3.1. Вчення про кісткову систему

Кісткова система, або кістяк [systema sceletoni), являє собою міцну основу тіла тварини і складається з кісток {ossis) і хрящів (cartilagines), з'єднаних між собою не­рухомо, за допомогою швів (кістки черепа) і рухомо — за допомогою суглобів {articula-tiones) та зв'язок (ligamenti).

Скелет визначає'зовнішній вигляд тварини, її екстер'єр. Кістки скелета під час ру­ху тварини виконують роль важелів, які приводяться в рух скороченням прикріплених до них м'язів. Деякі кістки утворюють порожнини і захищають від ушкоджень розміщені в них важливі органи. Наприклад, череп являє собою кісткову коробку, де міститься го­ловний мозок; грудна клітка — кісткову основу грудної порожнини, де розміщені серце та легені. У порожнині багатьох кісток міститься червоний кістковий мозок (орган кро­вотворення). Скелет — депо мінеральних солей в організмі тварин.

Будова кістки

Органами кісткової системи є кістки різних форми та розмірів. У скелеті сільсько­господарських тварин налічується понад 200 кісток: у коня їх 200—209, у великої рога­тої худоби - 200-206, у свиней - 275-284, у овець - 184-208.

За формою кістки бувають довгі трубчасті, довгі зігнуті, короткі, пластинчасті й мішані.

Довгі трубчасті кістки входять до складу скелета кінцівок. Вони виконують функ­ції важелів опори й руху. Трубчаста будова кістки збільшує її міцність і полегшує її ма­су. Вони вдвічі твердіші за граніт: 1 см³ кістки витримує навантаження до 2000—2400 кг. Така значна міцність і пружність кістки зумовлена поєднанням її органічної речовини (осеїну) і неорганічних речовин — мінеральних солей.

У кожній трубчастій кістці розрізняють два кінці: проксимальний і дистальний епі­фізи та середню частину — тіло кістки з кістковомозковою порожниною, або діафіз. Епі­фізи потовщені, мають суглобові поверхні, вкриті гіаліновим хрящем, діафіз кістки вкри­тий зовні окістям (periosteum).

Довгі зігнуті кістки — це ребра, що утворюють бокові стінки грудної клітки. В свою чергу, грудна клітка є захистом і опорою для органів грудної порожнини — серця і ле­гень, являє собою опору для тулуба і бере участь в актах видиху і вдиху.

Короткі кістки поділяються на симетричні й асиметричні. До коротких симетрич­них кісток належать хребці, які утворюють у скелеті тулуба хребет; до коротких асимет­ричних — кістки кінцівок: зап'ястя і заплесна, які виконують функції опори, руху й ре­сорну функцію.

Пластинчасті кістки розміщені в черепі і утворюють порожнини (черепну, носову і ротову), які виконують переважно захисну функцію для розміщених у них органів та опорну. Пластинчастими кістками є також лопатка і тазові кістки, до яких прикріплюєть­ся багато м'язів; вони виконують функцію важелів руху.

На кістках є різні утвори: відростки {processus), горби {tuber), гребені {crista), шорсткості (tuberositas), блоки {trochlea), вирости (condylus), ямки {fossa), жолоби, або борозни (sulcus), щілини (fissura), вирізки (incisure), ходи (ductus), канали icanalis). До цих утворів прикріплюються сухожилки м'язів і зв'язки. Крім того, кістки мають поверхні (fasciei), краї (marginis), кути (angulus), на кінцях голівку (caput), під голівкою шийку (collum).

За внутрішньою будовою кожна кістка зовні вкрита надкісницею (окістям), крім суглобової поверхні, вкритої гіаліновим хрящем. Під окістям розміщена компактна і губ­часта кісткові речовини, побудовані з кісткової тканини, всередені кістки — порожнина, заповнена червоним кістковим мозком, який є органом кровотворення (рис. 16).

Окістя складається з щільної сполучної тканини, зовнішній шар її містить багато гру­бих волокон, серед яких проходять судини і нерви, що живлять кістку та зумовлюють її чутливість. Внутрішній шар її містить особливі клітини — кісткоутворювачі — остеоблас­ти й кісткоруйнівники — остеокласти. Остеобласти, розмножуючись, перетворюються на нові кісткові клітини — остеоцити, за рахунок яких кістка росте в товщину з боку окістя.

Остеокласти, навпаки, руйнують кісткову речовину там, де немає силового навантажен­ня, що виникає під дією зовнішніх сил на кістку (сила маси, робота м'язів).

Червоний кістковий мозок складається в основному з ретикулярної тканини, де утворюються і розвиваються клітини крові — еритроцити, лейкоцити та кров'яні плас­тинки. З віком у старих тварин червоний кістковий мозок у діафізах кісток перероджу­ється в жовтий кістковий мозок, що складається переважно з жирової тканини жовтого

кольору і втрачає функцію кровотворення. На епіфізах трубчастих кісток червоний кіст­ковий мозок не перероджується в жовтий і залишається органом кровотворення.

