29. Правова природа Європейського Союзу як міждержавного союзу.

ЄВРОПЕЙСЬКЕ СПІВТОВАРИСТВО (Eu­ropean Community), ЄС (EC) - міжнар. регі­ональна організація європ. держав. Разом з Єв­ропейським об'єднанням вугілля і сталі (ЄОВС) та Європейським товариством по атомній енер­гії (Євратом) є інституц, основою Європейсь­кого Союзу. До складу ЄС входять 15 держав: Бельгія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Франція, ФРН (усі — з часу заснування), Ве­ликобританія, Данія, Ірландія (всі - з 1973), Греція (з 1981), Іспанія, Португалія (оби­дві — з 1986), Австрія, Фінляндія, Швеція (всі - з 1995).

ЄС засновано 25.111 1957 у Римі шляхом під­писання Договору про створення Європей­ського економічного співтовариства (ЄЕС) — Римського договору 1957. Осн. завданнями ЄЕС були: запровадження спільного ринку шляхом поступового скасування між держа-вами-членами мит. зборів та кількісних об­межень для ввезення і вивезення товарів; встановлення спільного мит. тарифу та уз­годження торг, політики щодо третіх країн; усунення перешкод для вільного руху роб. сили, товарів і послуг між державами-члена-ми; проведення єдиної політики в галузі с. г. і тр-ту; координація екон., соціальної, ва­лютної та інвестиц. політики тощо. Згідно з положеннями т. з. Договору про злиття 1965, укладеного 6 державами - членами ЄЕС, ЄОВС та Євратому 8.IV 1965 у м. Брюсселі (Бельгія), було створено єдині для ЄОВС, ЄЕС та Євратому Раду і Комісію Європ. співтовариств, Рахункову палату, бюджет тощо.

Суттєві доповнення до Римського договору 1957 внесені відповідно до положень Догово­ру про Європейський Союз 1992 - Мааст­рихтського договору 1992, який набув чинності 1.ХІ 1993. Згідно з розд. II цього документа ЄЕС перетворено на Європейське співтова­риство, що було зумовлено необхідністю адекватнішого відображення сфери діяль­ності ЄС (вирішення не лише економічних, а й політ, та ін. питань). Зміна термінології означала і нову якість інтеграції: ЄС, крім спільного ринку, базується також на екон. та валют, союзі. Значно розширено і пред­метну компетенцію ЄС, зокрема шляхом включення до неї напрямів, що раніше були предметом виключно внутрішньодерж. регу­лювання (політика щодо охорони довкілля, співробітництво в галузі досліджень і техно­логій, освіти, охорони здоров'я, соціального захисту, туризму, енергетики, зміцнення і розвиток системи трансєвроп. комунікац. мереж). Запроваджено громадянство Євро­пейського Союзу.

В жовтні 1997 в м. Амстердамі (Нідерланди) главами держав і урядів підписано Договір про внесення змін до Договору про Євро­пейський Союз 1992, установчих договорів Європейських співтовариств та ряду пов'яза­них з ними актів (Амстердамський договір 1997). Осн. нововведення: зміцнення прав і свобод людини; посилення соціальної полі­тики і зайнятості; дальший розвиток інсти­туту громадянства Європ. Союзу; включення до правопорядку ЄС Шенгенських домовле­ностей (Протокол № 2); розвиток СЗППБ, зокрема запровадження посади Верх, пред­ставника з питань СЗППБ; дальше зміцнен­ня інститутів та ін. органів ЄС, насамперед Європейського парламенту (Європарламен-ту); посилення співробітництва у питаннях свободи пересування осіб, притулку та іммі­грації. Характерною особливістю ЄС є роз­винений у його рамках новий правопорядок, що має ознаки як міжнар. права, так і нац. правової системи.

