21. Президентська республіка: поняття і ознаки.

Президентська республіка як форма правління вперше була закріплена в кон­ституції США 1787 р. З того часу й дотепер вона не знайшла поширення в розви­нутих демократичних країнах. Так, зокрема, жодна з демократичних держав Захі­дної Європи не має такої форми правління. Зате президентська республіка "при­жилася" протягом XX століття в багатьох авторитарних країнах Латинської Аме­рики, а останнім часом також у деяких посткомуністичних країнах (наприклад, у Російській Федерації).

Юридичними ознаками класичної форми президентської республіки є:­

1. Президент виступає не лише главою держави, а й головою виконавчої влади; у США, наприклад, президент є одночасно і главою уряду, проте в Росії є окрема посада прем'єр-міністра;

2. ­Президент відіграє домінуючу роль у процесі формування уряду порівня­­но з парламентом. Проте це не означає, що законодавчий орган зовсім не бере уча­­сті у процесі формування уряду. В США, до прикладу, члени уряду призначаються президентом "за згодою" Сенату - верхньої палати парламенту. Проте політична традиція цієї країни передбачає погодження Сенатом практично всіх кандидатур, запропонованих президентом на призначення на посади в уряді.

3. Уряд є відповідальним перед президентом за свою діяльність. Проте в ­США така "однобічність" уряду компенсується ефективним парламентським кон­­тролем за його діяльністю.

4. Президент обирається без участі парламенту - прямими виборами або ко­­легією виборців. Такий спосіб отримання ним повноважень повинен підкреслити його "незалежний характер" від парламенту. В США, до прикладу, вибори Прези­­дента мають так званий "комбінований" характер, главу держави обирають виборщики, котрі, в свою чергу, обираються шляхом прямих виборів за списками кан­­дидатів від однієї з двох політичних партій.

5. Модель влади не передбачає можливості для парламенту припинити свої повноваження достроково за рішенням президента чи уряду. У такий спосіб "врів­­новажуються" сильні позиції виконавчої влади у цій формі правління.

Сучасні президентські республіки посткомуністичних країн (Російської Фе­дерації, Білорусі, Казахстану, Таджикистану, Туркменістану тощо) істотно відріз­няються від американської моделі, виявляючи, поряд з цим, схожість із латино­американськими військовими режимами середини XX ст.

Особливості таких "суперпрезидентських республік" порівняно з класичними зводяться до такого:

1) президент вправі у передбачених законом випадках прийняти рішення про достро­кове припинення повноважень парламенту;

2) укази президента не мають ознак підзаконного нормативного акту, діють паралельно з законами, а не на їх основі та для їх виконання;

3) інститут парламентаризму та суди не функціонують повно­цінно в європейському смислі.

22. Парламентська республіка: поняття і ознаки.

Цей різновид республіканської форми правління характеризується, в першу чергу, тим. що головну роль в організації та функціонуванні вищої влади в країні відіграє парламент. Класичними парламентськими республіками зараз вважаються ФРН за Основним законом 1949 р. та Італійська республіка за Конституцією 1947 р. Серед нових держав цю форму правління в останнє десятиліття обрали Латвія, Естонія, Чеська республіка, Угорщина та деякі інші держави Східної Європи.

При усіх варіаціях можна визначити такі загальні ознаки парламентської рес­публіки:

а) президент є лише главою держави, а систему виконавчих органів влади очолює уряд;

б) президент обирається завжди шляхом непрямих виборів у наступних фор­­мах:

• абсолютною чи кваліфікованою більшістю депутатів парламенту (напри­­клад, в Угорщині, Чехії);

• спеціальним органом, що складається з членів парламенту і обраних окре­­мими територіями для цього делегатів (у Німеччині такий орган називається Фе­­деральні збори);

в) уряд формується законодавчим органом із складу його депутатів, політич­­не виражаючи при цьому парламентську більшість (одної партії чи партійної коа­­ліції). Проте в державі Ізраїль прем'єр-міністр обирається шляхом прямих виборів;

г) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом за свою діяль­­ність. Це означає право парламенту виразити вотум недовіри уряду, що має нас­­лідком його відставку. Рішення законодавчого органу про недовіру уряду буває двох видів:

• ­простий вотум недовіри, за якого процедура відставки діючого складу уряду­ чи прем’єр-міністра не пов'язана з процедурою формування нового складу уряду чи призначення прем'єр-міністра (Італія);

• конструктивний вотум недовіри полягає в тому, що парламентське рішення про недовіру діючому прем'єр-міністру та уряду є одночасно рішенням про вира­­ження довіри новому прем'єр-міністру і складу уряду. Це призводить до стабіль­­ної роботи уряду, про що засвідчує досвід ФРН.

Підкреслимо, що у парламентській республіці виключно законодавчий орган може прийняти рішення про політичну оцінку діяльності уряду та його відставку;

д) уряд несе колективну відповідальність також за правові акти глави дер­­жави, що проявляється у не дискреційному характері повноважень президента­(можуть здійснюватися лише за ініціативою уряду) та необхідності контрасигнації­(скріплення підписом прем'єр-міністра чи відповідного міністра) його правових актів;

е) глава держави вправі за ініціативою уряду у випадках, передбачених зако­­ном, розпустити парламент і призначити дострокові вибори.

Як правило, ці ви­­падки бувають такими:

1) парламент невчасно схвалює закон про держбюджет;

2)­ парламент неспроможний у встановлені строки сформувати уряд;

3) він є неспро­­можним провести пленарні засіданні у встановлені строки;

4) парламент відхиляє законопроект, з яким уряд пов'язує питання довіри до себе.

Не можна не помітити цікавої закономірності - усі країни-члени СНД відмо­вилися від такої форми правління, що пояснюється незрілістю демократичних тра­дицій та недооцінкою інституту парламентаризму.