6. Організація адвокатури в радянський період

Жовтнева революція в Росії ліквідувала старий інститут адвокатури. 24 листопада 1917 р. Раднарком прийняв Декрет про суд № 1, що ліквідував весь апарат буржуазної юстиції й окружних судів, царську адвокатуру і прокуратуру, інститут судових слідчих.

Постановою Народного Секретаріату України від 4 січня 1918 р. була ліквідована присяжна і приватна адвокатура як корпорація. Передбачалося, що всі засідання судів повинні бути відкритими, а присутні в залі судового засідання були вправі брати участь у обговоренні справи. Усім громадянам старше 18 років надавалося право бути захисниками в суді та на попередньому слідстві. Відповідно до Декрету про суд від 14 лютого 1919 р. були ліквідовані судові інстанції, що існували на території України до встановлення Радянської влади. Були створені дві самостійні судові системи: народні суди і революційні трибунали. Для забезпечення захисту в народних судах України були створені колегії обвинувачів і колегії правозахисників (захисників).

Правозахисники не тільки виступали на судових засіданнях народного суду, але і надавали юридичну допомогу населенню у галузі адміністративного і трудового права. У консультаціях юридичну допомогу надавали безкоштовно.

Створення радянської прокуратури зумовило зміни у організації судового захисту і судового представництва. Виникла необхідність організувати нову, радянську адвокатуру. НКЮ України приступив до розробки нового Положення про адвокатуру на початку травня 1922 р., і вже у вересні колегія НКЮ УРСР схвалила його. У справах про терористичні акти за Постановою ЦВК СРСР від 01.12.1934 р. усувалася участь адвоката у суді та вводилась особлива нарада, яка „вирішувала долю” обвинувачених без участі адвоката. В цей час суди обґрунтовували вироки лише на зізнавальних показаннях підсудних, отриманих від них під страшенними тортурами. Тому роль адвоката в кримінальному процесі за викладених обставин була простою бутафорією, від якої практично ніколи нічого не залежало. За тих часів адвокати-захисники інколи ставали в політичних судових процесах обвинувачами. Як наслідок, цей період увійшов в історію нашої держави як період політичних репресій відносно великої кількості невинуватих у скоєні інкримінованих ним злочинів людей та масового порушення основних прав та свобод громадян України.

Після прийняття Конституції СРСР 1936 р. було розроблено нове Положення про адвокатуру, затверджене РНК СРСР 16 серпня 1939 р. На підставі цього Положення колегії адвокатів створювалися в республіках, областях. Крім членів колегії захисників право здійснювати захист у суді мали родичі обвинуваченого і потерпілого (тільки близькі), представники підприємств, установ і ВЦРПС. Членами колегії могли бути особи, які мали вищу юридичну освіту, закінчили юридичну школу, за наявності стажу практичної роботи в судових, прокурорських і інших органах юстиції не менше 1 року. Поряд з ними функції захисту могли здійснювати особи, що не мали юридичної освіти, але такі, що пропрацювали не менше 3 років на посадах у судових, прокурорських органах та органах юстиції. З цього часу саме Нарком’юст здійснював загальне керівництво роботою колегій адвокатів, відповідав за організацією їх діяльності при введеному винятковому порядку судочинства. Прийняті в 1958 р. Основи законодавства про судоустрій встановили, що колегії адвокатів діють з метою здійснення захисту в суді, надання юридичної допомоги громадянам, підприємствам і організаціям. Колегії є добровільними об'єднаннями осіб, що займаються адвокатською діяльністю, і діють на підставі Положення, затвердженого Верховною Радою УРСР.

У 1978 р. правове становище радянської адвокатури було закріплено в Конституції УРСР. за якою кожна з гілок державної влади мала окремий Розділ в Конституції УРСР, яким закріплялися їх повноваження. У свою чергу адвокатура свого розділу в Конституції не мала. Але як правозахисний інститут вона входила до Розділу „Правосуддя”, де її правовий статус був визначений ст. 159 Конституції УРСР, за якою надання правової допомоги в український державі покладалося лише на колегії адвокатів. Це зумовило прийняття нового Положення про адвокатуру УРСР, яке проголошувало гарантію здійснення адвокатами професійних прав та розширення прав на самоврядування. Проте здійснення цих прав залишалося під опікою державної виконавчої влади в особі Міністерства юстиції УРСР, а також партійних органів Комуністичної партії УРСР.

Положення про адвокатуру УРСР, затверджене Верховною Радою України 1 жовтня 1980 року, регламентувало діяльність колегій адвокатів республіки та розширило види юридичної допомоги що надовалися громадянам. Колегії адвокатів в Україні формувалися за територіальним принципом. Створювалися обласні і Київська міська колегія адвокатів.