3.3. Вчення про м'язову систему

Загальна характеристика м'язової системи

М'язова система є активною частиною апарату руху тварин, складається з окремих м'язів і допоміжних пристосувань. Розрізняють соматичну, або скелетну, і вісцеральну, або внутрішню, мускулатуру. Скелетну мускулатуру становлять м'язи, які прикріплені до кісток скелета, побудовані з поперечносмугастої скелетної м'язової тканини і вико­нують довільні рухи.

Внутрішню мускулатуру становлять м'язи, які знаходяться в стінці внутрішніх труб­частих органів, побудовані з гладенької м'язової тканини і виконують мимовільні рухи.

Розділ анатомії, що вивчає м'язову систему, називають міологією.

М'язи, закріплюючись на кістках скелета, надають тілу тварини певної форми. За допомогою м'язів як системи важелів тварина може стояти або здійснювати різні рухи.

На частку скелетної мускулатури в системі руху припадає 68—75%, що становить у великої рогатої худоби 30—37%, у коня — 35—38%, у свині — 30—35% маси тіла тварини.

Органами м'язової системи є різні за формою, будовою та функціями м'язи. У ко­питних тварин нараховують близько 500 м'язів. М'язи мають такі властивості, як по­дразливість, скоротливість і пружність. Під впливом нервового імпульсу м'язи подраз­нюються й скорочуються, а в розслабленому стані зберігають пружність.

Основна функція м'язів — динамічна. Під час скорочення м'язи зменшуються на 20—50% своєї довжини і таким чином змінюють положення зв'язаних з ними кісток. При цьому виконується певна робота, наслідком якої є рух тварини.

Друга функція м'язів — статична. Вона виявляється у фіксуванні тіла тварини та його окремих частин під час спокою. Завдяки цій властивості м'язів коні здатні спати стоячи.

М'язи також беруть участь в обміні речовин. Під час скорочення м'язів тільки 30% енергії перетворюється на механічну (рух), а 70% — на теплову. Отже, внаслідок робо­ти м'язів в організмі утворюється теплота.

Скелетна мускулатура становить основу такого цінного продукту харчування, як м'ясо — джерело повноцінного білка для людини.

Будова м'яза як органа

Скелетний м'яз (musculus) — це орган м'язової системи, що має властиву йому форму, виконує певну функцію і складається з кількох тканин (рис. 43).

Основними властивостями м'яза є скоротливість і збудливість. Завдяки скорочен­ню м'яз зменшується в довжину, зближує кінці кісток, на яких він закріплюється, і та­ким чином виконує певну роботу.

Анатомічно в м'язі розрізняють дві частини: м'язове черевце і два сухожилки — по­чатковий (голівка) та кінцевий (сухожильна гілка). М'язове черевце під час скорочен­ня виконує роботу, а сухожилки призначені для прикріплення м'яза до кісток, переда­вання сили на кістки, що розвивається м'язовим черевцем. М'язове черевце витримує навантаження 70 JH,. а сухожилки — 5000—7000 Н.

Основна робота м'язового черевця — динамічна (скорочення), а сухожилків — ста­тична (утримання тіла в стані спокою).

За будовою м'яз є паренхіматозним органом, має строму і паренхіму. Паренхімою м'язового черевця є поперечносмугаста скелетна м'язова тканина, а стромою — спо­лучнотканинні оболонки, які вкривають м'яз зовні, м'язові пучки і м'язові волокна, а та­кож судини й нерви, що заходять у м'яз.

Строма включає зовнішній перимізій, або епімізій, що оточує черевце зовні, та внутрішній перимізій, який оточує м'язові пучки. М'язові пучки складаються з м'язових волокон, вкритих зовні тонкою сполучнотканинною оболонкою — ендомізієм.

Сухожилки м'язів побудовані з щільної фіброзної сполучної тканини', багатої на ко­лагенові волокна. Залежно від способу розміщення пучків м'язових волокон відносно сухожилків розрізняють одно-, дво- і багатоперисті м'язи.

В одноперистих м'язів пучки м'язових волокон проходять від одного сухожилка до іншого приблизно паралельно довжині м'яза. У двоперистихм'язів один сухожилок роз­щеплений на дві пластинки, які лежать на м'язі поверхнево, другий виходить із середи­ни м'язового черевця. У багатоперистих м'язів пучки м'язових волокон розміщуються в кількох напрямках, оскільки всередину черевця проникає кілька сухожилків.

Залежно від внутрішньої будови та функції м'язи бувають динамічні — здатні вико­нувати певну роботу під час руху тварини; статичні — пристосовані для фіксації тіла під чао стояння; проміжні (статодинамічні, динамостатичні).

За формою розрізняють м'язи пластинчасті, або широкі, довгі веретеноподібні та кільцеподібні.

Веретеноподібні м'язи частіше розміщені на кінцівках, мають добре розвинене че­ревце і два сухожилки, один з яких є голівкою, а другий — хвостом. Деякі м'язи мають кілька голівок, тоді їх називають дво-, три- і чотириголовими.

Трапляються м'язи, що складаються з двох черевець, у такому разі їх називають двочеревцевими.

М'язи пластинчастої форми розміщені на тулубі та черевній стінці, їх широкі сухо­жильні пластинки, якими вони закріплюються на кістках або зростаються між собою, утворюють так звані апоневрози, а м'язи кільцеподібної форми знаходяться навколо от­ворів тіла тварини, їх називають сфінктерами.

За функцією м'язи поділяють на згиначі — флексори, розгиначі — екстензори, від­відні — абдуктори, привідні — аддуктори, піднімачі — леватори, опускачі — депресори, розширювачі — дилататори, напружувачі — тензори, звужувачі — констриктори, стиска­чі — сфінктери, обертачі — ротатори (обертачі "назовні — супінатори, обертачі всереди­ну — пронатбріи), вдихачі — інспіратори, видихачі — експіратори.

Групу м'язів, що виконують одну функцію, називають синергістами, а протилежну функцію — антагоністами.

Допоміжні органи м'язів

До них належать фасції, синовіальні сумки (бурси), синовіальні піхви та сезамоподібні кістки. Усі ці утвори зменшують тертя м'язів та їх сухожил­ків об кістки.

