4.2. Будова похідних шкіри

Волосся (рііі) — це еластичні зроговілі нитки, що вкривають майже всю поверх­ню тіла тварини, є похідним епідермісу шкіри. Волосся захищає організм від охолод­ження, а шкіру — від механічних ушкоджень.

За місцем розташування розрізняють волосся покривне (вовна — в овець, щетина — у свиней), довге (грива, хвіст, чубок, щітки — у коней, борода — у козлів), чутливе (на губах, щоках, повіках і навколо ніздрів) і пухове (підшерстя).

Волосина складається з двох частин: стрижня, який виступає над поверхнею шкі­ри, й кореня, що знаходиться в глибині шкіри, — волосяному фолікулі. Внутрішній кінець кореня потовщений і називається волосяною цибулиною, на кінці якої є волосяний сосо­чок, багатий на кровоносні судини й нерви.

Росте волосина внаслідок поділу епітеліальних клітин її цибулини. До складу воло­сяного фолікула входять кореневі піхви та волосяна сумка. Розрізняють зовнішню й внутрішню кореневі піхви. Вони утворені епідермісом шкіри, який внаслідок росту воло­сини занурюється в дерму і оточує її корінь. З кореневими піхвами зв'язана сальна за­лоза, протока якої відкривається у волосяну лійку навколо кореня волосини. Волосяна сумка формується сполучною тканиною дерми шкіри.

У шкірі розміщені пучки гладеньких м'язових волокон, які прикріплюються до воло­сяних сумок і основи шкіри. Під час їх скорочення положення волосся змінюється із зви­чайного косого на перпендикулярне, тобто воно стає "дибом". Внаслідок цього збіль­шується кількість повітря між волосинами і зменшується втрата теплоти.

Кожна волосина складається з трьох шарів: 1) внутрішнього — серцевини (мозко­вого шару), побудованої з епітеліальних клітин кубічної форми; 2) середнього — кірко­вого шару, утвореного зроговілими епітеліальними клітинами, що містять пігмент мела­нін, який надає волоссю певного кольору; 3) зовнішнього — кутикули, утвореної одним рядом рогових лусочок, розташованих черепицеподібно.

Вовна, або пух, тонкорунних овець складається лише з кіркового шару й кутикули, вкриває весь тулуб, утворюючи руно.

Волосся, досягнувши певної довжини і зрілості, старіє та випадає, замінюється но­вим. Такий процес називається линянням. Зміна волосся пояснюється старінням воло­сяної цибулини, яка ороговіває, відривається від сосочка, і волосина висувається на­зовні, а сосочок дає початок росту нової волосини.

Розрізняють три види линяння: 1) вікове, або ювенальне (відбувається протягом перших 5—7 місяців життя тварини і пов'язане з її статевим дозріванням); 2) сезонне, або періодичне (навесні та восени); 3) постійне, або перманентне (спостерігається про­тягом року).

Копито (ungula) — видозмінена шкіра дистальної ділянки кінцівки коня, осла та ін­ших однокопитних тварин (рис. 52). Крім шкіри до складу копита відносять ще копито-

ву та човникову кістки, частину вінцевої кістки, копитовий суглоб та кінцеві сухожилки пальцьових м'язів.

У копита розрізняють п'ять частин: облямівку, вінчик, стінку, підошву та стрілку. Шкіра копита має такі самі шари, що й звичайна шкіра, однак на копиті вони дуже різ­няться за будовою. Так, підшкірний шар розвинений на облямівці, вінчику й стрілці, але відсутній на стінці та підошві. До складу сітчастого шару дерми копита входить велика кількість судин і тому його називають судинним. Роговий шар усіх частин копита дуже товстий і утворює роговий башмак копита.

Копитова облямівка — це вузька безволоса смужка шкіри (0,5 см), яка облямовує зверху копито. Від облямівки, що має ростковий шар епідермісу, росте вниз поверхне­вий шар стінки рогового башмака — глазур. Під впливом сечі вона руйнується, тому на копитах дорослих тварин її немає.

Копитовий вінчик розміщується нижче від облямівки, охоплюючи півкільцем поча­ток копита. З росткового шару епідермісу вінчика росте, насуваючись зверху на копи-

тову стінку, найтовщий роговий шар башмака — трубчастий ріг темного кольору. В де­рмі шкіри вінчика багато кровоносних судин і нервових закінчень, тому він є органом дотику, який сприймає коливання рогового башмака під час наступання на грунт.

Копитова стінка — наймасивніша частина копита нижче вінчика. З росткового ша­ру епідермісу копитової стінки утворюється третій роговий шар копитового башмака — листочковий ріг білого кольору, який на підошві копита утворює білу лінію (місце орієн­тації забивання вухналів при підковуванні коня).

Копитова підошва лежить на підошовній поверхні копитової кістки у вигляді тро­хи вгнутої пластинки. Роговий шар тут складається з темного трубчастого рогу.

