2. Водорості та лишайники –

"піонери" ґрунтоутворення

Формування "рухлякової" породи, як етап, що передує проце­су первинного ґрунтоутворення, - результат не тільки суто фізич­них і стерильних хімічних процесів. Уперше на це звернув увагу Б.Б.Полинов у 1940 р. на одній з ділянок Ільменського держзаповід-ника зі співробітниками по Ґрунтовому інституту СРСР та співроб­ітниками кафедри ґрунтознавства ЛДУ.

Дослідники відзначили неоднорідність мікроландшафтів на по­верхні гранітогнейсів. їх поверхня була вкрита тонким іржаво-бу­рим вицвітом, який, попри все, не ховав зернисто-кристалічної струк­тури породи. В місцях, де такого нальоту не спостерігалось, поверх­ня гранітогнейсів виступала як свіжий злам породи. Більшість діля­нок були вкриті лишайниками, різними за забарвленнями, але так закріплених у породі, що відокремити їх можна було лише за допо­могою скальпеля. Ці нальоти утворені накипними лишайниками. Інші ділянки були вкриті листовими лишайниками, які прикріплювались до породи лише в одному місці. У западинках породи чітко спостер­ігались мохові асоціації. З глибоких тріщин подекуди розвивались молоді сосни.

Більш детальне вивчення цих мікроландшафтів дозволило По­линову окреслити схему розселення організмів по породі:

1. перші поселенці - накипні лишайники (вони створюють незнач­ну кількість темнозабарвленого дрібнозему, який заповнює дрібні тріщини);

2. на підготовленому ними субстраті поселяються лишайники з листоподібними пластинками (їх біомаса значно більша і опад но­сить назву дрібнозем під лишайниками);

3. на трупах лишайників поселяються мохи (трансформований темнозабарвлений матеріал, що містить досить значну кількість органічних речовин, переміщується у крупні тріщини);

4) в крупних тріщинах розвиваються голонасінні. Темнозабарвлений матеріал руйнування породи лишайниками є

сумішшю продуктів гуміфікації, мінералізації та залишкових хімічних елементів, вивільнених з породи та не використаних лишайниками.

Як лишайники руйнують породу?

Лишайники являють собою симбіонт водорості та гриба, авто -

та гетеротрофного організму. Вдень інтенсивно функціонує "во­дорість", виділяючи в навколишнє середовище лужні метаболіти, вночі - "гриб", який виділяє кислі метаболіти. Ця щодобова зміна pH середовища в межах від 2,5 до 8,5 веде до інтенсивного посилен­ня хімічного вивітрювання.

Крім цього, ці організми продукують низку органічних кислот, які отримали назву лишайникових. Ці кислоти теж посилюють інтен­сивність хімічного гіпергенезу, оскільки вони мають, як правило, хе-латну комплексну структуру. Комплексні сполуки здатні "вибити" більшість хімічних елементів з кристалічної решітки будь-якого міне­ралу чи породи.

Отже, першими поселенцями на породах є лишайники? Ні. Ви­являється, зелені водорості.

Відповідь на це питання вперше була дана мікробіологом, ви­датним мікологом Т.Г.Мірчинк. Вона дослідила "неприродне" поход­ження рожевого забарвлення кварців на біобазі в Міасово на Півден­ному Уралі. Те, що досліджувані породи були кварцом, ніхто не сум­нівався, проте ці мінерали рожевими не бувають. Провівши мікро­біологічне дослідження цих мінералів, Т.Г.Мірчинк виявила у дрібних мікротріщинах клітини зелених водоростей. Саме їх забарвлення відсвічувало рожевим кольором. "Тиск" життя - накопичення біома­си водоростей веде до розтріскування кварцу та інших мінералів по площинах нестійкості. А також водорості підлуговували середови­ще до pH 6,4-8,1.Отже, першими атакують породу зелені водорості, а вже потім лишайники.