5. Особливості розвитку адвокатури на західноукр землях .

Ще з прадавніх часів правосуддя на території Польщі й України здійснював князь, наділений усіма атрибутами монархічної влади . У ті часи було так заведено, що сторона, яка брала участь у процесі, не знаючи існуючих правових звичаїв чи встановлених юридичних норм, могла взяти собі за представника родича, знайомого чи будь-яку людину на допомогу.

У ХІІІ ст. в Польщі з’являється такий вид представників, який мав назву

«прокуратор». Прокуратор мав право представляти особу не лише в суді, але й в органах місцевого самоврядування. Його повноваження оформлялися письмовим дорученням сторони, засвідчувалися печаткою довірителя із зазначенням обсягу повноважень.

Уперше Вислівський статут 1347 року, який кодифікував давні правові звичаї та писане право, закріпив норму: захист є природним правом людини й у зв’язку із цим кожному, хто притягався до кримінальної відповідальності, дозволяється мати захисника.

Інститут адвокатури набув свого подальшого розвитку у збірнику законів Польщі 1511 року, де проголошено захисника самостійною фігурою у процесі. Закон 1543 року зробив значний крок до перетворення адвокатів на осіб, які постійно здійснюють функцію захисту, забороняючи іншим особам займатися цією роботою на постійній основі. Польське законодавство тогочасного періоду вимагало від адвокатів

складання присяги, в якій вони клялися, що дотримуватимуться законів, не будуть зловживати своїми правами. За дисциплінарний проступок адвоката можна було покарати, заборонивши йому займатися адвокатською діяльністю протягом певного часу.

У 1578 році в Польщі було створено Коронний трибунал, що призвело до проведення судової реформи.

Адвокати починають відігравати в судовій системі помітну роль як знавці законів, які мали значний вплив на суддів, а особливо у складних ситуаціях. Дуже часто послугами адвокатів як правових радників користувалися депутати парламенту. Слід зауважити, що

колись у Польщі наявність вищої освіти для адвоката було необов’язковим . Третій Литовський статут 1588 року не лише закріпив у своїх нормах право обвинуваченого мати в процесі свого захисника, але й обов’язок суду забезпечити підсудному адвоката, коли той був не в змозі його найняти з причини своєї бідності. Адвокатові гарантувалося право

знайомитися з усіма матеріалами справи .

У законах 1678 року вперше вживають (поряд зі словом «прокурор») також термін «патрон», що з латинської означало захисник, покровитель, покровительство. Тепер польська судова система складалася не тільки з суддів, прокурорів та адвокатів, а й їхніх помічників.

Помічник адвоката проходив стажування протягом чотирьох років, якщо він мав наміри займатися юридичною практикою. Якщо він не мав таких намірів, його навчання могло обмежитися трьома роками. Упродовж першого року стажування помічник тільки слухав промови патрона, упорядковував документи в канцелярії. Решта часу навчання

присвячувалася тому, що він за дорученням адвоката робив виписки з матеріалів справи, готував і редагував позови, заяви. Після завершення стажування помічник адвоката складав присягу, ставав патроном або меценатом, що означало «багатий покровитель наук, мистецтва».

Кількість адвокатів було визначено законом. Адвокат за домовленістю з клієнтом отримував гонорар – винагороду за працю. Обмежень щодо розміру гонорару не було.

1778 року було розроблено (але й не було прийнято) «Зібрання судових прав», яке в народі називали кодексом Замойського. Розділ ХІІІ, що складалася з 27 параграфів, фактично був законом про адвокатуру. Він встановлював норму, відповідно до якої адвокатом могла

бути будь-яка особа, яка:

- досконало знала польську та латинську мови;

- засвоїла добрі звичаї;

- досконало знала право: кримінальне, цивільне, римське;

- знала історію.

22 липня 1807 року було прийнято конституційний закон, який на багато років визначав порядок діяльності адвокатури. Палестра поділялася на: патронів, адвокатів і меценатів .

