Тема 1. Макроекономіка як наука

План

1. Мікроекономіка і макроекономіка: спільне та відмінне.

2. Історія розвитку макроекономічної науки.

Теоретичні основи ціноутворення.

План

1. Конкуренція і монополія як фактори ціноутворення

2. Взаємодія ціни, попиту і пропозиції на макро- та мікрорівні.

1. Конкуренція і монополія як фактори ціноутворення

Конкуренція — це суперництво між учасниками ринкового господарства, боротьба за ринки збуту, джерела сировини, вигідні умови вкладення капіталу, за більшу частину прибутку.

Монополія — це наявність на ринку незначної кількості продавців, які впливають на об’єм пропозиції, якість товару та ціни.

Природна монополія — це галузь, в якій відповідно до зростання масштабів виробництва значною мірою здійснюється економія витрат і тому продукт, який виготовляє одна фірма, має значно нижчу собівартість, ніж якщо його виготовляли б декілька фірм. Це постачання води, газу, електроенергії, телефонні послуги та автобусні перевезення.

2. Взаємодія ціни, попиту і пропозиції на макро- та мікрорівні.

Для постановки задач з ціноутворення , необхідно мати інформацію з таких напрямів мікроекономіки, як:

ринок збуту продукції і ціни її реалізації;

рівень витрат виробництва, включаючи податки та інші платежі;

умови доставки товару;

організація виробництва;

умови та організація праці;

оплата праці та її стимулювання тощо.

Для прогнозування цін та планування обсягів виробництва необхідно враховувати макроекономічні фактори:

вплив інфляційного фактору, включаючи інфляційне очікування;

зміни в соціально-економічному житті, враховуючи трудові відносини; політичні перетворення в країні;

фінансова, податкова і кредитно-грошова політика держави;

державне регулювання економіки тощо.

На величину попиту можуть впливати наступні фактори:

доходи споживачів; потреба споживачів в даному товарі;

наявність на ринку товарів-замінників;

наявність на ринку товарів-доповнювачів ( супутніх товарів);

рівень добробуту населення — купівельна спроможність.

На величину пропозиції впливають інші фактори:

технологічні особливості виробництва;

ціни на матеріальні ресурси;

податки, які входять в структуру ціни;

якість продукції і інші.

Література: [4, 8, 11, 13, 15, 17, 23, 26, 27, 28, 30, 31, 32, 34, 36]

Тема 2. Види, структура та функції ціни. План

1. Особливості формування «франко-цін».

1. Особливості формування франко-цін.

Ціна “франко” (вільний до) — це оптова ціна, застосування якої в сполученні з визначенням кінцевого пункту доставки продукції означає, що покупець вільний від витрат по транспортуванню до цього пункту. Ці витрати несе постачальник. Пунктом може бути вагон, склад, борт судна, залізнична станція, державний кордон, конкретний населений пункт тощо.

Ціни “франко” бувають: франко-завод постачальника; франко-станція відправлення; франко-вагон; франко-кордон; франко-борт судна; франко-станція призначення; франко-склад покупця; франко-місце призначення тощо.

Ціна СІF (cost, insurense, freight — вартість, страхування, фрахт) означає, що всі витрати по фрахту судна, перевезенню вантажу, оплаті митних зборів і страхуванню разом з ризиком загибелі чи псування товару до перетину їм борту судна в порту покупця несе продавець товару. А покупець бере на себе ризик втрати товару після перетину лінії борту.

Ціна FOB (free on board — вільний на борту) — продавець несе лише частину витрат по транспортуванню і страхуванню, а саме — тільки до моменту доставки товару на борт судна. А покупець фрахтує судно, страхує вантаж і несе ризик його втрати або псування.

Ціна FOR (вільний на рейках) означає те саме, що і “франко-вагон”, тобто, що продавець повинен за свій рахунок та на свій ризик відправити вантаж на залізничну станцію або завантажити товар у залізничний вагон, а решту витрат відшкодовує покупець.

Ціна FAS (free alongside ship) — обмежує транспортно-кредиторські витрати відправника доставкою вантажу до причалу.

Ціна CFR (cost and freight) — означає, що продавець повинен оплатити вартість доставки товару в зазначений порт і фрахт судна, звільнивши товар від мита на експорт. Ризик загибелі та псування товару після переходу його через поручні судна несе покупець.

Українські зовнішньоторговельні об’єднання повинні застосовувати ціни конкурентів для експортних поставок відповідно до умов “ФОБ — український порт”, для імпортних товарів — “ФОБ — порт держави-постачальника”. У тому разі, коли робиться розрахунок експортної ціни, то до ціни конкурентного матеріалу на умовах “ФОБ — іноземний порт” додається (або відраховується) різниця вартості фрахту та страхування. Якщо поставки на експорт здійснюються наземним транспортом, то в цьому випадку розрахунок ціни виконується на умовах “франко-кордон” відповідної держави.

Література: [1, 3, 4, 5, 6, 10, 12, 18, 20, 22, 35, 37, 38, 41]