100. Особливості правової системи України.

Соціалістичне право виникло разом із утворенням радянської держави в 1918 p., а після другої світової війни поширилося на країни, де проживала третина людства. Після розпаду СРСР і зникнення так званого "соціалістичного табору" актуальність вивчення особливостей цієї правової системи не відпала. У ряді країн -Китай, В'єтнам, Куба, КНДР та деяких африканських державах соціалістичне право зберігається й на сьогодні. До того ж треба мати на увазі, що досі в Україні не малий нормативно-правовий масив був сформульований ще у радянські часи ті офіційно діє й зараз. Це ж характерно, у більшій чи меншій мірі, й для Росії та ін­ших пострадянських країн.

У західних правових теоріях має місце спір про природу соціалістичного пра­­ва. Французька теорія вважає, що соціалістичне право є "позашлюбною (нелегітимною) дочкою" цивільного права з багатьма ознаками цієї правової системи, за винятком шлюбного блаженства. Германська теорія вважає, що соціалістичне пра­­во - це "блудний син" цивільного права, котрий з часом повернеться до рідного коріння; тому соціалістичне право не самостійна правова система, а лише тимча­­сова аномалія континентально-європейського права. Американська теорія взагалі ­називає його генетичним виродком з деякими елементами цивільного права.­

Соціалістична правова система характеризується такими ознаками:

1) сугубо позитивістське і класове розуміння права. Право в офіційному р­івні визнається таким, що виражає інтереси лише частини населення, тобто має класовий характер. Право, крім того, проголошується продуктом правотворчої ді­яльності держави. Не визнається природне право і правові норми поза офіційними текстами джерел, встановлених державою.

Право, крім того, повністю заідеологізоване, воно засноване на соціалістич­ній доктрині, котра передбачає:

а) державну власність на основні засоби виробни­цтва і розподілу;

б) заперечення приватної власності, але визнання особистої влас­ності;

в) відмирання держави і права; за комунізму не буде права, юристів, юриди­чних факультетів, тобто нинішні юристи - відмираючий, паразитуючий прошарок суспільства;

г) керівна роль комуністичної партії в державному і суспільному житті;

ґ) суспільством будуть управляти не всі громадяни, найдостойніші з до­стойних, тобто члени компартії;

д) кадрова політика заснована на ідеологічному загартуванні, а не на меритократії (критерій добору кадрів, коли враховуються здібності особи).

2. незначна роль закону у правовій системі. Це проявлялося не лише в неве­­ликій кількості прийнятих законодавчих актів (у 30-80-і роки СРСР функціонував на основі близько 80 законів), а й у домінуванні адміністративних і партійних рі­­шень. Навіть виданий закон не сприймався як документ вищої юридичної сили, котрий безпосередньо діє. Суб'єкти чекали "обростання" його підзаконними акта­­ми: на основі закону чекали постанови уряду, на його основі - постанови міністер­­ства і відомства, і лише на основі останнього готувався документ на рівні підпри­­ємства чи установи, котрий підлягав виконанню;

3. зневага до правової процедури у діяльності як правотворчих, так і право-­застосовних органів. Наприклад, судова процедура розгляду кримінальних справ протягом 30-х років спрощувалася настільки, що говорити про наявність правосу­­дця в цей час можна лише умовно. Відзначимо, що інакше й не могло бути в дер­­жаві, де тривалий час був відсутнім освітній ценз для суддів. Наприклад, у 1928 р.­в РРФСР вищу юридичну освіту мали всього 5,9 відсотка суддів, ще 17,2 відсотка мали середню спеціальну юридичну освіту або ж закінчили юридичні курси. Всі ­інші судці взагалі не мали юридичної освіти;

4. принцип "соціалістичної законності", котрий гарантував передусім інте­­реси держави, а не інтереси й права людини й громадянина. У 1934 р. народний комісар юстиції РСФРР М. В. Криленко визначив три елементи в соціалістичній законності:

а) боротьба з класовим ворогом;

б) примушування до виконання ра­­дянських законів;

в) гарантування кожному трудящому можливості прикласти свою працю в межах, які йому надає радянський закон.

Після відомої наради пра­­вознавців у 1938 p., під впливом ідей А.Я. Вишинського, соціалістичну законність стали розуміти як суворе і неухильне виконання законів і підзаконних актів всіма­ суб’єктами радянського права в інтересах пролетарської (пізніше - загальнонаро­­дної) держави.