Адвокати в Галичині відігравали значну роль у судах різних інстанцій . Але найбільш вагома їх роль була пов’язана з роботою Королівського трибуналу. Він розпочинав свою роботу (строк повноважень) у перший понеділок після 11 листопада. Розпочиналася робота трибуналу з інавгурації, в якій обов’язково брали участь меценати. Очолював цю

церемонію президент трибуналу. У перший день обов’язково проводилося богослужіння в костелі, де судді приймали присягу. Як правило, уже в цей період меценати на цих урочистостях були разом зі своїми клієнтами. Після прийняття присяги трибуналом, його поздоровляв представник палестри, бажав плідної роботи, а президент трибуналу чи

маршалок дякував за привітання. Потім судовий чиновник проголошував, яка справа буде розглядатися першою, і Трибунал починав свою роботу.

Помітного розвитку інститут адвокатури в Галичині й Буковині набув після приєднання цих земель до Австро-Угорщини. Архівні джерела XVI ст. подають декілька прізвищ адвокатів-українців, які працювали в Галичині. (Олександра Ігнатовича ,Станіслав Гурський та Жигман.)

Одним з перших історична хроніка називає Андрія Ангеловича, який з 1794 року займався правничою практикою у Львові. Відомими західноукраїнськими адвокатами, що почали працювати на початку ХІХ століття, були Вислобуцький, Яворський, Яків Березницький, Василь Гусевич, Іван Товарницький та інші. В основному вони займалися

юридичною практикою в таких містах, як Львів, Станіславів, Самбір, Коломия, Надвірна, Богородчани, Долина, Галич, Городенка. У другій половині ХІХ століття у Львові був 41 адвокат, із яких тільки два українці (Бачинський і Рачинський),

1 травня 1781 року в Австрійській імперії було прийнято закон про

судоустрій, який передбачав відносно особи, котра мала намір стати адвокатом, наступні вимоги: наявність вищої юридичної освіти, ступінь доктора права, проходження практики в адвоката без зазначення строку та складання непростих екзаменів. Окрім цього, кандидат до адвокатури повинен був мати незаплямовану репутацію (відсутність будь-яких боргів, добра поведінка у приватному житті).

Цісарським указом від 1802 року для кандидатів у адвокати введено нову вимогу: після проходження стажування адвоката кандидат мав отримати від цісаря дозвіл на складання адвокатського іспиту.

У 1826 році указом цісаря введено правило, за яким адвокат допускався до виконання своїх обов’язків лише після прийняття відповідного рішення міністром юстиції.

Скласти адвокатський іспит було непросто. За розпорядженням

міністра юстиції адвокатський іспит проводився у два етапи: спочатку усно, а згодом письмово. На усному іспиті кандидат мав засвідчити рівень теоретичної підготовки, а на письмовому здатність складати письмові процесуальні документи. Особа, яка за два рази не змогла здати адвокатський екзамен, до третьої спроби не допускалася.

Львівську палату адвокатів було створено одразу після прийняття Тимчасового положення про адвокатуру від 16 серпня 1849 року. Адвокатські палати виникають також у Перемишлі, Золочеві, Тернополі, Самборі і Станіславові. Вони налічували невелику кількість

адвокатів. Слід зауважити, що Тернопільська та приєднана до неї Чортківська палати налічували у 1869 році 16 адвокатів, а Самбірська палата в 1863 році складалася з 6 адвокатів. Через деякий проміжок часу всі малі палати були об’єднані з Львівською палатою 1 квітня 1872 року був прийнятий адвокатський дисциплінарний статут. У ньому

передбачалося створення при кожній адвокатській палаті дисциплінарного відділення, яке б обиралася всіма адвокатськими палатами строком на три роки. Період з кінця ХІХ ст. і до початку Першої світової війни вважається золотим періодому розвитку української адвокатури під владою Австро-Угорщини. Галицькі адвокати виконували не лише суто професійні функції, але часто ставали політичними борцями за

національні і політичні права українського народу .

Прогресивна діяльність адвокатів Костя Левицького, Євгена Олесницького, Кирила Трильовського, Сидіра Голубовича та інших не залишалася поза увагою офіційної влади.

Для значної частини українських адвокатів було характерне

віддане служіння власному народові шляхом безвідмовного виконання свого професійного обов’язку. Для більшості з них не гонорар, а веління серця, національна ідея були визначальними у роботі .