1.6. Методи розведення

У тваринництві застосовують три основних методи розведення:

чистопородне, схрещування та гібридизацію.

Чистопородне розведення. У разі чистопородного (чистого)

розведення парують тварин, які належать до тієї самої породи, на-

приклад корову і бугая чорно-рябої породи, вівцематку й барана

асканійської, кобилу й жеребця української верхової. Потомство від

таких парувань вважають чистопородним, якщо походження бать-

ків підтверджене документально. Основним завданням чистопород-

ного розведення є збереження цінних племінних і продуктивних

якостей порід, що в них накопичувалися інколи десятиріччями, по-

дальше поліпшення та збільшення чисельності сільськогосподар-

ських тварин заводських порід, які мають забезпечувати одержання

цінного племінного молодняку для поліпшення товарного тварин-

ництва.

Чистопородним розведенням поліпшено всі сучасні заводські по-

роди. Цей метод дає змогу отримувати тварин із найвищою продук-

тивністю. Здійснюють його за допомогою використання різних варі-

антів відбору та підбору, розведення за лініями та родинами. Засто-

сування методів великомасштабної селекції дає змогу вести племін-

ну роботу не тільки з окремими стадами, а й з породою загалом. Ви-

користання генетичних особливостей чистопородного розведення

дає можливість селекціонерам одержувати видатних тварин і цілі

стада високої племінної цінності, вдосконалювати генетичний поте-

нціал найкращих порід.

Відбираючи найцінніших тварин, порівнюють їхні продуктивні

та племінні якості зі стандартом породи, тобто мінімальними вимо-

гами щодо продуктивності, будови тіла, походження. Кожна порода

має свій стандарт, який періодично переглядають і змінюють. Для

запису тварин до Державної книги племінних тварин вони повинні

мати продуктивність не нижче від І класу.

У зоотехнії розрізняють генеалогічні та заводські лінії. Генеало-

гічна лінія охоплює все потомство кількох поколінь родоначальника

лінії незалежно від його якості. До заводської лінії належать висо-

копродуктивні племінні тварини з притаманними їм найкращими

продуктивними якостями та іншими особливостями видатного ро-

доначальника, кличкою якого вона й називається. Створення ліній і

родин потребує глибокої, цілеспрямованої племінної роботи з метою

перетворення переваг окремих тварин у переваги групові.

Кожна лінія в породі відрізняється одна від одної своїми харак-

терними особливостями. Роботу з лінією ведуть у напрямі розвитку

кращих якостей, які були у родоначальника. Нові лінії створюють

поступово в межах старої заводської або генеалогічної і закладають

на провідних, видатних плідників, цінних за якістю потомства. По-

дальше поліпшення лінії залежить від виділення її продовжувачів

серед кращих синів, онуків, правнуків родоначальника.

На різних етапах розвитку лінії застосовують споріднене пару-

вання (інбридинг) різних ступенів: на початку їі формування —

близький, а інколи й тісний інбридинг на родоначальника та одно-

рідний підбір за основними ознаками. Потім провадять споріднене

парування в помірних та віддалених ступенях. Для цього тварин

підбирають дуже ретельно і здійснюють таке парування лише на

видатних особин, враховуючи всі позитивні й негативні явища, які

можуть виникнути в майбутньому.

У племінних господарствах практикують внутрішньолінійний під-

бір, у користувальних — кроси ліній, тобто парування тварин різних

ліній. Завдяки кросам цінні якості однієї лінії доповнюються пози-

тивними особливостями іншої, зміцнюється конституція тварин. У

кожній породі є лінії, родоначальників яких одержано в результаті

кросів, тому вдалі поєднання ліній обов’язково треба повторювати.

Планова зміна плідників різних ліній (ротація) в товарних гос-

подарствах дає змогу уникнути стихійного родинного парування.

Кількість заводських ліній у породі може бути різною і залежить від

віку породи, рівня племінної роботи, чисельності поголів’я. В нещо-

давно створених молодих породах сільськогосподарських тварин

налічується 5 – 7 ліній, у старих — кілька десятків.

Існують лінії в середньому протягом 3 – 5 поколінь. Для їх розве-

дення і поліпшення використовують не всіх тварин, а лише кращих.

