Вступ

Одним із основних завдань тваринницьких галузей є забезпечення населення продуктами харчування, а промисловості — сировиною. Економіка країни й добробут населення значною мірою залежать від розвитку тваринництва. У цій галузі досягнуто певних успіхів у селекційній роботі. Створено нові вітчизняні породи великої рогатої худоби (червоно-ряба і чорно-ряба молочні, українська, волинська та поліська м’ясні), свиней (українська й полтавська м’ясні), внутрішньопородні типи м’ясо-вовнових і тонкорунних овець, українську верхову та новоолександрівську ваговозну породи коней, гібриди птиці, які мають високу продуктивність.

Система годівлі розроблена з урахуванням умісту в кормах обмінної енергії, білка, вітамінів та мінеральних речовин. Норми годівлі деталізовані за 26 показниками залежно від продуктивності, фізіологічного стану й віку тварин.

У проведенні розрахунків із складання раціонів і в підборі інгредієнтів кормів використовується комп’ютерна техніка. Ведуться роботи щодо створення автоматизованих систем управління технологічними процесами.

Значного поширення набули штучне осіменіння сільськогосподарських тварин, а також трансплантація ембріонів високопродуктивних тварин. Однак ці досягнення ще не забезпечують дедалі зростаючих потреб населення в продуктах харчування.

Технологія виробництва продукції тваринництва розглядається

як комплекс виробничих процесів і операцій, спрямованих на одер-

жання великої кількості й високої якості продукції. Крім традицій-

ної технології, у практиці ведення галузі тваринництва застосову-

ється і промислова, що сприяє поліпшенню умов праці тваринників,

наближуючи їх до умов праці робітників промисловості.

Для виконання завдань, поставлених перед тваринництвом, і

роботи в сучасних умовах потрібні висококваліфіковані кадри із

зоотехнічних, агрономічних, інженерних і економічних спеціально-

стей, які б досконало знали технологію виробництва продукції тва-

ринництва, вміло застосовували її у практиці й отримували б достат-

ню кількість продукції з мінімальними витратами кормів та затра-

тами праці.

У підручнику висвітлено стан і тенденції розвитку галузей ско-

тарства, свинарства, вівчарства, козівництва, птахівництва, конярства, рибництва______, бджільництва, кролівництва, хутрового звірів-

ництва, біологічні й господарські особливості сільськогосподарських

тварин, їхню продуктивність, наведено характеристики основних

порід та їх використання, описано основи племінної роботи окремих

галузей, відтворення стада, вирощування молодняку, годівлі та

утримання тварин. Значну увагу приділено інтенсифікації вироб-

ництва молока, м’яса, яєць і вовни на промисловій основі.

Підручник підготовлено відповідно до програми «Технологія ви-

робництва продукції тваринництва» для аграрних вищих навчаль-

них закладів сільськогосподарських спеціальностей (крім спе-

ціальності «Технологія виробництва та переробки продукції тва-

ринництва») з метою дати студентам теоретичні й практичні знання

щодо технології виробництва молока, яловичини, свинини, продук-

ції вівчарства, козівництва, птахівництва, рибництва, бджільницт-

ва, кролівництва, хутрового звірівництва та використання коней у

народному господарстві.

Розділи підручника написали: вступ, розділи 4, 5, 10, 11 — док-

тор біологічних наук О.Т. Бусенко; 1 — кандидат сільськогосподар-

ських наук О.Й. Могильний; 2, 3, 13, 14 — кандидат сільськогоспо-

дарських наук В.Д. Столюк; 6 — доктор сільськогосподарських наук

М.Т. Ноздрін і доктор біологічних наук О.Т. Бусенко; 7, 8 — доктор

сільськогосподарських наук М.В. Штомпель; 9 — кандидат біологі-

чних наук В.Д. Уманець; 12 — кандидат сільськогосподарських на-

ук В.Д. Броварський.

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

ОСНОВИ РОЗВЕДЕННЯ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ТВАРИН

Наука про розведення сільськогосподарських тварин розробляє

теорію і практику племінної справи, вивчає питання поліпшення

якостей тварин, методи розмноження їх і складається з таких основ-

них розділів: походження та одомашнення сільськогосподарських

тварин, спадковість і мінливість, конституція та екстер’єр, ріст і

розвиток, вчення про породу, відбір та підбір, методи розведення й

організація племінної роботи.

