90. Поняття права: різні концептуальні підходи.

Зараз існують сотні або мабуть тисячі дефініцій права і серед них немає жод­ної, яка би розділялась усіма, хто досліджує право. На початку XXI ст. цивілізова­не людство ніяк не може прийти до згоди, що є право. Такий стан речей, очевидно, є закономірним і природним, бо будь-яке визначення права несе в собі відбиток конкретної країни на певному етапі її розвитку.

У сучасній юридичній науці термін "право" використовується в кількох зна­ченнях:

а) право в широкому розумінні, коли воно позначає всю сукупність правових явищ, включно природне право, об'єктивне і суб'єктивне право, діяльність держа­вно-правових інституцій, правосвідомість (синонім терміну "правова система"). Говорять, наприклад, "американське право", "українське право", проте мають на увазі, по суті, не що інше як "правову систему";

б) правом називають юридичне можливу поведінку індивіда чи організації --це так зване "суб'єктивне право". Право у цьому смислі асоціюється як право осо­би "на що-небудь". Суб'єктивним воно називається в силу того, що реалізація його залежить від свідомості, волі особи;

в) об'єктивне право - це сукупність юридичних норм, які мають чинність, знаходяться за межами людської свідомості. Російський вчений Алексєсв С. С. пише з цього приводу: "Позитивне право - це факт. Тобто зовнішня реальність, суворе об'єктивне дане... факт емпіричної дійсності". Об'єктивне право розумієть­ся як система права;

г) природне право - це соціально-правові претензії людей на мінімальні умо­ви їх існування у суспільстві (право на життя, свободу, вільне пересування).

Вдамося до короткого історичного екскурсу проблеми розуміння права, зокрема в колишньому СРСР. Той, хто ототожнює право і закон, звичайно визнана право як сукупність виданих державою норм, забезпечених примусовою силою держави. Таке визначення права співпадає з визначенням, сформульованим Вишинським А.Я. на 1-ій Нараді з питань науки радянського держави і права в 193 p.: "Право - сукупність правил поведінки, що виражають волю панівного класі встановлених у законодавчому порядку, а також звичаїв і правил співжиття, санкціонованих державною владою, застосування яких забезпечується примусової силою держави з метою охорони, закріплення і розвитку суспільних відносин і порядків, вигідних і угодних панівному класу". В такому смислі право розуміється не інакше як сукупність рішень диктаторської влади.

Починаючи з середини 50-х років в радянській теорії права розгорнулася дис­кусія між прихильниками офіційного (вузьконормативного) праворозуміння і ти­ми, хто бажав дещо "розширено" розуміти право.

Проте лише в період горбачовської перебудови з'являються принципово нові визначення поняття права. Так наприклад Р.З.Лівшиц вважає, що "право є норма­тивно закріплена і реалізована справедливість". Інший російський вчений ц [.Спиридонов розвиває цей підхід: "Право - система історично сформованих правил поведінки, що виступають масштабом свободи рівних суб'єктів, відносини між якими соціальне значимі, є частиною суспільного порядку і тому забезпечу­ються державою під час виконання нею загальних справ населення". В одному з останніх російських підручників з теорії держави і права (відповідальні редактори В.М.Карельський і В.Д.Перепадов, Москва, 1997) визначення права сформульова­но так: "Право - це обумовлена природою людини і суспільства і виражаюча сво­боду особи система регулювання суспільних відносин, якій притаманна норматив­ність, формальна визначеність в офіційних джерелах і забезпеченість можливістю державного примусу".

В Україні кілька вчених активно розробляють проблеми праворозуміння. У докторському дослідженні з проблем правової держави Заєць А. П. відзначає, що в регулятивному відношенні право є сукупністю норм, легітимованих у суспі­льстві і детермінованих досягнутим рівнем моралі і етики, які спираються на вла­дні засоби охорони.

Відомим українським вченим П. Рабиновичем в останньому виданні навчаль­ного посібника ("Основи загальної теорії права і держави". - К., 2001) визначення поняття об'єктивного юридичного права подається в такий спосіб - це система загальнообов'язкових правил фізичної поведінки-соціальних норм, встановлених або санкціонованих державою, які виражають волю домінуючої частини соціальне неоднорідного суспільства, спрямовані на врегулювання суспільних відносин від­повідно до цієї волі, а також на задоволення загально соціальних потреб і забезпе­чуються державою.

Провідний вітчизняний теоретик права М. Цвік відзначає, що "право слід ро­зуміти як засновану на уявленні про справедливість міру свободу й рівності, що відображає потреби суспільного розвитку, яка у своїй основі склалася в процесі повторюваних суспільних відносин і визнається й охороняється державою". Із на­веденого загального поняття й будемо виходити.

Термін «право» вживають у різних значеннях (право першості в черзі; право на подяку за безкорисну допомогу; право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав; право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння та ін.). В усіх випадках термін «право» походить від кореня «прав», що означає правда, справедливість. Але не у всіх наведених прикладах термін «право» має юридичне значення. Право першості в черзі — це норма, що стала звичкою, норма — звичай, а не право в юридичному значенні слова.