Відбір провадять за результатами комплексної оцінки тварин не

тільки за фенотипом, а й генотипом, які здатні стійко передавати

кращі якості потомству, що забезпечує поліпшення породи. Особин,

які не відзначаються цінними особливостями, виводять із стада.

Родини є структурними одиницями стад та порід і мають велике

значення для їх поліпшення. Розвиток у дочок, онучок, правнучок

цінних якостей родоначальниці підбором до них кращих плідників

провідних ліній — основна мета роботи з родинами, їх створюють і

поліпшують не тільки в племінних, а й у товарних господарствах,

причому кількість родин у кожному стаді може бути необмежена.

Цілеспрямований відбір та підбір, добрі умови годівлі, вирощу-

вання й утримання зумовлюють появу в родинах самок із високою

продуктивністю, від яких одержують видатних плідників. Частина з

них стає родоначальниками і продовжувачами нових цінних ліній.

Розведення родин та їх раціональне використання для поліпшення

стад набувають великого значення під час впровадження нових ме-

тодів відтворення поголів’я — трансплантації ембріонів від корів-

донорів коровам-реципієнтам, що дає можливість у короткі строки

створити численні родини і стада від високопродуктивних корів.

Схрещування — це парування тварин різних порід одного виду

з метою поєднання цінних якостей вихідних порід. Потомство, одер-

жане при цьому, називають помісями, або метисами. Розрізняють

такі види схрещування: відтворне (заводське), ввідне (прилиття

крові), поглинальне (вбирне, перетворювальне), промислове та пе-

ремінне (ротаційне). Всі існуючі породи сільськогосподарських тварин створено завдяки застосуванню різних видів схрещування. Осо-

бливо це актуально у зв’язку з переведенням тваринництва на про-

мислову основу. Адже помісні тварини порівняно з чистопородними

конституціонально міцніші, витриваліші, краще пристосовані до

утримання на великих механізованих комплексах і фермах, мають

підвищену життєздатність (явище гетерозису).

Відтворне (заводське) схрещування — основний метод виве-

дення нових порід, які поєднували б у собі всі позитивні ознаки ви-

хідних порід або переважали б їх. Якщо під час схрещування вико-

ристовують дві породи, його називають простим, якщо три і

більше — складним. За допомогою цього методу виведено переваж-

ну частину сучасних заводських порід тварин.

Відтворне схрещування — найскладніше. Його застосовують

тільки в племінних господарствах і на племінних фермах, оскільки

чим більше ознак, за якими здійснюється селекційна робота, тим

важче провадити відбір та підбір тварин і досягти прояву у потомст-

ва всіх господарсько корисних якостей, бажаних для нової породи.

Наукові основи цього методу розведення тварин розробив у 30-х

роках XX ст. академік М.Ф. Іванов, вивівши п’ять нових порід сви-

ней та овець.

􀂉 Прикладом простого відтворного схрещування є створена Івановим в Асканії-

Новій Херсонської області українська степова біла порода свиней. Для її ви-

ведення він використав місцевих українських коротковухих свиней, які були

пізньоспілими, мали велику живу масу, але добре пристосованими до суворих

кліматичних умов південної частини України, і кнурів однієї з найкращих по-

рід — великої білої, завезеної з Великої Британії, що погано акліматизувалася в

південному регіоні.

Цілеспрямована селекційна робота з помісями, застосування

спорідненого розведення, ретельний відбір і жорстке вибракування

тварин, які не відповідали вимогам, дали можливість сформувати

впродовж 1926 – 1934 рр. українську степову білу породу свиней, що

вдало поєднала в собі цінні продуктивні та племінні якості великої

білої породи з високою пристосованістю місцевих свиней до сухого

жаркого клімату. Нині — це одна з найпоширеніших за кількістю

поголів’я порода, яка посідає друге місце після великої білої.

􀂉 Прикладом ефективного використання складного відтворного схрещування є

створення нових порід великої рогатої худоби: української червоно-рябої молоч-

ної за участю симентальської, червоно-рябої голштинської, айрширської та мон-

бельярдської; української м’ясної (шароле × кіанська х симентальська × сіра

українська); волинської м’ясної (місцева чорно-ряба × червона польська × абер-

дин-ангуська × герефордська × лімузинська).

