Історичні аспекти виникнення науки та її розвиток

Наука виникла й розвивалася під дією своїх внутрішніх законів і в зв'язку з потребами виробництва й суспільної практики.

Взагалі, щодо дати й місця народження науки дослідниками виділяються п’ять поглядів:

• наука була завжди, оскільки вона органічно властива практичній і пізнавальній діяльності людини;

• наука зародилась у Стародавній Греції в V столітті до н.е., саме тут уперше знання поєдналося з обгрунтуванням;

• наука виникла в Західній Європі в пізньому середньовіччі (ХІІ-ХІV століття) разом з особливим інтересом до знання, здобутого дослідним шляхом, і до математики;

• наука починається з ХVІ- ХVІІ століть працями І. Кеплера, Х. Гюйгенса і особливо Г. Галілея та І. Ньютона, які розробили першу теоретичну модель фізики мовою математики;

• наука розпочинає свій розвиток у першій третині ХІХ століття, коли дослідницьку діяльність було поєднано з освітою.

Вважається, що у своєму розвитку наука пройшла три стадії.

Три стадії розвитку науки:

1. Наука стародавнього світу

2. Класичний період розвитку науки

3. Сучасна стадія розвитку науки

Людина в усі часи цікавилася навколишнім світом, намагаючись пояснити його. Насамперед вона намагалася шукати істину про явища, які піддавалися визначенню. При цьому й запитання ставилися просто: "Як падає предмет? Як тече вода в трубі?" тощо.

Проте пошуки відповідей на такі поодинокі запитання призводили, як правило, до важливих узагальнень, завдяки яким наука безперервно розвивалася.

Звичайно, не можна вважати, що на етапі первісно-общинного ладу наука розвивалася в сучасному розумінні. І це не тільки тому, що знання людини були недосконалими, а й тому, що на тому етапі здобуті людські знання чітко не систематизувалися.

Розумова праця ще не була відокремлена від фізичної, і люди здобували нові знання лише в процесі безпосередньої трудової діяльності у вигляді відокремлених фактів.

Питання про чітку систему наукових знань ще не стояло й під час рабовласницькою ладу. Але саме тоді античні філософи, насамперед Арістотель / IV ст. до н.е./, виділили три галузі людських знань:

• фізику як знання про явища природи;

• етику як знання про явища суспільного життя;

• логіку як знання про закони мислення.

Багато істориків і наукознавців називають саме серед діячів античної культури родоначальників майже всіх сучасних галузей науки: математики - Піфагора, механіки - Архімеда та Герона, акустики - Архіта Таренського, астрономії — Птоломея та Гіппарха, історії - Геродота та Фукідіта, географії - Страбона, ботаніки — Теофранка і та ін. При цьому „батьком усіх наук” одностайно вважають Арістотеля.

Правда, останнім часом висловлюється думка, що джерела сучасних знань лежать у глибині тисячоліть, віддаленій від античного періоду принаймні на 1,5—2 тисячоліття. Серед намагань пояснити це "диво" зустрічаються найфантастичніші — аж до приходу на землю інопланетян.

Так чи інакше, але виявилося, наприклад, що ряди Грегорі - Лейбніца для л/4, відкриті, як вважалося, у XVIII ст., знайшли в стародавніх індійських манускриптах; трикутник Паскаля - у китайських рукописах. Теорема Піфагора була відома єгиптянам за два століття до нього. Та й не тільки єгиптянам, а й стародавнім китайцям.

Ще дивовижнішим є те, що квадратні, кубічні, біквадратні рівняння, від'ємні, ірраціональні, трансцендентні числа, системи невизначених рівнянь, криві третього та четвертого порядків тощо - усе це сучасні вчені знаходять у народів Єгипту, Месопотамії, Індії та Китаю за 1,5-2 століття до піфагорійців.

От уже дійсно - наука повна чудес. Ще загадковішим є те, що радіус земної кулі /6310,5 км/ був обчислений індусами в V ст. до н.е з точністю до 0,3 - 0,5 %. А календарі народів Єгипту, Месопотамії та доколумбівської Америки, в яких тривалість сонячного року розрахована з точністю до 0,0001 дня!

Досить глибокими були й медичні пізнання стародавніх народів. Відомо, що в Стародавньому Єгипті та Китаї ще за 5 тисячоліть до н.е. знали функції серця і мозку, закон кровообігу, пломбували зуби і навіть робили трепанацію черепа.

Такі приклади можна було б наводити й далі. Не всі їх вдається пояснити, але незаперечним є те, що стародавні народи, які К. Маркс назвав „по - старечому розумними дітьми", започаткували нашу цивілізацію.