Більшість кісток скелета утворюються з хряща. Спочатку в хрящовий зачаток кіст­ки вростають кровоносні судини, а разом з ними й кісткоутворювальні клітини. Так ви­никають центри окостенінь. Потім остеокласти руйнують хрящ, а остеобласти, навпаки, утворюють на місці зруйнованого хряща кісткову тканину.

На ріст і розвиток кісток тварин впливають різні чинники, особливо годівля, утри­мання, тренування тощо. Неповноцінна годівля тварини негативно позначається на роз­витку кісток скелета. При нестачі в раціоні мінеральних речовин, вітамінів виникають за­хворювання: остеодистрофія (у дорослих тварин), рахіт — у молодняка, які виявляють­ся розм'якшенням кісток, їх викривленням. При обмеженому русі тварин (гіподинамії) також виникає розм'якшення кісток.

Хімічний склад і фізичні властивості кісток. Свіжі кістки містять до 50% во­ди, 15% жирів, 13% органічної речовини (осеїну) і до 22% мінеральних речовин. Серед мінеральних речовин у кістках найбільше сполук кальцію, фосфору, фтору й феруму. З віком співвідношення між органічною і неорганічною речовинами змінюється і залежить від віку, статі, виду тварини, положення кістки в скелеті, умов годівлі та утримання. У молодих тварин кістки міцні і пружні, а в старих — крихкі. Міцність 1 см³ кістки на стиск становить 1400 кг, а на злам — 1055 кг.

Поділ скелета на частини та відділи

Скелет тварини (рис. 17) прийнято поділяти на дві частини: осьову і периферичну. До осьового скелета належать скелет голови, або череп, скелет тулуба і скелет хвоста. Скелет тулуба, в свою чергу, поділяється на шийний, грудний, поперековий і крижовий відділи.

Периферичний скелет складається зі скелета двох пар кінцівок: передніх (грудних) і задніх (тазових).

Скелет кожної кінцівки складається зі скелета пояса — плечового або тазового і скелета вільного відділу кінцівок — грудної або тазової.

Скелет плечового пояса складається тільки з однієї кістки — лопатки; тазового — з трьох парних кісток: клубової, сідничної і лобкової, які, зростаючись між собою, утворю­ють тазову, або безіменну, кістку.

У скелеті вільного відділу кінцівок розрізняють три ланки: перша складається з пле­чової кістки в грудній кінцівці і стегнової кістки — у тазовій; друга — з двох кісток пере-. дпліччя (променевої та ліктьової) у грудній і з двох кісток гомілки (великої гомілкової і малої гомілкової) — у тазовій кінцівках; третя — лапа (передня і задня), яка, в свою чер­гу, поділяється на три ланки: верхню — кістки зап'ястя в грудній кінцівці і кістки заплес-на в тазовій кінцівці; середню — кістки відповідно п'ясті й кістки плесна; нижню — кіст­ки пальців (три фаланги в кожному пальці: путова, вінцева, копитова, або ратична). t

Будова осьового скелета

Осьовий скелет складається з черепа, скелета тулуба і хвоста. Скелет тулуба і хвоста утворюють хребетний стовп (columna vertebralis), який, у свою чергу, поділя­ється на шийний, грудний, поперековий, крижовий і хвостовий відділи. Хребетний стовп захищає від ушкоджень спинний мозок і внутрішні органи, є опорою для всього тіла і бере участь у русі тварини. Він складається з ряду розміщених один за одним хребців {vertebrae). У грудному відділі хребетного стовпа до грудних хребців прикріп­лені ребра (costae), які з'єднуються з грудною кісткою (sternum).

Типовий хребець (рис. 18) має тіло {corpus vertebrae), дужку (arcus vertebralae),

а між ними хребетний отвір (foramen vertebralae). Усі отвори хребців утворюють хре­бетний канал (canalis vertebralis), у якому розміщений спинний мозок.

Від дужки хребця відходять відростки — суглобові і м'язові. Дві пари суглобових від­ростків (передня і задня) призначені для з'єднання із сусідніми хребцями і характери­зуються наявністю гладеньких суглобових поверхонь.

М'язові відростки хребців поділяються на непарні — остисті, які розміщені зверху від дужки і формують середній гострий гребінь, і парні — поперечні, які відходять від бокових поверхонь дужки хребця. У шийному і поперековому відділах хребта до попе­речних відростків приростають рудименти ребер, і тоді вони називаються поперечно­реберними відростками.

Тіло хребця має на передньому (краніальному) кінці голівку (caput vertebrae), а на задньому (каудальному) — ямку (fossa vertebrae), знизу — вентральний гребінь (crista vertebrae).

Голівка одного хребця з'єднується за допомогою міжхрящового диска з ямкою су­сіднього, розташованого попереду хребця.