Фасції— це сполучнотканинні футляри, в яких містяться окремі м'язи чи групи м'язів. За розмі-

щенням розрізняють фасції поверхневі і глибокі. Поверхневі фасції розміщені під шкі­рою. Між листками поверхневої фасції є підшкірні м'язи, які під час скорочення струшу­ють шкіру. Глибокі фасції, прикріплюючись до кісток, утримують м'язи в певному місці та запобігають тертю їх між собою. Відповідно до положення в тілі тварини фасції поді­ляють на фасції шиї, голови, кінцівок, тулуба і т. д.

Синовіальні сумки, або бурси, мають форму мішеч­ків із сполучної тканини, порожнини яких заповнені слизом, або синовією (якщо вони сполучаються з порожнинами суглобів). Вони відіграють роль подушечок у місцях, де від­бувається тертя між м'язом і шкірою або кісткою, тим са­мим послаблюючи його.

Синовіальні піхви подібні до синовіальних сумок, тільки витягнуті вздовж сухожилків і оточують їх у вигляді чохлів. Зустрічаються вони здебільшого в ділянці зап'яст­ного, заплеснового та пальцьових суглобів (рис. 44).

Сезамоподібні кістки — це додаткові кістки, що утворились внаслідок окостенін­ня сухожилків у місцях найбільшого напруження і виконують функцію блоків. Зустріча­ються вони в колінному й путовому суглобах. Колінна чашка являє собою окостенілу ді­лянку сухожилків — розгинача колінного суглоба.

Загальні закономірності розміщення м'язів

За місцем розміщення на скелеті м'язи поділяють на м'язи голови, м'язи шиї, ту­луба і хвоста, м'язи передньої та задньої кінцівок.

У розміщенні м'язів на скелеті виявляють такі загальні закономірності: 1) м'язи ді­ють на частини скелета, що з'єднані рухомо, і на шкіру; 2) м'язи на скелеті розміщу­ються перпендикулярно до осі обертання, у суглобах — поперек кожної осі руху пара­ми з протилежною дією (м'язи-антагоністи); м'язи-синергісти, навпаки, допомагають один одному при скороченні; 3) м'язове черевце, що діє на той чи інший суглоб, роз­міщується вище від суглоба, а його нижній сухожилок закріплюється нижче від суглоба.

М'язи можуть одночасно діяти на один, два суглоби та більше.

Загальні закономірності розміщення м'язів на кінцівках такі: 1) згиначі розміщені всередині кута суглоба, розгиначі, навпаки, проходять через вершину кута суглоба; 2) привідні м'язи розміщені з внутрішньої поверхні суглоба, а відвідні лежать на зовніш­ній його поверхні.

Характеристика окремих груп м'язів

М'язи голови поділяють на дві групи: лицьову, або мімічну, й жувальну (рис.45).

До лицьової групи м'язів належать коловий м'яз poma (т. orbicularis), що фор­мує основу губів, має кільцеподібну форму і є стискачем (сфінктером) ротового отвору; носогубний піднімач (т. levator nasolabialis), що піднімає верхню губу й розширює ніз­дрі; спеціальний піднімач верхньої губи (т. levator labii supehohs), що піднімає верх­ню губу і розширює ніздрі; ікловий (т. caninus), що розширює ніздрі; опуская верхньої губи (т. depressor labii supehohs), який опускає верхню губу; виличний м'яз (т. zygomaticus), за функцією дилататор, розширює ротовий отвір; опускач нижньої губи (т. depressor labii inferioris), що опускає нижню губу; щічний (т. buccinator), що є основою щік і допомагає переміщенню корму на кутні зуби під час жування. Крім того, є ще коловий м'яз ока — за функцією сфінктер; опускач нижнього повіка, каудаль­ні, дорсальні та вентральні м'язи вушної раковини та ін.

Під час скорочення м'язів мімічної групи відбуваються рухи верхньої та нижньої губ, вушної раковини, повік, відкривання і закривання ротового отвору тощо.

До жувальної групи м'язів належать великий жувальний м'яз (т. masseter), що міститься на латеральній поверхні щелепи і стискає щелепи, прикріплюється одним кін­цем до виличного гребеня і виличної дуги, а другим — до жувальної ямки нижньощелеп­ної кістки; крилоподібний м'яз (т. pterygoideus), що міститься на медіальній поверхні нижньощелепної кістки і стискає щелепи, прикріплюється одним кінцем біля хоан на клиноподібній, піднебінній та крилоподібній кістках, а другим — у крилоподібній ямці нижньої щелепи; скроневий м'яз (т. temporalis), який також допомагає стискувати ще­лепи, прикріплюється одним кінцем біля скроневої ямки, а другим — на м'язовому від­ростку нижньощелепної кістки; двочеревцевий м'яз (т. digastricus), що опускає нижню щелепу донизу, прикріплюється до яремного відростка потиличної кістки і вентрально­го краю нижньощелепної кістки. У коня і жуйних тварин є ще груднино-нижньощелеп-ний м'яз, який також допомагає опускати нижню щелепу.

Внаслідок скорочення названих пар м'язів відбувається акт ремиґання, при цьому великий жувальний м'яз, крилоподібний і скроневий м'язи піднімають або стуляють ще­лепи при одноразовій дії, при поперемінній дії відбувається зміщення нижньої щелепи вправо або вліво. При дії двочеревцевого та груднинонижньощелепного м'язів нижня щелепа опускається донизу.

М'язи шиї і тулуба об'єднуються в чотири групи: 1) м'язи, що діють на плечовий пояс і з'єднують грудні кінцівки з тулубом (рис. 46, 47); 2) м'язи хребетного стовпа; 3) м'язи грудної клітки; 4) м'язи черевної стінки.

До першої групи належать такі м'язи: трапецієподібний м'яз (т. trapezius) з'єд­нує лопатку з шиєю і тулубом, сприяє винесенню грудної кінцівки вперед; ромбоподіб­ний м'яз (т. rhomboideus) — розміщений під трапецієподібним і також з'єднує лопат­ку з шиєю та тулубом і сприяє винесенню грудної кінцівки вперед; найширший м'яз спи­ни (т. latissimus dorsi) — з'єднує плече з боковою грудною стінкою, під час руху до­помагає винесенню грудної кінцівки назад; плечоголовний м'яз (т. brachiocephalicus^ — з'єднує плече з головою, під час скорочення згинає шию й опускає голову донизу, а під час руху тварини — виносить грудну кінцівку вперед; між груднинонижньощелепним і плечоголовним м'язами проходить яремний жолоб, де розміщена яремна вена; зубчас­тий вентральний м'яз (т. serratus ventralis) — підвішує тулуб між грудними кінцівка­ми, прикріплюється верхнім кінцем на медіальній поверхні лопатки, до її зубчастої по­верхні, а потім віялоподібно розходиться вниз і закінчується на поперечнореберних від-

ростках шийних хребців та на латеральній поверхні середини перших дев'яти ребер; поверхневий грудний м'яз (т. pectoralis superficialis) — з'єднує передню частину груд­ної кістки з плечовою, є аддуктором грудної кінцівки і сприяє винесенню її вперед; гли­бокий грудний м'яз (т. pectoralis profundus) — з'єднує задню частину грудної кістки з плечовою, є також аддуктором грудної кінцівки і сприяє винесенню її назад.

