2. Структура системи права.

Система права - це його внутрішня струк­тура, що складається iз взаємопов'язаних норм, інститутів та галузей права.

Системі права властиві такі риси (ознаки).

1. Обумовленicть реально існуючою систе­мою суспільних відносин. Система права не може утворюватися за суб'єктивним розсудом людей, вона існує об'єктивно.

2. Органічна цілісність, єдність та взаємо­зв'язок правових норм, а не їх випадковий набір. Норми права, з яких складається система права, не можуть функціонувати ізольовано, вони взаємоузгоджені та цiлеспрямованi.

3. Структурна різноманітність. Це означає, що система права складається з неоднорідних за змістом i обсягом структурних елементів, які об'єднують та розташовують нормативний матеріал у певній спрямованості.

Структурні елементи систем и права - галузі права, інститут права, норми права.

Галузь права є найбільшим пiдроздiлом сис­теми права. Галузь права - відносно самостійна сукупність правових норм, що регулює якісно однорідну сферу суспільних відносин своїм специфічним методом. Галузі права можна класифікувати за різними підставами. 3алежно від предмета i методу правового регулювання розрізняють конституційне, адміністративне, фінансове, цивільне право тощо.

Інститут права - це сукупність відносно відокремлених правових норм, що регулюють певну групу суспільних відносин усередині галузі права. Наприклад, галузь цивільного права включає такі інститути права, як «дарування», «спадкування» та ін., галузь конституційного права - інститут громадянства, інститут ви­борчого права тощо.

Інститути права поділяють на галузеві, що містять норми всередині однієї галузі (інститут спадкування), та мiжгалузевi, що об’єднують норми, які належать до різних галузей права (інститут відповідальності за екологічні пра­вопорушення, інститут приватної власності тощо). Міжгалузевим є, наприклад, інститут формування законодавчого органу нашої дер­жави, що утворюється сукупністю норм, які належать до галузей конституційного права (норми, що встановлюють сам порядок виборів Верховної Ради України), адміністративного та кримінального права (норми, які встановлюють відповідальність за порушення встановленого порядку виборів), фінансового права (норми, які встановлюють порядок та розміри фінансування виборчої кампанії) та деяких інших га­лузей права.

Норма права - це первинний компонент, iз якого складаються інститути та галузі права. Не існує норми права, яка б не входила до певного інституту чи галузі права. Норма права - це загальнообов'язкове, формально визначене пра­вило поведінки, встановлене або санкціоноване державою з метою регулювання суспільних відносин i забезпечене її організаційною та приму­совою діяльністю.

У структурі правової норми виділяють гіпотезу, диспозицію i санкцію.

Сучасне право України складається з таких основних (матеріальних) галузей:

конституційне (державне) право - закріплює основи суспільного i державного ла­ду, форму правління та державного устрою, механізм здійснення державної влади, пра­вове становище особи;

адміністративне право - регулює відносини у сфері виконавчо-розпорядчої діяльності;

цивільне право - регулює майнові та особисті немайнові відносини;

фінансове право - регулює відносини, що виникають у процесі надходження та розподілу коштів державного бюджету;

трудове право - регулює трудові відносини мiж працівником i адміністрацією підприємства, установи, організації;

земельне право - регулює відносини мiж де­ржавою та суб’єктами різних форм власності на землю;

сімейне право - регулює шлюбно-сiмейнi відносини i питання опіки та піклування;

кримінальне право - визначає види суспільно небезпечних діянь (злочинів) i покарання, що застосовується до осіб, які їх скоїли. Матеріальним галузям права - адміністративному, цивільному, кримінальному праву – вiдповiдають процесуальні галузі­ - адміністративно-процесуальне, цивільно-процесуальне, кримінально-процесуальне право, які регулюють порядок розгляду i розв'язання кон­кретних справ.

Якщо поняття системи права характеризує внутрішню сторону права - його зміст, то по­няття системи законодавства відображує його зовнішню сторону - форму. Система права та система законодавства спiввiдносяться мiж со­бою як змicт i форма.

Система законодавства - це система всіх упорядкованих певним чином нормативно-право­вих актів даної держави. Законодавство - фор­ма існування права: норми права втулюються в законах, інших нормативно-правових актах.

Структура системи законодавства - це внутрішня організація впорядкованих нормативно­-правових актів, яка знаходить свій вияв у їх узгодженні й розподiлi на галузі та інститути законодавства. Структура системи законодавст­ва може бути галузевою (горизонтальною), субординацiйною, або ієрархічною (вертикаль­ною), i федеративною. Галузева структура передбачає розподіл нормативно-правових актів за предметом регулювання (цивільне законодавст­во, кримінальне законодавство, адміністративне законодавство та ін.). Субординацiйна структура має на меті поділ нормативно-право­вих актів на певні групи за юридичною силою (закони, укази та ін.). Федеративна структура передбачає поділ нормативно-правових актів на закон6давство суб’єктів федерації та федераль­не законодавство.

Кожна держава, у тому числі й Україна, має своє законодавство. 3аконодавство України включає нормативно-правові акти, що поділяються на закони та пiдзаконнi нормативно-правові акти.

Окрім цього, елементами законодавства України є її мiжнароднi договори згоду на обов’язковість яких дала Верховна Рада України.

Слід розрізняти нормативно-правові акти, які складають систему законодавства держави, та iндивiдуальнi правові акти.

Нормативно-правовий акт - це офіційний письмовий документ, який прийметься упов­новаженим органом держави та встановлює, змінює чи скасовує правові норми. Його основні ознаки:

• приймається державними органами у межах їх компетенції;

• має певну, чітко визначену форму;

• має юридичну силу, тобто породжує юридичні наслідки;

• має загальний характер, тобто поширюється на всю сферу однотипних відносин;

• застосовується до невизначеної кiлькостi випадків;

• охороняється державою.

Iндивiдуальний правовий акт - це юридич­ний документ, що приймається компетентним органом держави у результаті розгляду конкрет­ної справи. Йому притаманні такі ознаки:

• приймається на основі нормативного акта;

• поширює норму права на конкретну юридич­ну ситуацію;

• має одноразове значення, тобто застосовується один раз;

• адресується чітко визначеним суб’єктам;

• може бути оскаржений зацікавленими особа­ми.

Таким чином, відмінність нормативного акта від індивідуального полягає у тому, що він містить юридичні норми, закріплює їх, тоді як індивідуальний акт є завершальним документом правозастосування i містить конкретно-держав­ний припис стосовно конкретної юридичної спра­ви. Нормативно-правовий акт використовується багаторазово i не має iндивiдуально-визначеного адресата, тоді як індивідуальний акт має разове, індивідуалізоване застосування.