Позаду підошви розміщена копитова стрілка — це видозмінена пальцьова м'якуш­ка в коня. Вона має попереду верхівку, а позаду — подушку. По боках копитової стріл­ки розміщені м'якушкові хрящі, які разом з нею утворюють значне амортизаційне при­стосування копита.

Рогові шари всіх частин копита формують його роговий футляр — роговий башмак, що має форму скошеного циліндра. Передню частину башмака називають зачепною ді­лянкою, яка переходить у бокові латеральну й медіальну, а вони, в свою чергу, позаду закінчуються п'ятковими ділянками, що формують п'яткові кути.

Ратиці (ungulicula) — це видозмінені ділянки шкіри на дистальних ділянках паль­ців великої рогатої худоби, овець, кіз і свиней. За формою вони нагадують половину ко­пита коня і за будовою також подібні копиту. Однак є й особливості будови. Ратиці не мають заворотних ділянок, а пальцьова м'якушка не має стрілки, її підошва розвинена слабше, ніж у копиті коня.

Кігті (unguis) — це видозмінені ділянки шкіри на пальцях хижих тварин, а також со­бак і кішок. Кігті допомагають тваринам лазити по деревах, розривати здобич, рити землю.

М'якушки (tori) — це подушкоподібні пружні потовщення шкіри на задній поверхні кисті і стопи деяких тварин. Вони є присто­суванням для спирання на грунт і органом дотику. За будовою м'якушки подібні до бу­дови шкіри, але їх епідерміс дещо товщий, волосся немає, а підшкірний жир добре роз­винений. М'якушки захищають пальці кінці­вок від пошкоджень, при опорі амортизують поштовхи і сприймають дотиком грунт. Роз­різняють пальцьові, зап'ястні, п'ясткові, за-плеснові і плеснові м'якушки. У коней за­п'ястні і заплеснові м'якушки називають каштанами, п'ясткові і плеснові (рогові ви­ступи) — шпорами, а пальцьові становлять основу копитової стрілки.

Роги (согпи) — похідні шкіри на рого­вих відростках лобних кісток черепа у вели­кої рогатої худоби та дрібних жуйних. Зовні роги вкриті роговими чохлами — це зрогові­лий шар епідермісу рога. Ріг має корінь, ті­ло і верхівку, стінка його складається лише з двох шарів шкіри: епідермісу і дерми (рис. 53). На поверхні рогового чохла можуть з'яв­лятися кільцеподібні перехвати. Утворення цих кілець зумовлене нерівномірністю росту

рогового шару (залежить від годівлі й пори року). У корів поява таких кілець на рогових чохлах пов'язана з періодами тільності. Після кожного отелення з'являється нове кіль­це біля кореня рога. Цю особливість на практиці використовують для визначення віку тварини.

До похідних шкіри належать також шкірні залози. Розрізняють три види шкірних за­лоз: сальні, потові й молочні.

•Сальні залози (glandulae sebaceae) — це залози зовнішньої секреції, які за будо­вою належать до типу розгалужених альвеолярних (міхурцевих) залоз. Вони виробляють секрет — шкірне сало, яке по вивідних протоках потрапляє в кореневі піхви волосся або на поверхню шкіри, змащує їх, надає їм м'якості, еластичності і захищає від висихання та частково від змочування. У коней і собак сальні залози розвинені краще, ніж у великої ро­гатої худоби і свиней. їх немає на м'якушках, носовому й носогубному дзеркальцях, на дійках вимені. У деяких ділянках тіла тварин сальні залози досить розвинені. Наприклад, у міжратичному мішечку і у пахвинній кишеньці вівці, біля основи рога кози, у куприковій залозі птахів. У овець шкірне сало змішується з потом потових залоз і утворює жиропіт, який змащує вовнинки руна, надає їм еластичності, захищає від забруднення.

З жиропоту овець отримують ланолін — речовину, яку використовують для виготов­лення мазей.

^Потові залози (glandulae sudoriferae) — це також залози зовнішньої секреції, які за будовою належать до типу трубчастих; секреторний відділ їх згорнутий у клубок і ви­робляє секрет — піт, який потім по вивідних протоках надходить на поверхню шкіри або у волосяну піхву (рис. 51).

Розрізняють два види потових залоз: звичайні та специфічні. Звичайні потові зало­зи розміщуються на ділянках шкіри, де мало волосся або його зовсім немає, виділяють рідкий секрет — піт, який не має запаху. Він змащує епідерміс шкіри. Впливає на тер­морегуляцію і водно-сольовий обмін. З потом з організму виводяться вода, білок (у ко­ня) і хлорид натрію (0,3—0,5%), тому він солонуватий на смак, а також шкідливі речо­вини — сечовина, сечова кислота, аміак, прийняті лікарські препарати.

Специфічні потові залози виділяють піт, збагачений білком, що розпадається на по­верхні шкіри і надає поту специфічного запаху, або піт, що містить особливі ароматич­ні речовини, які приваблюють або збуджують особин протилежної статі.