До другої групи належать м'язи,"розміщені дорсально (зверху) і вентрально (зни­зу) хребців хребта і виконують роботу, пов'язану із згинанням та розгинанням хребта при одноразовій дії, або здійснюють бокові рухи хребта вправо і вліво при односторонній дії. ' До дорсальної групи м'язів хребта належать найдовший м'яз (т. longissimus) — тягнеться від крижової і клубової кісток до голови, поділяється на три частини (найдов­ший м'яз попереку й грудної клітки, найдовший м'яз шиї та найдовший м'яз голови й атланта), у ділянці шиї від найдовшого м'яза відокремлюється особливий м'яз — плас-тироподібний (m.jsplenius), який сприяє розгинанню шиї; клубово-реберний м'яз (т. iliocostalis) — тягнеться від клубової кістки до поперечних відростків останніх шийних

хребців; остистий і напівостистий м'язи спини й шиї (mm. spinalis et semispinalis dorsi et cervicis) — тягнуться від остистих відростків поперекових і останніх грудних хребців до остистих відростків перших грудних та останніх шийних хребців; бага-тороздільний м'яз (т. multifidi) — приля­гає і закріплюється на остистих відростках грудних хребців.

У ділянці хвоста є м'язи — піднімачі хвоста.

До вентральної групи м'язів хребта належать довгий м'яз шиї (т. longus colli) — тягнеться під тілами перших шести грудних хребців і до тіл останніх п'яти шийних хреб­ців; довгий м'яз голови (т. longus capitis) — тягнеться від поперечно-реберних відрос­тків другого — п'ятого шийних хребців до потиличної кістки черепа; квадратний м'яз по-перек^Мзп. quadratus lumborum) — тягнеться знизу від верхніх кінців останніх ребер і поперечно-реберних відростків перших поперекових хребців до останніх поперекових хребців і крила крижової кістки. Згинає поперек; малий поперековий м'яз (т. psoas minor) — тягнеться від тіл останніх грудних і перших поперековйх~хребців до клубової кістки поряд з квадратним м'язом попереку.

У ділянці хвоста розміщені м'язи — опускачі (згиначі) хвоста.

ІлЦо третьої групи належать м'язи, які розширюють грудну^клітку під час акту вди­ху, — це м'язи-інспіратори: дорсальний зубчастий вдихач (т. serratus dorsalis inspira-torius) — починається на надостистій зв'язці передніх грудних хребців і закінчується на верхніх кінцях 2—11-го ребер; піднімачі ребер (mm. levatores costarum) — закріплю-

ються на верхніх кінцях перших 8 пар ребер і грудних хребцях; міжреберні зовнішні м'я­зи (mm. intercostales externi) — розміщені між ребрами в каудовентральному напрям­ку; драбинчасті м'язи (mm. scalenus) — починаються від поперечних відростків ший­них хребців і закінчуються на перших 4—8-му ребрах; прямий грудний м'яз (т. rectus thoracis) — починається на першому ребрі і закінчується на реберних хрящах 2—4-го ребер; діафрагма (diaphragma) — має куполоподібну форму і є перегородкою між грудною і черевною порожнинами, в неї виділяють сухожильний центр і м'язовий пери­феричний відділ, який поділяється на поперекову, реберну й грудну частини. Попере­кова частина утворена правою й лівою ніжками, що прикріплюються до тіл поперекових хребців, реберна ділянка закріплюється на внутрішній поверхні ребер, а грудна — на мечоподібному відростку грудної кістки. У діафрагмі є три отвори: аортальний, страво­хідний та для каудальної порожнистої вени (рис. 48).

Протилежну дію виконують м'язи-експіратори (видихачі), які звужують грудну кліт­ку під час акту видиху: дорсальний зубчастий видихач (т. serratus dorsalis expirato-rius) — починається від верхніх кінців останніх ребер і закінчується на остистих відрос­тках останніх грудних і перших поперекових хребців; міжреберні внутрішні м'язи (mm. Intercostales interni) — заповнюють простір між ребрами в краніовентральному на­прямку; попереково-реберний м'яз (т. lumbocostalis) — розміщується між останнім ребром і першими поперековими хребцями; поперековий грудний м'яз (т. transver-sus thoracis) — розміщується на дні грудної порожнини.

До четвертої групи належать парні м'язи, які утворюють стінки черевної порожни­ни і становлять черевний прес: зовнішній косий черевний м'яз (m. obliquus abdominis externus) — починається від груднинних кінців ребер і закінчується трьома сухожиль­ними пластинками: черевною — на білій лінії черева; тазовою — на клубовій і лобковій кістках; стегновою — на фасції стегна. Між черевною і тазовою пластинками розміще­на щілина — поверхневе пахвинне кільце. Потовщення тазової пластинки, яке тягнеть­ся від маклака до лобкового горба, називають пахвинною зв'язкою; внутрішній косий черевний м'яз (т. obliquus abdominis internus) — починається від маклака і пахвинної зв'язки, спускається віялоподібно краніовентрально до білої лінії черева і останніх ре­бер, між заднім краєм м'яза і пахвинною зв'язкою в нижній третині черева утворюєть­ся глибоке пахвинне кільце; поперечний черевний м'яз (т. transversus abdominis) — починається на поперечно-реберних відростках поперекових хребців і реберної дуги і закінчується на білій лінії черева; прямий черевний м'яз (т. rectus abdominis) — тяг­неться в нижній стінці черевної порожнини вздовж білої лінії черева до лобкової кістки.

По серединній лінії черева сухожильні пластинки м'язів однієї половини черевної стінки з'єднуються з однойменними пластинками другої половини, утворюючи так зва­ну білу лінію.

' Каудально, збоку від білої лінії косі черевні м'язи у самців утворюють пахвинний ка­нал (canalis ingunalis), в якому розміщений сім'яний канатик.

