Освоєння індійської філософії західним світом

Вважається, що Захід почав освоювати індійську філософію у XIX сторіччі з появою перекладів індійських сакраль­них текстів на європейські мови, зокре­ма – перекладів англійських філологів–сходознавців Генрі–Томаса Кольбрука та Макса Мюллера.

Свою думку відносно її особливостей мала вже німецька філософія початку XIX сторіччя. Добре відомий той факт, що інтерес до Індії і зача­рованість у її первісних образах був притаманний німецькому романтиз­му. Про індійську філософію пише і Ґ.В.Ф.Гегель, але для нього най–

11

Історія філософії

більш авторитетним перекладачем і знавцем індійської філософії був не романтик Фрідріх фон Шлегель, а Г.-Т.Кольбрук. «Згідно кольбруківсь­кому здобутку, індуси володіють стародавніми філософськими система­ми» , – писав він у своїх лекціях з історії філософії.

Радикальний поворот західної філософії до Індії був здійснений А.Шопенгауером, який спрямував філософську думку до «смисложиттє­вих» проблем і підготував філософію Гуссерля та «філософію життя». Цей поворот, котрий визрів у надрах самої європейської філософії і був обумовлений та виправданий її власними проблемами, багато в чому спи­рався на Упанішади та буддизм. Цікаво, що буддизм і філософія А.Шопен­гауера мали дуже великий вплив на фізика А.Ейнштейна, про що він сам писав у своїх філософських одкровеннях.

У середині XIX сторіччя величезний внесок у знайомство світу з езотерикою індійської філософії був зроблений теософським рухом, запо­чаткованим О.П.Блаватською та її послідовниками. Цей внесок полягав насамперед у намаганні перетворити знання з езотеричного, котрим воло­діли лише «вибрані», у знання для широких кіл суспільства.

Можна говорити і про певний вплив індійської філософії на росій­ських філософів Вол. Соловйова та М.Бердяєва. Сам М.Бердяєв неодно­разово вказував на той факт, що його ідея індивідуального романтизму сформувалася під впливом А.Шопенгауера та індійської філософії.

Серед сучасних індологів слід особливо відзначити імена І.П.Мі­наєва, Г.М.Бонгард–Левіна, Т.Є.Єлизаренкової (котрій ми зобов'язані перекладом «Рігведи»), визначних будцологів Ф.І.Щербацького та О.О.Ро­зенберга; перекладача та коментатора «Упанішад» А.Я.Сиркіна, А.Є.Лук'я­нова, Е.А.Торчинова, К.К.Жоля, М.Еліаде, видатних індійських філософів С.Радхакрішнана, С.Чатгерджі, Д.Датта, Д.П.Чаттападьхяя та інших.

Проте, спираючись на сучасні досягнення в галузі індології не слід забувати, що індійське диво було відомо ще за часів Александра Маке­донського (IV ст. до н.е.), Афанасія Нікітіна (XV ст.) та Васко да Гами (XV–XVI ст.). Відомо, що вже з VI ст. до н.е. починається більш тісне спіл­кування Індії з народами Середньої Азії та Ірану. Індійська сатрапія вхо­дила до складу Персидської держави Ахеменідів аж до її остаточного руйнування. В арміях персидських царів, що воювали з греками, були і індійські воїни, і в Європу саме з тих часів починають проникати свідоцт­ва про Індію, хоча й у своїй більшості малодостовірні. Саме відтоді у на­родів Середземномор'я починають складатися традиційні уявлення про Індію як про «країну див».

¹ Гегель Г. В. Ф. Лекции по истории философии. – Кн. 1, – СПб., 1993. – С. 168.