Кількість потових залоз на різних ділянках шкіри неоднакова. Особливо багато їх у пахвинних западинах, на статевих органах, підошвах, м'якушках, губах, біля сосків ви­мені.

Виділення і випаровування поту сприяє охолодженню тіла і захищає організм від перегрівання. Посилене потовиділення спостерігається не лише при підвищенні темпе­ратури навколишнього середовища, а й під час напруженої роботи м'язів, емоційного збудження.

Залози шкіри носогубного дзеркала великої рогатої худоби, овець, кіз і хоботка свиней подібні до потових, однак виділяють не піт, а прозору рідину, багату на білок. У здорової тварини шкіра носогубного дзеркала завжди зволожена секретом цих залоз (сухе дзеркало — ознака захворювання тварини).

Молочні залози (glandulae lactiferae) — цё похідні потових залоз. У самок вони розвинені, а в самців лишилися недорозвиненими. Усі тварини класу ссавців мають мо­лочні залози і вигодовують своє потомство секретом цих залоз — молоком. У корови, вівці, кози, кобили молочна залоза називається вим'ям. Воно розміщене в пахвинній ді­лянці між стегнами. У свиней, собак і кролів молочні залози у вигляді кількох пар мо­лочних горбочків розміщені по обидва боки від білої лінії черева та грудної клітки.

За типом будови молочні залози — це компактні органи, що належать до альвео­лярно-трубчастих залоз і складаються із залозистого відділу, або паренхіми, і сполуч­нотканинної капсули і перегородок, або строми.

Вим'я корови (uber) — непарний орган, що утворюється злиттям двох (іноді трьох) парних молочних горбочків, має тіло і дві пари сосків (дійок) (рис. 54). Поздовжня пе­регородка (підвішуюча зв'язка) розподіляє тіло вимені на праву та ліву половини (част­ки). Кожна половина складається з передньої та задньої чверті, на кожній з яких знахо­диться дійка з однією молочною цистерною. Кожна дійка досягає довжини 7—10 см і має один вихідний отвір війкового каналу. На верхівці дійки навколо дійкового отвору розміщений м'яз-стискач (сфінктер) дійки. За формою дійки можуть бути конічними, циліндричними, оберненоконічними.

Зовні вим'я вкрите шкірою з ніжним волоссям, сальними і потовими залозами, яких немає на сосках. Задня поверхня шкіри вимені називається молочним дзеркалом. Під шкірою розміщується поверхнева, а потім глибока фасція. За рахунок глибокої фасції утворюється підтримуюча зв'язка вимені, яка, спускаючись від білої лінії черева, розді­ляє вим'я на праву й ліву половини.

Під глибокою фасцією розміщена сполучнотканинна капсула, від якої всередину вимені відходять перегородки. Вони поділяють паренхіму на частки й часточки, між яки­ми проходять кровоносні судини й нерви. Капсула і перегородки становлять строму ви­мені. Паренхіма вимені утворена із значної кількості альвеол і трубочок, стінки яких ви-

стелені залозистими епітеліальними клітинами, що виробляють секрет — молоко, і міо-епітеліальними клітинами. Альвеоли і трубочки переходять у тоненькі вивідні канальці, що зливаються між собою у молочні канальці, а потім — у молочні ходи, які відкрива­ються у молочну цистерну. В молочній цистерні молоко накопичується, а під час доїн­ня виділяється назовні через сосковий отвір. При недотриманні гігієни вимені через йо­го сосковий отвір всередину проникають мікроби, які спричинюють захворювання на мастит. Тому чистота вимені, його сосків — неодмінна умова одержання доброякісного молока і запобігання захворюванню вимені.

У високопродуктивної корови вим'я добре розвинене, висунуте по череву назад і вперед, квадратної форми, дійки циліндричної форми, широко розставлені.

Розрізняють такі форми вимені: 1) ванноподібне; 2) чашоподібне; 3) округле; 4) ко­зяче. Корови з ванно- і чашоподібним вим'ям найбільш придатні для машинного доїн­ня. Такі тварини дають більше молока, стійкіші проти захворювання на мастит.

Стан вимені у самок значною мірною залежить від їх вагітності і періоду лактації. У молодих самок (теличок) до настання статевої зрілості строма переважає над паренхі­мою. З настанням вагітності паренхіма вимені досягає найвищого розвитку і так трима­ється протягом усього періоду лактації. З припиненням лактації розвиток паренхіми знову зменшується.

Регуляція розвитку вимені у самок здійснюється під дією гормонів залоз внутрі­шньої секреції і діяльністю нервової системи.

- Особливості вимені тварин інших видів. Вим'я овець і кіз поділене перегород­кою на дві половини, кожна половина має одну дійку і одну молочну цистерну та лійко­вий канал.