Зовні м'язи черевного преса в коня і жуйних вкриті багатою на еластичні волокна жовтою черевною фасцією (fascia flava), яка частково утримує нутрощі, під час бігу — зменшує струси.

М'язи черевного преса при скороченні допомагають актам видиху, дефекації, се­човиділення, блювання, а у самок — при родах.

М'язи грудної кінцівки поділяють на групи м'язів, що діють на плечовий суглоб; м'язи, які діють на ліктьовий суглоб; м'язи, що діють на зап'ястний суглоб; міязи, що діють на суглоби пальців (рис. 49).

На плечовий суглоб діють такі м'язи: розгиначі — передостний м'яз (т. supraspina-tus) — починається в передостній ямці лопатки і закінчується на горбах проксимально­го кінця плечової кістки; коракоїдо-плечовий м'яз (т. coracobrachialis) — починається на коракоїдному відростку лопатки і закінчується на медіальній поверхні проксимально­го кінця плечової кістки; згиначі: дельтоподібний м'яз (т. deltoideus) — починається на ості лопатки й заостному м'язі і закінчується на дельтоподібній горбистості плечової кіс­тки; круглий малий м'яз (т. teres minos) — починається від каудального краю нижньої третини лопатки і закінчується на шийці плечової кістки; круглий великий м'яз (т. teres major) — починається на каудальному краї лопатки і закінчується на круглій горбистос­ті плечової кістки; відвідні: заостний м'яз (т. infraspinatus) — починається в заостній ямці лопатки і закінчується на латеральному горбі плечової кістки; привідні: підлопат­ковий м'яз (т. subscapulars) — починається в підлопатковій ямці і закінчується на ме­діальному горбі проксимального кінця плечової кістки.

На ліктьовий суглоб діють такі м'язи: розгиначі — триголовий м'яз плеча (т. tri­ceps brachii) — трьома голівками (довга, латеральна й медіальна) починається від ка­удального краю лопатки і плечової кістки і закінчується на горбі ліктьового відростка; ліктьовий м'яз (т. anconaeus) — починається на краю ліктьової ямки плечової кістки і закінчується на горбі ліктьового відростка; напружувач фасції передпліччя (т. tensor fasciae antebrachii) — починається від каудального краю лопатки і закінчується на гор­бі ліктьового відростку та фасції передпліччя; згиначі: двоголовий м'яз (т. biceps brachii) — починається від надсуглобового горба лопатки та закінчується на горбистос­ті променевої кістки; плечовий м'яз (т. brachialis) — починається на каудальній повер­хні шийки плечової кістки та закінчується на променевій горбистості променевої та час­тково на ліктьовій кістках.

На зап'ястний суглоб діють такі м'язи: розгиначі — променевий розгинач зап'ястя (т. extensor carpi radialis) — починається від латерального надвиростка плечової кіс­тки і закінчується на проксимальному кінці третьої п'ясткової кістки; довгий абдуктор ве­ликого пальця (т. abductur pollicis longus) — починається на латеральній поверхні променевої кістки та закінчується на другій п'ястковій кістці; згиначі: променевий згинач зап'ястя (т. flexor carpi radialis) — починається на медіальному надвиростку плечо­вої кістки і закінчується на проксимальних кінцях другої та третьої п'ясткових кісток; лік­тьовий згинач зап'ястя (т. flexor carpi ulnaris) — починається на медіальному надви­ростку плечової кістки і медіальній поверхні горба ліктьового відростку і закінчується на додатковій кістці зап'ястя; ліктьовий розгинач зап'ястя (т. extensor carpi ulnaris) — починається на латеральному надвиростку- плечової кістки і закінчується на додатковій кістці зап'ястя і четвертій та п'ятій п'ясткових кістках.

На суглоби пальців діють такі м'язи: розгиначі — загальний пальцьовий розгинач (т. extensor digitorum communis) — починається на латеральному надвиростку плечової кістки і закінчується на разгинальних відростках кісток третіх фаланг пальців; боковий пальцьовий розгинач (т. extensor digitorum lateralis) — починається на латеральній боковій зв'язці ліктьового суглоба й проксимальних кінцях кісток передпліччя і закінчу­ється разом із загальним пальцьовим розгиначем на 3—5 пальцях; спеціальний розги­нач третього пальця (т. extensor digiti tertiiproprius) — починається з розгинально­го надвиростка плечової кістки і закінчується на третьому пальці; згиначі: поверхневий пальцьовий згинач (т. flexor digitorum superficialis) — починається на медіальному надвиростку плечової кістки і закінчується на плантарній поверхні проксимальних кінців

кісток других фаланг пальців; глибокий пальцьовий згинач (т. flexor digitorum profun­dus) — починається трьома голівками (плечовою — на медіальному надвиростку плечо­вої кістки; ліктьовою — на горбі ліктьового відростка; променевої кістки — на латераль­ній поверхні променевої кістки) та закінчується на копитових, або ратичних, кістках.

' М'язи тазової кінцівки поділяють на м'язи, що діють на кульшовий суглоб; м'язи, що діють на колінний, заплесновий суглоби; м'язи, що діють на суглоби пальців (рис. 50).

М'язи, що розгинають кульшовий суглоб, поділяють на дві групи: сідничну й задньо-стегнову. До сідничної групи належать три м'язи: поверхневий сідничний (т. gluteus superficialis) — починається на сідничній фасції і крижовій кістці і закінчується в коня на третьому вертлюзі стегнової кістки, а в жуйних і свиней він зливається з двоголовим м'язом стегна; середній сідничний (т. gluteus medius) — починається на сідничній по­верхні крила клубової кістки, поперекових і крижових хребцях і закінчується на велико­му вертлюзі стегнової кістки; сідничний глибокий (т. gluteus profundus) — починаєть­ся від латеральної поверхні сідничної ості і закінчується на великому вертлюзі стегнової кістки, цей м'яз ще відводить тазову кінцівку вбік.

У задньостегнову групу об'єднуються чотири м'язи: двоголовий м'яз стегна (т. biceps femoris) — починається двома голівками: однією — на крижовій кістці, другою — від сідничного горба та закінчується трьома гілками: колінною — на надколіннику та йо­го зв'язках, гомілковою — на гребені великогомілкової кістки, п'ятковою — на горбі п'ят­кової кістки; напівперетинчастий м'яз (т. semimembranosus) — починається від сід­ничного горба і закінчується на медіальних виростках стегнової і великогомілкової кіс­ток; напівсухожильний м'яз (т. semitendinosus) — починається на сідничній кістці і за­кінчується на гребені великогомілкової кістки й п'ятковому горбі; квадратний м'яз стег­на (т. quadratus femoris) — починається від вентральної поверхні сідничної кістки і за­кінчується на каудальній поверхні проксимального кінця стегнової кістки.