Шийний відділ хребта в усіх свійських тварин налічує сім шийних хребців (vertebrae cervicales), з яких чотири (1, 2, 6, 7) нетипові, а три (3, 4 і 5) — типові (рис. 18).

Типовий шийний хребець коня має тіло, яке в 2 рази довше, ніж у великої рогатої худоби, вентральний гребінь добре розвинений, остистий відросток недорозвинений, суглобові відростки добре розвинені, поперечнореберні відростки роздвоєні на гілки, спрямовані краніокаудально.

У великої рогатої худоби, навпаки, тіло типового шийного хребця коротке з випук­лою голівкою, глибокою ямкою і вираженим вентральним гребенем, на дужці є глибокі краніальні і каудальні хребцеві вирізки, добре розвинені краніальні і каудальні суглобо­ві відростки, остистий відросток порівняно високий і спрямований краніально, попереч­нореберні відростки роздвоєні.

У свиней тіло типового шийного хребця також коротке, вентральний гребінь нероз-винений. У основі поперечнореберних відростків є поперечний отвір.

Перший шийний хребець, або атлант (atlas), на відміну від типових хребців, не має тіла, являє собою кільце, складене з двох дужок — верхньої та нижньої. З'єдную­чись між собою, ці дужки утворюють крила атланта. Краніально й каудально на дужках атланта знаходяться суглобові поверхні для зчленування з потиличною кісткою черепа і другим шийним хребцем. На крилах атланта розташовані крилові отвори. На дужках атланта є дорсальний і вентральний горбки.

У коня дорсальна дужка досить опукла, отвір хребця круглий, крила широкі, тонкі, краї їх опущені вниз, на каудальному краї крила є великий міжпоперечний отвір, до­рсальний горбок недорозвинений.

У великої рогатої худоби хребцевий отвір атланта овальний, дорсальний і вентраль­ний горбки на дужках розвинені добре, на крилах атланта є міжхребцеві і крилові отвори.

У свиней атлант короткий і з вузькими крилами, дорсальний горбок широкий, вен­тральний — довгий, на крилах, крім міжхребцевого і крилового отворів, є ще попереч­ний отвір.

Другий шийний хребець, або епістрофей (axis), характеризується значною дов­жиною тіла, наявністю на тілі замість голівки зубоподібного відростка, а на дужці замість остистого відростка — дорсального гребеня, до якого прикріплюються м'язи та вийна зв'язка.

У коня тіло епістрофея довге, зубоподібний відросток циліндричної форми з гост­рим краєм, вентральний гребінь добре розвинений, дорсальний гребінь масивний, роз­двоєний і має суглобові поверхні.

У великої рогатої худоби зубоподібний відросток епістрофея має форму напівмісяця, по обидва боки від нього є вентральна суглобова поверхня для з'єднання з атлантом, на тілі каудально глибока ямка, а вентрально — вентральний гребінь, на ніжках дужки попе­реду — латеральний отвір, позаду — глибока каудальна хребцева вирізка, по боках — по­перечні відростки, між ними й тілом — міжпоперечний отвір. Дорсальний гребінь має ви­гляд прямокутної пластинки, позаду нього є парні дорсальні суглобові поверхні.

У свині тіло епістрофея коротке, зубоподібний відросток має форму конуса, до­рсальний гребінь досить високий, вентральний — недорозвинений, поперечні відрост­ки короткі, вентральна суглобова поверхня роздвоєна.

У 6-го шийного хребця відмінною ознакою є те, що поперечний відросток має фор­му широкої пластинки, спрямованої вентрально. Для 7-го шийного хребця характерні деякі ознаки грудного хребця: на каудальному кінці тіла є каудальні суглобові реберні ямки для з'єднання з голівками першої пари ребер, на дужці добре розвинений остис­тий відросток.

Грудний відділ хребта складається з грудних хребців, ребер і грудної кістки — груднини, які, з'єднуючись між собою, утворюють грудну клітку. Це відділ, де збере­жений повний кістковий сегмент, до складу якого входять хребець, два ребра та час­тина грудної кістки.

Кількість грудних хребців і пар ребер у тварин різних видів неоднакова: у коня — 17—18 (частіше 18), у корови, вівці, кози, собаки — 13, у свині — 13—15, у верблюда — 12, у північного оленя — 14.

Грудний хребець (vertebrae thoracicae) має тіло і дужку (рис. 19). На тілі з кра­ніального боку є голівка, з каудального — ямка, з вентрального — вентральний гребінь. Збоку від голівки й ямки тіла хребця розміщені краніальні та каудальні суглобові ребер­ні ямки для з'єднання з голівками ребер.

На дужці хребця слабко виражені парні краніальні та каудальні суглобові відростки й добре розвинений непарний остистий відросток, нахилений назад. Перші грудні хребці мають найдовші остисті відростки й утворюють кістяк холки, яка є опорною час­тиною хребта в ділянці розміщення лопаток.

