42. Поняття, цілі й функції соціальної держави.

Найрозвинутішою сучасною моделлю соціальної держави не лише в доктри­ні, а й на практиці є соціальна державність у Німеччині.

Соціальна державність в цій країні належить до недоторканих для законодав­ця принципів. На сьогодні панівним серед німецьких державознавців є формулю­вання соціальної держави як організації, покликаної допомагати незахищеним, впливати на розподіл економічних благ у дусі принципів справедливості, забезпе­чення кожному індивіду гідного людини існування. Соціальність, соціальний ха­рактер постає необхідною умовою для розвитку всіх елементів демократичної правової держави.

Сучасний німецький вчений К.Дегенхарт відзначає, що характеристика дер­жави як соціальної виступає наслідком переходу від поняття ліберальної держави на позиції захисту слабких, забезпечення мінімуму матеріальної рівності. При цьому в юридичній літературі цієї країни висловлюється переконання, що питання соціального характеру виступають на практиці вкрай спірними і складними. Ба­жання держави, до прикладу, боротися з безробіттям здійсниме лише в межах, ви­значених об'єктивними економічними законами, хоча у визначенні відповідної політики проявляються позиції й інтереси різних груп населення. Поняття соціа­льної держави призводить до усвідомлення того, що свобода і рівність повинні розглядатися не формально, але мати матеріальні компоненти.

У країнах СНД має місце різне ставлення до цього поняття. Російський вче­ний С. С. Алексєєв щодо поняття соціальної держави відзначає, що воно придума­но сором'язливими вченими лише для того, щоб не вживати поняття "соціалістич­на держава", котре використовувалося в СРСР та націонал-соціалістській Німеч­чині. Тому ми повинні звернути увагу на ті суттєві відмінності, котрі відрізняють ці два поняття.

Якими ж ознаками сучасна соціальна держава відрізняється від "соціалістич­ної"?

По-перше, соціальна держава взамін гарантій дотримання соціальних прав не позбавляє громадян прав політичних і особистих.

По-друге, соціальна держава не ставить собі за мету виступати монополістом у наданні населенню соціальних послуг, навпаки вона намагається сприяти інсти­туціям громадського суспільства, котрі також працюють у цьому напрямку.

По-третє, відрізняється ступінь участі держави у перерозподілі виробленого суспільством продукту. У соціалістичній державі, котра є монопольним роботода­вцем і монопольним учасником економічного виробництва перерозподіл є значно масштабнішим.

Зараз соціальна держава виходить із визнання значення міжнародних станда­ртів ООН у соціальній сфері, тому в документах Генеральної Асамблеї ООН в останні роки вживається термін "соціальна демократія".

Українська дослідниця проблеми Т. Перглер, автор дисертаційного дослі­дження "Роль соціально-правової держави Німеччини у стабілізації суспільства" визначає, що найважливішими завданнями (цілями) соціальної держави виступають:

1. ­вирішення "соціального питання" у традиційному ключі і гарантія соціальної безпеки для всіх;

1. створення соціальної справедливості;

2. "піклування про повсякденні блага" (гарантія постачання населення осно­­вними різновидами товарів і продуктів);

3. розширення параметрів росту та контроль за ними і т. ін.

Додамо до цього, що німецький вчений П.Ф. Цахер визначив чотири основні соціальні цілі такої держави:

а) проти злиднів і бідності, за достойні умови існу­вання для кожного;

б) "більше рівності" завдяки зменшенню відмінностей у рівні життя й контроль за дотриманням прав людини;

в) "більше захисту" у випадку кризових ситуацій в житті;

г) підвищення рівня і якості життя.

Згадувана вище Т. Перглер виділяє такі функції соціальної держави, котрі ви­значаються як:

забезпечення політичної стабільності, громадянської згоди;

гарантування соціальних прав особистості і посилення адресності соціа­­льної підтримки;

обмеження масштабів збіднення;

забезпечення стримування безробіття тощо.

Відзначимо також, що сучасні вчені відзначають також ряд ознак, котрі хара­ктеризують по суті кризу соціальної держави. Серед таких ознак передовсім називають такі:

1. Непомірне зростання соціальних видатків, котрі у розвинутих країнах до­­сягають щорічно 5 відсотків. Це стає серйозною перешкодою в економічному зро­­станні.

2. Втрата соціальною державою ефективності. Для перерозподілу виробле­­ного суспільного продукту зростає державний апарат, знижується кількість людей, зайнятих у виробництві послуг і товарів. З'ясовано також, що доступність публіч­­них служб робить їх неефективними.

3. Зниження соціального консенсусу в державі. Справа в тому, що розши­­рення соціальної сфери призводить не лише до зниження соціальної напруги у на­­прямку "умиротворення" бідніших верств, а й до постановки питання "а хто за це все платить?" у середніх і багатших прошарків суспільства. Враховуючи вищі мо­­жливості вказаних соціальних прошарків до здійснення політичного впливу ситу­­ація може загострюватися в тій чи іншій країні.