'єктів, котра випливає з їх суб’єктивних прав і обов'язків. Наприклад, у договорі купівлі-продажу об'єктом буде сама річ (будинок, автомобіль тощо), а передача цієї речі і сплата за неї грошей. Такі погляди видаються все таки теоретично хибними, позаяк у них зовсім нівелюється відокремленість об'єкту від змісту правовідносин, тобто визначеного правовими нормами обсягу суб'єктивних прав і обов'язків учасників.