Протилежну дію виконують м'язи, що згинають кульшовий суглоб: попереково-клубо­вий м'яз (т. iliopsoas) — складається з двох самостійних м'язів: великого поперекового м'яза (т. psoas major), який починається від тіл останніх грудних і поперекових хреб­ців і закінчується на малому вертлюзі стегнової кістки, та клубового м'яза (т. iliacus), що починається від клубової кістки і крила крижової кістки та закінчується на малому вертлюзі стегнової кістки; кравецький м'яз (т. sartorius) — відходить від клубової фасції і сухожилка малого поперекового м'яза і закінчується на надколіннику й гребені велико­гомілкової кістки; гребінчастий м'яз (т. pectineus) — починається від клубового підви­щення і закінчується на стегновій кістці; напружувач широкої фасції стегна (т. tensor fascial latae) — починається від маклака і закінчується в широкій фасції стегна.

Привідні м'язи кульшового суглоба: стрункий (т. gracilis) — відходить від тазово­го зрощення і закінчується на прямій зв'язці надколінника, гребені великогомілкової кіс­тки та фасції гомілки; привідний м'яз стегна (т. adductor) — починається від вентраль­ної стінки таза і закінчується на каудальній поверхні стегнової кістки від меншого верт­люга до медіального виростка.

До м'язів-обертачів кульшового суглоба належать зовнішній затульний м'яз (т. obturatorius externus) — закріплюється навколо затульного отвору тазової кінцівки і за­кінчується у вертлюжній ямці стегнової кістки; внутрішній затульний м'яз (т. obtura­torius internus) — починається від дорсальної поверхні тазової кістки навколо затуль­ного отвору і закінчується у вертлюжній ямці стегнової кістки.

На колінний суглоб діють такі м'язи: розгиначі — чотириголовий м'яз стегна (т. quadriceps femoris) — починається чотирма голівками: прямою — на тілі клубової кіст­ки, латеральною, медіальною і проміжною — на стегновій кістці, всі голівки зростаються між собою і закріплюються на надколіннику; згиначі: підколінний м'яз (т. popliteus) — відходить від ямки підколінного м'яза латерального виростка стегнової кістки і закінчу­ється на каудальній горбистості проксимального кінця великогомілкової кістки.

На заплесновий (скакальний) суглоб діє розгинач — триголовий м'яз гомілки (т. tri­ceps surae), що складається з двох м'язів: литкового (т. gastrocnemius) і підошовно­го, або п'яткового (т. soleus). Кінцевий сухожилок триголового м'яза гомілки закріплю­ється на п'ятковому горбі і називається ахілловим, до нього приєднуються сухожилки по­верхневого згинача пальців, двоголового м'яза стегна та напівсухожильного м'яза.

Згиначами скакального суглоба є великогомілковий передній м'яз (т. tibialis ante­rior) — починається на великогомілковій кістці і закінчується на плеснових і заплесно-вих кістках; третій малогомілковий м'яз (т. peroneus tertius) — починається від стег­нової кістки та закінчується на кістках заплесна і третьої плеснової кістки; довгий мало­гомілковий м'яз (т. peroneus longus) — починається на малогомілковій і великогоміл­ковій кістках і закінчується на кістках заплесна й плесна. У коней цього м'яза немає.

Лотщьфді сугдрби згинають такі м'язи: поверхневий згинач пальців (т. flexor dig'rto-rum superiicialis) — починається на стегновій кістці і закінчується на вінцевих кістках тре­тього й четвертого пальців; глибокий згинач пальців (т. flexor digitorum profundus) — починається на великогомілковій і закінчується на копитовій, або ратичній, кістках.

Розгиначами суглобів пальців є: довгий розгинач пальців (т. extensor digitorum longus) — починається на стегновій кістці і закінчується на копитовій кістці; і боковий розгинач плаьців (т. extensor digitorum lateralis) — починається на малогомілковій кістці і закінчується на 4—5 пальцях. У коня його сухожилок зливається з сухожилком довгого розгинача пальців.

Контрольні запитання

1. Назвіть складові частини м'язової системи тварини.

2. Яка будова м'яза як органа м'язової системи тварини?

3. Назвіть загальні закономірності розміщення м'язів.

4. На які групи поділяють м'язи тіла тварини?

5. Назвіть м'язи голови та їх функції.

6. Опишіть топографію та функції м'язів шиї й тулуба.

7. Які м'язи забезпечують акти вдиху і видиху?

8. Які топографія та функції' м'язів черевної стінки?

9. Назвіть м'язи, що діють на суглоби передньої кінцівки.

10. Назвіть м'язи, що діють на суглоби задньої кінцівки.

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

На практичних заняттях з міології виконують препарування м'язів на трупному ма­теріалі. Краще використовувати трупи дрібних тварин (собак), на яких швидше можна відпрепарувати потрібні м'язи.

Доцільно мати заздалегідь відпрепаровані й висушені препарати м'язів. Це особ­ливо стосується мускулатури кінцівок.

Кожен учень повинен мати і використовувати на практичних заняттях схеми розмі­щення м'язів і робити в них відповідні позначення.

Мускулатура тулуба

Препарати та матеріали: труп тварини, препарати м'язів тулуба, пінцети, скаль­пелі, ножиці, муляжі, таблиці й схеми мускулатури тулуба.

Після зняття шкіри в трупа тварини оглядають і досліджують фасцію тулуба, що вкриває всі групи м'язів. Особливу увагу звертають на найбільш розвинену жовту обо-

лонку живота. Досліджують білу лінію черева. Відтягнувши пінцетом, надрізають повер­хневу фасцію тулуба і вивчають її товщину та міцність.