Вим'я кобили також складається з двох половин, кожна з яких має по одній дійці, в якій міститься дві молочні цистерни. На верхівці кожної дійки відкриваються 2—3 дій-кових отвори.

У свині молочних залоз і дійок 5—8 пар, на верхівці кожної дійки по 2—3 дійкових отвори.

У собак 4—5 пар молочних залоз, кожний сосок містить від 6 до 20 молочних ка-нальців, що відкриваються на верхівці соска. Молочних цистерн немає. Шкіра сосків об­росла ніжним волоссям.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні функції шкіри та її похідних.

2. Які шари має шкіра тварини?

3. Перелічіть похідні шкіри тварини.

4. Які будова і функції волосся тварини?

5. Опишіть будову та функції копита, ратиць, рогів і м'якушок.

6. Які будова та функції сальних і потових залоз?

7. Опишіть будову вимені корови.

8. Яка форма вимені придатна для машинного доїння?

9. Яке значення має біла лінія на підошві копита при підковуванні коня?

10. Які зміни спостерігаються у вимені під час лактації, запуску та сухостою?

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

Будова шкіри

Препарати та обладнання: вологі та сухі препарати шкіри, лінійка, штангенцир­куль, скальпелі, ножиці, пінцети.

Шкіра вкриває зовні все тіло тварини. Будову та властивості шкіри вивчають на су­хих та вологих препаратах, а також досліджуючи їх на живих тваринах.

Під час вивчення шкіри визначають її товщину, еластичність, міцність і колір.

Товщину шкіри можна виміряти лінійкою або штангенциркулем на поперечному розрізі. Для цього використовують шматочки шкіри з різних ділянок тіла тварини. Від­мічають, що шкіра в різних частинах тіла має неоднакову товщину. Найтовща вона в ді­лянці спини і попереку, тонша на бокових стінках і найтонша — на черевній стінці.

Шкіра різних видів свійських тварин також неоднакова. Найтовща у великої рогатої худоби, тонша у коней, свиней і собак.

На препаратах вивчають також товщину окремих шарів шкіри. Найтовщий шар — це основа шкіри, або дерма. Вона побудована з щільної сполучної тканини з великою кількістю еластичних і колагенових волокон. Зовнішній, покривний шар — епідерміс — тоненький. Він складається з багатошарового плоского зроговілого епітелію.

Підшкірний шар — це пухка сполучна тканина. На препараті має вигляд окремих волокон, що прикріплюються на внутрішній поверхні дерми. Цей шар сполучає шкіру з глибше розміщеними тканинами (з фасціями м'язів).

Для кращої виразності окремих шарів шкіри краї препарату відрізають у попереч­ному напрямку гострим секційним ножем.

Шари шкіри можна визначити і на шматочку обробленої шкірної сировини. Особ­ливо виразно виступають епідерміс і дерма.

Еластичність і міцність шкіри вивчають її згортанням та розтягуванням. Для цього беруть смужку шкіри. Один її кінець міцно фіксують у лещатах, а другий натягують. Від­мічають, що шкіра трохи розтягується, але не рветься. Якщо силу натягу послабити, довжина смужки шкіри зменшується. Отже, шкіра міцна (не розривається при розтягу­ванні) і еластична — добре згинається, а потім повертається до попереднього стану. З допомогою лінійки вимірюють, на яку величину шкіра розтягується і чи повністю вона скорочується.

Колір шкіри визначають оглядом, він залежить від наявності в шкірі пігменту мела­ніну. Доцільно мати шматочки шкіри різного кольору. Ще краще колір шкіри вивчати на великій кількості живих тварин різних мастей.

Похідні шкіри

До похідних шкіри належать утвори, що мають спільне походження з шкірою і по­дібний принцип будови: волосяний покрив, молочні, потові та сальні залози, копито й копитця, м'якушки та м'якушкові хрящі, роги.

Волосяний покрив. Препарати та матеріали: препарати волосся тварин, лупа, лінійка. Волосся вкриває всю шкіру тварини. На практичних заняттях слід мати препа­рати всіх видів волосся: покривного, довгого захисного і дотикового.

Насамперед визначають товщину та довжину волосся. Потім з допомогою лупи знаходять корінь волосини і стрижень.

Еластичність волосся досліджують його перегинанням та перекручуванням. При цьому волосся не ламається і не тріскається. Якщо волосся покласти на стіл, то воно

с

набуває попередньої форми. При розтягуванні волосина не розривається, а тільки ви­тягується, цим визначають її еластичність.

Колір волосся, як і колір шкіри, залежить від наявності в ньому барвника (пігменту) меланіну. На занятті потрібно мати волосся різного забарвлення.

Порівнюють форму, товщину і довжину різних видів волосся, роблять висновок.

Будова копита і копитця. Препарати та матеріали: копито з роговим чохлом, рогові чохли, сагітальний розпил копита, ратиці парнокопитних тварин, інструменти.

