127. Тлумачення права: поняті і види. Акти тлумачення права.

Процес застосування права завжди пов'язаний із розкриттям смислу правових вимог. Сам вибір норм передбачає розуміння їх змісту. Разом з тим проблема тлумачення виходить за рамки реалізації права. Вона має самостійне значення в процесі наукового або буденного пізнання державно-правового життя. Що розуміти під тлумаченням права?

Тлумачення норм права - це діяльність компетентних органів держави, громадських організацій і окремих громадян, спрямована на розкриття справжнього змісту норм права. Тлумачення права має два напрямки: з'ясування ("для себе", для власних потреб суб'єкта) і роз'яснення ("для інших").­ До основних способів тлумачення-з'ясування належать:

1) граматичне тлумачення - це з'ясування смислу правової норми шляхом граматичного аналізу її тексту, в тому числі встановлення, в яких словах, реченнях­ сформульовані частини правової норми, значення окремих слів, їх граматичної фо­рми тощо.

В юридичній літературі визначаються певні правила здійснення цього ­виду тлумачення, а саме:

а) словам і виразам норми права слід надавати того значення, яке вони мають у літературній мові, якщо немає підстав для іншої їх інтерпретації;

б) за наявності легальної дефініції терміна або якщо законодавець ін-­:м чином визначив його значення, то в цьому значенні і потрібно розуміти термін, незважаючи на його інше значення в звичайній мові;

в) значення терміну,­ встановленого законодавцем для однієї галузі права, не можна поширювати на інші галузі права;

г) за умови, якщо в нормативному акті не визначено тим чи іншим способом значення юридичних термінів, їм слід надавати те значення, в якому во­ни вживаються в юридичній науці і практиці;

д) якщо в нормативному акті вико­ристані технічні та інші спеціальні терміни, значення яких не визначено законодавцем, то їм слід надавати тих значень, які вони мають у відповідних галузях права тощо.

2. систематичне тлумачення полягає в з'ясуванні змісту норми права шля­­хом співставлення її з іншими нормами і встановлення її місця в зв'язку з ними береться до уваги також у якому нормативно-правовому акті вона сформульована і яке місце в цьому акті норма права займає. Так наприклад, неможливо з’ясувати зміст правової норми Особливої частини Кримінального кодексу без їх взаємо­­зв'язку з правовими нормами його Загальної частини.

3. історико-політичне тлумачення норм права - це з'ясування соціального призначення і мети правової норми, а також конкретних умов її прийняття, факто­­рів, які впливали на її створення. Окремими вченими-теоретиками (Марченко М.­Н., Лівшиц Р. 3.) заперечується наявність такого виду тлумачення.

4. спеціально-юридичне тлумачення - з'ясування змісту правової норми на основі дослідження техніко-юридичних засобів та прийомів викладення волі зако­­нодавця, засноване на спеціальних знаннях юридичної науки.

Роз'яснення норм права залежно від суб'єктів такого тлумачення поділяється на офіційне та неофіційне. Офіційним є таке тлумачення, яке дається компетентними органами і є обов'язковим для всіх, хто застосовує дану правову норму. Воно знаходить вира­ження в спеціальних документах - актах тлумачення (наприклад, рішення Консти­туційного Суду).

Офіційне тлумачення за обсягом поділяється на нормативне (поширюється на всі випадки, передбачені правовою нормою, що роз'яснюється) і казуальне (має силу тільки для конкретного випадку). Роз'яснення правової норми може бути вчинено тим же державним органом, який її видав (автентичне тлумачення) або іншим органом, уповноваженим на це (неавтентичне тлумачення). Воно здійсню­ється в разі необхідності усунення внутрішньої суперечності чи неоднозначності змісту закону, які перешкоджають правильному застосуванню закону або окремих його положень, без внесення додаткових змін у текст закону.