Після зовнішнього огляду мускулатури тулуба і вивчення фасцій знімають поверх­неву фасцію тулуба разом з підшкірним м'язом. Потім звільняють поверхню м'язів від глибоких фасцій і оглядають м'язи тулуба. Спочатку відпрепаровують на одному боці трупа такі поверхневі м'язи ділянки холки:

1. трапецієподібний м'яз — розміщений в ділянці холки безпосередньо під шкірою. Знаходять його грудну й шийну частини;

2. найширший м'яз спини — оглядають і відпрепаровувають верхній його кінець;

3. груднино-плечоголовний м'яз — досліджують на шиї. Знаходять дві його частини: плечоголовну і груднино-головну, між якими лежить яремний жолоб;

4. ромбоподібний м'яз — знаходять його грудну й шийну частини. Переконуються, що нижній кінець обох частин м'яза закріплюється на проксимальному кінці медіальної поверхні лопатки;

5. вентральний зубчастий м'яз — оглядають його пучки на середині ребер і на внутрішній поверхні лопатки;

6. грудні м'язи — рельєфно виступають на нижній (зовнішній) поверхні грудної кіс­тки, їх добре видно, якщо труп покласти на спину, а передні кінцівки розвести в боки. Треба знайти два шари цього м'яза: поверхневий і глибокий.

Необхідно також відпрепарувати й вивчити розміщення м'язів грудних стінок: ін­спіраторів і експіраторів.

Знаходять і відпрепаровують:

1. зубчасті верхні, м'язи (вдихальний і видихальний);

1. міжреберні м'язи (зовнішні й внутрішні). Для цього потрібно з допомогою кістко­вих щипців видалити кусок грудної стінки (2—3 ребра) і оглянути зовнішню й внутрішню поверхні міжреберних просторів. Звернути увагу на розміщення волокон обох м'язів та визначити їх напрямок.

Знаходять і відпрепаровують піднімачі ребер, попереково-реберний і драбинчас­тий м'язи.

Потім оглядають і досліджують м'язи хребетного стовпа: найдовший м'яз спини, ос-тисто-напівостистий і багатороздільний м'язи.

Окремо відпрепаровують і вивчають м'язи черевних стінок: зовнішній косий черев­ний м'яз; внутрішній косий черевний м'яз; поперечний черевний м'яз; прямий черевний м'яз. Це м'язи пластинчастої форми з добре розвиненими апоневрозами. Препаруван­ня їх слід проводити обережно, пошарово. Після вивчення м'язів черевних стінок роз­тинають черевну порожнину та вивчають будову і топографію діафрагми. Знаходять су­хожильну і м'язову її частини. Оглядають лінію закріплення діафрагми на кістках. Визна­чають форму й товщину діафрагми в різних її ділянках. Досліджують ніжки діафрагми (праву й ліву).

Після вивчення розміщення всіх груп м'язів тулуба обов'язково знаходять зобра­ження їх на моделях та муляжах тварини і роблять відповідні позначення та малюнки в своїх зошитах.

Мускулатура голови

Препарати та обладнання: сухі або вологі препарати м'язів голови, моделі і му­ляжі, таблиці.

Під час огляду м'язів голови можна переконатися, що більшість з них має форму стрічок або пластинок. М'язи, розміщені навколо природних отворів, мають кільцепо­дібну форму.

Вивчають жувальну групу м'язів, знаходять і досліджують великий жувальний м'яз. Він добре розвинений, що можна встановити прощупуванням. Розсікаючи поверхневі пучки цього м'яза, виявляють глибше розміщені пучки, що йдуть у різних напрямках.

На внутрішній поверхні нижньої щелепи розміщений внутрішній жувальний (крило­подібний) м'яз. Верхнім кінцем він починається від крилоподібних кісток, а нижнім за­кріплюється на внутрішній поверхні щелепи.

Знаходять також скроневий, двочеревцевий і яремнощелепний м'язи, визначають їх форму, ступінь розвитку й топографію.

При вивченні лицьової (мімічної) групи м'язів звертають увагу на їх особливість: од­ним кінцем вони закріплюються на виступах і шорсткостях кісток черепа, а другим вростають у шкіру. Тому при їх скороченні спостерігається зміщення певних ділянок шкіри і створюється певна міміка.

Мускулатура кінцівок

На кінцівках м'язи мають переважно видовжену форму і закріплюються на кістках довгими добре розвиненими сухожилками.

Препарування м'язів кінцівок дає можливість вивчити їх топографію і дію на сугло­би. Однак, щоб це можна було вивчити, необхідно відпрепарувати лише середню час­тину м'яза, тобто його черевце. Кінці ж м'яза (верхній і нижній) слід залишити закріп­леними на кістках.

Препарування м'язів здійснюють "тупим" шляхом (ручкою скальпеля або пінцета) в напрямку згори вниз.

На практичних заняттях поряд з препаруванням використовують також готові воло­гі й сухі препарати кінцівок з відпрепарованими м'язами та моделі м'язів кінцівок і від­повідні таблиці.

Мускулатура грудних кінцівок. Препарати та обладнання: сухі та вологі пре­парати м'язів грудних кінцівок, інструменти, моделі, таблиці.

Мускулатуру грудних кінцівок вивчають на трупному матеріалі та на сухих і вологих препаратах. При вивченні топографії м'язів слід користуватися схемою розміщення м'я­зів на грудних кінцівках (рис. 49). Спочатку на готових препаратах знаходять основні групи м'язів за їх дією на суглоби. Знаючи точки закріплення м'язів на кістках кінцівок, визначають назви м'язів та їх функцію.

Найкраще вивчати м'язи послідовно за їх дією на окремі суглоби грудної кінцівки. Щоб визначити, які групи м'язів діють на той чи інший суглоб, потрібно пригадати бу­дову й функцію самого суглоба. Наприклад, відомо, що ліктьовий суглоб одновісний. Отже, на нього можуть діяти лише дві групи м'язів: згиначі і розгиначі.

Спочатку визначають розміщення груп м'язів, а потім їх препарують. Препарування і вивчення розпочинають з плечового суглоба.

Плечовий суглоб. Знімають поверхневу фасцію і відпрепаровують м'язи, що діють на суглоб. Насамперед досліджують м'язи-фіксатори суглоба: заостний м'яз, розміще­ний на латеральній поверхні лопатки, і підлопатковий м'яз, що лежить у підлопатковій ямці на медіальній поверхні лопатки. Обидва вони своїми нижніми сухожилками закріп­люються на проксимальному кінці плечової кістки. Слід звернути увагу на те, що ці м'я­зи мають слабко розвинені черевця і виконують роль бокових зв'язок плечового сугло­ба, перешкоджаючи бічним рухам.

Потім відпрепаровують м'язи-згиначі (дельтоподібний, круглий великий і круглий малий) і м'язи-розгиначі плечового суглоба (передостний і коракоїдно-плечовий).