Інформаційне "диво" найстародавніших народів, безумовно, потребує свого подальшого вивчення та пояснення. Проте наукознавці сьогодні поки що виходять з того, що наука в сучасному розумінні почала інтенсивно розвиватися в епоху Відродження \ XIV - XVI ст.\ , коли були зроблені найвизначніші відкриття і люди, за висловлюванням А. Ейнштейна, з подивом приходили до висновку: "найнезбагненіший” факт полягає в тому, що природа відчутна. Саме в цей період прозвучали й пророчі слова Галілея, що книга природи написана мовою математики.

Описаний період в історії науки можна розглядати як перший етап її розвитку \ V ст. до н.е. - середина XVI ст.\.

Цей етап характеризувався тим, що наука ще не розділилася на окремі самостійні галузі. Їй були притаманні риси натурфілософії - природа розглядалася в цілому, без виділення частковостей. Як метод пізнання переважало безпосереднє споглядання, яке перепліталося з елементами наївної діалектики та стихійного матеріалізму.

Проте вже тоді з'являються перші паростки самостійних наук, таких як логіка, математика, астрономія, фізика, психологія, ботаніка, зоологія, естетика, етика та ін. Починається процес диференціації наук.

Другий етап, на думку наукознавців, охоплює період із середини XVI до кінця XIX ст., коли інтенсивно розвивається природознавство, нагромаджується фактичний матеріал, здебільшого отриманий експериментально, триває диференціація наук. Цей період розвитку науки, особливо XVIII ст., є всі підстави назвати революційним, бо саме тоді зроблені найбільші відкриття у фізиці, математиці, хімії, механіці, біології, астрономії та геології.

Характеризуючи цей період, Ф. Енгельс писав: "Ньютон своїм законом тяжіння створив наукову астрономію, розкладанням світла - наукову оптику, теоремою про біном і теорією нескінченних - наукову математику, а пізнанням природи сил - наукову механіку..."

У XVIII ст. фізика також набула наукового характеру, була створена хімія (Блек, Лавуаз'є, Прістлі), численними подорожами на рівень науки була піднята географія, навіть геологія стала поступово звільнятися від нашарувань фантастичних гіпотез. У цей самий час внесли свій неоціненний вклад у розвиток науки видатні вітчизняні вчені М.Ломоносов, Г.Ріхман та Л.Ейлер.

Друга половина XIX ст. позначена рядом епохальних відкриттів: періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва, еволюційна теорія Ч. Дарвіна, будова клітини.

Усі ці відкриття спричинилися до формування таких універсальних понять, як тяжіння, хвильова теорія світла, збереження енергії, тепло як форма руху, електричне та магнітне поле, жива клітина, еволюційна теорія тощо.

Диференціація наук зумовила в кінці XIX ст. виділення кількох груп окремих наук: природо- і суспільствознавства, технічних наук і наук про людину та її духовну культуру.

Незважаючи на значний прогрес науки в XIX ст. учені здебільшого вдавалися до метафізичного методу мислення досліджували тільки окремі явища й процеси, а отримані результати зводили до абсолюту і, як казав Ф. Енгельс, "за деревами не бачили лісу".

Проте створена Е. Кантом і П. Лапласом космогонічна теорія, яка встановлювала загальні закономірності розвитку природи, зламала панівні на той час метафізичні уявлення про навколишній світ.

Що ж до діалектики, то вона, як і раніше, використовувалася дослідниками стихійно, і цей етап формування науки дістав назву стихійно-діалектичного.

У XIX ст. з’явилися й сформувалися суспільні науки, такі, як історія, філософія та політична економія.

Другий етап розвитку науки можна вважати першим етапом науково-технічної революції, адже він проходив на фоні швидкого розвитку буржуазного суспільного виробництва, що сприяло зближення науки і техніки, посиленню їх взаємного впливу.

Третій етап розвитку науки, який розпочався з кінця ХІХ – початку ХХ ст. триває й досі. Він почався з революційних вікриттів у галузі природознавства, що особливо яскраво виявилося у фізиці.

У 1900 р. фізик Планк заклав основи квантової механіки.

З другого боку, роботи Енштейна в галузі теорії відносності відкрили людині шляхи розуміння процесів неосяжних просторів космосу.

Наука ХХ ст. характеризується у всьому світі виключно високими темпами розвитку. Вона супроводжується подальшою диференцією, і при тому, що в світі вже нараховується більш як 1300 окремих наукових дисциплін.

На фоні диференціації наук тепер відбувається зворотній процес - зближення окремих наук, проникнення однієї науки з її методами пізнання в іншу, а то й просто злиття кількох наук в одну, яке є найвиразнішим "на стиках" різних наукових дисциплін. Такий процес злиття наук дістав назву їх інтеграції. Одна з причин інтеграції - бурхливий розвиток фундаментальних наук і особливо поява диво-науки – кібернетики.

