Зміст науки:

Кожна наука включає в себе такі важливі компоненти, як: теорію; методологію; методику і техніку досліджень; результати досліджень, що надходять в практику; вчених з їх знаннями і здібностями; науково-дослідні заклади.

Як ми вже говорили, наука виникла в момент усвідомлення незнання, що в свою чергу викликало об'єктивну необхідність здобуття знання.

Знання - це перевірений практикою результат пізнання дійсності, адекватне її відбиття у свідомості людини.

Не всяке знання можна розглянути як наукове. Не можна признати науковими ті знання, які одержує людина лише на основі простого спостереження. Ці знання грають в житті людей важливу роль, але вони не розкривають сутності явищ, взаємозв’язку між ними, який дозволив би пояснити, чому дане явище протікає так чи інакше, та завбачити подальший його розвиток.

Істинні знання існують як система принципів, закономірностей, законів, основних понять, наукових фактів, теоретичних положень і висновків.

Тому істинне наукове знання об'єктивне.

Наукове знання може бути відносним або абсолютним

Відносне знанням - це знання, яке будучи в основному адекватним відображенням дійсності, відрізняється певною неповнотою збігу образу з об'єктом.

Абсолютне знання - це повне, вичерпне відтворення узагальнених уявлень про об'єкт, що забезпечує абсолютний збіг образу з об'єктом.

Безперервний розвиток практики унеможливлює перетворення знання на абсолютне, але дає змогу відрізнити об'єктивно істинні знання від помилкових поглядів.

Пізнанням називають - процес руху людської думки від незнання до знання, в основі якого лежить відбиття і відтворення у свідомості людини об'єктивної дійсності. Пізнання - це взаємодія суб'єкта й об'єкта, результатом якого є нове знання про світ.

Наукове пізнання - це дослідження, яке характерне своїми особливими цілями і задачами, методами отримання і перевірки нових знань.

Воно сягає сутності явищ, розкриває закони їх існування та розвитку, тим самим вказуючи практиці можливості, шляхи і способи впливу на ці явища та зміни згідно з їхньою об'єктивною природою.

Практика - є основою і рушійною силою пізнання, вона дає науці фактичний матеріал, який потребує теоретичного осмислення.

Взагалі, знання зводиться до відповідей на декілька запитань, які схематично можна зобразити таким чином:

- Що? Скільки? Чому? Яке? Як? — на ці запитання має дати відповідь наука.

- Як зробити? - на це запитання дає відповідь методика.

- Що зробити? - це сфера практики.

Відповіді на ці запитання зумовлюють безпосередні цілі науки - описування, пояснення і передбачення процесів та явищ об'єктивної дійсності, що становлять предмет її вивчення на основі законів, які вона відкриває, тобто - теоретичне відтворення дійсності.

Розглянемо основні поняття науки.

Наукова ідея - інтуїтивне пояснення явища (процесу) без проміжної аргументації, без усвідомлення всієї сукупності зв'язків на основі яких робиться висновок.

Вона базується на наявних знаннях, але виявляє раніше не помічені закономірності. Наука передбачає два види ідей: конструктивні й деструктивні, тобто ті, що мають чи не мають значущості для науки і практики.

Свою специфічну матеріалізацію ідея знаходить в гіпотезі.

Гіпотеза - наукове припущення, висунуте для пояснення будь-яких явищ (процесів) або причин, які зумовлюють даний наслідок.

Наукова теорія включає в себе гіпотезу як вихідний момент пошуку істини, яка допомагає суттєво економити час, сили, цілеспрямовано зібрати і згрупувати факти. Поки відповідні закони не відкриті, людина може лише описувати явища, збирати, систематизувати факти, але вона нічого не може пояснити і завбачити.

Шлях пізнання визначається від живого до абстрактного мислення та від споглядання останнього до практики.

Процес пізнання включає накопичування фактів. Без систематизації та узагальнення, без логічного осмислення фактів не може існувати ні одна наука. Але хоча факти - це повітря вченого, самі по собі вони ще не наука.

Розрізняють нульову, описову (понятійне термінологічну), пояснювальну, основну робочу і концептуальну гіпотези.

Гіпотези у своєму розвитку проходять три стадії:

- накопичення фактичного матеріалу і висунення на його основні припущень;

- формування гіпотези і обґрунтування на основі припущення прийнятої теорії;

- перевірка отриманих результатів на практиці і на її основі уточнення гіпотези.

Якщо при перевірці результат відповідає дійсності, тобто гіпотеза узгоджується з науковими фактами, то вона перетворюється на наукову теорію або закон.

Закон - внутрішній суттєвий зв'язок явищ, що зумовлює їх закономірний розвиток.

Закон, винайдений через здогадку, необхідно потім логічно довести, лише в такому разі він визнається наукою. Для доведення закону наука використовує судження.

Судження - думка, в якій за допомогою зв'язку понять стверджується або заперечується що-небудь.

Судження про предмет або явище можна отримати або через безпосереднє спостереження будь-якого факту, або опосередковано - за допомогою умовиводу.

Умовивід - розумова операція, за допомогою якої з певної кількості заданих суджень виводиться інше судження, яке певним чином пов'язане з вихідним.

Наука – це сукупність теорій.