М'язи-згиначі починаються на задньому краї лопатки, а дельтоподібний однією го­лівкою і на ості лопатки, ідуть униз і закріплюються на проксимальному кінці плечової кістки, заповнюючи собою кут, що утворюється лопаткою і плечовою кісткою.

М'язи-розгиначі розміщені на передній поверхні плечового суглоба. Так, передост-ний м'яз лежить у передостній ямці на латеральній поверхні лопатки. Коракоїдно-плечо-вий — слабко розвинений, міститься на медіальній поверхні плечолопаткового суглоба.

Ліктьовий суглоб. Знаходять і вивчають згиначі та розгиначі суглоба.

М'язи-згиначі такі: двоголовий плеча і плечовий. Відшукують голівки і черевце дво­голового м'яза. Звертають увагу на те, що черевце його добре розвинене. Це основ­ний згинач ліктьового суглоба.

Плечовий м'яз має характерну спіралеподібну форму. Він лежить у спеціальному спіралеподібному блоці плечової кістки. За формою цей м'яз легко знайти на препара­ті. Оглядають блок плечової кістки, в якому лежить плечовий м'яз.

Зап'ястний суглоб — одновісний, на нього діють дві групи м'язів: згиначі і розгиначі.

Згиначі знаходять і вивчають на волярній поверхні кінцівки. До них відносять проме­невий згинач зап'ястя, ліктьовий згинач зап'ястя та ліктьовий боковий згинач зап'ястя.

Розгиначі зап'ястя розміщені на дорсальній поверхні кінцівки. До розгиначів відно­сять променевий розгинач зап'ястя та довгий абдуктор великого пальця. Останній має спіралеподібну форму, і тому його легко знайти на препараті.

Суглоби пальців. М'язи, що діють на суглоби пальців, мають довгі сухожильні тя­жі, якими вони закріплюються на кістках пальців. Згиначі (поверхневий і глибокий) ідуть по волярній поверхні кінцівки, а розгиначі (загальний і боковий) — по дорсальній. У ді­лянці карпального суглоба і суглобів пальців сухожилки м'язів вкриті синовіальними піх­вами і сумками. На свіжому препараті знаходять і вивчають їх будову.

Схему розміщення м'язів на грудних кінцівках з відповідними позначеннями зано­сять у робочий зошит.

Мускулатура тазових кінцівок. Препарати та обладнання: вологі й сухі пре­парати м'язів тазових кінцівок, трупний матеріал, інструменти, моделі, таблиці.

Мускулатуру тазових кінцівок вивчають за їх дією на суглоби по групах. При цьому використовують схему розміщення м'язів (рис. 50). Особливо добре розвинені м'язи та­зостегнового суглоба. Цей суглоб багатовісний, і на нього діють чотири групи м'язів, а саме:

• згиначі — клубово-поперековий, гребінчастий, кравецький і напружувач широкої фас­ції стегна;

• розгиначі — задньостегнова і сіднична групи. До задньостегнових м'язів відносять двоголовий м'яз стегна, напівсухожильний, напівперетинчастий і квадратний м'язи.

Сіднична мускулатура розміщенна на кістках таза в три шари (поверхневий, серед­ній і глибокий сідничні м'язи);

• відвідні — сіднична група м'язів;

• привідні — стрункий і привідний м'язи.

Препаруванням трупного матеріалу та на готових препаратах знаходять усі м'язи кульшового суглоба.

Колінний суглоб. Цей суглоб одновісний. На нього діють дві групи м'язів: згиначі та розгиначі. Відпрепаровують та знаходять на готових анатомічних препаратах ці м'я­зи. Вивчають їх будову, форму і топографію. До згиначів колінного суглоба відносять один м'яз — підколінний. Він слабко розвинений, розміщений під коліном. Знаходять і оглядають його.

Розгиначем колінного суглоба є чотириголовий м'яз стегна. У нього чотири голів­ки, якими він починається на кістках таза та на проксимальному кінці стегнової кістки. Знаходять усі голівки цього м'яза. Нижнім кінцем він прикріплюється до колінної чашеч-

ки. Діє чотириголовий м'яз стегна на колінний суглоб через пряму зв'язку. Знаходять пряму зв'язку колінного суглоба і вивчають механізм дії суглоба і роль колінної чашечки.

Заплесновий, або скакальний, суглоб. Згиначі цього суглоба — великогомілко­вий передній і малогомілковий третій м'язи. Розгиначі — триголовий гомілковий м'яз. Знаходять ці м'язи на препараті і вивчають їх топографію та функцію. Згиначі розміще­ні на дорсальний поверхні задньої кінцівки, а розгиначі — на плантарній.

Особливу увагу слід звернути на ахілловий сухожилок, яким триголовий гомілковий м'яз закріплюється на п'ятковому горбі.

Суглоби пальців. На суглоби пальців діють дві групи м'язів: згиначі та розгиначі. До згиначів відносять глибокий і поверхневий згиначі пальців, до розгиначів — довгий і боковий. Знаходять м'язові черевця і сухожилки цих м'язів. Усі м'язи тазових кінцівок наносять на схеми.

Топографія суглобів і м'язів

Препарати та обладнання: живі тварини, халати, таблиці, схеми розміщення м'язів.

Заключним етапом у вивченні суглобів, зв'язок і м'язів є практичне заняття з жи­вими тваринами. Усі студенти ланками вивчають будову, топографію і функцію сугло­бів. Досліджують топографію м'язів, сухожилків і зв'язок на живих тваринах (коровах, конях, вівцях). При цьому обов'язково потрібно дотримуватися правил особистої безпе­ки та виконувати загальні правила дослідження тварин, а саме: тварин фіксувати у станку, при вивченні суглобів передньої кінцівки піднімати одну передню ногу (у коня), застосовувати закрутки, носові щипці тощо.

Спочатку вивчають топографію суглобів. Особливу увагу звертають на суглоби кін­цівок (передніх і задніх). Досліджують усі суглоби пальпацією (прощупуванням). Потім піднімають одну кінцівку і вивчають рухи в усіх суглобах передніх і задніх кінцівок.

Визначають, які кути утворюються в окремих суглобах і куди спрямовані їх верши­ни (вперед чи назад).

Спостерігаючи за статикою тіла тварини, переконуються, що кінь стоїть на трьох ногах (двох передніх і одній задній). Поясніть причину цього явища.