12

Частина І. Історія Стародавньої філософії

Дуже показовим є спілкування з Індією самого Александра Маке­донського, котре почалося з 327 р. до н.е. На Александра і його оточення Індія справила сильне враження, а особливо – зустріч з екзотичними для греків та македонян індійськими філософами, котрих греки називали гім­нософістами (роздягненими мудрецями). Вони й вплинули на рішення царя припинити свій похід в Індію. Особливий вплив на Александра мав мудрець Калан, котрий користувався повагою у царя. Розповідають, що Калан продемонстрував Александру притчу: розстеливши перед ним вису­шену шкіру, він спочатку став на один її кінець, потім на іншій, і протиле­жні краї по черзі підіймалися, потім він став на середину, а уся шкура про­довжувала лежати на землі. Александр мусив зрозуміти, що йому необхідно знаходитися у центрі своєї держави, а не блукати на околицях. Свій відступ Александр пояснив так, нібито він відступає тільки перед богами, а зовсім не перед людьми. Він зробив жертвопринесення, і вони не були прийняті, –отже, воля богів вимусила Александра змінити свій намір.

Поняття «індійська філософія»

та «образ» індійського мудреця

Приступаючи до засвоєння основних положень індійської філософії необхід­но визначитися з самим поняттям «ін­дійська філософія». На перший погляд такого поняття взагалі не може існува­ти. Натомість, існує безліч філософів, що живуть і працюють в Індії. Ко­жен з них має свою філософську концепцію, свою філософську школу.

Насамперед, необхідно розрізняти поняття «індійська філософія» і «філософія, що існує в Індії», які не збігаються. Індійська філософія має своєрідність філософування, яка не може бути зведена до жодної філосо­фії, але разом з тим, відтіняє філософування кожного з її представників так, що робить їх приналежними до тієї якості. Індійська філософія вже давно вийшла за межі Індії. Вона з необхідністю відкриває народне корін­ня філософування. її місце знаходження – не тільки територія тієї місце­вості, де вона виникла, а свідомість мудреця. Питання лише в тому, хто є той мудрець? Для того, щоб відповісти на нього, необхідно настроїтися на філософське, тобто цілісне світосприйняття.

Наше сприйняття цілісності може бути різним. Ми можемо розгля­дати її крізь певне уявлення, крізь діалектичне поняття (науково) і, в реш–ті–решт, по філософськи, як певну філософську дію, що намагається від­творити ту цілісність у реальному житті. Звідси й ефективність сприйнят­тя індійської філософії дорівнює тим різним рівням сприйняття.

Цілісне сприйняття індійської філософії можливе для нас не через те, що ми можемо змалювати у своїй уяві за власним бажанням, або ж за бажанням випадкових осіб від філософії; недостатньо для цього мати ли–

13

Історія філософії

ше певне поняття, хоча воно буде відтворювати індійську філософську дійсність більш об'єктивно і конкретно. Нам необхідне конкретне, безпо­середнє спілкування (взаємодія) з філософуючим індійським мудрецем. Лише конкретний образ того мудреця дасть нам можливість подолати не лише відстань, але й величезний проміжок часу.

Так, перше враження, що виникає в нашій свідомості, малює диво­вижність індійської філософії і ми можемо легко впасти в її чари тому, що нам здається, що та дивовижна таємниця, котра відкривається нам, здатна навчити людину володіти своїм емоційним станом, перетворити її у во­льову особистість. Це так, але цього замало.

Справді, сама ритміка слів «індійська філософія» викликає в нашій уяві, перш за все, образ усамітненого смаглявого індійського мудреця–мага, чудодія невизначеного віку і невизначеної статі, але з міцним здо­ров'ям і настільки володіючого своїми почуттями, розумом та діями, що важко збагнути, хто перед нами є насправді: чи то жива істота, чи то мер­твий, а можливо і сам безсмертний. То він з'являється як справжній факір, що вміє за своїм бажанням приборкувати вогонь, ходити босоніж по роз­битому склу, палаючому вугіллю, переміщуватися у просторі, здійснюю­чи «магічний політ»; то сидить під символічним деревом бан'ян на шкірі з антилопи, займаючись поглибленими роздумами (медитацією); то він –вчитель {гуру), навколо котрого збираються учні; або як лікар, з дивовиж­ними, нетрадиційними засобами лікування, спроможний вдихнути енер­гію життя в безнадійно хвору людину.

Того індійського мудреця можна зустріти й сьогодні, і не тільки се­ред вчителів та лікарів, а й серед релігійних та політичних діячів. Його поміркована, поважна поведінка, самовпевнена постать і вдача, заворо­жуючі чорні очі навіюють на думку про те, що в нього є чому повчитись, особливо людині неспокійній, збудженій стресами, як кажуть, людині «західного» світу.