У кореня дужки ще розрізняють краніально — хребцеві вирізки, каудально — між-хребцеві отвори. Латерально від дужки відходять слабко розвинені поперечні відрост­ки, на яких є суглобові реберні поверхні для з'єднання з горбками ребер.

У останніх восьми грудних хребців остисті відростки плоскі. Замість латерального хребцевого отвору — каудальна хребцева вирізка, яка разом з краніальною хребцевою вирізкою сусіднього хребця формує міжхребцевий отвір.

У жуйних тварин остисті відростки грудних хребців дуже нахилені назад.

У свині тіла грудних хребців короткі й широкі, вентральний гребінь не розвинений, голівки й ямки плоскі. Остисті відростки плоскі й широкі, три перших досить довгі й спрямовані вперед, останні — назад, на поперечних відростках є поперечні отвори.

Ребра (costae) — довгі зігнуті кістки, які попарно з'єднані з кожним грудним хреб­цем і складаються з кісткового ребра та реберного хряща (рис. 20).

У свою чергу, реберна кістка має тіло й два кінці: дорсальний (вертебральний) — звернений до грудних хребців, і вентральний (стернальний) — звернений до груднини. На дорсальному кінці ребра є голівка з суглобовою поверхнею для з'єднання з сугло­бовою реберною ямкою грудних хребців і горбок для з'єднання з суглобовою поверх­нею поперечних відростків грудних хребців.

Між голівкою і горбком ребра є звужена частина — шийка ребра. Тіло ребра плос­ке, широке, має зовнішню опуклу і внутрішню ввігнуту поверхні, а також краніальний і каудальний краї. На краніальному краї розміщений м'язовий жолоб, на каудальному — судинний жолоб.

Розрізняють ребра справжні (стернальні), які за допомогою реберних хрящів з'єд­нуються з грудною кісткою, і несправжні (астернальні), що з'єднуються тільки між собою реберними хрящами і утворюють реберну дугу, яка є задньою межею грудної клітки.

У коня 18 пар ребер, з них 8 пар стернальних. Ребра масивні, шийки їх короткі.

У жуйних тварин 13 пар ребер, з них 8 пар стернальні, вони широкі, незначної товщи­ни. Краніальний і каудальний жолоби слабко розвинені. На вентральних кінцях 2-го—10-го кісткових ребер є суглобові ямки для з'єднання з реберни­ми хрящами. Горбки і голівки останніх ребер не зливаються між собою, як у тварин інших видів.

У свині 14—17 пар вузьких ребер, з них 7 пар стернальні. Кісткова частина 2-го—5-го ре­бер з'єднується з реберними хрящами суглобами.

Грудна кістка, або гру­днина (sternum) (рис. 21) — непарна кістка, що обмежує грудну клітку знизу. З обох бо­ків з нею з'єднуються хрящі

справжніх ребер. Груднина має спереду рукоятку, тіло і мечоподібний відросток, що з хрящем виступає назад.

У коня груднина довга і стиснена з боків, вентральний край її доповнюється хря­щовою широкою пластинкою, що утворює кобилку, мечоподібний відросток короткий, а його хрящ — широкий.

У жуйних тварин тіло груднини сплющене дорсо-вентрально і розширюється в ка­удальному напрямі. На кожному боці тіла груднини є по шість суглобових ямок для з'єд­нання з реберними хрящами. Рукоятка трохи загнута, мечоподібний хрящ добре розви­нений і має вигляд овальної пластинки.

У свині рукоятка груднини з'єднується з тілом суглобом і має вигляд клина, що ви­ступає вперед за межі перших реберних хрящів. Мечоподібний хрящ слабко розвинений.

Грудна клітка (thorax) становить кісткову основу грудної порожнини. Дорсальну стінку її утворюють грудні хребці, збоку її обмежують ребра, а знизу — грудна кістка. Вхід у грудну клітку зверху широкий, знизу звужений.

Грудна клітка в коня довга, з крутими реберними стінками й має форму зрізаного конуса.

У жуйних тварин грудна клітка коротка, має більший діаметр і більший об'єм.

У свині вона відносно довга, з плоскими реберними стінками, незначного об'єму.

Поперековий відділ хребта складається з поперекових хребців (vertebrae lumbales), які за будовою подібні до останніх грудних хребців. Особлива відмінність їх у тому, що вони мають досить розвинені поперечнореберні й суглобові відростки та ко­роткі, пластинчастої форми остисті відростки (рис. 22).

У коня поперекових хребців 5—6, їх поперечнореберні відростки досить довгі, з рів­ними краями. У 5-го—6-го поперечних хребців вони з'єднуються тупими суглобами і ма­ють суглобові поверхні. Суглобовими поверхнями з'єднуються також поперечноребер­ні відростки шостого поперекового хребця з крилами крижової кістки. Цим створюєть­ся міцність поперекового відділу хребта.

