19. Поняття форми державного правління.

Форма правління є першим із двох понять (поряд із державним устроєм), які характеризують правову форму держави. Розхожа в юридичній науці думка, що державний режим є третім поняттям у цьому ряді видається не зовсім обґрунтова­ною, бо режим як теоретична категорія стосується змісту держави, реалізації вла­ди, а не правової форми її вираження. Проте, звичайно, важко стверджувати й те, що ці поняття зовсім не пов'язані між собою.

Отже, форма державного правління - це поняття, що визначає організацію вищих органів влади у тій чи іншій державі. Слід одразу зауважити, що для сучас­ної демократичної держави форма правління прямо залежить від характеру розпо­ділу державної влади.

Форма правління у будь-якій країні засвідчує про:

а) правову форму глави держави (монарха чи президента), включно спосіб отримання ним повноважень, початок і припинення повноважень, компетенцію;

б) порядок формування вищих органів державної влади;

в) структуру і компетенцію інших вищих органів державної влади, зокрема парламенту;

г) порядок формування і відповідальність уряду;

д) ту чи іншу модель розподілу державної влади або відсутність такого роз­поділу;

е) обмеженість (чи необмеженість) державної влади і зокрема її вищих орга­нів з допомогою права, передовсім конституцією.

За формою правління сучасні держави класифікуються на монархії (абсолют­ні й конституційні) та республіки (президентські, парламентські, змішані, радян­ські). Більшість із сучасних держав мають республіканську форму правління, у світі нараховується не більше трьох десятків монархій.

Поняття монархії

Монархією називають таку форму правління, за якої вища державна влада на­лежить одноособовому главі держави - монарху і передається на засадах спадко­вості. Як уже вище було зазначено, нині в світі нараховується до трьох десятків країн з цією формою правління. При всій різноманітності їх державно-правових систем, все ж можливо виділити кілька ознак, які притаманні всім монархіям, незалежно від їх модифікації:

Абсолютна (необмежена) монархія - це такий різновид монархії, за якого влада глави держави - монарха не визначається й не обмежується законом, передусім конституцією.

Поняття "конституційна монархія" означає обмеженість владної компетенції монарха юридичне (конституцією) та інституційно (парламентом).

Парламентська монархія зараз є поширеною формою правління, в тому числі в Західній Європі (Великобританія, Іспанія, Бельгія, Данія, Швеція тощо).

Дуалістична монархія як різновид конституційної монархії має свої особли­вості:

а) уряд формується монархом і не обов'язково виражає парламентську біль­шість;

б) уряд політично відповідальний перед монархом, який очолює систему ор­ганів виконавчої влади;

в) монарх бере активну участь у законодавчому процесі, що проявляється перш за все у праві абсолютного вето.

Поняття республіки

Сучасна юридична наука розуміє під республікою таку форму правління, в якій вища влада належить виборним органам, які обираються на певний строк. З наведеного визначення можна вивести основні юридичні ознаки кожної республі­ки:

­а) вища державна влада належить органам, які формуються виключно шля­хом виборів (вільних чи невільних - залежить від характеру державного режиму в країні);

б) правова форма глави держави у республіках виражається в одноосібному президенті, проте мають місце й винятки - в колишньому СРСР функції глави держави здійснював колегіальний орган у вигляді Президії Верховної Ради;

в) термін повноважень усіх вищих державних органів визначений законом.

Юридичними ознаками класичної форми президентської республіки є:

1. Президент виступає не лише главою держави, а й головою виконавчої влади. ­

2. Президент відіграє домінуючу роль у процесі формування уряду порівня­но з парламентом.

3. Уряд є відповідальним перед президентом за свою діяльність.

4. Президент обирається без участі парламенту - прямими виборами або ко­легією виборців.

5. Модель влади не передбачає можливості для парламенту припинити свої повноваження достроково за рішенням президента чи уряду.

Особливості "суперпрезидентських республік" порівняно з класичними зводяться до такого:

1) президент вправі у передбачених законом випадках прийняти рішення про достро­кове припинення повноважень парламенту;

2) укази президента не мають ознак підзаконного нормативного акту, діють паралельно з законами, а не на їх основі та для їх виконання;

3) інститут парламентаризму та суди не функціонують повно­цінно в європейському смислі.