Гол. інституції ЄС - Європарламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейська комісія, Європейський суд аудиторів. Функці­онують також консультат. органи - Екон. і соціальний комітет (ЕСК) і Комітет регіонів. До інституц. системи ЄС входять також Єв­ропейський інвестиційний банк (ЄІБ), Євро­пейська система центральних банків (ЄСЦБ) та Європейський центральний банк (ЄЦБ), Суд першої інстанції та омбудсман. Найвищим політ, органом ЄС є створена 1986 Європ. рада. Вона покликана надавати необхідний імпульс розвиткові ЄС, визначає його заг. політ, орієнтири. ЄС наділене міжнар. правовою суб'єктністю (ст. 210 Рим. договору), компетентне уклада­ти угоди з третіми країнами, зокрема, про входження останніх до ЄС як асоційованих членів (ст. 238). Стратегія інтеграції України до ЄС, затв. указом Президента України від 11.VI 1998, передбачає асоційоване, а в пер­спективі й повноправне членство в Співто­варистві. Основою договірно-правової бази відносин між Україною та ЄС є укладена у м. Люксембурзі 16.VII 1994 Угода про парт­нерство і співробітництво (чинна з 1.ІІІ 1998).

­ЄВРОПЕЙСЬКИЙ СОЮЗ (European Union), ЄС (EU) — міжнар. політ.-екон. об'єднання європ. держав. Сформувався на основі Європ. екон. співтовариства, Європейського об'єднан­ня вугілля і сталі та Європейського товарист­ва по атомній енергії. Правовою основою но­вого об'єднання є Договір про Європейський Союз, підписаний у лютому 1992 12 держа­вами - членами Європейських співтовариств (Бельгія, Великобританія, Греція, Данія, Ір­ландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідер­ланди, Німеччина, Португалія, Франція) у м. Маастрихт (Нідерланди). Згодом цей до­говір було доповнено низкою протоколів та заяв з різних аспектів діяльності ЄС. 1998 до ЄС входило 15 держав: до перших 12 країн долучилися Австрія, Фінляндія і Швеція. Гол. засадами функціонування ЄС є: його договірна база; спільна зовн. політика, зок­рема в галузі міжнар. безпеки держав-членів; співробітництво цих держав у внутр. і право­вій політиці. Завдання ЄС: утворення тісного союзу народів Європи; сприяння збалансо­ваному і стабільному екон. прогресові, особ­ливо шляхом утворення європ. простору без внутр. кордонів; посилення екон. і соціаль­ної взаємодії, утворення економічного і ва­лютного союзу та єдиної валюти; утверджен­ня власної ідентичності у міжнар. сфері, особливо шляхом проведення спільної зовн. політики і політики у галузі безпеки; розви­ток співробітництва у сфері юстиції і внутр. ­справ; збереження і примноження заг. над­бання. У своїй діяльності ЄС дотримує таких принципів: поважання над. ідентичності дер-жав-членів з дем. системами правління, по­важання прав людини відповідно до Євро­пейської конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 і заг. принципів права Єв-роп. співтовариства (див. Європейське право) у поєднанні з конст. правом держав-членів. Осн. органом ЄС є Європейська комісія. Ін­ституції ЄС — Європейський парламент, Рада міністрів Європейського Союзу, Європейський суд аудиторів (з компетенцією суду 1-ї ін­станції) тощо.

14.VI 1994 підписано Угоду про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Місцеперебування ЄС - м. Брюссель (Бельгія).

Відносини між Україною та Європейським Союзом були започатковані в грудні 1991 року, коли Міністр закордонних справ Нідерландів, як головуючої в ЄС, у своєму листі від імені Євросоюзу офіційно визнав незалежність України.

Правовою основою відносин між Україною та ЄС є Угода про партнерство та співробітництво (УПС) від 16 червня 1994 р. (набула чинності 1 березня 1998 р.), яка започаткувала співробітництво з широкого кола політичних, торговельно-економічних та гуманітарних питань.

На сьогодні в рамках УПС визначено 7 пріоритетів співпраці між Україною та ЄС: енергетика, торгівля та інвестиції, юстиція та внутрішні справи, наближення законодавства України до законодавства Євросоюзу, охорона навколишнього середовища, транспортна сфера, транскордонне співробітництво, співпраця у сфері науки, технологій та космосу.

Партнерський діалог Україна-ЄС розвивається під час проведення щорічних засідань Самміту Україна-ЄС за участю Президента України; Ради з питань співробітництва за участю Прем'єр-міністра України; Комітету з питань співробітництва; Комітету парламентського співробітництва; регулярних консультацій Україна-Трійка ЄС, постійних експертних консультацій. Між Україною та ЄС щорічно відбувається понад 80 офіційних зустрічей та консультацій на високому і експертному рівнях.

Євроінтеграція є головним та незмінним зовнішньополітичним пріоритетом України. Президент України у Посланні до Верховної Ради України у червні 2002 року визначив європейську інтеграцію стрижнем стратегії економічного та соціального розвитку України на наступне десятиріччя.