У жуйних тварин поперекових хребців 6—7, їх поперечнореберні відростки мають вигляд тонких пластино к з нерівними гострими краями, остисті відростки широкі й невисокі.

У свині кількість поперекових хребців коливається від 5 до 7. Тіла їх відносно довгі, поперечнореберні відростки широкі, спрямовані в різні боки, а кінцями — вниз і вперед.

Остисті відростки відносно високі, суглобові відростки добре розвинені і мають цилін­дричну форму.

<і Крижовий відділ хребта складається з крижових хребців, які зрослися між со­бою і утворили одну крижову кістку (os sacrum; рис. 23).

Крижова кістка є міцною основою для з'єднання тулуба з тазовими кінцівками. Во­на має тіло, на якому краніально розміщені голівка і крила з вушкоподібною поверхнею, а каудально — ямка. Над тілом є дужка з остистими і поперечними відростками.^

У коня крижова кістка утворена зростанням 5 хребців. Тіло її слабкозігнуте, остис­ті відростки роз'єднані, на кінцях потовщені. Крила трикутної форми з овальною сугло­бовою поверхнею, призначеною для з'єднання з такою самою поверхнею поперечно­реберного відростка останнього поперекового хребця. Краї бокових частин потовщені.

У жуйних тварин крижова кістка утворена зростанням 5 хребців і має вигляд три­кутного тіла. Остисті відростки зрослися і утворили крижовий гребінь. Крила товсті і ко­роткі, чотирикутної форми, загнуті вниз. На кожному крилі є вушкоподібна поверхня для з'єднання з такою поверхнею крила клубової кістки таза. Тут утворюється тугий, мало-

рухомий крижово-клубовий суглоб. Суглобові відростки утворюють латеральні крижові гребені, між ними є крижові отвори.

У свині крижова кістка утворена зростанням 4 хребців. Остистих відростків немає, замість них збереглися дуже незначні гребені. Крила слабкорозвинені, міждугові отво­ри великі.

Хвостовий відділ хребта складається з хвостових хребців (vertebrae саи-dafes), які утворюють найрухливіший відділ хребта. Кількість їх у різних видів тварин не­однакова: у коня — 17—19, у великої рогатої худоби — 18—20, у свиней — 20—23, у вів­ці — 3—24 (залежно від породи), у кози — 12—16. Перші 5—6 хвостових хребців ще збе­рігають основні ознаки хребців, а в інших хребцях відростки й дужки редукуються, і то­му останні хвостові хребці мають тіло циліндричної форми без хребетного каналу.

Чepen (cranium) — скелет голови, де розміщені головний мозок, органи чуття, но­сова порожнина, органи ротової порожнини. У черепі розрізняють мозковий і лицьовий відділи, межею між якими є умовна лінія, проведена через задній край очних ямок (рис. 24, 25).

Череп складається з 13 парних і 6 непарних кісток. Деякі кістки черепа (лобна, вер­хньощелепна, клиноподібна) мають пазухи (синуси) — порожнини, заповнені повітрям.

l^ >J\o мозкового відділу черепа належать 4 непарні (потилична, клиноподібна (основ­на), міжтім'яна, решітчаста) і 3 парні кістки (тім'яна, скронева і лобна).

До лицьового відділу черепа належать непарні кістки — під'язикова та леміш, у сви­ней є ще хоботкова кістка, а також парні кістки — верхньо- і нижньощелепна, різцева, носова, слізна, піднебінна, вилична, крилоподібна, носові раковини (верхня й нижня).

Мозковий відділ черепа. Потилична кістка (os occipitale) утворює задню стінку черепної коробки і з'єднує череп з хребтом. У центрі її є великий потиличний от­вір, по боках якого розміщені потиличні виростки, зчленовані з першим шийним хреб­цем (атлантом), і два яремних відростки, до яких прикріплюються м'язи шиї і жувальні м'язи. Знизу ця кістка має тіло з м'язовими горбками, де воно з'єднується з тілом кли­ноподібної кістки. Зверху від потиличного отвору розміщена луска, де розрізняють по-

тиличну й тім'яну поверхні, відмежовані одна від одної потиличним гребенем. На поти­личній поверхні луски виступає шорсткий горб, до якого прикріплюється стовпчикова частина вийної зв'язки.

Клиноподібна, або основна, кістка (os sphenoidale) має тіло й дві пари крил: оч­ноямкові та скроневі. До тіла цієї кістки прикріплюються крилоподібні м'язи. На нижній поверхні клиноподібної кістки відкривається ряд отворів, у які входять нерви й судини.

Скронева кістка (os temporale) обмежує бокові стінки черепної коробки й разом з тім'яною кісткою утворює скроневу ямку. Вона поділяється на луску та кам'янисту кіс­тку. Від луски відходить добре виражений виличний відросток, який формує разом з ви­личною кісткою виличну дугу. На нижній поверхні виличного відростка міститься сугло­бовий валик, з яким зчленовується суглобовий відросток нижньої щелепи.