Ввідне схрещування (прилиття крові) застосовують в основ-

ному в племінних господарствах із метою подальшого збагачення та

посилення деяких господарсько корисних, технологічних і племін-

них якостей або виправлення недоліків поліпшувальної заводської

породи без зміни її генотипу. У ввідному схрещуванні беруть участь

дві близькі за типом породи. При цьому чистопородних маток завод-

ської (поліпшуваної) парують з плідниками іншої високопродуктив-

ної породи (поліпшувальної), що має саме ті якості, через які й про-

водять схрещування.

Дуже важливо для прилиття крові вибрати цінного плідника, у

якого необхідні ознаки виражені максимально і саме з тих ліній і

родин, що стійко передають свої якості потомству. Одержаних помі-

сей першого покоління послідовно протягом 2 – 3 поколінь парують

із плідниками основної (поліпшуваної) породи, залишаючи на

плем’я тільки тих тварин, у яких краще виражені бажані ознаки.

На завершальному етапі помісей, якщо вони за продуктивністю,

будовою тіла, племінними якостями відповідають бажаному типу,

використовують для розведення «в собі» і для парування з чистопо-

родними тваринами основної породи. Ввідним схрещуванням лише

частково поліпшується заводська порода, проте іноді цей метод за-

стосовують для створення нової породи. Необхідно підкреслити, що

схрещування може дати позитивні результати тільки за повноцін-

ної збалансованої годівлі, належного вирощування та утримання

поголів’я тварин.

Ввідне схрещування широко застосовують для вдосконалення

багатьох сучасних порід — підвищення жирномолочності, збіль-

шення живої маси, поліпшення будови тіла тварин та ін. Так, у мо-

лочному скотарстві для підвищення молочності, вмісту жиру в мо-

лоці, поліпшення якості вим’я використовують плідників спеціалі-

зованих порід (голштинська, англерська, айрширська). М’ясні фор-

ми молочної худоби багатьох європейських порід були поліпшені

завдяки «прилиттю крові» м’ясних порід, переважно шортгорнів.

Поглинальне (вбирне, перетворювальне) схрещування за-

стосовують із метою перетворення протягом кількох поколінь тва-

рин місцевої (поліпшуваної) низькопродуктивної породи у високо-

продуктивну заводську. Для цього маток місцевої породи парують із

плідниками поліпшувальної заводської породи і далі помісних ма-

ток знову парують із плідниками поліпшульваної породи. У кожно-

му наступному поколінні частка крові поліпшуваної породи в два

рази зменшується, поліпшувальної — зростає. Схрещування продов-

жують до отримання помісей IV — V поколінь, які за доброї вира-

женості бажаного типу можна вважати чистопородними.

Дуже важливо під час поглинального схрещування постійно по-

ліпшувати умови годівлі, вирощування та утримання тварин, особ-

ливо високопродуктивної поліпшувальної породи і висококровних

особин, які вибагливіші до умов зовнішнього середовища, ніж міс-

цеві низькопродуктивні тварини. Поглинальне схрещування віді-

грало важливу роль у перетворенні грубововнових овець у напівтон-

корунні й тонкорунні, збільшенні живої маси, підвищенні багатоплідності й поліпшенні м’ясних якостей місцевих порід свиней плід-

никами великої білої породи, виведенні нових порід. Поглинальне

схрещування — ефективний метод перетворення великих масивів

низькопродуктивних тварин у високопродуктивні популяції.

Промислове схрещування застосовують у товарних господар-

ствах для одержання помісей першого покоління як користуваль-

них тварин. Існують дві його форми — просте й складне. За просто-

го (двопородного) схрещування маток однієї породи парують із плід-

никами іншої, які мають високу продуктивність і добре пристосова-

ні, особливо матки, до місцевих умов. Помісей використовують для

отримання товарної продукції, а не для відтворення. За складного

промислового схрещування використовують три породи і більше.

Помісних маток першого покоління парують із чистопородними

плідниками третьої породи і потомство вирощують також для одер-

жання продукції.