В нашій країні офіційне тлумачення Конституції України та законів здійснює Конституційний Суд України, в порядку, встановленому Конституцією України та законом про Конституційний Суд України. Висновок Конституційного Суду щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України є загальнообов'язковим для усіх випадків застосування Конституції або закону. Крім того, Пленум Верховного Суду України у межах своїх повноважень дає керівні роз'яснення щодо застосу­вання закону судами, з метою забезпечення одноманітності і законності при від­правленні правосуддя, які одначе не можуть змінювати або доповнювати текст за­кону. Керівні роз'яснення Пленуму Верховного Суду України, визначені у Поста­новах Пленуму Верховного Суду, є чинними з дня прийняття Постанови і обов'яз­кові для всіх учасників правовідносин, пов'язаних з відправленням правосуддя.

Додамо до цього, що Верховна Рада України з метою усунення неясності прийнятих нею законів може приймати Постанови, в яких дає власні (автентичні) роз’яснення цих законів. Роз'яснення законів Верховною Радою мають рекомендаційний характер і не можуть змінювати або доповнювати текст закону.

Неофіційним тлумаченням є таке роз'яснення смислу правової норми, яке не має обов'язкового характеру і здійснюється громадянами чи їх об'єднаннями. Одним найважливіших видів неофіційного тлумачення є доктринальне (наукове) тлумачення, що дається науково-дослідними установами, кваліфікованими вченими-юристами.

Акт офіційного тлумачення норм права (інтерпретаційно-правовий акт) — це акт-документ, який містить роз'яснення змісту і порядку застосування правової норми, сформульоване уповноваженим органом у рамках його компетенції, і має обов'язкову силу для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються.

Норма тлумачення — своєрідна «тінь» норми, що тлумачиться, вона не існує окремо від самої норми і може бути реалізована на практиці лише у разі її застосування. У природі тінь завжди в цілому відповідає її матеріальній основі. Ознаки акта тлумачення норм права полягають у тому, що він:

1) діє разом з тим нормативно-правовим актом, у якому містяться норми права, що тлумачаться, залежить від них і, як правило, поділяє їх долю;

2) є формально-обов'язковим для всіх, хто застосовує норми, що роз'ясняються;

3) не виходить за межі норми, що тлумачиться, являє собою уточнююче судження про норму права, а не нове нормативне розпорядження;

4) приймається лише правотворчими або спеціально уповноваженими суб'єктами;

5) має спеціальну письмову форму вираження акта-документа (роз'яснення, інструктивні листи та ін.).

Акти тлумачення норм права можна поділити на види відповідно до різних критеріїв:

— за галузевою належністю норми, що тлумачиться, — акти тлумачення конституційного, цивільного, кримінального права тощо;

— за структурними елементами норми, що тлумачиться, — акти тлумачення гіпотези, диспозиції, санкції;

— за юридичною формою вираження — постанови, укази, накази, роз'яснення та ін.;

— за сферою дії — нормативні, казуальні;

— за «авторством» норми, що тлумачиться: а) акти автентичного тлумачення,

6) акти легального (делегованого) тлумачення.

— за повноваженнями інтерпретатора:

інтерпретаційні акти правотворчих органів	інтерпретаційні акти правозастосовних органів
- засновані на правотворчих повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять нормативні (загальні) роз'яснення; мають юридичну силу, однакову з юридичною силою правотворчих актів даного органу (наприклад, постанова Верховної Ради України)	- засновані на правозастосовних повноваженнях інтерпретатора, згідно з якими наділяються певною формою; містять правила застосування норм права, сформульовані в результаті узагальнення юридичної практики (наприклад, постанова Пленуму Верховного Суду України і Вищого арбітражного суду України, вказівка з питань розслідування Генерального прокурора України)

Щоб уникнути підміни актів більшої юридичної сили актами меншої юридичної сили, слід скоротити кількість роз'яснень, що виходять від нижчих управлінських органів. Серед інтерпретаційних актів правозастосовних органів слід віддати перевагу актам суду і арбітражу. Свої роз'яснення суд і арбітраж дають на основі вирішення конкретних справ, підсумовуючи судову і арбітражну практику.

Акти тлумачення норм права (інтерпретаційно-правові акти) поряд з нормативно-правовими актами і актами застосування норм права (правозастосовними, індивідуальними актами) складають особливу («третю») групу правових актів.