Основні функції податку:

1. Фіскальна (від лат. fiscus — державна казна), найважливіша. Відповідно до цієї функції податки виконують своє основне призначення - поповнення дохідної частини бюджету, доходів держави для задоволення потреб суспільства. В період становлення буржуазної держави ця спрямованість податків вважалася єдиною. Однак до кінця XIX ст. нова концепція податків розглядає їх як соціальний регулятор, знаряддя реформ, і до кінця 30-х років XX ст. податки вже вважаються засобом регулювання економіки, забезпечення стабільного економічного зростання1.

Дуже важливою є стабільність фіскальної функції податків, коли остання означає не простий перелік надходжень до бюджету, а механізм цих надходжень, що діє на постійній, стабільній основі, забезпечує централізоване стягнення податків, співвідношення їх з витратами бюджетів.

2. Регулююча, що слугує своєрідним доповненням попередньої функції і пов’язана з регулюванням як виробництва, так і споживання (наприклад, непрямі податки). При цьому регулюючий механізм існує об’єктивно, і вплив на платників податків здійснюється незалежно від волі держави. Часто під регулюючою функцією розуміють лише надання пільг окремим галузям чи виробникам. Однак податкове регулювання — більш складний механізм, що враховує не тільки податковий тиск, а й перспективи того чи іншого виду діяльності, рівні прибутковості і т. ін.

3. Контрольна, що реалізується у процесі оподаткування при регламентації державою фінансово-господарської діяльності підприємств і організацій, одержанні доходів громадянами, використанні ними майна. За допомогою цієї функції оцінюють раціональність, збалансованість податкової системи, кожного податку, перевіряють, наскільки податки відповідають реалізації мети в умовах, що склалися.

Додаткові функції податку:

1. Розподільна, що є своєрідним відображенням фіскальної: її завдання - наповнити скарбницю, щоб потім розподілити отримані кошти. Але на стадії розподілу ця функція дуже тісно переплітається з регулюючою, і в одній дії можуть виявлятися обидві ці функції. Наприклад, непрямі податки, регулюючи споживання, створюють основи для перерозподілу коштів одних платників на користь інших (акцизи на делікатесні види продуктів). Це дає підставу говорити про існування первинного і вторинного розподілу (перерозподілу) за допомогою податків.

2. Стимулююча (дестимулююча), що створює орієнтири розвитку чи згортання виробництва, діяльності. Як і регулююча, вона може бути пов’язана із застосуванням механізму пільг, зміною об’єкта оподаткування, зменшенням оподатковуваної бази. Іноді цю функцію розглядають як підвид регулюючої.

3. Накопичувальна, що є своєрідним узагальненням усіх попередніх функцій. Найбільш узагальнювальною, з якою пов’язані їх виникнення і розвиток, є фіскальна функція податків. Але це тільки на перший погляд. Вона має тимчасовий характер, виступає етапною, що забезпечує наповнення бюджету на певний період. Кінцева мета оподаткування - сформувати не тільки бюджет, а й створити мету, інтереси в розподілі цих та інших коштів платників, тобто створити умови для нагромадження як юридичними, так і фізичними особами. У цьому разі йдеться про активне нагромадження, що виражається у збільшенні потужностей, розвитку виробництва і т. ін. Здійснити це можна за допомогою диференціації чи зниження майнових податків, надання пільг за цільового використання коштів. Ця функція дуже тісно пов’язана зі стимулюючою, але є більш глобальною й узагальнюючою. Якщо стимулююча функція пов’язана з процесом, діяльністю платників, то накопичувальна орієнтована на кінцевий результат, визначає мету діяльності і має більш статичний характер.

Законодавства багатьох держав не роблять розмежування між податками, зборами, митами, і податкову систему характеризують як сукупність податків і зборів.

Природно, податки, мита, збори мають спільні ознаки, зокрема:

1. Обов’язковість сплати податків і зборів у відповідні бюджети й фонди.

2. Чітке надходження їх до бюджетів і фондів, за якими вони закріплені.

3. Стягування їх на основі законодавчо закріпленої форми і порядку надходження.

4. Примусовий характер стягнення.

5. Здійснення контролю єдиними податковими органами.

6. Безеквівалентний характер платежів.

Однак, попри схожість цих механізмів, вони мають чіткі відмінності.

Мито і збір відрізняються від податків:

1. Значенням. Податкові платежі забезпечують близько 80% надходжень у дохідну частину бюджету, інші види відрахувань

— менше.

2. Метою. Податки мають задовольняти потреби держави, а мито, збір -певні потреби чи витрати установ.

3. Обставинами. Податки є безумовними платежами, а мито, збір сплачуються у зв’язку з послугою, наданою платникові державною установою, що реалізує державно-владні повноваження.

4. Характером обов’язку. Сплата податку пов’язана з чітко вираженим обов’язком платника; мито і збір характеризуються певною добровільністю його дій і іноді не регулюються відносинами імперативного характеру.

5. Періодичністю. Збори, платежі, мито часто є разовими, і сплата їх здійснюється без визначеної системи; податки характеризуються певною періодичністю.

