31. Поняття державного режиму та критерії його оцінки.

Поняття "державного режиму", котре ввійшло в науковий обіг в 60-х роках минулого століття, виражає сукупність методів, способів і засобів здійснення дер­жавної влади в суспільстві. У дещо ширшому розумінні воно позначається як "по­літичний режим", який характеризує методи функціонування всіх ланок політич­ної системи. Нерідко ці поняття в юридичній літературі вживаються як синоніми.

Які елементи поняття "державного режиму" можна виділити? Іншими слова­ми, які обставини слід врахувати для визначення характеру державного режиму в тій чи іншій країні?

1) правовий статус людини і громадянина, правові та інституційні гарантії їх прав і свобод;

2) ступінь участі народу в здійсненні публічної влади на загальнодержавно­му та місцевому рівні;

3) співвідношення влади народу і влади держави, іншими словами — народ­ного та державного суверенітетів;

4) ступінь відокремлення суспільства від держави, встановлення межі втру­чання держави до суспільних відносин;

5) характер взаємодії суспільства і держави: або суспільство визначає і конт­ролює державу, або навпаки;

6) співвідношення правових і неправових методів регулювання суспільних відносин з боку державної влади;

7) ступінь плюралізації політичної системи суспільства.

Традиційно державні режими поділяють на демократичні та недемократичні (останні також - на авторитарні чи тоталітарні).

Тоталітарний режим

Термін "тоталітаризм" був вперше вжитий у 20-х роках XX ст. критиками фашистського режиму Б. Муссоліні Д. Амендолою та П. Гобетті і настільки спо­добався офіційним колам в Італії, а пізніше в Німеччині, що був запозичений ними для формулювання їх власної мети - вибудови тоталітарної держави.

Перші спроби наукового аналізу феномену тоталітаризму були здійснені в 1952 р. у Вашингтоні (США) на міжнародному політологічному симпозіумі. На цьому форумі вчені визначили тоталітаризм як "закриту й нерухливу соціокультурну та політичну структуру, в якій будь-яка дія - від виховання дітей до вироб­ництва й розподілу товарів - спрямовується й контролюється з єдиного центру".

Ознаки тоталітарного режиму:

1) єдина масова партія, котра очолюється харизматичне лідером;

2) одна, єдино можлива ідеологія, котра повинна визнаватися всіма. Поділ всього світу згідно з ідеологією на "друзів" і "ворогів";

3) монополія на засоби масової інформації;

4) монополія на всі засоби збройної боротьби;

5) легалізація терору і система терористичного поліцейського контролю;

6) централізована система контролю і управління економікою.

Авторитарний режим

Авторитарним можна назвати такий державний режим, за якого джерелом державної влади виступає лише частина населення, правляча група, партія, рух або армія.

Поряд з цим, відсутність демократичних механізмів не поєднується з крайніми проявами тоталітаризму. Авторитарний режим завжди характеризує ту країну, в котрій перетворення ведуть від тоталітаризму до демократії чи навпаки. Про це свідчать і його ознаки:

1) розподіл державної влади проведено лише умовно, а юридичне і фактично домінує виконавча влада на чолі з сильним президентом чи надзвичайним орга­ном;

2) роль парламенту, як і інших представницьких органів, зведено нанівець, хоча вони й функціонують; вибори цих органів не є регулярними і повністю конт­ролюються владою;

3) значну роль, в тому числі політичну, в суспільстві відіграють багаточисельні "силові структури" - армія і правоохоронні органи;

4) формально існує багатопартійна система, але державна влада відверто опирається і підтримує одну або декілька політичних партій;

­5) мають місце порушення прав і свобод людини, ускладнений порядок їх реалізації та застосування, проте відсутні масові репресії;

6) держава здійснює контроль за інформаційним простором (наприклад, бу­дучи власником більшості засобів масової інформації);

7) обмежується діяльність опозиції;

8) органи державної влади при прийнятті рішень більше зважають на полі­тичну доцільність, ніж на закон;

9) при прийнятті та реалізації політичних рішень рідко застосовується прин­цип знаходження компромісу інтересів;

10) державний апарат функціонує в режимі напівтаємності, в умовах, за яких контроль за ним з боку громадськості виключається.

11) виконавчо-розпорядчі органи наділені широкими законодавчими повно­важеннями;

12) в центрі і на місцях має місце концентрація і централізація реальної влади в руках одного або кількох тісно взаємозв'язаних органів, рішення яких безумовно виконуються, нерідко такі органи володіють дискреційними повноваженнями, тобто правом, виходячи з власного розуміння політичної доцільності, діяти на свій розсуд, в тому числі з порушенням норм закону.

Демократичний режим

Демократія, що етимологічне означає "народовладдя", виступає таким видом державного режиму, за якого вся повнота державної влади належить народу, кот­рий здійснює її безпосередньо або через обраних представників.

Сучасна демократична держава характеризується такими ознаками:

1) Народний суверенітет. Сучасна демократія виступає переважно представницькою демократією, за якої народ-суверен здійснює публічну владу через обраних представників у орга­нах державної влади та органах місцевого самоврядування.

Механізм прямої демократії включає такі засоби волевиявлення виборців як референдум, плебісцит, народна ініціатива про відкликання депутата чи іншої по­садової особи, народна ініціатива законопроекту, збори жителів за місцем прожи­вання тощо.

2) Регулярні, вільні та справедливі вибори. Вибори, через які в представни­цькій демократії громадяни обирають своїх представників до владних органів, можна назвати головним інститутом кожної демократичної держави.

3) Влада більшості і охорона прав меншин. Демократію можна охарактери­зувати як систему, в якій громадяни приймають політичні рішення, на основі волевияву більшості.

4) Правове закріплення основних прав і свобод людини і громадянина в кон­ституції і законах і наявність механізму їх реального впровадження в життя;

5) Державна влада організує своє діяльність за принципом її розподілу на за­конодавчу, виконавчу і судову;

6) Соціальний, економічний і політичний плюралізм. Державу як соціальне утворення можна охарактеризувати не лише з боку державних органів, а й з точки зору різних інституцій, політичних партій, громадських організацій, спілок, това­риств, які в ній діють.

7) Демократичний режим характерний для соціальної і правової держави (держави благополуччя).

У своєму розвитку демократії пройшли два етапи розвитку:

а) ліберальна демократична держава, котра характеризується певними об­меженнями народного суверенітету (цілий ряд цензів у виборчому праві), а також відсутністю у громадян (юридичне і фактично) соціальних прав: права на працю, відпочинок, на допомогу у зв'язку з втратою працездатності тощо. Держава майже не регулювала трудові відносини, діяльність монополій.

б) сучасна соціальна демократична держава, котра, крім вищенаведених ознак, характеризується загальним виборчим правом і гарантіями кожному рівня життя, гідного людини, незалежно від її здатності заробляти.