Помісі, передусім першого покоління, відзначаються високою

енергією росту, пристосованістю до місцевих умов, міцністю консти-

туції, тобто спостерігається підвищена життєздатність. Тому промис-

лове схрещування застосовують для розведення всіх видів тварин,

але найчастіше — в свинарстві, скотарстві та птахівництві.

У багатьох країнах для збільшення виробництва яловичини час-

тину низькопродуктивних корів молочних і молочно-м’ясних порід

парують із плідниками м’ясних порід (герефордська, шароле, абер-

дин-ангуська, санта-гертруда, кіанська). Помісні тварини за вдало-

го підбору порід переважають материнську породу за серед-

ньодобовими приростами, забійною масою, якістю м’яса, оплатою

корму.

За даними фахівців, 70 % яловичини на світовому ринку одер-

жано від худоби молочних порід та їхніх помісей. Широко застосо-

вують промислове схрещування у свинарстві та птахівництві. В низ-

ці країн для отримання свинини використовують переважно поміс-

ний молодняк. При цьому велике значення мають вибір порід і спе-

ціалізованих ліній, їхня поєднуваність, а також повноцінна збалан-

сована годівля помісних тварин.

Перемінне схрещування — це різновид промислового схрещу-

вання, за якого також намагаються використати цінні господарсько

корисні ознаки помісних тварин для виробництва товарної продук-

ції. Основна мета при цьому — утримати явище гетерозису не тіль-

ки в першому поколінні, а й посилити його в потомстві наступних

поколінь, які часто переважають гетерозисне потомство першого

покоління.

За перемінного схрещування помісних самців вирощують для

одержання м’яса, а кращих помісних самок, на відміну від промис-

лового схрещування, — для отримання від них потомства і в кож-

ному наступному поколінні парують із чистопородними плідникамито однієї, то іншої вихідної породи. Практикують просте й складне

перемінне схрещування. Застосування трипородного схрещування,

хоча воно й складне, але результативніше, порівняно з двопород-

ним, дає можливість збільшити виробництво тваринницької проду-

кції й підвищити її економічну ефективність.

Якщо під час перемінного схрещування використовують плідни-

ків кількох порід, передбачають обов’язкову планову їх заміну, або

ротацію. Ця робота потребує надзвичайно чіткої організації селек-

ційного процесу та зоотехнічного обліку. Особливо добрі результати

перемінного схрещування одержують, якщо для цього підібрані по-

роди, що добре поєднуються, а плідників використовують, оцінених

за якістю потомства.

Гібридизація — це парування тварин різних видів із метою

одержання користувального поголів’я та виведення нових порід, в

яких поєднуються позитивні якості вихідних порід. Таке потомство

називають гібридним. Проведення гібридизації — справа копітка,

але становить значний науковий і практичний інтерес. Передусім

не всякий вид тварин може бути схрещений з іншим через велику

анатомічну та фізіологічну відмінність між ними. У тих випадках,

коли за зоологічною класифікацією види тварин близькі між собою,

гібридне потомство плодюче, у більш віддалених видів воно або зов-

сім безплідне, або плодючі тільки матки.

Хоча гібридизація й складний процес, нині дедалі більше трап-

ляється гібридів від схрещування домашньої великої рогатої худоби

із зебу, яками, зубрами, бізонами, бантенгами, овець із дикими ба-

ранами, коней з віслюками і зебрами, свиней із дикими кабанами,

курей із цесарками, павичами, індиками, фазанами тощо.

􀂉 Класичним прикладом промислової гібридизації, який відомий із давніх-

давен, є виведення мулів для господарського користування від схрещування

кобил з віслюками. Віслюк — дуже витривала тварина, у гірських районах ним

перевозять вантажі (в’юки), але він невеликого зросту. Мул же ввібрав у себе

цінні якості батьків. Його використовують не тільки під в’юком, а у запряжці та

для верхової їзди.

Мул значно більший за віслюка, сильний, міцний, стійкий проти багатьох

хвороб, характеризується довголіттям, витривалістю й високою роботоздатністю.