Копито коня та копитця (ратиці) парнокопитних — це похідні шкіри, що утворюють дис­тальний кінець пальців тварин. Копита й ратиці необхідні для нормального руху тварин.

На препараті визначають розміщення окремих частин копита: копитової облямівки, копитового вінчика, стінки копита і підошви ( рис. 52).

Потім здійснюють сагітальний розріз усіх частин копита. На поверхні розрізу вивча­ють будову стінки копита, вимірюють товщину рогу на всіх частинах копита. Відмічають взаємозв'язок між роговим башмаком і кістками пальця (зокрема, копитовою кісткою).

На препараті зі знятою роговою капсулою оглядають і вивчають будову рогової стінки. Відмічають, що стінка копитового башмака побудована з трьох рогових шарів різної форми і товщини.

Зовнішній шар — глазур — дуже тонкий, блискучий. Він походить від росткового шару епідермісу копитової облямівки. У старих тварин він слабко виражений або його немає, тому поверхня рогу копита не блискуча. Порівнюють зовнішній вигляд копита (глазурі) молодих тварин і старих. Найтовщий шар рогу копитової стінки — трубчастий ріг. Оглядають і досліджують його будову, вимірюють товщину. Трубчастий ріг походить від росткового шару епідермісу копитового вінчика. Він росте згори вниз, побудований з окремих трубок, розміщених паралельно одна одній.

Оглядають листочковий ріг стінки копита. Відмічають його форму і товщину. Лис-точковий ріг росте від росткового шару епідермісу стінки копита. Змертвілі рогові лис­точки цього рогу щільно прилягають до живих, багатих на кровоносні судини, листочків дерми стінки копита.

Під час вивчення окремих видів рогу стінки копита встановлюють взаємозв'язок між ними. Вимірюють загальну товщину стінки копита, яка дорівнює 0,5—1 см. Після цього оглядають підошву копита, яка має форму півмісяця. На розпилі копита вимірюють тов­щину рогу підошви та визначають його вигляд.

Якщо розчистити стінку копита підошви копитним ножем, то можна побачити білу смужку, що охоплює підошву. Це біла лінія копита, яка утворюється на місці з'єднання підошовного краю рогової стінки і рогу підошви. Біла лінія копита є орієнтиром для за­бивання вухналів при підковуванні коней.

Під час вивчення будови копита оглядають також пальцьові м'якушки. На кожному копиті коня є одна пальцьова м'якушка. Вона складається з двох подушок, розміщених по кутах заворотних країв копита і рогової стрілки. Стрілка відходить від подушок і вкли­нюється в підошву. Досліджують будову подушок і стрілки.

На вологому препараті оглядають м'якушкові хрящі копита. Визначають їх форму і топографію.

Оглядають і вивчають копитця (ратиці) жуйних тварин. Переконуються, що принцип їх будови подібний до будови копита. Знаходять і описують відмінність у будові копит­ця жуйних тварин і копита коня.

Будова вимені корови. Препарати і матеріали: вологі препарати вимені, мо­делі вимені, секційні ножі, таблиці.

Будову вимені корови найкраще вивчати на свіжих або вологих препаратах. Вико­ристовують для занять також моделі і таблиці ( рис. 54).

Препарат вимені виготовляють так: відділене від трупа тварини вим'я з шкірою роз­правляють і за краї прибивають до дощечки. Препарат занурюють в 5%-й розчин фор­маліну на 2—3 доби, після чого використовують на заняттях.

Спочатку вим'я оглядають зовні. Визначають його форму і розміри. Прощупуванням встановлюють, що вим'я має тістоподібну консистенцію.

Звертають увагу на товщину і еластичність шкіри, що вкриває вим'я. Досліджують волосяний покрив. Відмічають відсутність волосся на дійках.

Зовнішнім оглядом і дослідженням виявляють, що вим'я корови циліндрично-округ­лої форми, має чотири частки. Від кожної частки відходить одна дійка. Всередині дійки по всій її довжині проходить дійковий канал. Його досліджують з допомогою зонда або молочного катетера. Визначають довжину і діаметр дійкового каналу. Прощупуючи ви­м'я на кінчику (верхівці) дійки, відчувають ущільнене кільце. Це м'язовий сфінктер дій­кового каналу.

Після зовнішнього огляду гострим секційним ножем здійснюють сагітальний розріз однієї частки вимені. Розріз роблять через центр дійки.

На поверхні розрізу вивчають будову залозистої тканини та міжчасточкових про­шарків сполучної тканини. Знаходять і досліджують молочні канали, молочні ходи, мо­лочну цистерну та внутрішню поверхню дійкового каналу. Оглядають сфінктер дійково­го каналу. Відмічають, що залозиста частина вимені (паренхіма) має вигляд ніжної тка­нини рожевого кольору.

На поверхні розрізу видно сполучнотканинну перегородку — це підвішуюча зв'язка вимені.

