118. Механізм правового регулювання: поняття і елементи.

Механізм правового регулювання – це сукупність правових засобів, за допомогою яких здійснюється впорядковуючий вплив держави на суспільні відносини, рух конкретної правової норми від її створення до застосування. Правові засоби – це інституційно-правові феномени (інструменти), за допомогою яких проявляється реальна дія права.

Структура механізму правового регулювання може бути визначена у кілька способів:

Перший тип. Полягає в тому, що структура механізму включає до себе два компоненти, якими є два типи правового регулювання, а саме: централізоване правове регулювання – імперативне регулювання, за якого правова норма формулюється у категоричній наказовій формі. Цей тип правового регулювання характерний для стосунків між нерівноправними суб’єктами права.

Другий тип. Являє собою децентралізоване правове регулювання (диспозитивне) – правова норма формулюється не у вигляді наказу, а у вигляді певного варіанту правила поведінки, яке є обов’язковим тільки в тому разі, якщо суб’єкти не оберуть іншого варіанту поведінки.

Структуру правового регулювання можна відобразити й по-іншому – через три способи правового регулювання (методи), а саме: - позитивне зобовязування; - дозвіл; - негативне зобовязування; - необхідність здійснення активної поведінки; - заборона на певні дії.

Разом з тим, більш поширеним є визначення структури механізму правового регулювання через визначення окремих стадій (елементів), а саме: 1) правова норма; 2) юридичний факт (в їх числі організаційно-розпорядчий акт); 3) правовідносини; 4) акти реалізації прав і обов’язків; 5) правозастосовний акт компетентного органу (факультативний компонент).

Ключовою категорією виступає і ефективність. Механізм правового регулювання тоді полягає в такому: - ефективність правових стимулів; - ефективність правових обмежень; - фактори, які впливають на ефективність правового регулювання; - зовнішнє соціальне середовище; - внутрішній фактор, а саме: зміст правового регулювання.

Зовнішні фактори полягають у такому:

1. правова культура суб’єктів права;

2. соціально-економічні умови суспільства.

Зміст правового регулювання залежить від таких показників:

• адекватного аналізу соціальних процесів, які підлягають регулюванню;

• від визначення переліку суб’єктів, поведінка яких врегульовується;

• від визначення оптимальної взаємодії між правовим стимулом і правовим обмеженням;

• від повноти правового регулювання.

Форма правового регулювання залежить від:

1. системного характеру документа, його внутрішньої несуперечливості;

2. від зрозумілості тексту;

3. від доступності тексту для адресатів.

119. Ефективність права: поняття та критерії.

Загалом юридична наука визначає ефективність права як співвідношення мети, з якою була прийнята юридична норма, та наслідків її дії. На думку автора дисертації на дану проблематику Олени Мельник, така постановка питання обмежує предмет аналізу результативністю лише однієї правотворчої діяльності держави.

Правотворчий орган виявляє соціальну проблему і ставить за мету вирішити її юридичними засобами, для цього він розробляє норму права, яка, впливаючи на поведінку людей, змушує їх вчиняти так, як розраховував законодавець. На практиці все відбувається далеко не так.

По-перше, жоден законодавець не може точно проаналізувати суспільні процеси і сформулювати конкретні цілі, які досягаються шляхом прийняття юридичних норм. По-друге, переважна більшість норм права складається протягом природно-історичного процесу як узагальнення соціального досвіду, а держава в свою чергу може лише офіційно визнати їх, санкціонувати шляхом прийняття законів. По-третє, питання про соціальну ефективність правової норми не може зводитися до проблеми дотримання окремим індивідом юридичної заборони.

Таким чином, йдеться про те, що ефективність правового регулювання є одним із показників життєздатності суспільства, мірилом його можливостей впливати за допомогою юридичних норм на розвиток суспільних відносин. Внаслідок того, що право впливає на поведінку людей, між юридичною нормою і її соціальними наслідками завжди “перебувають” акти людської діяльності, які безпосередньо і зумовлюють суспільно значущі наслідки; за таких умов ефективність правової норми є ефективністю спричинених нею вчинків. Крім того, юридична норма стимулює поведінку людей не лише безпосередньо, але й через систему соціальних, особистісних, соціально-психологічних факторів.

Тому ефективність правового регулювання, на наш погляд, можна визначити як результативну характеристику його дії, яка свідчить про здатність вирішувати відповідні соціально-правові проблеми.