У кам'янистій кістці (os petrosum) розміщений орган слуху. Вона складається з соскоподібної частини, що зв'язує кам'янисту кістку з сусідніми кістками (скроневою й потиличною); барабанної частини, що містить середній відділ вуха і сполучається через слухову трубу з глоткою (від неї відходить також зовнішній слуховий прохід), та кам'я­нистої частини, в якій розміщені внутрішній відділ вуха та орган рівноваги.

Тім'яна кістка (os parietale) формує більшу частину верхньої стінки мозкової ко­робки і разом зі скроневою кісткою утворює скроневу ямку.

У коня й свині тім'яні кістки зростаються між собою медіальними краями і утворю­ють сагітальний гребінь.

У жуйних тварин вона має вигляд вузької смуги, яка зміщена вниз та назад і зрос­тається з міжтім'яною та потиличною кістками.

Міжтім'яна кістка (os interparietal) розміщена між потиличною й тім'яною кіст­ками, з якими в дорослих тварин вона зростається.

Лобна кістка (os frontale) утворює верхню стінку черепної коробки і має пазухи. У ділянці очної орбіти від неї відходить виличний відросток, який формує задній край ці­єї орбіти. На його внутрішній поверхні розміщена ямка слізної залози. У коня й великої рогатої худоби виличний відросток досягає виличної кістки, тому в цих тварин орбіта замкнена. У свині й вівці орбіта незамкнена — у них виличний відросток не досягає ви­личної кістки. Біля орбіти є надорбітальні отвори, в яких проходять судини й нерви. За­дня частина лобної кістки у великої рогатої худоби формує лобний гребінь, по боках якого є рогові відростки.

У дрібних жуйних тварин рогові відростки відходять від лобної кістки позаду орбіт, не досягаючи потиличної кістки.

Решітчаста кістка (os ethmoidale) утворює передню стінку черепної коробки і задню стінку носової порожнини; має горизонтальну та перпендикулярну пластинки і лабіринт.

Горизонтальна, або решітчаста, пластинка має численні отвори для проходжен­ня гілок нюхового нерва, що відходить від клітин нюхової ділянки слизової оболонки но­сової порожнини.

Перпендикулярна, або вертикальна, пластинка розділяє обидва лабіринти й ораль­но переходить у хрящову перегородку носа, знизу вона входить у жолоб леміша. Лабі­ринт являє собою скупчення невеликих комірок з тонких кісткових пластинок, вкритих слизовою оболонкою, в якому розміщений орган нюху (нюховий епітелій.)./ і с^Пицьовий відділ черепа. Нижня щелепа (mandibula) утворює нижню кісткову основу ротової порожнини, має тіло та щелепні гілки. На тілі є луночки для зубів: різце­вих, іклів та корінних. У товщі тіла, в його правій і лівій половинах проходить нижньоще­лепний канал, у якому розміщені судини й нерви. Цей канал відкривається в передній частині тіла підборідним отвором. Верхні кінці гілок закінчуються двома відростками: передній — вінцевий для прикріплення скроневого м'яза та задній — суглобовий для зчленування нижньої щелепи зі скроневою кісткою і утворення щелепного суглоба. Ла­теральна поверхня гілки має ямку для прикріплення великого жувального м'яза, а ме-

діальна — крилоподібного м'яза. На межі між тілом і гілкою нижньої щелепи є судинна вирізка, де проходить лицьова артерія, на ній можна відчути пульс тварини.

Верхня щелепа (maxilla) утворює бокову стінку носової і верхню стінку ротової по­рожнин і складається з тіла з зубним і беззубим краями, піднебінного відростка та но­сової і лицьової пластинок, між якими розміщена гайморова пазуха. На лицьовій плас­тинці відкривається підочний отвір, сполучений з підочним каналом, де проходять су­дини й нерви. Піднебінні відростки утворюють кісткову основу твердого піднебіння.

Різцева, або міжщелепна, кістка (os incisivum) формує передню частину лицьово­го черепа, має тіло і два відростки: носовий і піднебінний.

У коня й свині тіло масивне й має луночки (альвеоли) для різцевих зубів.

У рогатої худоби на цій кістці зубів немає, замість них — зубна пластинка.

У свиней до тіла ще примикає невелика хоботкова кістка — (os rostrale), яка є ос­новною хоботка (п'ятачка).

Носова кістка (os nasale) утворює кісткову основу спинки носа й має вигляд двох довгих пластинок із загостреними передніми кінцями.

Слізна кістка (os lacrimale) бере участь у формуванні нижньої стінки очної орбі­ти, складається з двох пластинок: лицьової й очноямкової. На очноямковій пластинці є ямка слізного мішка, звідки починається слізно-носовий канал.