Саме це, у першу чергу, приваблює в індійській філософії і збирає для неї величезну аудиторію прихильників. Виходячи за межі нерозвине–ної уяви, ми зможемо побачити, що в індійській філософії значно більше можливостей, і тому, як надмірне захоплення так і будь–яка іронія тут не­доречні. Зрозуміло, філософське ставлення до світу виходить за межі про­стої уяви і намагається розгледіти в індійській філософії, так як і в будь–якій іншій філософії світу, момент свого власного розвитку, можливо і суперечливий.

Отже, образ індійського мудреця виходить за межі окремої усаміт­неної особи, хоча, водночас, і не можливий без неї. Зрозуміло, він є необ­хідною абстрактною клітинкою, щоб зрозуміти зміст і прояв філософсь–

14

Частина І. Історія Стародавньої філософії

кого знання. Мудрець взагалі як образ може бачитися як посередник між крайнощами. Дотримуючись міфічної термінології, про мудреця можна сказати, що він знаходиться між небом та землею в повітряному просторі. Для індійського мудреця саме «повітряний простір» відіграє значну роль, бо він знаходиться в серці мудреця, а разом з ним там знаходиться і все те, що його населяє, тобто увесь духовний світ. Цей серцевинний повітряний простір потребує очищення і наповнення: дихання, харчування, дійсного кохання. Коли ж йдеться про філософуючого мудреця, його спрямування з одного боку виходить за межі своєї одиничності, а з іншого боку, він повинен шукати джерело енергії, волі усього індійського народу. Тобто, мова може йти про увесь «індійський народ», головною метою якого було прагнення до свого звільнення.

Про індійську філософію можна розповідати дуже багато цікавих і невірогідних речей, порівнюючи її з філософіями інших країн «сходу» і всього світу в цілому. Сама ж вона розкриває і стверджує свою особис­тість коли здійснюється в реальному світі, на підставі власного самоусві­домлення і самоудосконалення. Власне, це є один і той самий процес –процес становлення індійської філософії, перетворення її форм у межах однієї індійської своєрідності філософування. Він починається із сивої давнини і відбувається двічі: спочатку виникає філософія на противагу міфічному світовідношенню людини, потім зароджується, розгортається і набирає енергії саме індійська філософія.

Однак становлення філософського рівня свідомості в різних його особливостях може виникнути (або не виникнути) у свідомості не тільки тієї людини, котра жила в ті віддалені часи, але й у свідомості сучасної людини. Свою визначеність філософія отримує як новий спосіб ставлення до світу порівняно з усіма нефілософськими способами, і, перш за все, порівняно з міфічним, релігійним і науковим світовідношенням. Зрозумі­ло, що свідомість будь–якої людини не може бути однобічно спрямова­ною. Людина, як правило, керується усіма формами своєї свідомості, які можуть бути пов'язані і непов'язані між собою, і кожна з них протягом життя може набувати певного пріоритету.

Про індійську філософію фахівці–індологи пишуть, що вона й сьо­годні не має рафінованої форми. У сучасній Індії впадає у вічі те, що фі­лософія не існує відокремлено від релігії та науки і, навіть, міфології. У цьому часто вбачають недолік, хоча це зовсім не так. Філософії в Індії завжди надавався пріоритет як найбільш глибинному знанню. Однак, во­но завжди розглядалося як знання елітарне, езотеричне, котре у своїй роз­виненій формі не може не бути пов'язаним з сучасним науковим знанням, а свого розповсюдження, поширення набуває в релігії. Отже, філософія в

15

Історія філософії

Індії виникає як новий рівень свідомості, що відповідає новим запитам дійсності на противагу міфу. Вона є запереченням міфу як дійсне знання.

Як бачимо, перед нами нелегка задача відшукати індійську якість філософування серед великої кількості оригінальних філософських вчень, які запліднили Індію вже на початку виникнення філософського знання. Ми обмежимось розглядом філософії стародавнього світу і сподіваємося, що Індія сама бажає поділитися з нами своєю таємницею.