До загальноправових принципів, до прикладу, в Україні слід віднести такі: 1) принцип народовладдяВідповіді до державного іспиту з теорії держави і права 2005

48. Поняття та предмет теорії держави і права.

Будь-яка наукова теорія складається з таких компонентів:

1) висхідна емпіри­чна основа;

2) понятійний апарат;

3) засоби, які дозволяють від емпіричної бази перейти до законів, аксіом;

4) сукупність принципів, правил, іншими словами логіка виведення із законів і аксіом певних теоретичних і практичних наслідків, рекомендацій, засобів, звернених до дійсності з метою її перетворення.

Звідси зробимо висновок, що теорія держави і права - система об'єктивно-істинних знань, яка найбільш повно і послідовно відображає загальні закономір­ності становлення і функціонування держави і права у формі понять, категорій, ­наукових закономірностей, принципів і теоретичних конструкцій та інших теоре­тичних знань.

Як і інші наукові теорії, теорія держави і права відзначається такими функці­ями:

1) інформаційна - теорія держави і права містить узагальнюючу, системати­зовану інформацію, відомості про реальну державно-правову практику, її опис;

2) пояснююча функція - теорія держави і права не просто описує державно-правові інститути, а й пояснює:

а) чому вони виникли?

б) чому вони розвиваються так, а не інакше?

в) які фактори впливають на їх розвиток?

3) евристична функція - теорія держави і права не просто описує і пояснює, вона створює нове знання, нову інформацію, таку, котра ще невідома для науки;

4) практична функція - теорія держави і права створена не заради теорії і не для тренування людського інтелекту, а для тощо, щоби виробити пропозиції щодо перетворення дійсності, тобто заради практики;

5) прогностична функція - теорія держави і права з'ясовує тенденції розвит­ку державно-правових процесів, передбачає широке коло нових державно-правових явищ, їх майбутнє.

Предметом будь-якого наукового пізнання є, як правило, не випадкові явища і процеси, а певні об'єктивні закономірності, істотні й постійні зв'язки загального характеру між тими чи іншими явищами. Від предмету науки слід відрізняти її об'єкт, під яким звичайно розуміють сукупність явищ і процесів об'єктивної реа­льності, які вивчаються даною наукою в процесі пізнання свого предмету.

Після цього вже можемо відзначити, що предметом науки теорії держави і права виступають основні державно-правові закономірності, в тому числі:

16. виникнення держави і права, основні теорії цього процесу;

17. зміна їх історичних типів;

18. розвиток сутності (соціального призначення) держави;

19. форми держави та характер її взаємодії з суспільством (режим);

20. структура (будова) системи органів держави і системи права;

21. функції держави і права;

22. правова держава, пов'язаність держави правом, межі правового регулювання;

23. форми (джерела) права, способи їх систематизації;

24. реалізація і застосування норм права;

25. розширення прав людини, підвищення ступеня їх юридичного захис­ту;

26. взаємозв'язок демократії, законності і правопорядку;

27. розвиток правосвідомості та правової культури;

28. правомірна й неправомірна поведінка людей;

29. розвиток самої теоретико-юридичної науки;

30. соціально-економічні, політичні, моральні й інші закономірності, кот­рі детермінують розвиток і функціонування держави і права та деякі інші.

Підсумовуючи вищесказане, визначимо, що предметом науки теорії держави і права є загальні закономірності виникнення, розвитку і функціонування держави і права як самостійних соціальних інститутів.

49. Методологія теорії держави і права.

Що розуміти під методом дослідження? Під методом науки розуміється спе­цифічна система пізнання, по суті типовий для даної науки спосіб отримання но­вого знання, що передбачає виділення і використання певних пізнавальних кроків, певну послідовність їх застосування. Теоретичне вчення про сукупність методів наукового пізнання прийнято називати методологією.

Методологію теорії держави і права як систему методів нашої науки можна викласти за такою схемою: а) універсальні методи; б) загальнонаукові методи; в) спеціально-юридичні методи.