5) низька роль судів, їх залежність від правлячої комуністичної партії.

6. широкомасштабне правове виховання, котре виступає "складовою час­тиною" комуністичного виховання населення. Ефективність його, правда, була ­невисокою, бо зміст цілого ряду правових норм не базувався ні на демократичних ­засадах творення політики, ні на моральних традиціях суспільства;

7. соціалістична правосвідомість, специфічними ознаками якої виступаюча несприйняття базових західних цінностей; б) відверто патерналістський характер, коли населення сприймає владу у патріархальному вимірі, як таку, що відповідає за все, передовсім за життя і благополуччя кожного.

Разом з тим, за цілим рядом ознак соціалістична правова система схожа до романо-германської правової системи (ієрархія джерел права, галузевий поділ права, високий ступінь кодифікації тощо).

Україна в складі СРСР до 1991 р. належала до соціалістичної правової системи. Здійснювана зараз правова реформа спрямована на ліквідацію анахронізмів та системи, котрі досі зберігаються в нас. Але багато що й змінюється на наших очах зростає роль судів, вперше створений Конституційний Суд, вперше приймаються закони, що покладають відповідальність на державу. Правова система України поступово набирає класичних ознак романо-германської правової системи.

У історії України правова система формувалася в періоди становлення державності — Київської Русі, гетьманщини XVII — XVIII століть, УНР, ЗУНР, Гетьманату П.Скоропадського початку XX ст., своєрідно — в УРСР. Стабільності в її розвитку не було, оскільки була відсутня незалежна державність в Україні. Розвиток української правової системи в IX — на початку XIX століть, сприйняття нею візантійської культури, духу пізньоримського права, а також вплив Литовських статутів, Магдебурзького права та ін. (про що свідчить, наприклад, Кодекс 1743 р. — «Права, за якими судиться малоросійський народ»), дозволяють дійти висновку про її корені у романо-германському типі правової системи.

Більш ніж 70 років історії радянської України дали підставу віднести її правову систему, як і правові системи республік СРСР, до соціалістичного типу. Право радянської України сприйняло романо-германську концепцію правової норми. Закон вважався основним джерелом права. Звичаю і судовій практиці відводилася допоміжна роль. Доктрина не визнавалася джерелом права.

Проте галузі, інститути і поняття права розглядалися з позицій домінування публічного права і класового інтересу. Відкидався поділ права на дві підсистеми: приватне і публічне. Відповідно до тези В.І. Леніна про те, що радянська держава не визнає нічого приватного, заборонялися приватна підприємницька діяльність, валютні операції, комерційне посередництво та ін. Суворо регламентувалися цивільні договори. Повноваження суб'єктів господарської діяльності обмежувалися плановим веденням економіки, усуспільненням власності, націоналізацією підприємств, банків та ін.

У зв'язку з пануванням марксистсько-ленінської ідеології і партійного (КПРС) диктату кримінальне і публічне право передбачало жорсткі санкції за антирадянську агітацію і пропаганду. Відбулася ідеологізація судового провадження. Сформувався обвинувальний ухил при розгляді справ у суді. Затвердився карально-залякувальний режим, який діяв для громадян відповідно до принципу: дозволено лише те, що не заборонено. Переважало використання імперативних норм права.

Після проголошення незалежності правова система України формується на нових засадах як самостійна (в минулому вона складала частину єдиної правової системи СРСР). Вона звільняється від псевдосоціалістичної (радянської) сутності, яка приглушила її континентально-європейські корені і забарвила їх у класово-ідеологічні тони.

Нині можна говорити про створення фундаменту незалежної правової системи України, значною мірою очищеної від партійно-догматичних нашарувань попереднього періоду. Проте правова система України перебуває у стадії перехідного періоду і зберігає деякі риси соціалістичної системи, із якої вона вийшла.

Водночас за період незалежності України закладено правовий фундамент, що дозволяє стверджувати, що вона входить до романо-германського типу правової системи на правах особливого європейського різновиду.

Відзначимо, що правові системи, крім спільних ознак, які їх об'єднують в один тип, мають певні відмінності. Вони і утворюють їх своєрідність і неповторність.