Зовнішні оболонки вимені відпрепаровують пошарово. Спочатку відпрепаровують шкіру. Потім поверхневу фасцію, знаходять товсту сполучнотканинну капсулу, що вкри­ває вим'я. Від неї всередину вимені відходить велика кількість перегородок, в яких роз­галужуються кровоносні і лімфатичні судини та нерви. У задній частині знаходять і до­сліджують надвим'яні лімфатичні вузли.

У такому ж порядку вивчають будову вимені інших видів тварин (кіз, овець, кобил, свиней). Зазначають особливості в їх будові.

Гістологічна будова шкіри та її похідних

Препарати та обладнання: гістологічні препарати шкіри, волосся, копита і вим'я, мікроскоп біологічний, окуляр-покажчик, таблиці та схеми.

Шкіра. Препаратом шкіри є гістологічний зріз, спеціально виготовлений і забарв­лений.

За малого збільшення мікроскопа на препараті добре видно всі три шари шкіри: епідерміс, дерму та підшкірну клітковину.

Розглядаючи будову епідермісу, переконуються, що він побудований з багатоша­рового плоского зроговілого епітелію. Епітеліальні клітини розміщені в кілька шарів. Причому клітини, що лежать глибоко (на основній перетинці), мають циліндричну фор­му. Вони живляться безпосередньо з основної перетинки і весь час розмножуються, утворюючи ростковий (мальпігіїв) шар епідермісу. Потім клітини перетворюються на ку­бічні (зернистий шар). Найбільш поверхневі клітини мають плоску форму. Це вже без'­ядерні змертвілі та зроговілі клітини. Шар зроговілих клітин на шкірі товстий.

Оглядають і простежують перетворення клітин у різних шарах епідермісу.

Другий шар шкіри — дерма (основа шкіри). За малого, а потім за великого збіль­шення мікроскопа знаходять велику кількість еластичних сполучнотканинних волокон, що йдуть у різних напрямках і переплітаються між собою. Тут же розгалужуються кро­воносні судини і нерви. У глибоких шарах дерми закладені потові залози, які мають

форму покручених трубочок. На препараті видно зрізи цих трубочок. їх внутрішня по­верхня вистелена залозистим епітелієм.

Від залозистої частини відходять довгі вивідні протоки, які відкриваються на повер­хню шкіри. У верхніх шарах дерми знаходять зрізи цих проток. Внутрішня поверхня про­ток вистелена кубічним епітелієм. У дермі розміщені також корені волосся і сальні за­лози, що лежать біля них. Серед волокон є різноманітні клітини.

За малого збільшення мікроскопа порівнюють товщину та загальний вигляд епідер­місу й дерми, гістологічну картину будови шкіри із зображенням цих шарів на схемах.

Потім знаходять і вивчають підшкірний шар. Він побудований з пухкої сполучної тканини. Знаходять волокна та скупчення жирових клітин.

Волосся (зріз шкіри з волоссям). У цьому препараті також є шари шкіри. У дермі видно велику кількість волосин, розрізаних у поздовжньому напрямку. Вивчають будо­ву складових частин волосини за малого збільшення мікроскопа. Насамперед знахо­дять корінь волосини і стрижень. Так, корінь розміщений у товщі дерми, а стрижень ви­ступає над поверхнею шкіри (епідермісу).

Корінь волосини закінчується внизу розширенням — волосяною цибулиною. Знахо­дять цибулину і вивчають її будову.

Звертають увагу на те, що в нижній потовщений кінець волосяної цибулини захо­дить сполучнотканинний сосочок. У ньому багато кровоносних судин, від яких живить­ся волосина. У ділянці кореня волосини (у волосяній цибулині) є живі епітеліальні кліти­ни, які розмножуються. За рахунок їх зроговіння відбувається ріст волосини. Корінь во­лосини вкритий волосяною сумкою. Переконуються, що стрижень побудований із зро­говілих змертвілих клітин.

Звертають увагу на сальні залози шкіри, розміщені біля коренів волосся. Вони ма­ють форму мішечків, тобто побудовані на зразок альвеолярних залоз. Альвеоли залоз вистелені залозистим епітелієм, їх вивідні протоки короткі. Відкриваються протоки за­лоз над поверхнею шкіри біля волосини. Знаходять на препараті зрізи з вивідних про­ток залоз і вивчають їх будову.

Вивчення шкіри та її похідних на живих тваринах

Препарати та обладнання: живі тварини, фіксаційні станки, халати, копитні ножі, лупи.

Заключним і дуже важливим етапом у закріпленні теоретичних знань є вивчення бу­дови шкіри та її похідних на живих тваринах.

Заняття проводять у ветеринарній клініці або на фермах навчально-виробничого господарства. Для заняття добирають спокійних тварин (самців і самок). Використову­ють моделі і препарати шкіри.

