75. Поняття федерації та конфедеративного утворення.

Федерація (від лат. foedus - зв'язок) - це єдина союзна держава, котра склада­ється з кількох державних утворень, об'єднаних для вирішення центральною вла­дою спільних для всіх суб'єктів федерації завдань.

У кожній федеративній державі функціонують два рівня влади: федеральний рівень (центральна або союзна влада) і рівень учасника федерації (штату, провін­ції, землі тощо). До складу сучасних федерацій входить різна кількість суб'єктів: в США - 50, Австралії - 6, Австрії - 9, ФРН - 16, Індії - 25, Югославії - 2, Росії - 89 тощо.

Становлення федералізму в новітній історії бере початок з 1787 p., коли була прийнята Конституція США. У 1867 р. на основі британського Закону про Північ­ну Америку виникла федеративна Канада, котра складалася тоді з трьох провінцій. У федерацію в 1874 р. перетворилася Швейцарія, що виникла, нагадаємо, в 1291 р. як Союз кантонів. Деякі ознаки федералізму мали вже перші конституції єдиної Німеччини (1871, 1919 pp.). Основний Закон ФРН 1949 р. створив механізм одної з класичних сучасних федерацій.

Федеративний устрій сучасних держав характеризується такими ознаками:

5. держава поділяється на складові частини (штати, наприклад), котрі мають деякі атрибути суверенітету: символіку, вищі державні органи, конституції тощо. Проте верховенство влади повністю залишається за єдиною федеративною держа­­вою, котра й володіє суверенітетом;

6. територія федерації складається з територій її суб'єктів. У цьому аспекті існує поняття "федеральний кордон" і поняття "кордону штату" (наприклад, в­ США);

7. федеральне законодавство (передовсім конституція) визначає межі зако­­нодавчої компетенції суб'єктів федерації. Федеральний устрій передбачає існу­­вання двох рівнів законодавства: на рівні федерації та на рівні суб'єктів за безумо­­вного пріоритету норм федерального законодавства;

8. суб'єкти федерації позбавлені права виходу з складу федеративної держа­­ви, хоча такі спроби мають місце час від часу. У 1980 і 1995 роках, наприклад, у­ Канаді провінція Квебек через проведення референдуму двічі пробувала вийти з складу цієї федерації. Набагато більше подібних намагань не були настільки мир­­ними й придушувалися військовим шляхом. У 1861-1865 pp. центральна влада в ­США ледве здолала спробу 10 південних штатів здійснити сецесію - розвалити федерацію через утворення своєї союзної держави. В 1994-1996 роках таку ж­ ­спробу вчинив один із суб'єктів Російської Федерації - Чеченська Республіка Ічкерія;

5. суб'єкти федерації позбавлені права самостійно виступати на міжнародній арені. Це означає, що вони не є суб'єктами міжнародних правовідносин;

6. фінансова і бюджетна системи федерацій мають централізований харак­­тер. Бюджетні доходи суб'єктів федерацій незначні й не йдуть у ніяке порівняння з федеральними;

7. збройні сили у всіх федераціях підпорядковані федеральному центру;

8. структура федеральних органів влади передбачає представництво в їх складі суб'єктів федерації. Верхня палата парламенту нерідко виконує саме таку роль. Наприклад, Сенат Конгресу США складається з 100 сенаторів, які з розраху­­нку по два від штату обираються шляхом прямих виборів. В Росії, до прикладу, верхню палату федерального парламенту формують за посадою керівники пред­­ставницьких і виконавчих органів суб'єктів федерації (по два від суб'єкту);

9. установча влада в федераціях здійснюється, як правило, за участю суб’єктів федерації. Зокрема, це стосується внесення змін і доповнень до федера­­льної конституції.

Важливе значення для розуміння юридичної природи федерації має розмежу­вання предметів відання між федерацією та її суб'єктами. У законодавстві федера­тивних держав можна знайти розмежування такого порядку: по-перше, предмети відання, котрі знаходяться у виключному віданні федерації; по-друге, предмети відання, котрі знаходяться у виключному віданні суб'єктів федерації; по-третє, предмети відання, котрі знаходяться у спільному віданні федерації та її суб'єктів.

