114. Поняття норми права, її ознаки та структура.

Термін "норма" означає "правило, обумовлене певною метою" (Коркунов) або "вказівку, як необхідно поступати, щоб досягти тої чи іншої мети" (Шершеневич).

В свою чергу, норма права - це об'єктивно існуюче загальнообов'язкове, фо­рмально-визначене правило поведінки, котре регулює поведінку між людьми і за­безпечується силою державного примусу. Кожна правова норма виступає елемен­тарною частинкою системи права. Тому розкривати природу норми права можли­во лише через призму її місця в єдиній системі об'єктивного права.

Поняття "правової норми" відображає одну з основних властивостей права - його нормативність - і тому є одним із найважливіших в юридичній науці.

Визначимо ознаки правової норми:

1. вона є таким правилом поведінки, яке виражає суспільну вимогу. Норма ­права виступає не лише мірою свободи суб'єктів, але й мірою їх необхідної пове­­дінки. Цілий ряд вчених, правда, вважають, що правова норма є державним при­­писом з усіма наслідками, які випливають з цього. Проблема тут, видається нам, у­тому, як розуміти суть держави: чи це організація над суспільством, чи вона все-таки лише одна з функцій громадянського суспільства;

1. норма права є формою визначення і закріплення прав і обов'язків. Реальне­ регулювання поведінки людей якраз і здійснюється через наділення правами од­­них і обов'язками інших. Різні суб'єкти правовідносин мають одночасно комплекс прав і обов'язків;

2. норма права має загальнообов'язковий характер: звертаючись до всіх, но­­рма права не адресована нікому персонально. Норма права забезпечує таку пове­­дінку суб'єктів, яка би сприяла збереженню і розвитку суспільства як системи;

3. вона є формально-визначеним правилом поведінки, тобто закріпленою в тексті офіційного документу, виданого державою. Проте це не означає, що норма права співпадає із статтею, наприклад, нормативного акту. Існують різні способи викладу (зовнішнього вираження) юридичної норми і про це ми скажемо нижче;

4. правова норма є таким правилом поведінки, реалізація або застосування якого забезпечується силою державного примусу. Останній здійснюється компе­­тентними на те державними органами: судами, правоохоронними органами.

115. Структура норми права.

Під структурою правової норми розуміється її логічно узгоджена внутрішня будова, обумовлена фактичними суспільними відносинами, котра характеризуєть­­ся наявністю взаємопов'язаних і взаємодіючих елементів (гіпотези, диспозиції і ­санкції) і яка реально виражена в нормативно-правових актах. Отже, логічна стру­ктура норми права складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і санкції. Це зовсім не означає, що кожна чинна правова норма має у своєму складі усі три еле­менти.

Гіпотезою є така частина правової норми, що встановлює умови і обставини, за настання яких має бути реалізоване правило поведінки, сформульоване в диспо­зиції. Саме в цій частині правової норми (в гіпотезі) визначається юридичний факт, з яким пов'язується виникнення, зміна чи припинення правовідносин, зміст яких встановлено в диспозиції.

Гіпотеза має свою видову класифікацію. Вона може бути виражена в загаль­ній абстрактній або казуїстичній формі. Абстрактна гіпотеза визначає умови реалі­зації норми загальними, родовими ознаками, а казуїстична - окремими, спеціаль­ними. Казуїстична гіпотеза нині майже не використовуються, бо має очевидні не­доліки: скільки конкретних випадків не назвати, всіх не перерахувати. Абстрактна ж форма охоплює всі можливі випадки, не називаючи конкретно жодного з них.

За ступенем визначеності гіпотези можуть поділятися на абсолютно визначе­ні (коли чітко формулюються умови дії норми), відносно визначені (коли гіпотеза формулює умови, але пов'язує їх з додатковими обставинами, наприклад, введен­ня надзвичайного стану) і абсолютно невизначені (гіпотеза сама умов дії норми не називає, але надає право зробити це якому-небудь органу влади "в необхідних ви­падках" - яких саме не називає).

Гіпотези можна також поділити на односторонні і двосторонні. Односторон­німи є такі гіпотези, які за умову реалізації норми називають лише правомірні, або, навпаки, лише неправомірні обставини. Наприклад, усі норми Особливої частини КК України містять односторонні гіпотези. Двосторонні гіпотези містять як пра­вомірні, так і неправомірні обставини.

Диспозицією називається така частина норми права, в якій визначено правило поведінки (права і обов'язки) для суб'єктів правовідносин, яке стає реалізованим внаслідок настання умов, названих гіпотезою.

Як і гіпотези, диспозиції поділяються на казуальні і абстрактні. Перший вид диспозицій встановлює конкретні, заборонювані або такі, що дозволяються, дії, а другий вид передбачає певний, визначений у загальних рисах тип поведінки.

За способом вираження правил поведінки диспозиції поділяються на прості, описові, відсильні і бланкетні. Простий вид лише називає поведінку, не надаючи її поняття, ознаки тощо. Описова диспозиція дає таке поняття поведінки й визначає її кваліфікаційні ознаки. Бланкетна диспозиція не визначає конкретно поведінки, її ознак, але надає право їх визначення іншому нормативному акту. Немало норм з такими диспозиціями містяться в конституції. Нарешті, відсильна диспозиція та­кож не встановлюючи таких ознак, відсилає до іншої, але конкретної статті цього ж нормативного акту (або іншого), де вони вже сформульовані.

Санкція - це частина правової норми, що встановлює міру юридичної відпо­відальності за порушення правила поведінки, передбаченого диспозицією. Санкції також класифікуються юридичною наукою за різними критеріями.

Передусім вони поділяються на каральні та відновлювані. Каральні (штрафні) санкції спрямовані на позбавлення правопорушника певних благ (наприклад, позбавлення свободи чи накладення грошового штрафу). Відновлювані ж санкції спрямовані на інше — на відновлення порушеного правопорядку (наприклад, примусові стягнення боргів).

Санкції поділяються також на абсолютно визначені, відносно визначені, альтернативні й кумулятивні. Абсолютно визначеною в теорії називається санкція котра має чітко сформульоване вираження і не може бути змінена державним oрганом, який її застосовує. Відносно визначеною є санкція, в якій встановлені верхня і нижня межа, в рамках яких правозастосовний орган сам встановлює її точний розмір. Альтернативні санкції фактично містять у собі дві або кілька санкцій, право вибору одної з них належить правозастосовному органу. Нарешті кумулятивною є така санкція, що включає до себе кілька санкцій різного роду, і правозастосовний орган вправі об'єднати їх при визначенні міри юридичної відповідальності правопорушнику.