Завдяки інтеграції було створено такі, наприклад, науки, як біофізика, біохімія, радіоастрономія, біокібернетика, молекулярна біологія і т. ін.

У середині ХХ ст. остаточно перемагає такий метод наукового пізнання, як матеріалістична діалектика. Кожний процес і явище розглядається тепер усебічно, комплексно.

Отже, зробимо висновок: Наука пройшла складний і довгий шлях розвитку. Перші її прояви дійшли з глибокої давнини. Це знання в галузі астрономії, математики, механіки, медицини, котрі мали практичне застосування в давньому Єгипті, Греції, а також у країнах далекосхідної цивілізації. Процес нагромадження і застосування знань триває протягом усієї історії. Поступово створюються і організаційні, і нормативно-ціннісні форми наукової діяльності.

Проте, слід пам’ятати, що тривалий час, аж до XX ст., наука не була цілісним, розвинутим, самостійним соціальним утворенням. Вона розвивалася у межах інших соціальних інститутів — релігії, освіти. Та хоча елементи професіоналізму в науковій діяльності з'явилися давно, суспільство вперто розглядало науку, головним чином, як аматорське заняття, як форму дозвілля.

--//--

Підготовка сучасного спеціаліста у вищій школі потребує не тільки формування в нього спеціальних і світоглядних знань, а й обов’язкового вироблення відповідних творчих навичок та умінь.

По – перше, це пояснюється тим, що сучасна науково – технічна революція, яка торкнулася всіх сторін суспільного буття, істотно впливає сьогодні на економіку, техніку, наука та соціально – політичне життя суспільства.

По – друге, розвитку суспільного виробництва на сучасному етапі притаманні надзвичайно високі темпи впровадження наукових досліджень у народне господарство країни.

По – третє, навчання у вузі є процесом творчим, який вимагає від студента уміння аналізувати здобуті знання, перевіряти теоретичні положення на практиці, ставити й вирішувати нові завдання, тісно пов’язані з потребами практики.

Наука – це сфера людської діяльності, що спрямована на вироблення нових знань про природу, суспільство і мислення.

Як специфічна сфера людської діяльності вона є результатом суспільного розподілу праці, відокремлення розумової праці від фізичної, перетворення пізнавальної діяльності в особливу галузь знань певної групи людей.

Необхідність наукового підходу до всіх видів людської діяльності змушує науку розвиватися невидимими темпами, ніж будь яку іншу галузь діяльності.

І так, ми можемо сказати, що поняття „наука” містить як діяльність, спрямовану на здобуття нового знання, так і результат цієї діяльності – суму здобуття наукових знань, що є основою наукового розуміння світу.

Наука – є однією з форм суспільної свідомості. А також науку - ще розуміють як одну з форм людської свідомості.

Крім того термін „наука” застосовується і для назви окремих галузей наукового знання.

Наука має на меті: Мета:

• збирати й узагальнювати факти;

• пояснювати зовнішні і внутрішні взаємозв’язки спостережуваних явищ;

• розкривати суть явищ та їх суперечності;

• прогнозувати окремі явища і процеси;

• розробляти рекомендації, виявляти можливі форми й напрямки втілення в практичну діяльність людей нових знань.

Її головне завдання – здобувати знання й розробляти рекомендації щодо їх практичного застосування.

Наука як специфічна діяльність яка спрямована на отримання нових теоретичних і прикладних знань про закономірності розвитку природи, суспільства і мислення, характеризується такими основними ознаками:

1. Наявністю систематизованого знання (наукових ідей, теорій, концепцій, законів, закономірностей, принципів, гіпотез, основних понять, фактів).

2. Наявністю наукової проблеми, об'єкта і предмета дослідження.

3. Практичною значущістю як явища (процесу), що вивчається, так і знань про цього.

Андреев Г.І., в свою чергу, серед ознак науки як системи наукових знань, виділив такі найбільш характерні:

1. систематизованість структурності нагромаджених знань;

2. перевіреність і достовірність знань;

3. віддзеркалення знанням об’єктивних закономірностей;

4. довгостроковість системи знання.

Отже, із дослідженого матеріалу, можна зробити підсумок що, системою основних ознак науки є:

по-перше, безпосередня мета науки—опис, пояснення, передбачення процесів і явищ дійсності, які складають предмет її вивчення, тобто теоретичне відображення дійсності;

по-друге, прагнення отримати нове, істинне знання;

по-третє, наукове знання має системний характер;

по-четверте, об'єкти науки неможливо звести до реальних об'єктів, вони мають ідеальний характер;

по-п'яте, наука має власну мову і засоби пізнання, тому наукова діяльність передбачає спеціальну підготовку суб'єкта, що пізнає.