Він добре пристосований до жаркого клімату й гірської місцевості, має спокій-

ний норов. Мули-самці безплідні. Від схрещування ослиць із жеребцями одер-

жують лошаків, які за своїми якостями поступаються перед віслюками й мула-

ми і великого господарського значення не мають.

Значна робота провадиться впродовж багатьох років щодо відда-

леної гібридизації тварин, наприклад схрещування коней із зебра-

ми і куланами. Зеброїди краще, ніж коні, пристосовані до умов су-

хого жаркого клімату, стійкіші проти хвороб. Конекулани безплідні

й дещо важче піддаються прирученню. Гібриди-самці від схрещу-

вання коня з його диким предком — конем Пржевальського — без-

плідні, самки — плодючі.

У нашій країні головним центром гібридизації та акліматизації є

Інститут тваринництва степових районів ім. М.Ф. Іванова «Асканія-

Нова» УААН у Херсонській області. Тут зібрано колекцію різних ви-

дів диких тварин, з якими ведеться велика наукова і практична ро-

бота.

У скотарстві найбільший інтерес становлять гібриди великої ро-

гатої худоби з горбатою худобою — індійським зебу. В Асканії-Новій

під керівництвом М.Ф. Іванова було виведено групу гібридів (червона

степова порода х зебу), що відзначалися цінними господарсько ко-

рисними якостями, легко витримували спеку, були мало сприйнят-

ливими до захворювання на піроплазмоз. Самки і самці плодючі.

Провадиться значна робота щодо гібридизації червоної степової

породи з бантенгами. Одержані гібриди мають відмінні якості. Цін-

ний матеріал накопичено і завдяки трипородному схрещуванню

(шортгорнська порода × зебу × червона степова; санта-гертруда ×

× зебу × червона степова). Створено новий тип м’ясної худоби.

Досить широко застосовували схрещування зебу з великою рога-

тою худобою і для створення нових цінних порід в інших країнах.

􀂉 Наприклад, у США завдяки гібридизації виведено такі нові м’ясні породи

великої рогатої худоби, як санта-гертруда (зебу × шортгорнська), біфмастер (зе-

бу × шортгорнська та герефордська), брангус (зебу × абердин-ангуська), чарбрей

(зебу × шароле), брафорд (зебу × герефордська). Тварини цих порід добре при-

стосовані до умов жаркого клімату.

Перші досліди щодо створення нових порід овець методом відда-

леної гібридизації було розпочато в Асканії-Новій у 1927 р. М. Ф. Іва-

новим, який, схрещуючи тонкорунних овець і дикого гірського ба-

рана муфлона, вивів нову тонкорунну породу — гірський меринос.

Значно пізніше вчені Казахстану, схрещуючи тонкорунних овець із

диким бараном архаром, створили нову породу — казахський арха-

ромеринос. У наш час роботи щодо використання віддаленої гібри-

дизації значно розширилися в свинарстві, птахівництві та інших га-

лузях тваринництва.

Поняття гібридизації в зоотехнії має дещо ширше значення. Гіб-

ридами вважають також тварин, одержаних методом поєднання ге-

нотипів багатьох порід, типів і ліній одного виду, але різних напря-

мів продуктивності. Найбільшого застосування така гібридизація

набула в свинарстві й птахівництві. Наприклад, полтавську м’ясну

породу свиней створено в результаті використання семи порід: ве-

ликої білої, ландрас, миргородської, п’єтрен, уессекс-седлбекської,

гемпшир та дюрок. За кількістю м’яса в туші вона переважає своїх

ровесників на 5 – 7 % і більше. Гібрид яєчних порід курей «Біло-

русь 9» створений на основі поєднання трьох ліній (дві — породи

леггорн і одна — сіра каліфорнійська). Несучість цих курей — по-

над 260 яєць на рік. Є такі гібриди, які несуться майже щодня.

Розвиток генетики, молекулярної біології, біотехнології, викорис-

тання генофонду диких тварин дадуть можливість ширше застосо-

вувати віддалену гібридизацію з метою підвищення генетичного

потенціалу сільськогосподарських тварин. У багатьох країнах світу

для створення нових високопродуктивних типів і порід тварин роз-

роблено й впроваджуються довгострокові програми щодо гібридиза-

ції у тваринництві.