Нинішній розвиток політичного діалогу між Україною та ЄС базується на впровадженні Україною Стратегії інтеграції до ЄС, виконанні сторонами УПС та опрацюванні Плану дій в рамках Європейської політики сусідства. Україна виходить з того, що реалізація зазначеного документа має сприяти посиленню співпраці між Україною та ЄС в умовах розширення, створити необхідні умови для переходу в майбутньому до якісно нового рівня відносин з ЄС. Належна імплементація ПД повинна також сприяти поступовій інтеграції України до внутрішнього ринку ЄС та створити передумови для започаткування з ЄС зони вільної торгівлі. Кінцевою політичною метою ПД має стати укладення нової посиленої угоди з ЄС.

Залишаючись поза межами Євросоюзу, Україна успішно асоціюється з процесом здійснення спільної європейської політики безпеки та оборони (ЄПБО). Наша держава бере участь у Поліцейських місіях ЄС в Боснії і Герцеговині та Республіці Македонія.

Зміцненню правової основи цієї співпраці слугуватиме укладення Угоди про участь України в операціях Європейського Союзу з врегулювання кризових ситуацій, а також про безпекові процедури обміну інформацією, яке очікується ближчим часом.

ЄС визнає також важливу роль України у забезпеченні безпеки і стабільності на континенті, а також її високий промислово-технологічний потенціал у військовій сфері, що підтверджується практикою запрошення нашої держави до проведення військових навчань за участю підрозділів ЄС.

Динамічно розвивається торговельно-економічне співробітництво між Україною та Європейським Союзом. З року в рік стабільно зростає двосторонній зовнішньоторговельний оборот та прямі іноземні інвестиції з країн ЄС в українську економіку. На сьогодні ЄС є найбільшим зовнішньоторговельним партнером України у світі (на 25 країн-членів ЄС припадає 33% зовнішньоторговельного обороту України).

У червні 2004 року відбулося парафування Угоди між Європейським Співтовариством та Кабінетом Міністрів України про торгівлю деякими сталеливарними виробами, підписання якої заплановано восени. Відповідно до Угоди, квота України на поставки сталевих виробів до країн ЄС на 2004 рік складатиме 606 тисяч тон. Завершується процес опрацювання ЄСівською стороною питання щодо відповідності економіки України критеріям ринковості в рамках антидемпінгового законодавства ЄС.

Україна та ЄС активно співпрацюють у рамках Робочої групи з питань розгляду заявки України на вступ до СОТ. ЄСівська сторона на постійній основі підтримує Україну як у багатосторонньому, та і двосторонньому переговорному процесах у рамках СОТ. Після підписання у 2003 р. Двостороннього протоколу щодо доступу до ринків товарів та послуг в рамках СОТ сторони розпочали роботу над розробленням та узгодженням проекту Звіту Робочої групи.

Україна активно взаємодіє з ЄС у сфері боротьби з нелегальною міграцією, реадмісії, боротьби з організованою злочинністю і тероризмом, здійснює активне реформування прикордонного менеджменту, міграційно-візової політики та відповідної правової бази.

В контексті розширення ЄС Україна прагне не допустити появи нових розподільчих ліній в Європі та виступає за забезпечення недискримінаційного порядку в'їзду до країн-членів ЄС своїх громадян. Робота на цьому напрямі, зокрема, передбачає: перспективне запровадження довгострокових багаторазових віз для громадян України, які на постійній основі беруть участь у економічних, культурних, спортивних, наукових і навчальних обмінах з ЄС; полегшення порядку перетину кордону для громадян України, що мешкають в прикордонних з ЄС районах, а в довгостроковій перспективі - спрощення візового режиму ЄС для всіх категорій українських громадян.

В останні роки помітно активізувалося співробітництво України та ЄС в галузі енергетики, в тому числі ядерної, сільського господарства та охорони навколишнього середовища. Поступово зростає політична та фінансова допомога Україні з боку ЄС у вирішенні наболілих проблем в енергетичному секторі та подоланні наслідків аварії на Чорнобильській станції.

За підтримки ЄС здійснюється також реформування системи управління газотранспортною системою України, проведення технічного аудиту нафтотерміналу "Південний" та техніко-економічного обґрунтування для проекту транспортування каспійської нафти нафтопроводом Одеса-Броди-Гданськ, підтримується розвиток альтернативної енергетики в Україні, модернізація вугільної промисловості тощо.