Потім знаходять і досліджують щелепний суглоб голови. Досліджуючи зв'язковий апарат, знаходять канатикову частину вийної зв'язки, бокові зв'язки суглобів, зв'язки сезамоподібних кісток. Прощупують також крижово-сідничну зв'язку таза.

Топографію м'язів вивчають пальпацією. Прощупують найбільш розвинені поверхне­ві м'язи тулуба, кінцівок і голови. Обов'язково знаходять ахілловий сухожилок та сухо­жилки м'язів, що діють на суглоби пальців. У живих тварин вони добре прощупуються.

При вивченні органів руху використовують моделі і таблиці.

Контрольні запитання

1. Які м'язи розміщені на грудних стінках?

2. Знайдіть трапецієподібний м'яз.

3. Чим утворюється яремний жолоб і яка його топографія?

4. Які м'язи згинають плечовий суглоб?

5. Знайдіть сідничну групу м'язів.

6. Які м'язи розгинають колінний суглоб?

7. Покажіть ахілловий сухожилок.

8. Як розподіляють м'язи за функцією?

^{Розділ 4}

Система органів

шкірного покриву

Шкірний покрив — зовнішня оболонка тіла тварин і птахів, який складається з влас­не шкіри і похідних шкірного покриву: волосся, копит, ратиць, кігтів, м'якушків, рогів, потових, сальних та молочних залоз, а в птахів — пір'я, рогового покриву дзьоба, шпор, кігтів, гребеня, сережок, мочок та куприкової залози.

Шкіра захищає організм від шкідливих впливів зовнішнього середовища (механіч­них, хімічних, термічних, променевих, бактеріальних тощо), бере участь у терморегуля­ції, обміні речовин (зокрема, в газообміні, водно-сольовому обміні), є депо крові, виді­ляє пахучі, отруйні або поживні речовини, що є сигналами або засобом вигодовування потомства. У шкірі багато чутливих нервових закінчень — рецепторів, якими вона сприймає механічні та больові впливи, тобто виконує функцію органа дотику. У підшкір­ному шарі відкладається жир, який захищає тварину від холоду, є джерелом енергії, а у свиней — сало — цінний продукт харчування людей.

Під дією ультрафіолетового сонячного випромінювання у шкірі тварини утворюєть­ся вітамін D, який регулює в організмі обмін кальцію і фосфору, є профілактикою рахі­ту у молодих тварин.

4.1 ■ Будова шкіри

Шкіра (cutis) складається з трьох основних шарів: надшкір'я, основи шкіри та під­шкірної клітковини (рис. 51).

Маса шкіри у більшості тварин становить 5—7% (без руна у овець) маси тіла (у ВРХ — 20—40 кг, у овець 1,5—2,5, у свиней 7—10, у коней 8—20 кг).

Товщина шкіри в різних видів тварин і на різних ділянках тіла неоднакова: у ВРХ — 3...6 мм, в овець — 0,7...2 мм, у свиней — 5...7 см (з підшкірною клітковиною), у коней — 1...7 мм. Значно товща шкіра на дорсальній поверхні шиї, спини, крупа, ніж на череві, пахвинах. У молодих тварин шкіра тонша, ніж у старих.

Надшкір'я, або епідерміс (epidermis) — це зовнішній тонкий шар шкіри, який безпосередньо контактує з навколишнім середовищем і захищає тіло тварини від шкід­ливих впливів. Товщина його становить у ВРХ — ЗО...60 мкм, в овець — 10...30, у коней — 40...50 мкм. У ділянках тіла, де шкіра не має волосся, епідерміс побудований з п'яти шарів клітин багатошарового плоского зроговілого епітелію: базального (росткового), шипуватого, зернистого, блискучого та рогового.

За рахунок розмноження клітин базального шару формуються інші шари епідермісу.

Серед епітеліальних клітин епідермісу трапляються пігментні клітини (меланоцити), які виробляють пігмент жовто-бурого кольору — меланін. Цей пігмент зумовлює колір шкіри тварин, їх масть і захищає від зайвого ультрафіолетового опромінення.

Зроговіння клітин шарів епідермісу відбувається поступово внаслідок зменшення їх живлення і відкладання в їх цитоплазмі особливого білка — кератогіаліну. У зроговілому шарі клітини втрачають ядро, відмирають і мають форму твердих лусочок, багатих на білок кератин. Поступово лусочки відпадають від епідермісу, тобто відбувається лущен­ня шкіри, зроговілий шар замінюється новими рядами клітин, що надходять з глибших шарів. Відпадання лусочок епідермісу сприяє очищенню шкіри від забруднень, мікро­організмів, паразитів тощо.

Основа шкіри, або дерма (dermis), — це шар, що лежить під епідермісом, від­межований від нього базальною мембраною і складається з двох шарів: сосочкового, що утворює ряд виростків (сосочків), які вростають в епідерміс, і сітчастого.

Сосочковий шар складається з пухкої і ретикулярної сполучної тканини. Численні со­сочки добре розвинені тільки на місцях, де немає волосся. У цьому шарі розміщена гус­та сітка кровоносних та лімфатичних судин, чутливі нервові закінчення.

Сітчастий шар утворюється щільною сполучною тканиною, багатою на колагенові та еластичні волокна, що переплітаються між собою і надають дермі міцності й елас­тичності. У товщі дерми закладені потові та сальні залози, а також корені волосся.

Дерма шкіри разом з епідермісом, знята із забитої або загиблої тварини, назива­ється шкурою. Шкура без підшкірного жиру називається хутром, або овчиною (у овець).

Підшкірна клітковина (tela subcutanea) — з'єднує шкіру з тканинами, що лежать глибше, і складається з пухкої сполучної тканини, яка з віком перетворюється на жиро-

ву. Цей шар дуже пухкий, надає шкірі рухомості, сприяє утворенню складок шкіри, за­хищає організм від надмірного охолодження і виконує роль депо поживних речовин. У свиней підшкірний жир називають шпиком. Товщина його у відгодованих тварин може досягати 5—7 см і більше; у кастрованих свиней відкладання жиру шкірою посилюється.

На деяких ділянках тіла підшкірний шар з жировими прошарками досить добре розвинений і виконує функцію пружного пристосування (наприклад, у м'якушках).

У деяких видів тварин підшкірний жир відкладається у певних місцях: у верблюда — у горбі, в овець — на хвості. Цей жир витрачається тваринами в період голодування та при нестачі води.