Відмінності за періодичністю зумовлені двома підходами:

- періодичністю сплати (збори, мито - одноразова сплата,

податки - певна періодична сплата); — періодичністю дій (збори, мито прямо залежать від кількості дій, що породжують зобов’язання щодо сплати, податки — чітко не пов’язані з періодичністю дій, наприклад, періодичність сплати податку із власників транспортних засобів не пов’язана з характером використання транспортного засобу).

6. Відносини відплатності характерні для мит, зборів (на відміну від податків).

Отже, збори і мита, на відміну від загальних податкових платежів, мають індивідуальний характер, їм завжди властиві спеціальна мета і спеціальні інтереси’.

Раніше основним критерієм розмежування мита і збору було надходження коштів: якщо в бюджет - мито, якщо на користь організації - збір. Нині акценти дещо змістилися: збір — платіж за володіння особливим правом; мито - плата за здійснення на користь платників юридично значущих дій.

Сукупність обов’язкових платежів податкового характеру можна класифікувати за кількома підставами:

1. За компетенцією органу, що вводить у дію податковий платіж на відповідній території:

— загальнодержавні — податки і збори, які установлюються Верховною Радою України, вводяться в дію винятково законами і діють на всій території держави;

- місцеві - податки і збори, перелік яких установлює Верховна Рада України і які вводяться в дію нормативними правовими актами представницьких органів місцевого самоврядування, діють на території відповідних територіальних утворень.

Принцип компетенції органу, що встановлює податок, лежить в основі класифікації податків і зборів. Статті 13-14 Закону України "Про систему оподаткування" закріплюють загальнодержавні і місцеві їх різновиди. Потрібно враховувати, що кожна із цих статей конкретизується в кількох законах і підзаконних актах, що стосуються окремих податкових відрахувань (детальніше на їх характеристиці зупинимося у відповідних розділах). Щодо зазначених статей зауважимо, що вони містять закритий перелік податків і зборів. Мабуть, доцільно вирізнити в цьому переліку кілька підпунктів, поділивши його на дві частини: 1) тільки податки і 2) тільки збори. Це дасть змогу розділити різні за характером, методами обчислення і способами сплати платежі в бюджет і відрахування, що мають відносно недавню історію, цільовий характер, принципово відмінний від нецільових, традиційних, що мають багатовікову практику податків.

2. За каналом надходження. Відповідно до бюджетної системи України податкові платежі надходять у бюджети різних рівнів, на підставі чого можна поділити їх на закріплені й регулюючі. Специфіка такого поділу податків визначається змістом бюджетної системи України. Відповідно до ст. 2 Бюджетного кодексу України вона є сукупністю Державного бюджету України і місцевих бюджетів. Закріплені податки безпосередньо і цілком надходять до конкретного бюджету чи позабюджетного фонду. Серед закріплених виділяють податки, що надходять до 1) Державного і 2) місцевого бюджетів. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять одночасно до бюджетів різних рівнів у пропорціях, що відповідають бюджетному законодавству. Суми відрахувань по таких податках безпосередньо зараховуються у Державний бюджет і бюджети інших рівнів і визначаються при затвердженні кожного бюджету.

Можна дещо деталізувати цю групу податків, поділивши їх на: державні, що цілком надходять до Державного бюджету; місцеві, що цілком надходять до місцевого бюджету; пропорційні, що розподіляються між бюджетами у певній пропорції;

3. За платниками:

A. Податки з юридичних осіб (податок на прибуток і т.д.);

Б. Податки з фізичних осіб (податок з доходів фізичних осіб, і т. д.);

B. Змішані - коли платниками можуть бути і юридичні, і фізичні особи (податок із власників транспортних засобів, земельні податки і т. ін.). Змішані податки можна поділити на такі, що визначаються:

- наявністю певних матеріальних благ (транспортні засоби, ділянка землі);

- діяльністю платників (податок на додану вартість, акцизний збір).

4. За формою оподаткування:

А. Прямі (прибутково-майнові) - стягуються в процесі придбання й акумуляції матеріальних благ, визначаються розміром об’єкта оподаткування, враховуються в ціну товару і сплачуються виробником чи власником. Прямі податки, у свою чергу, поділяють на:

- особисті - сплачуються платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і враховують платоспроможність платника;

реальні (від англ. real - майно) - сплачуються з майна, в основі якого лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід1, Б. Непрямі (на споживання) - стягуються в процесі витрат матеріальних благ, визначаються розміром споживання, у вигляді надбавки до ціни реалізації товару і сплачуються споживачем. За непрямого оподаткування формальним платником є продавець товару (робіт, послуг), який виступає посередником між державою і споживачем товару (робіт, послуг). Останній є реальним платником. Саме критерій збігу юридичного і фактичного платника є одним з основних при поділі податків на прямі й непрямі: за прямого оподаткування - юридичний і фактичний платники збігаються, за непрямого - ні.

Ще одну важливу обставину варто враховувати, поділяючи податки на прямі і непрямі, — їх участь в утворенні ціни. Якщо прямі податки закладаються в ціну на стадії виробництва (у виробника), то непрямі—тільки на стадії реалізації і як надбавка до ціни виробництва товару2.