Вилична кістка (os zygomaticum) бере участь у формуванні очної орбіти та ви­личної дуги, має лицьову поверхню, що є місцем прикріплення жувальних м'язів, очно­ямкову поверхню, скроневий відросток і лобний відросток, який з'єднується з виличним відростком лобної' кістки, утворюючи задній край очної орбіти.

Піднебінна кістка (os palatinum) бере участь у формуванні твердого піднебіння й разом з крилоподібною кісткою утворює вихід з носової порожнини — хоани. У ній роз­різняють горизонтальну й перпендикулярну пластинки. Горизонтальна пластинка в ко­ня вузенька, у рогатої худоби й свині широка і входить до складу твердого піднебіння. Перпендикулярна пластинка добре розвинена в коня і рогатої худоби, слабше в сви­ней, утворює бокові стінки хоан і разом з крилоподібним відростком клиноподібної кіс­тки і верхньощелепним бугром утворює крилопіднебінну ямку.

Крилоподібна кістка (os pterygoideum) має вигляд вузької тонкої пластинки, що прилягає з медіального боку до крилоподібного відростка клиноподібної кістки і перпен­дикулярної пластинки піднебінної кістки. Бере участь в утворенні бокових стінок хоан.

Леміш, або сошник (vomer), — жолобоподібна кістка, яка лежить на дні носової порожнини і є опорою носової хрящової перегородки. Каудально леміш поділяє вихід із носової порожнини на 2 хоанних отвори і прикриває знизу тіло клиноподібної кістки.

Під'язикова кістка (os hyoideum) (рис. 26) — кісткова основа для язика та глот­ки, має тіло з язиковим відростком, який заходить у товщу кореня язика, та парні гіл-

ки, що складаються з великих і малих рогів. Великі рот, які складаються з трьох чле­ників, каудально з'єднуються з щитоподібним хрящем гортані. Малі роги також склада­ються з трьох члеників і з'єднуються з під'язиковим відростком кам'янистої кістки.

Носові раковини (верхня і нижня) — conche nasales — згорнуті спіралеподібно кісткові пластинки, які прикріплюються до бокових стінок носової порожнини, утворюю­ чи носові ходи. Вони є продовженням лабіринту решітчастої кістки і основою для сли-

зової оболонки носа.

Будова периферичного скелета

Периферичний скелет — скелет передньої і задньої кінцівок. Його поділяють на від­діл поясів і вільний відділ. Відділ поясів з'єднує кінцівки з тулубом.

Скелет передньої кінцівки має плечовий (або грудний) пояс і вільний відділ.

Плечовий пояс складається у свійських ссавців тільки з однієї пластинчастої кістки трикутної форми — лопатки (scapula), яка з допомогою м'язів прикріплюється до стін­ки грудної клітки. Верхній розширений кінець лопатки є її основою і доповнюється ло­патковим хрящем (cartilago scapulae), а нижній кінець є її вершиною, де розміщена суглобова западина для утворення плечового суглоба з плечовою кісткою (рис. 27).

Лопатка має латеральну та медіальну поверхні, дорсальний, краніальний і каудаль­ний краї, краніальний, каудальний і вентральний кути. Латеральна поверхня лопатки роз­ділена поздовжнім гребенем — остю лопатки (spina scapulae) на передостьову і заос-тьову ямки. У нижній частині ость лопатки закінчується відростком — акроміоном. На се­редині ості розміщений бугор ості лопатки. На медіальній поверхні лопатки є підлопатко­ва ямка й зубчаста шорсткість, де прикріплюються м'язи. На суглобовому куті лопатки, крім суглобової западини, є ще горб лопатки, коракоїдний відросток і шийка лопатки.

У коня лопатковий хрящ досить широкий, бугор ості добре розвинений, акроміона немає, коракоїдний відросток розвинений добре.

У свиней лопатка коротка й широка. Бугор ості досить добре розвинений і нахиле­ний до заосної ямки. Акроміона також немає.

До вільного відділу передньої кінцівки входять довгі й короткі трубчасті кістки: пле­чова, кістки передпліччя, зап'ястя, п'ясті і фаланги пальців.

Плечова кістка — os humeri (brachii) має тіло — діафіз і два кінці — проксималь­ний і дистальний епіфізи. На проксимальному епіфізі кістки є голівка з шийкою для зчленування з лопаткою в плечовому суглобі. Латерально і медіально від голівки висту­пають м'язові горби: великий і малий, між ними — міжгорбовий жолоб (рис. 28).

У коня м'язові горби невисокі і роздвоєні, міжгорбовий жолоб також роздвоєний. На дистальному кінці є суглобовий блок для зчленування з кістками передпліччя в лік­тьовому суглобі. Позаду суглобового блока знаходиться ліктьова ямка, обмежена над-виростками і призначена для прикріплення м'язів, що діють на передню лапу, а попе­реду — вінцева ямка. Дистальніше від великого горба розміщена дельтоподібна шорс-

ткість для прикріплення дельтоподібного м'яза. На медіальній поверхні діафіза є круг­ла шорсткість для прикріплення великого круглого м'яза.