Теорія - вчення, система ідей, поглядів, положень, спрямованих на тлумачення того чи іншого явища. До нової теорії висувають такі вимоги:

- адекватність наукової теорії описуваному об'єкту;

- можливість замінювати експериментальні дослідження теоретичними;

- повнота опису певного явища дійсності;

- можливість пояснення взаємозв'язків між різними компонентами в межах

даної теорії;

• внутрішня несуперечливість теорій та відповідність її дослідним даним.

Теорія - являє собою систему наукових концепцій, принципів, положень, фактів.

Наукова концепція - система поглядів, теоретичних положень, основних думок щодо об'єкта дослідження, які об'єднані певною головною ідеєю.

Концептуальність - це визначення змісту, суті, смислу того, про що йде мова.

Принцип - це правило, що виникло в результаті об'єктивного осмислення досвіду. Тобто це (постулати) аксіоми - це вихідні положення якої-небудь галузі науки.

Поняття - це думка, відбита в узагальненій формі. Воно відбиває суттєві й необхідні ознаки предметів та явищ, а також взаємозв'язки. Якщо поняття увійшло до наукового обігу, його назначають одним словом або використовують сукупність слів - термінів.

Розкриття змісту поняття називають його визначенням.

Останнє має відповідати двом найважливішим вимогам:

- вказувати на найближче родове поняття;

- вказувати на те чим дане поняття відрізняється від інших понять.

Поняття, як правило, завершує процес наукового дослідження, закріплює результати, отримані вченим особисто у своєму дослідженні.

Сукупність основних понять називають постійним апаратом тієї чи іншої науки.

Науковий факт - подія чи явище, яке є основою для висновку або підтвердження. Він є елементом, який у сукупності з іншими становить основу наукового знання, відбиває об'єктивні властивості явищ і процесів. На основі наукових фактів визначаються закономірності явищ, будуються теорії і виводяться закони.

Наука виконує у суспільстві три основні функції.

Функції науки:

1. пізнавальна

2. практична

3. управлінська

Головна функція науки полягає у пізнанні об’єктивного світу. Протягом багатьох століть єдиною функцією науки було знання – накопичення фактів і розкриття закономірностей навколишнього світу. Наука вивчала світ «яким він є», але не ставила питання про те, «яким він має бути». Але призначення науки не вичерпується пізнавальною функцією.

Промислова революція розставила нові акценти – зародилася і почала розвиватися нова функція науки, пов’язана з її участю у розвитку та вдосконаленні матеріального виробництва. Практична функція науки набуває конкретного змісту залежно від конкретної сфери практичної діяльності людей.

А науково-технічний прогрес ХХ ст. привів до становлення ще однієї функції науки – функції управління.

Функціональне поле науки набагато ширше і його можна подати у вигліді таблиці.

Таблиця 1.1. Функціональне поле науки

Назва функції	Характеристика
Евристична	Засіб здійснення відкриттів, отримання принципово нового знання
Пізнавальна	Засіб отримання знання: фіксації, описання, узагальнення фактів, побудова теорії, виділення закономірностей
Пояснювальна	Пояснює явища дійсності через виявлення законів, закономірностей та тенденцій
Інструментальна	Формує інструмент розуміння реальності
Технологічна	Здійснює технологічне втілення наукового знання
Інституційна	Специфічний інститут у суспільстві
Культурологічна	Важлива підсистема та елемент механізму культури
Світоглядна	Забезпечує формування наукового світогляду
Експертно-оцінна	Оцінює ті або інші проблеми, практичні і наукові проекти
Управлінська	Забезпечує реалізацію управління суспільством
Комерційна	Являє собою засіб отримання комерційного прибутку від реалізації продукту науки
Соціалізаторська	Реалізує процес освіти і соціалізації людей
Практична	Підвищує ефективність діяльності людини

За думкою американського соціолога Роберта Мертона, в основі функціонування науки як соціального інституту лежать чотири принципи, що складають Моральний імператив науки:

- Принцип універсалізму всеосяжності характеризує об'єктивну природу наукового знання (це завжди істинне знання, яке відповідає реальності). Існують загальні критерії і правила доведення. Наукова цінність знання не залежить від того, ким і коли воно одержане. Цей принцип вимагає, щоб об'єктивно оцінювався результат досліджень і репутація ґрунтувалася на реальних заслугах.

- Принцип комуналізму (або все загальності) вимагає, щоб наукове знання належало всьому науковому співтовариству й ставало загальним надбанням. Воно не повинно бути особистою власністю ученого чи корпорації. Цей принцип наполягає на відкритості науки.

- Принцип безкорисливості вимагає служіння істині. Вчений діє в ім'я досягнення істини, а не з корисливих міркувань.

- Принцип організованого скептицизму вимагає, щоб наукове знання не сприймалося на віру. Вченому повинні бути притаманні критичність і сумлінність під час перевірки одержаних результатів.

До перерахованих принципів іноді додають ще два: раціоналізм (прагнення зрозуміти все узагальнено і абстрактно); емоційна нейтральність (вимога з "холодною головою" відноситися до будь-яких стверджень).

Отже, з визначених принципів Роберта Мертона можна зробити висновок, що предметом науки виступає функціонування науки як соціального інституту в межах певного суспільства, як специфічної системи норм і цінностей.