Європейський Союз є найбільшим донором України. Починаючи з 1991 року, загальний обсяг допомоги, наданої Україні з боку ЄС в рамках програми ТАСІS, макрофінансової та гуманітарної допомоги, складає понад 1 млрд. євро.

Перспективним напрямом співробітництва України та ЄС є сфера космічних досліджень. Враховуючи той факт, що Україна належить до вісімки держав, які мають значний космічний технічний та технологічний потенціал, 2 вересня 2004 року Європейська Комісія звернулася до Ради Міністрів ЄС з пропозицією розпочати переговори з Україною щодо угоди про співпрацю у створенні Глобальної навігаційної системи (GNSS). Передбачається, що така співпраця буде розвиватися в галузі промисловості, науково-дослідницькій роботі, зокрема, в питаннях стандартизації, в контролі сумісності регіональних систем тощо.

Своє головне завдання Україна на сьогоднішньому етапі вбачає в утвердженні європейських цінностей і стандартів в політиці, економіці, соціальній сфері. У цьому - запорука суспільної стабільності і сталого розвитку нашої держави.

Угода про партнерство та співробітництво (УПС) між Україною, з одного боку, та Європейськими Співтовариствами та їх країнами-членами, з іншого, була підписана у Люксембурзі 14 липня 1994 року і набула чинності у березні 1998 року.

Основними цілями УПС є розвиток тісних політичних стосунків між Україною та ЄС шляхом постійного діалогу з політичних питань, сприяння розвитку торгівлі та інвестицій, забезпечення підгрунтя для взаємовигідного економічного, соціального фінансового, громадського, науково-технологічного та культурного співробітництва, а також підтримки зусиль України щодо зміцнення демократії, розвитку її економіки, а також завершення переходу до ринкової економіки.

Інституції УПС

У відповідності до Угоди, сторони встановили і підтримують регулярний політичний діалог: проводяться переговори на найвищому політичному рівні в рамках самітів, для спостереження за впровадженням Угоди згідно з положеннями УПС створено Раду з питань співробітництва, яка проводиться на міністерському рівні щонайменше раз на рік. Раді з питань співробітництва у виконанні нею її обов'язків допомагає Комітет з питань співробітництва. Політичний діалог на парламентському рівні здійснюється в рамках Комітету парламентського співробітництва.

Згідно з УПС, Рада з питань співробітництва може приймати рішення про створення будь-якого іншого спеціального комітету чи органу для надання їй допомоги у виконанні її обов'язків і вона визначає склад та обов'язки таких комітетів або органів і порядок їх діяльності.

На сьогодні в рамках Комітету з питань співробітництва між Україною та ЄС створено та діють 4 підкомітети, а також 3 робочі групи (в рамках Підкомітету):

1. Підкомітет з питань торгівлі та інвестицій.

2. Підкомітет з питань фінансів, економіки та статистики.

3. Підкомітет з питань транспорту та енергетики, співробітництва у цивільному та ядерному секторі, охорони довкілля, освіти, навчання та технологій.

   • Робоча група з питань відновлювальної енергетики та енергоефективності.

   • Робоча група з питань змін клімату.

   • Робоча група з питань енергетичних стратегій.

4. Підкомітет з митних питань, транскордонного співробітництва, боротьби з нелегальною міграцією, відмиванням грошей та наркобізнесом

* * *

УПС була укладена на початковий період тривалістю десять років.

Юридична природа Європейського Союзу.

Реально створення єдиного "європейського дому" почалося з укладення Паризького договору 1951 р. і заснування Європейського об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС), що заклало підвалини європейської консолідації та сприяло припиненню багатовікового суперництва в Європі, насамперед між Францією та Німеччиною, й створенню системи організованого і перспективного співробітництва. ЄОВС, певною мірою, стало експериментальною базою для конструювання інших європейських інтеграційних проектів. Безумовним успіхом та визначальним моментом у реалізації “європейської ідеї ” стали Римські договори 1957 р. про заснування Європейського Економічного Співтовариства (ЄЕС) та Європейського об’єднання з атомної енергії (Євроатома).

Важливим виступав також Єдиний європейський акт (ЄЄА) 1986 р., що став якісно новим етапом розвитку Європейських Співтовариств, адже внесені ним зміни та доповнення до установчих договорів були найсуттєвішими з часу їхнього укладення.