Федеративні держави класифікуються за різними критеріями. За способом утворення вони поділяються на :

1) договірні (Боснія та Герцеговина);

2) такі, що утворилися через централізацію конфедерації (США, Швейцарія);

3) такі, що утворилися через децентралізацію унітарної держави тощо.

З точки зору рівноправності суб'єктів федерації вони поділяються на симет­ричні (де суб'єкти мають однаковий правовий статус) і асиметричні (де суб'єкти нерівноправні).

З огляду на врахування національного складу країни в її федеративній будові виділяють територіальні та національно-територіальні федерації. До першої групи належать США, Німеччина, до другої - Російська Федерація, Союзна Республіка Югославія, суб'єкти яких будуються на основі компактного проживання певних етнічних груп.

Конфедерація

В юридичній науці присутні два підходи вчених до розуміння природи кон­­федеративних утворень: один із них передбачає її розуміння як міжнародної орга­­нізації, до якої входять кілька незалежних держав, а інший виходить з того, що конфедерація - хоч і занадто слабко централізоване, але все ж окреме державне утворення. Думається, знайти чітку межу між "сильними" міжнародними органі­­заціями і децентралізованими державами "аморфного" типу справді нелегко.­

­Конфедеративна форма державного устрою, отже, характеризується такими ознаками:

8. конфедерація утворюється на основі договору між її суб'єктами;

9. суб'єкти конфедерації мають право вільного виходу із складу державного утворення;

10. суверенітет в конфедерації належить суб'єктам, які входять до її складу;

11. до предмету відання конфедерації входить вузьке коло питань (питання війни і миру, зовнішньої політики, формування єдиної армії, єдиної системи комунікації тощо);

12. у конфедераціях утворюються лише ті державні органи, які необхідні для здійснення завдань, спеціально визначених договором;

13. суб'єктам конфедерації належить право мулліфікації, тобто відмови у ви­­знанні або відмови у застосуванні актів конфедеративних органів влади;

14. бюджет конфедерації формується за рахунок добровільних внесків її суб'єктів;

8. військові формування комплектуються суб'єктами конфедерації, причому нерідко зберігається їх подвійне підпорядкування державним органам конфедера­­ції та її суб'єктів;

9. у конфедераціях відсутнє єдине громадянство;

10) як правило, в конфедераціях відсутня єдина система грошового обігу.

Як форма союзу держав конфедерація порівняно рідко зустрічається в історії. Конфедераціями були Австро-Угорщина до 1918 p., Швеція і Норвегія до 1905 p., США з 1781 до 1789 р. Спроби створення конфедерацій мали місце і в XX ст. У 1958 р. Єгипет і Сирія створили Об'єднану Арабську Республіку, яка проте вже в 1961 р. розпалася. Така ж доля спіткала і Сенегамбію, що об'єднала в 1982 р. дві держави - Гамбію і Сенегал.

Досвід конфедерацій свідчить про те, що ця форма є перехідною: або до пов­ного розпаду союзу, або до федеративної форми державного устрою. Характерним є те, що до федеративного устрою перейшли тільки конфедерації з мононаціона­льним складом населення (США, Німеччина, Швейцарія), а багатонаціональні конфедерації (Австро-Угорщина, Швеція і Норвегія тощо) розпалися.

Треба мати на увазі, що конфедерація була закладена й у тексті нового Союзного договору (вперше опублікований в газеті "Московские новости" за 15 серпня 1991 p.), який мав бути підписаний керівниками республік Союзу РСР 20 серпня 1991 р. у Москві. Новий союз держав передбачалося назвати "Союз Радянських Суверенних Республік". Проте він так і не відбувся внаслідок путчу 19-21 серпня 1991 р. в Москві.

Союз держав конфедеративного типу проходить становлення на основі Маас­трихтських угод у Західній Європі — це Європейській союз. У лютому 2003 р. Югославія з федерації була конституційне реорганізована в конфедеративне утво­рення назвою "Сербія і Чорногорія".