Ефективність правового регулювання забезпечується такими факторами, як:

а) ефективність самого закону;

б) ефективність виконавчо-розпорядчої діяльності, що забезпечує конкретизацію норм закону на підзаконному рівні;

в) ефективність діяльності щодо застосування положень закону спеціальними суб’єктами.

Правове регулювання, як і будь-який інший управлінський процес, здійснюється за допомогою двох інформаційних засобів: правових стимулів і правових обмежень, завдяки яким регулювання виконує дві важливі функції - розвиток, охорону та захист суспільних відносин. Тому ефективність правового регулювання є виміром “продуктивності праці” соціальної цінності правових стимулів і обмежень, коефіцієнт їх корисної дії.

Характеризуючи правові стимули і обмеження, О. Мельник звертає увагу на потенційний рівень їх ефективності. Заохочення, інші правові стимули є більш ефективними, ніж покарання та обмеження. Вища ефективність стимулів порівняно з обмеженнями пояснюється тим, що потяг до заохочення (стимулу) є сильнішим від потягу уникнути покарання (обмеження). Через це стимули (переважно заохочення) діють ефективніше, ніж обмеження, адже вони стоять ближче до творчої природи людини. Тому магістральним шляхом перебудови правового регулювання має стати орієнтація на правостимулюючі засади, на функцію розвитку, яка може забезпечити поступальний рух суспільства.

Найбільші складнощі в процесі дослідження ефективності правового регулювання суспільних відносин виникають при визначенні критеріїв її оцінки, кількісних параметрів. Досить обґрунтованих формул їх виміру практично не існує, за винятком суто економічного боку ефективності.

Ситуація ускладнюється ще й тією обставиною, що в повному обсязі правове регулювання практично не можна оцінити на якийсь певний момент, оскільки результати його будуть відомі лише у віддаленому майбутньому. Але без постійного кількісного і якісного виміру ефективності регулювання воно не лише не контролюватиметься, а й не удосконалюватиметься.

Соціальні процеси за своєю природою неможливо повністю формалізувати і виміряти. Не існує й єдиного універсального показника ефективності правового регулювання. Проте застосування методів кількісного аналізу у сфері юриспруденції поволі набуває свого поширення. Активно використовуються кількісні, економіко-математичні методи, нові методи соціології, моделювання, інформатики, комп’ютерні технології. Щоб проведена оцінка ефективності правового регулювання була достовірною, так званий “пакет” показників повинен бути насиченим. Чим більше показників використовується під час проведення дослідження, тим репрезентативнішими будуть результати визначення ефективності регулювання суспільних відносин.

Використання математичного апарату в процесі визначення ефективності передбачає вирішення двох зовсім нерозроблених і складних проблем: виміру соціальних цінностей і виокремлення результату правового регулювання. Великого значення набуває застосування модельного підходу, який має свої переваги над словесними оцінками. Моделювання наочно пояснює досліджуваний процес, служить витоком показників, які відображають, зокрема, рівень ефективності закону. Цю інформацію можна перенести з моделі на правозастосовчу практику і використати для оцінки її результатів. Звичайно, моделювання не вирішує повністю проблему виміру ефективності правового регулювання. Але створення моделей допомагає точніше пояснити і описати ефективність законодавства, тенденції розвитку, охарактеризувати зв’язки між практикою застосування закону та отриманим результатом; здійснити “заміри” ефективності на різних етапах дії закону.

Вважаємо, що ефективну дію закону можна визначити як процес його ефективної реалізації, що виявляється у якісному врегулюванні ним юридичних фактів, явищ, пов'язаних із сферою життєдіяльності суспільства і держави. Йдеться не лише про прийняття нових законів, оскільки їх кількість ще не свідчить про достатню врегульованість законодавством суспільних відносин. Потрібна нова, вища якість їх реалізації, дієві механізми забезпечення і охорони.

Визначення ефективності правового регулювання пов’язується із:

а) встановленням факторів, що забезпечують ефективність; та

б) з’ясуванням засобів і способів, за допомогою яких можна було б перевірити цю ефективність.

На сьогодні є всі підстави стверджувати, що чинниками, які негативно впливають на ефективність чинного українського законодавства, є:

низька соціально-правова якість законів;

неадекватність законів соціально-політичним реаліям;

нездатність законодавства забезпечити узгодження суспільних інтересів.

Принципами, що охоплюють істотні моменти процесу підвищення ефективності правового регулювання є: принцип послідовності, принцип комплексності, принцип системності, принцип загальності.