Закономірним результатом інтеграційних процесів стало утворення Європейського Союзу, що ґрунтується на Європейських Співтовариствах, діяльність яких доповнена новими формами міждержавного співробітництва: спільною зовнішньою політикою та політикою безпеки, а також співробітництвом у сфері охорони порядку та правосуддя у кримінальних справах.

Ключовим моментом у розумінні правової природи ЄС слід вважати співвідношення суверенітету держав-членів і компетенції ЄС, а також характер повноважень його інституційних органів, насамперед виконавчих органів.

В ЄЄА 1986 р., Маастрихтському 1992 р., Амстердамських 1997 р. та Ніццькому 2001 р. договорах простежується тенденція до розширення повноважень інституційних органів ЄС.

Європейський Союз є об’єднанням особливого типу у світовій практиці, який динамічно розвивається шляхом консолідації та модернізації. Він є міждержавним інтеграційним об’єднанням наднаціонального характеру, ключову роль в інституційному механізмі якого відіграє тандем виконавчих органів: Європейська Комісія – Рада ЄС. При цьому варто враховувати, що Комісія є наднаціональним інституційним органом ЄС, до складу котрого входять міжнародні чиновники, а Рада ЄС є органом міждержавного співробітництва у рамках ЄС, представницьким органом держав–членів, до складу якого входить по одному міністру відповідної компетенції (залежно від предмета обговорення) кожної з держав-членів ЄС. Основне завдання Ради полягає в узгодженні національних інтересів держав-членів ЄС з цілями міждержавного об’єднання в цілому.

Амстердамські 1997 р. та Ніццький договори 2001 р. піддали черговій модифікації установчі договори з метою удосконалення правової бази, структури та повноважень інституційних органів ЄС, насамперед тандему виконавчих органів: Європейської Комісії та Ради ЄС. В основу реформування інституційного механізму ЄС покладено низку основоположних принципів: посилення відкритості і демократичних засад у процесі прийняття рішень, наближення інститутів та інших органів ЄС до громадян; подолання дефіциту демократії шляхом розширення участі Європейського Парламенту в правотворчому процесі тощо. Звертається увага на особливу роль у розробці та реалізації окреслених реформ ЄС Європейської Комісії, яка відображає й втілює інтереси Європи, що інтегрується, вирішуючи завдання, пов’язані з функціонуванням ЄС і створюючи передумови для його розвитку. Це знаходить свій прояв: у її активній участі у правотворчому процесі; реальних кроках у напрямі забезпечення дотримання права ЄС; розпорядженні фінансами інтеграційного об’єднання; веденні переговорів й підготовці проектів міжнародних угод; контрольно-наглядових функціях тощо. Більше того, можна передбачити, що виконавчі функції Європейської Комісії будуть розширюватись і становитимуть найбільш важливий аспект її діяльності. У цьому плані Комісія діє, виходячи із завдань, що випливають із застосування первинного права ЄС та повноважень, делегованих їй Радою ЄС.

У політичній системі ЄС вельми важливим інституційним органом є Рада ЄС, котра за правовою природою належить до органів міждержавного співробітництва у межах ЄС і виконує подвійну функцію: з одного боку, вона діє як інститут Європейського Союзу, а, з іншого, – є своєрідним форумом, у рамках якого держави-члени користуються можливістю озвучити й обстоювати національні інтереси. Рада ЄС є організаційною структурою, що має чималий управлінський потенціал і в рамках якої представники урядів держав-членів безпосередньо беруть участь у процесі прийняття рішень. На Раду покладені ключові повноваження щодо практичної реалізації завдань, визначених установчими договорами. Серед притаманних діяльності Ради ЄС найхарактерніших ознак вирізняються прагнення до пошуку компромісів і консенсусу у відносинах між державами-членами та гнучкість у прийнятті рішень. Ефективне виконання Радою ЄС її основної функції – прийняття рішень у межах ЄС – можливе винятково за умов дедалі тіснішої співпраці з Європейською Комісією та Європейським Парламентом.

