5. Поняття і основні ознаки громадянського суспільства та правової держави.

У сучасній Україні особистість стає рівноправним суб’єктом суспільних відносин iз дер­жавою, її органами та посадовими особами.

Теорія держави i права вивчає окрему люди­ну, індивіда, особистість, громадянина, розглядає відносини людини i держави.

Людина - це розумна істота, яка має волю, здатна виробляти знаряддя праці та свідомо ко­ристуватися ними. У людині як індивіда розрізняють біологічні та соціальні якості.

Біологічні якості - це природна основа лю­дини, її тіло, органи чуття тощо.

Соціальні якості - це здатність брати участь у суспільних відносинах, налагоджувати зв'язки iз зовнішнім світом.

Індивід (особистість) - це конкретна лю­дина. Сукупність індивідів утворює людське суспільство. Поняттям «особа» позначається людина (особистість), яка е суб’єктом правовідносин.

Найхарактернішим зв'язком людини (особи) iз суспільством є її громадянство як постійний політико-правовий зв'язок індивіда (особистості) з державою, що виражається в їхніх взаємних правах та обов'язках.

Правовою визнається держава, в якій на основі чинного права реально забезпечується здійснення прав, свобод, законних інтересів лю­дини i громадянина, окремих груп людей i громадянського суспільства в цілому, де держава i людина несуть взаємну відповідальність згідно з чинним правовим законом. Соціальна право­ва держава - це організація суспільства, в якій втілюється принцип верховенства права та па­нування соціальної справедливості. Термін «соціальна» підкреслює, що держава бере на себе піклування про матеріальний добробут грома­дян, здійснює функцію регулювання економіки з обов'язковим урахуванням екологічних вимог, забезпечує захист суспільних та індивідуальних інтересів тощо.

Крім ознак, характерних для будь-якої дер­жави, соціальна правова держава має специфічні ознаки:

• пов’язаність держави правом, тобто державна влада поставлена під контроль права, повин­на функціонувати у взаємодії з громадян­ським суспільством у рамках права;

• формування громадянського суспільства як обов'язкова умова розвитку правової держави;

• громадяни мають невід'ємні права та свобо­ди, які піднято до рівня прямого конституційного захисту;

• державні органи, посадові особи, громадяни суворо дотримуються законів; більш того, за діями державних структур встановлено судо­вий конституційний контроль;

• закони відповідають праву, є правовими за­конами;

• закони приймаються та змінюються тільки законним шляхом, тобто шляхом волевиявлення народу (безпосередньо або через представницькі органи);

• організація державної влади за принципом її поділу на законодавчу, виконавчу та судову й неприпустимість порушення цього принципу; держава піклується про підвищення рівня соціально-економічних прав громадян до рівня основ них конституційних прав, про їх гарантії та захист;

• держава здійснює соціальний захист особи шляхом забезпечення гарантованого життєвого рівня людей похилого віку, хворих, безробітних;

• держава гарантує кожному мінімальний (достатній) рівень життя та його підвищення, здійснює політику соціального забезпе­чення;

• держава виступає як засіб соціального компромісу;

• взаємна відповідальність держави i громадя­нина.

Таким чином, соціальна правова держава, будучи обмеженою правом, виявляє активність у регулюванні соціально-економічних процесів, соціального аспекту основ них прав громадян, їх соціальної захищеності відповідно до закону.

Виходячи з характерних рис правової дер­жави, основ ними напрямами формування її в Україні слід визнати відповідні політичні, економічні, соціальні, ідеологічні та організаційно-правові заходи, метою яких є втілення вказаних принципів у життя. Конкретними діями у цьому напрямку є організація діяльності держави та її органів за принципом: дозволено лише те, що прямо передбачено законом; формування право­вих механізмів ліквідації відчуження людини від засобів виробництва, власності i державно­го управління; чітко i ефективно організована робота органів законодавчої i виконавчої вла­ди; забезпечення незалежності судової системи; підвищення рівня правосвiдомостi i правової культури.

Держава i право породжуються суспільством, відтворюють його рівень розвитку та відносини, що в ньому склалися. Для кожного народу поява власної держави i свого права е свідченням пе­реходу до вищого ступеня суспільного розвитку. В ХХ ст. у багатьох кра1нах світі процес еволюції держави був пов'язаний з розвитком грома­дянського суспільства.

Громадянське суспільство - це історична форма життєдіяльності людей, яка є сукупністю приватних відносин (економічних, соціальних, культурних) мiж вільними iндивiдами, що виникають у процесі їхньої діяльності для задоволення історично обумовлених особистих інтересів i потреб. В іншому значенні, громадянське суспільство - це сукупність соціальних відносин ­i інститутів, що розвиваються у демократичному суспiльствi незалежно від держави, здатні впли­вати на не1 i забезпечують умови для самореалi­зацiї особистості. Структури громадянського суспільства охоплюють соціальні суб’єкти, соціальні інституції, відносини мiж ними, які не підлягають державній регламентації, але обмежені дією принципу: «дозволено все, що не забо­ронено законом.

Основою громадянського суспільства є окремі індивіди, наділені високим рівень право­свiдомостi та правової культури. Тому одним iз пріоритетних завдань щодо формування громадянського суспільства є підвищення рівня правової культури населення.

Громадянському суспільству властиві такі характерні риси:

• визнання людини, її життя та здоров'я, прав i свобод найвищою соціальною цінністю;

• пріоритет суспільства над державою, взаємна відповідальність суспільства перед державою i держави перед суспільством;

• ліквідація відчуження особи від засобів ви­робництва, знарядь та результатів праці;

• забезпечення реальної економічної свободи i самостiйностi громадян та їх об'єднань;

• забезпечення плюралізму (багатоманітності) в усіх сферах матеріального i духовного життя; ефективна система соціального захисту особи;

• ідеологічна та політична свобода особистості, урахування i забезпечення реалізації різноманітних інтересів індивідів i соціальних груп.

Д/з.