Універсальні методи наукового пізнання характеризують мислення людини в цілому і можуть бути застосовані у всіх сферах пізнавальної діяльності людини, їх об'єктивною основою виступають загальнофілософські закономірності розуміння оточуючого нас світу, самої людини, її мислення і процесу пізнання та перетво­рення світу людиною. До таких світоглядних підходів належать матеріалізм (мате­ріальне визначає ідеальне) та ідеалізм (первинною є ідея, котра визначає матеріа­льне).

Загальнонаукові методи використовуються не лише в юридичних, а й у інших науках. До них належать такі:

1) аналіз і синтез. Аналіз і синтез належать до найбільш широко використо­вуваних у процесі пізнавальної діяльності способів мислення. Аналіз - це прийом мислення, пов'язаний з розкладом об'єкта, що вивчається на складові частини, сторони, тенденції розвитку і способи функціонування з метою їх відносно само­стійного вивчення. Синтез - це прямо протилежна операція в мисленні, котра по­лягає в об'єднанні раніше виділених частин в єдине ціле і з метою отримання знання про ціле шляхом з'ясування тих істотних зв'язків і відносин, які об'єднують раніше виділені в аналізі частини в єдине ціле.

2) абстрагування. Абстрагування — це процес виділення, вичленення нашим мисленням окремих ознак, властивостей і відносин конкретного предмету чи яви­ща, котрі цікавлять нас у контексті дослідження і, одночасно, відокремлення їх від інших ознак, властивостей і відносин, які в даному контексті не є суттєвими. Тим­часове відволікання дослідника від ряду ознак і властивостей об'єкту допоможе глибше зрозуміти його сутнісну природу.

3) індукція, дедукція, аналогія. Під час застосуванні індукції думка дослідни­ка рухається від знання окремого, знання фактів до знання загального, знання за­кономірностей. Дедукція, навпаки, передбачає рух думки від загального знання до знання окремого. Аналогія як прийом дослідження передбачає, що на основі схо­жості об'єктів за деякими ознаками, властивостями і відносинами висувається гі­потеза про їх схожість і в інших параметрах.

­4) моделювання. Умовивід за аналогією лежить в основі нині такого поши­реного методу дослідження як моделювання - суть його полягає в тому, що об'єкт, який цікавить дослідника заміщується іншим об'єктом, який знаходиться у відно­синах подібності до першого об'єкту. Перший об'єкт називають оригіналом, а другий - моделлю. Під моделлю розуміється об'єктивована в реальності чи в мис­ленні уявна система, що заміщає об'єкт пізнання.

Спеціально-юридичні методи застосовують лише в юридичних науках. До них належать:

1) формально-юридичний метод дослідження полягає у знаходженні місця певного явища чи процесу в правовій системі даного суспільства, тобто визначен­ня їх правового статусу. Під останнім розуміється становище чого-небудь, яке врегульоване нормами права. При цьому необхідно вміло здійснити тлумачення права, а також співвіднести правовий статус предмету з його фактичним статусом;

2) порівняльно-правовий метод полягає в дослідженні природи (сутності) предмета через порівняння його статусу в даній правовій системі і статусу однорі­дних предметів у правових системах інших країн. Наприклад, модель правового регулювання тої чи іншої проблеми в Україні оптимальніше можна створити після порівняльного аналізу зарубіжного законодавства з відповідних проблем.

Амери­канський компаративіст К. Осакве виділяє такі стадії проведення академічного по­рівняльно-правового аналізу:

а) виявлення існуючих правил (інститутів) у порів­нюваних системах А і Б;

б) співставлення встановлених правил (інститутів) з ме­тою пізнання їх спільних і (або) відмінних властивостей;

в) з'ясування життєздат­ності або ефективності існуючого правила (інституту) у власній системі. В цьому плані слід відрізняти закон "на папері" від закону в житті;

г) визначення історич­них причин існування даного правила (інституту) в кожній із порівнюваних сис­тем;

3) історико-правовий метод полягає в тому, що явище (наприклад, держава, право чи їх компоненти) пізнається через призму умов його виникнення і основ­них етапів розвитку.