[Ред.]Література
Мойра в боротьбі з велетнями, синами Геї. Пергамський вівтор.
Найважливішою рисою художньої літератури епохи еллінізму було звуження її соціального горизонту у порівнянні з попереднім (так званим, полісним) періодом грецької історії. Публічний характер зберігали тільки театр,але й у театрі на зміну суспільно-політичній та викривальній комедії Аристофана прийшла, так звана, нова аттична комедія (Менандр, Філемон, Діфіл — перша половина 4 — початок 3 століття до н. е.) з її інтересом до приватного побуту і сімейнимї перипетії. Трагедії періоду еллінізму не збереглися, хоча постановки засвідчені протягом усього елліністичного періоду як в Афінах, так і майже по всій території елліністичного світу (аж доВірменії та Причорномор'я).
З початку 3 століття до н. е. література отримала розвиток у нових культурних центрах, головним чином в Александрії, де художня творчість нерозривно було пов'язана із дослідженнями філологів, які працювали у знаменитій Александрійській бібліотеці. Вивчення художньої літератури минулого змусило елліністичних поетів усвідомити як стійкість існуючих літературних традицій, так і необхідність їх оновлення. Звідси інтенсивне експериментування в області жанрів. Елегія із засобу громадського і морального повчання перетворюється на розповідь із міфологічних змістом у творчості Філіта з острова Кос (близько 320-270), Гермесіанакта з Колофона (близько 300) і Каллімаха з Кірени. У той же час Каллімах замінив традиційний героїчний епос жанром невеликої поеми («епіллія»), викладає у побутових тонах побічні епізоди героїчного сказання. У, так званій, ідилії Феокріта побутова ситуація часто розроблялася у формах, запозичених з фольклорного змагання співаків або властивих драматичній сцені з життя міської родини. Це ж коло складає зміст «Міміамбів» Герода, виявлених на папірусі накінці 19 століття. Період еллінізму був також часом розквіту епіграми, в якій на перше місце виступала любовна тематика: виникнення пристрасті, зустріч закоханих, невзаємні почуття.
Традиційний жанр героїчного епосу знайшов продовження у Аполлонія Родоського, однак він також зазнав вплив ученості, обов'язкової для поезії елліністичної культури і вимагав від авторів вплетення в основну сюжетну канву антикварних довідок, рідкісних слів і міфів. Суттєве значення для подальшого розвитку античної та середньовічної літератури мали прозові жанри, що оформляються в період еллінізму із залученням фольклорної новели, оповідань: любовний роман за участю легендарних царів і полководців («Роман про Ніну»), псевдоісторічні описи ідеального суспільного устрою (Ямбул, Евгемер). Література еллінізму досягла значного успіху у зображенні внутрішнього світу людини, його повсякденного побуту, у той час як використання фольклорної традиції розширило межі літературних жанрів.
[Ред.]Архітектура та образотворче мистецтво
Залишки театру, Пальміра, Сирія.
Протиріччя політичного та соціально-економічного розвитку суспільства зумовили суперечливість елліністичного мистецтва, в якому поєднуютьсяраціоналізм та експресивність, скептицизм і емоційність, елегічність і глибокий драматизм, архаїзація та новаторство. Підсилилися локальні відмінності художніх шкіл: Александрійської, Пергамської, Родоської, Афінської, Сирійської та ін. На територіях на схід від Євфрату спочатку взаємодія грецької та місцевих елементів була незначною. Період бурхливого синтезу, в результаті якого виникли мистецтво Парфянського царства, Гандхари, Кушанського царства, розпочався після падіння влади македонян.
Елліністичне зодчество відрізняють прагнення до освоєння величезних відкритих просторів, до ефекту грандіозності, бажання вразити людини величчю та сміливістю інженерно-будівельної думки, логікою конструкцій, імпозантною формою, точністю і майстерністю виконання. У художньому вигляді міст (Александрія у Єгипті, Дура-Европос, Пергам, Прієна, Селевкія), побудованих зазвичай за регулярним плануванням, важлива роль відводилася великій колонаді (уздовж головних вулиць) та 1-2-ярусним колонам портика, що стояли окремо по периметру агори або були частиною будівлі; у формуванні міських центрів — царським палацам, будинкам для зборів (булевтеріям, екклесіастеріям), театрам, святилищам.
Особливість елліністичних міст — величні архітектурні ансамблі, для яких характерні узгодженість будівель між собою та із навколишнімландшафтом, регулярність планування, підкреслення горизонталей та вертикалей фасадних площин, симетричність та фронтальність композицій будівель як елементів ансамблю, розрахованих на сприйняття з фасаду. Архітектурні типи громадських, житлових і культових будівель здебільшого зійшли до епох грецької архаїки і класики, але інтерпретувалися у дусі часу. Втім з'явилися і нові види будинків: бібліотеки, мусейони(Александрійський мусейон), інженерні споруди (Фароський маяк в Александрії).
Синкретизм елліністичної релігії вплинув на розвиток типів храмів, святилищ, вівтарів, меморіальних будинків, у яких сильніше, ніж у цивільних будівлях, позначилася взаємодія з мистецтвом Сходу (святилище Асклепія на острові Кос, катакомби Ком-Еш-Шукафа в Александрії, городище Ай-Ханум в Північному Афганістані). Ексцентричність елліністичного зодчества знайшла відображення в ефектних пластичних композиціях жертівників Малої Азії (вівтар Зевса у Пергамі). Елліністичний ордер відрізняється вільним відношенням до традиційної схеми та тенденцією до посилення декоративно-оздоблювальні функції за рахунок конструктивної. У східно-елліністичному мистецтві грецькі ордери піддалися місцевій інтерпретації («псевдокоринфські» капітелі колон в Ай-Ханума).
В образотворчому мистецтві, поряд з творчим використанням класичної спадщини, створювались гармонійна образів (Афродіта Мелоська, 2 ст. до н. е.). Існувала тенденція механічного наслідування класики (неоаттична школа), яка породжувала внутрішньо холодні, псевдопатетині твори (статуя Аполлона Мусагета, початок 3 ст. до н. е., Ватиканський музей). Скульптура перестала служити ідеалам поліса, в ній наростала декоративність, оповідальність (статуя Лаокоона, Ватиканський музей).
Характерні для елліністичної пластики драматизм, експресія і патетична пристрасність, покликані активно впливати на глядача, внутрішня напруженість образів і зовнішня ефектність форм, побудованих на взаємодії із навколишнім простором, несподівані ракурси і динамічні жести, складний малюнок композиції та сміливі контрасти світла й тіні найбільш яскраво виражені вгорельєфному фризі вівтаря Зевса у Пергамі, статуї Ніки Самофракійської. Багатоплановість і суперечливість елліністичної скульптури проявилися у співіснуванні ідеалізованих портретів монархів, гранично монументалізірованих статуй божеств (Колос Родоський), гротескних міфологічних (силени, сатири) або величні (теракоти Танагри) образів, гострохарактерних зображень стариків, драматичних портретів філософів. Широкий розвиток отримала садово-паркова скульптура, проникнута настроями спокою. У мозаїці розрізняється вільна, мальовнича манера виконання і суворіша. Загальні для елліністичної культури тенденції простежуються в вазописі, гліптиці, торевтиці, художньому посуді зі скла.