Парламентсько-президентська республіка характеризується такими ознаками:

а) президент обирається шляхом прямих виборів;

­б) президент є главою держави, проте не він, а уряд с вищим органом у сис­темі виконавчої влади;

в) уряд формується шляхом досягнення політичного компромісу між главою держави і парламентом, проте після сформування обов'язково має отримати вотум довіри з боку законодавчого органу;

г) уряд відповідальний за свою діяльність перед парламентом, проте органі­заційно підпорядкований президенту;

д) президент вправі розпустити парламент у випадках, визначених основним законом;

е) президент не несе відповідальності за діяльність уряду, проте останній несе відповідальність за правові акти глави держави, що виражається в інституті контр­асигнації (прем'єр-міністр і (або) відповідний міністр скріплюють своїм підписом правові акти президента).

При усіх варіаціях можна визначити такі загальні ознаки парламентської рес­публіки:

а) президент є лише главою держави, а систему виконавчих органів влади очолює уряд;

б) президент обирається завжди шляхом непрямих виборів у наступних фор­мах:

- абсолютною чи кваліфікованою більшістю депутатів парламенту (напри­клад, в Угорщині, Чехії);

- спеціальним органом, що складається з членів парламенту і обраних окре­мими територіями для цього делегатів (у Німеччині такий орган називається Фе­деральні збори);

в) уряд формується законодавчим органом із складу його депутатів, політично виражаючи при цьому парламентську більшість (одної партії чи партійної коа­ліції).

г) уряд несе політичну відповідальність перед парламентом за свою діяль­ність.

д) уряд несе колективну відповідальність також за правові акти глави дер­жави, що проявляється у недискреційному характері повноважень президента (можуть здійснюватися лише за ініціативою уряду) та необхідності контрасигнації (скріплення підписом прем'єр-міністра чи відповідного міністра) його правових актів;

е) глава держави вправі за ініціативою уряду у випадках, передбачених зако­ном, розпустити парламент і призначити дострокові вибори.

Радянська форма республіки характеризується такими ознаками:

а) розподіл державної влади відсутній фактично і не закріплений навіть нор­мативне; один із державних органів офіційно проголошується "вищим" порівняно з усіма іншими, тобто таким, який може розглянути "будь-яке" питання державно­го життя;

б) основою державного механізму виступає система квазіпредставницьких органів (ради, асамблеї), які становлять жорстку ієрархію, очолювану колегіаль­ним органом, рішення котрого вважаються законами; кожна така рада володіє не­обмеженою юрисдикцією у відповідній адміністративно-територіальній одиниці, за винятком юрисдикції вищестоящої ради;

­в) законодавчі акти видаються не лише самим законодавчим органом а й його робочим органом (з наступним затвердженням) - наприклад, Президі­єю Верховної Ради СРСР. Підміна парламенту вузьким колом посадових осіб вважається нормальною практикою й також нормативне закріплена;

г) реальна вища влада в країні належить не тим державним органам, які ви­значені конституцією і законами, а вищим органам правлячих комуністичних пар­тій (в СРСР - Політбюро ЦК КПРС). Усі найважливіші рішення державного і сус­пільного життя приймаються саме в таких органах або партійними вождями осо­бисто.

Нетипові форми правління

Республіканська монархія. Зараз функціонують такі монархії, в яких глава держави не є довічним і не одержує повноваження на спадкових засадах, а пере­обирається через визначений законом термін. Така система існує в Малайзії і Об'єднаних Арабських Еміратах, своєрідних федеративних виборних монархіях.

Монархічна республіка відрізняється від традиційної республіки, в першу чергу, незмінюваністю глави держави президента (тому їх також називають прези­дентсько-моністичними). На відміну навіть від суперпрезидентських республік, президснтсько-моністичні республіки функціонують в умовах однопартійної сис­теми, а їх конституції передбачають довічних президентів. Наприклад, згідно ст. 220 конституції соціалістичної Югославії 1963 р. переобрання не поширювалося на першого президента Й. Броз Тіто, який займав цю посаду до своєї смерті в 1980 р. У 60-80-х роках довічними президентами проголосили себе глави держав у Ма­лаві, Уганді, Тунісі, Екваторіальній Гвінеї і деяких інших країнах. У КНДР син до­вічного президента Кім Ер Сена ще за життя того був проголошений його наступ­ником.