1.1. Походження та одомашнення сільськогосподарських тварин

Сільськогосподарські тварини походять від диких предків і одо-

машнювалися впродовж багатовікової діяльності людини для забез-

печення її потреб. До сільськогосподарських тварин належать: ве-

лика рогата худоба, свині, вівці, кози, коні, віслюки, верблюди, буй-

воли, яки, зебу, кролі, кури, індики, качки, гуси, цесарки та ін.

Приручення й одомашнення диких тварин — це складний і три-

валий процес, який відбувався протягом переходу діяльності лю-

дини від полювання до осілого способу життя. Одомашнення (до-

местикацію) диких тварин зумовлювали й інші причини: висна-

ження мисливських угідь, об’єднання общин і племен, концентрація

великої кількості людей та зростання потреби в продуктах хар-

чування.

Вважають, що одомашнення тварин відбувалося у кількох місцях

земної кулі, які збігаються з джерелами розвитку давньої культури

людини. Це Південна і Центральна Азія, північно-східна частина

Африки, південна частина Європи та Америки.

Диким предком великої рогатої худоби був тур — велика твари-

на, з важкою головою, довгими розвиненими рогами, високими, міц-

ними кінцівками, чорної, чорно-бурої й червоної мастей. Тур від-

значався великою силою, швидкістю, злим норовом, досягав живої

маси 800 – 1200 кг і висоти в холці до 2 м.

Вівці приручені та одомашнені в далекому минулому, їхніми

предками вважають баранів, які й нині трапляються у дикому стані

[муфлони, аргалі (архари), аркари].

1.

Розділ 1

Основи розведення сільськогосподарських тварин

Родоначальниками домашніх свиней були європейський та азі-

атський дикі кабани кількох видів.

Єдиної думки щодо походження свійських коней поки немає, але

більшість учених вважають, що походять вони від диких коней

трьох типів: лісових, плоскогірних і степових.

Інші сільськогосподарські тварини (кози, віслюки, верблюди, олені,

кролі, птиця) також походять від диких предків, які в процесі приру-

чення й одомашнення теж зазнали суттєвих доместикаційних змін.

Зміни тварин у результаті одомашнення. Послаблення дії

природного відбору, зміна умов існування, різке посилення штучно-

го відбору та інші чинники істотно вплинули на розвиток фізіоло-

гічних і морфологічних ознак, пов’язаних із продуктивністю свійсь-

ких тварин, яка стала значно вищою, ніж у диких предків.

Якщо дика худоба забезпечувала молоком (400 – 600 кг на рік)

тільки своє теля, то від сучасних корів за лактацію надоюють 5000 –

6000 кг молока, а рекордистки здатні давати 25 000 кг молока і біль-

ше. Дика свиня народжує за рік у середньому 4 – 6 поросят, домашня

за два опороси — 20 – 25 поросят. Настриг вовни від диких овець ста-

новить 1 – 2 кг, від свійських — 20 – 30 кг. Несучість курей підвищи-

лась у 10 – 15 разів (від 10 – 15 до 340 – 360 яєць на рік). Більшість

свійських тварин втратили сезонність розмноження, стали плодючі-

шими і скороспілішими, але вибагливішими до умов годівлі та утри-

мання, що свідчить про значну пластичність їхнього організму.

Умови зовнішнього середовища на розвиток якісних (морфологіч-

них) і кількісних (надій, м’ясність, настриг вовни, несучість та ін.)

ознак впливають по-різному. Якісні ознаки мало змінюються залеж-

но від умов зовнішнього середовища, на них впливає переважно

спадковість. Кількісні ж більше змінюються під впливом умов зов-

нішнього середовища.

Під спадковістю розуміють властивість бать-

ків передавати свої ознаки та особливості розвитку наступним по-

колінням.

Мінливість — це властивість, протилежна спадковості,

тобто поява і розвиток неподібних ознак між батьками й дітьми або

між особинами в межах популяції, породи, виду. Згадані протилеж-

ні явища природи у процесі еволюції диких і свійських тварин тісно

пов’язані між собою й перебувають у взаємодії.