Право на подяку за допомогу — це моральна норма. Право співзасновника комерційної корпорації вимагати здійснення його корпоративних прав — це «право», що ґрунтується на законі, який чітко визначає, що таке корпоративні права. Таким самим, тобто основаним на законі, інших офіційних джерелах, є суб'єктивне право зажадати повернення свого майна із незаконного володіння. Лише в двох останніх випадках вживання терміна «право» має юридичне значення.

Тому в юридичній літературі останніх років (С.С. Алексеев, П.М. Рабинович) можна зустріти поділ права на:

— загальносоціальне, або безпосередньо-соціальне (випливає безпосередньо із соціального життя і не залежить від держави);

— спеціально-соціальне, юридичне (є наслідком державної діяльності, втіленням волевиявлення держави).

Юридичне право ще називають «законодавчим правом», на відміну від звичаїв — «передзаконодавчого права».

Юридичне, «законодавче право» нерідко визначають як «позитивне право». Це є штучне право, що виходить від держави і суспільства, виражено в писаних нормах, міститься в нормативно-правових документах: законах, судових прецедентах, актах виконавчої влади. «Позитивне право» як система норм, що містять права та обов'язки, офіційно закріплені державою, начебто то протиставляється «природному праву», яке має глибший, об-ґрунтованіший, вихідний у житті людей норматив поведінки, джерелом якого є сама природа людини. Джерело прав людини — вона сама, її потреби та інтереси, її спосіб існування та розвитку. Вона же виступає їх носієм.

З цього погляду природне право як сукупність прав і обов'язків має загальносоціальне, людське походження, а не державне. Воно — продукт нормальної життєдіяльності людини, а не держави. Саме природне право є підставою невід'ємних, природних прав людини (право на життя, право на свободу, право на рівний еквівалент при товарному обміні), які існують незалежно від того, закріплені вони де-небудь чи ні.

Природні права безпосередньо випливають із природного порядку речей, із самого життя, з існуючих у суспільстві економічних, духовних та інших, у тому числі природних, чинників. Тому природні права ще називають «природженими» суб'єктивними правами. Вони й складають сутність загальносоціального, або безпосередньо-соціального права. З точки зору природно-правової теорії, права людини слід розуміти не як державний дарунок, а як «природжені», дані людині від природи права, які демократична держава закріплює в нормах Конституції, інших законах і в такий спосіб визнає їх «позитивними», «юридичними».

Юридичне право, у свою чергу, має два значення:

— об'єктивне юридичне право — система діючих у державі правових норм і принципів. Вони встановлені (або визнані) державою як регулятор суспільних відносин, забезпечені нею. Термін «об'єктивне» означає, що вони одержали об'єктивацію в офіційних державних актах і тому є незалежними від індивідуального інтересу (волі) та свідомості суб'єкта права (крім «автора» цих норм). Суб'єкт, вступаючи в громадське життя, уже стикається з «готовими» юридичними нормами, які виникли до нього і незалежно від нього;

— суб'єктивне юридичне право — правові норми і принципи як певні юридичне визнані можливості (свободи) суб'єкта права

задовольняти власний інтерес (приміром, можливість задовольнити інтерес особи, яка має пільги щодо податків, полягає в одержанні цих пільг). Термін «суб'єктивне» означає, що наданими можливостями (правами і свободами) суб'єкт на свій розсуд може скористатися або не скористатися, усе залежить від його волі (інтересу) та свідомості. Суб'єктивне юридичне право є похідним від об'єктивного, виникає на його підґрунті та у його межах.

Між двома значеннями терміна «право» існує тісний взаємозв'язок. Поки норма права є загальною і поширюється на усі випадки конкретної сфери життя та діяльності людини, вона є об'єктивною. Коли норма права стосується певної ситуації і здійснюється в конкретній поведінці суб'єкта, вона є суб'єктивною. Наприклад, громадянин С. може скористатися суб'єктивним правом на пільгу щодо податків у силу того, що така пільга передбачена в нормах податкового права. Об'єктивне право складається з норм, що виражені в законі, норм, що «говорять» про суб'єктивні права взагалі — безвідносно до конкретного суб'єкта.

Велику частину своїх прав суб'єкт не може здійснювати, якщо він не визнаний державою юридичне правоздатним, дієздатним і не стане носієм суб'єктивного юридичного права. Наділяючи громадян суб'єктивним юридичним правом, держава нібито то відкриває доступ до здійснення основних, невідчужуваних прав людини, даних йому від народження, від природи.

Це можна зобразити так::

природні права людини -> норми об'єктивного права -> суб'єктивні юридичні права

Природні права людини (її безпосередньо-соціальні права) перетворюються на суб'єктивні юридичні права і одержують офіційне визнання за допомогою загальнообов'язкових норм права, встановлених і охоронюваних державою у вигляді об'єктивного права.

Подальший конкретний виклад питань полягатиме в розкритті змісту юридичного права (об'єктивного та суб'єктивного).