Європейський Союз є феноменом, що має власну динаміку розвитку, свої форми та методи функціонування, в яких закладено і взаємодіють підходи, притаманні міжнародному та внутрішньому праву. В практиці міжнародних відносин виникло, функціонує та розвивається міждержавне інтеграційне об’єднання, наділене новаційними рисами і властивостями, які випливають з його компетенції, що ґрунтується, переважно на федеративних ознаках, котрі поступово розвиваються. ЄС помітно впливає на структуру міжнародного співтовариства і ставить на порядок денний перегляд усталених поглядів на традиційні інститути міжнародного і внутрішнього права, насамперед на державний суверенітет.

Сприятливий клімат для співробітництва між Україною та Європейським Союзом створено УПС, згідно з якою Україна взяла зобов’язання щодо гармонізації національного законодавства з правом ЄС. Здійснення заходів, передбачених УПС, котра визначає правовий механізм взаємодії між Україною та ЄС, поглиблення зв’язків з ним, є одним з пріоритетів зовнішньої політики України, зважаючи на великий потенціал такого співробітництва та потребу ефективного забезпечення національних інтересів держави.

Сутність європейського права. Право ЄС відрізняється як від міжнародного так і від національного права такою особливою характеристикою, яка отримала назву "наднаціональність". В радянській та сучасній українській міжнародно-правовій доктрині існує уявлення про наднаціональність як явище, пов'язане з діяльністю міжнародних організацій. Так, В.І. Муравйов зазначає, що “держави можуть наділяти міжнародну організацію наднаціональними повноваженнями, суть яких зводиться до прийняття організацією постанов, що є обов'язковими для її членів”(Муравьев В.И. Международные организации - специфические субъекты международного права. Киев, 1990, стр. 26).

Наднаціональність тут розглядається в декількох основних вимірах:

норми, створені міжнародною організацією мають примат над нормами національного права;

такі норми складають частину національного права і є обов'язковими для застосування, в тому числі і в діяльності національних судових установ.

Подібне розуміння такого складного явища є наслідком впливу стереотипу, який досить давно існує у вітчизняній правовій доктрині та пов’язує виникнення системи права ЄС виключно із певною трансформацією міжнародного права. Такий підхід все ще намагається втиснути право ЄС у рамки міжнародного права, які вже занадто малі для такого явища як Європейський Союз. З іншого боку, хоча, міжнародне та європейське право генетично споріднені, однак, така спорідненість пояснюється скоріш єдиним джерелом походження обох правових систем, які зараз існують досить автономно одна від одної.

В західноєвропейській доктрині існує дещо інший підхід, який розглядає наднаціональність як функціональну ознаку об'єднання держав, за якою певні суверенні права у визначених конституцією об'єднання галузях передаються державами певному наднаціональному органу, при чому такий процес стає незворотнім та поступово перестає залежати від волі окремих держав (. Сутність наднаціональності, англійський юрист Джо Шо (Joe Shaw) вбачає в поступовій передачі компетенції держав на більш високий рівень, тобто об'єднанню держав, та еволюції особливої форми процесу прийняття рішень на такому рівні, де все більш зростаюча кількість таких рішень приймається на мажоритарній основі, а не на основі консенсусу.(Joe Shaw. The Law of European Union. – London, 1996. – p. 13 ).

Наднаціональність, як правове явище, має наступні прояви:

1. Існування наднаціонального (наддержавного) органу з визначеною нормотворчою компетенцією по відношенню до держав;

2. Примат норм, прийнятих таким органом, над нормами національного права (ієрархія норм);

3. Пряма дія “наднаціональних” норм у національному праві;

4. Наділення органу певною компетенцією щодо санкцій за невиконання “наднаціональних” норм;

5. Наявність у органу судової компетенції щодо застосування та роз'яснення змісту “наднаціональних” норм.

Виходячи з наведеного, можна окреслити наступні характеристики правової системи ЄС:

1. правова система ЄС є окремою та автономною системою, відмінною від загального міжнародного публічного права, в якій національні правові системи виступають в якості підсистем;

2. право ЄС є частиною національного права, що означає обов’язковість та можливість його застосування в національних судах держав-членів;

3. правова система ЄС будується на передачі суверенних повноважень державами-членами Співтовариству; держави-члени вже не можуть здійснювати повноваження, передані до компетенції ЄС та повинні утримуватися від будь-яких дій, що можуть завадити ЄС у виконанні таких повноважень;

4. держави-члени та їх громадяни виступають суб’єктами права ЄС і як суб’єкти володіють правами та обов’язками, що випливають із конституційної хартії.