Будова та властивості шкіри. Оглядом і прощупуванням вивчають будову шкі­ри. Оглядають шкіру всіх ділянок тіла тварини. Перевіряють рухомість шкіри та її тов­щину. Вивчають такі властивості шкіри: щільність, еластичність, товщину, вологість, ко­лір і запах, розвиток підшкірної клітковини. Усі ці властивості вивчають за допомогою органів чуття. Результати дослідження записують у робочі зошити.

Щільність і еластичність шкіри вивчають методом пальпації. Для цього пальцями збирають шкіру тварини. Складки, що утворюються при цьому, швидко розправляють­ся, і шкіра набуває попереднього стану. Зморщок на місці складки не залишається.

Якщо ж шкіра недостатньо еластична, то на місці складки залишаються зморшки. Це частіше буває у старих або хворих тварин. Найкраще досліджувати еластичність шкіри в ділянці шиї тварини.

Товщину шкіри визначають прощупуванням. У різних ділянках тіла тварини шкіра має різну товщину. Порівнюють товщину шкіри у різних видів тварин.

Вологість шкіри відчувається, якщо прикласти руку до тіла тварини. Вологість і еластичність шкіри створюється виділеннями потових і сальних залоз. Якщо у тварини порушується діяльність цих залоз, то шкіра втрачає нормальну вологість і еластичність.

Колір шкіри найкраще вивчати на великій кількості тварин різної масті. Бажано ма­ти різноманітних рябих тварин.

Відомо, що колір шкіри і волосся залежить від кількості в них пігменту меланіну. Як­що пігменту в шкірі багато, вона має темний колір. У більшості тварин шкіра інтенсив­но пігментована і має темний колір. Однак у деяких тварин пігменту в шкірі дуже мало або зовсім немає, тоді вони білої масті. Волосся в них світле, шкіра має рожевий колір завдяки розгалуженню в ній кровоносних капілярів.

Для визначення кольору шкіри волосяний покрив розсувають руками. Колір шкіри видно також на місцях, де немає волосся. Доцільно дослідити безбарвні плями, що утворилися внаслідок тривалого подразнення у пігментованих тварин. Вони можуть бу­ти на холці (у коней) на місці ушкодження, глибоких ран тощо. У цих ділянках поруше­на цілісність глибоких шарів дерми, де розміщені пігментні клітини. Тому пігмент не ви­робляється і шкіра не пігментована.

Запах шкіри визначають також органолептично (з допомогою органів нюху). Він створюється леткими жирними кислотами, що виділяються на поверхню шкіри разом з потом. Запах шкіри специфічний для кожного виду тварин. Навіть у одного виду тварин запах поту залежить від індивідуальних особливостей. Інтенсивність запаху залежить від догляду за шкірою. До специфічного запаху поту приєднується гнильний запах, що створюється при розкладанні поту.

Ступінь розвитку підшкірного шару легко визначити, відтягуючи шкіру і збираючи її в складки. У місцях, де підшкірний шар розвинутий добре, шкіра легко відтягується і утво­рює складки. Найбільші складки шкіри утворюються на шиї тварини. Тому це місце вико­ристовують у ветеринарній практиці для підшкірного введення лікарських препаратів.

На живих тваринах вивчають топографію природжених підшкірних синовіальних сумок.

Оглядають і досліджують місця можливих набутих синовіальних сумок та називають чинники, що можуть сприяти цьому.

Будова молочної залози. Молочні залози в свійських тварин бувають різних ви­дів. У корів, овець, кіз і кобил молочні залози сконцентровані в задній нижній частині черевних стінок (вим'я). У свиней, собак, котів, кролів вони мають вигляд окремих горб­ків, розміщених біполярно на бокових стінках грудного та черевного відділів.

Визначають форму, розміри і консистенцію вимені корови, підраховують кількість часток, знаходять перегородки, що поділяють вим'я на частки. Звертають увагу на по­ложення сагітальної перегородки — підвішуючої зв'язки.

Спостерігають розгалуження кровоносних судин у шкірі вимені. Знаходять молочні вени. Визначають кількість, форму та величину дійок. Пальпацією досліджують дійковий сфінктер. Щоб переконатися, що молоко у вимені утримується за допомогою цього сфінктера, у дійковий канал лактуючої корови вводять стерильний молочний катетер. Через катетер виділятиметься молоко. Оглядають і досліджують тонке ніжне волосся, що вкриває шкіру вимені. Дійки вільні від волосяного покриву. Прощупують надвим'яні лімфатичні вузли.

Пальпацією визначають консистенцію вимені в різних корів: лактуючих і сухостій­них, високопродуктивних і малопродуктивних, старих і молодих.

Знаходять і досліджують молочне дзеркало і молочний колодязь.

Вим'я кобили. Визначають його форму і розміри, порівнюють з будовою вимені корови. Звертають увагу на те, що вим'я кобили менш розвинене, має кулясту форму.

Воно має лише дві частки: праву та ліву. Від кожної частки відходить одна дійка, але ко­жен сосок має два дійкових канали, які самостійно відкриваються назовні.

Вивчають будову вимені вівці та кози. Порівнюють з будовою вимені корови. Відмі­чають подібність та відмінності в їх будові.

Окремо вивчають будову множинного вимені свиней, собак, котів, кролів. Оглядом знаходять, що це вим'я має вигляд самостійних молочних залоз.

Підраховують кількість молочних залоз у різних видів тварин. Так, у свиней їх 6—8, у собак 4—5 з кожного боку. Від кожної залози відходить одна дійка, але кожна дійка має 3—5 дійкових каналів.

Будова копита коня. Спочатку оглядають копита зовні на всіх кінцівках тварин. Звертають увагу на відмінності в постановці пальця на передніх і задніх кінцівках. Ви­значають кут нахилу пальця.

Потім знаходять усі частини копита: копитову облямівку, вінчик, стінку копита і пі­дошву. Для цього одну передню кінцівку тварини піднімають. На підошві добре видно рогову стрілку клиноподібної форми. У задніх кутах підошви прощупують подушки паль­цьової м'якушки.

Копитним ножем очищають старий ріг стінки копита в коня, оглядають білу лінію копита. Визначають її форму й ширину. Велику чутливість копита перевіряють з допо­могою вінцевого рефлексу. Для цього натискують ногою в ділянку вінчика копита. Тва­рина негайно відставляє кінцівку.

Оглядом і пальпацією знаходять рудименти м'якушок: підошовної, зап'ястної та за-плеснової. Такими рудиментами є шпори і каштани. Шпори знаходять на волярній по­верхні путових суглобів в основі щіток, вони являють собою зроговілі утвори циліндрич­ної форми. Каштани розміщені на медіальній поверхні кінцівок. На передніх вони зна­ходяться вище від зап'ястного суглоба, а на задніх — нижче від скакального. Це зрого­вілі нарости округлої форми. Особливо добре виражені каштани в коней-возовиків.

Копитця (ратиці). У парнокопитних тварин на дистальних кінцях пальців є рати­ці, оглядом досліджують їх будову. Відмічають, що кожен палець має ратицю, якою тва­рина опирається об землю.

Під час вивчення будови ратиць переконуються, що на них, як і на копитах коней, є основні частини: облямівка, вінчик, стінка копита і підошва. Кожна ратиця має зовніш­ню вигнуту поверхню і внутрішню — плоску.

На відміну від копита коня, на копитовій стінці ратиць немає заворотних кутів, а на підошві немає стрілки. Між ратицями утворюється міжкопитова щілина.

Піднімають передню кінцівку, оглядають і вивчають будову ратиць. У багатопалих тварин (собак, котів) оглядають пальці, кігті на пальцях, а також пальцьові, підошовні, зап'ястні та заплеснові м'якушки.

Роги жуйних тварин. Визначають форму та довжину рогів у різних тварин. Слід мати на увазі, що похідним шкіри є лише рогові чохли, які вкривають відростки лобних кісток. Біля основи рогів утворюються колові кільця, за допомогою яких визначають вік тварин. Підраховують кільця та визначають вік тварин.

Волосяний покрив. Уся шкіра тварини вкрита волоссям.

Вивчають види волосся, його розміщення, товщину, довжину і напрямок. Знаходять усі чотири види волосся: покривне, підшерсток, довге захисне і чутливе (дотикове).

Покривне волосся вкриває все тіло тварини. Знаходять завихрини, що утворюють­ся в ділянці лоба, маклака, сідничних горбів. Розгорнувши руками покривне волосся, можна побачити дрібне й густе волосся, розміщене між покривним. Це підшерсток.

Довге захисне волосся розглядають на хвості та гриві (в коней).

Дотикове чутливе волосся знаходять на губах навколо рота. Воно особливо добре виражене у тварин, що ведуть нічний спосіб життя (котів, собак).

Звертають увагу на вигляд волосся. У здорових вгодованих тварин волосся чисте, блискуче і щільно прилягає до тіла. У хворих і виснажених тварин волосся скуйовдже­не і не має блиску.

Контрольні запитання

1. З яких шарів побудована шкіра тварини?

2. З якої тканини складається епідерміс?

3. Які залози розміщені в дермі?

4. Що належить до похідних шкіри?

5. З якої тканини побудоване вим'я корови?

6. Які частини розрізняють на копиті коня?

7. Які види волосся розміщені на шкірі?

^{Розділ 5}

Система органів травлення

Система органів травлення у тварин складається із сукупності органів, які значною мірою забезпечують обмін речовин та енергії між організмом і зовнішнім середовищем. У забезпеченні процесів обміну речовин між організмом і зовнішнім середовищем бе­руть участь також системи органів дихання і сечовиділення. Усі ці системи разом із сис­темою органів розмноження становлять внутрішні органи (нутрощі), розташовані в по­рожнинах тіла тварини (грудній, черевній і тазовій).

Розділ анатомії, що вивчає будову внутрішніх органів тіла тварини, називають спланхнологією.