Кістки передпліччя (ossa antebrachii) — дві кістки, що міцно зрослися між собою: променева (radius) і ліктьова (ulna; рис. 29).

У коня променева кістка довга і добре розвинена, на її проксимальному кінці виді­ляється голівка з суглобовою поверхнею у вигляді ямки. З краніального боку голівки ви­ступає променева шорсткість для закріплення сухожилля двоголового м'яза. На дис­тальному епіфізі цієї кістки знаходиться суглобовий блок для зчленування з кістками за­п'ястя. Ліктьова кістка розвинена тільки в своїй верхній частині, на проксимальному епіфізі має ліктьовий відросток з ліктьовим горбом, півмісяцевою вирізкою та гачкопо-дібним відростком. У жуйних тварин ця кістка розвинена вздовж усього передпліччя, на дистальному кінці має грифелеподібний відросток і суглобову ділянку для з'єднання з кістками зап'ястя. У свиней та собак добре розвинені обидві кістки передпліччя, при­чому у собак вони з'єднані рухомо.

Скелет передньої лапи, або кисті, у тварин складається з кісток зап'ястя, п'ясті і кісток пальців (рис. ЗО).

Кістки зап'ястя (ossa carpi) — це два ряди коротких асиметричних кісток, які з'єднуються з променевою кісткою, кістками п'ясті і утворюють зап'ястний суглоб. Вер­хній ряд складається з трьох основних зап'ястних — променевої, проміжної і ліктьової

та однієї додаткової (сезамоподібної) кісток; нижній ряд — з трьох коротких кісток: 2-ї, 3-ї і 4-ї + 5-ї зап'ястних кісток.

Кістки п'ясті (ossa metacarpalia) — довгі трубчасті, на нижньому кінці мають блок з гребенем для зчленування з першою фалангою в путовому суглобі. Кількість кісток п'ясті може бути 1—5. У коня розвинена тільки третя п'ясткова кістка, друга і четверта кістки нерозвинені, їх називають грифельними кістками.

У жуйних тварин третя й четверта п'ясткові кістки зростаються в одну кістку, п'ята кістка залишається у вигляді рудимента, а першої і другої немає.

У свиней добре розвинені третя й четверта п'ясткові кістки, друга й п'ята розвинені значно менше, а перша — недорозвинена. У собаки розвинені всі п'ять п'ясткових кісток.

Кістки пальців (ossa digitorum) складаються з трьох фаланг: перша фаланга — путова кістка, друга — вінцева, третя — копитова в коня, ратицеві копитцеві кістки в свині та жуйних. Крім цих кісток є ще три додаткові (сезамоподібні) кістки. У коня роз­винений тільки третій палець. Позаду копитової кістки коня розміщена сезамоподібна (човникова) кістка. У жуйних тварин добре розвинені третій і четвертий пальці, другий і п'ятий висячі і містять по дві невеликі безформні кісточки. У свиней розвинуті другий, третій, четвертий і п'ятий пальці: III і IV — основні, II і V — висячі.

Скелет задньої кінцівки складається з тазового поясу і вільного відділу. Тазо­вий пояс утворюють три пари плоских кісток: клубові, сідничні й лобкові. Зростаючись між собою, вони утворюють тазову, або безіменну, кістку (os coxae). На місці зростан­ня цих трьох кісток знаходиться суглобова западина для зчленування з голівкою стег­нової кістки. Праві й ліві лобкові і сідничні кістки зростаються одна з одною в тазовому шві. Між сідничною та лобковою кістками розміщується затульний (замкнений) отвір, утворений шовними і западинними гілками цих кісток (рис. 31).

Клубова кістка (os illiis. os iliacum) — це передня частина таза тварини, склада­ється з тіла і крила. Стовпоподібне тіло зростається із сідничною та лобковою кістками, утворюючи суглобову западину. По задньоверхньому краю тіла тягнеться велика сіднич­на вирізка, а з краніомедіального боку знаходиться горбок поперекового, меншого м'я­за. На крилі є дві поверхні: зовнішня — сіднична, внутрішня — крижово-тазова з вушко-подібною площиною для зчленування з крижовою кісткою, де утворюється малорухомий тугий суглоб. Крило має ще два виступи: латеральний — маклак, до якого прикріплю­ються м'язи черевних стінок і м'язи, що проходять у вільний відділ кінцівки, і медіаль­ний — крижовий горб.

Сіднична кістка (os ischii) — це задня частина тазової кістки. Складається з тіла і двох гілок: западинної та шовної. Краніально тіло бере участь у формуванні суглобової западини, каудальний кінець тіла має сідничний горб. По краю тіла від сідничного гор­ба проходить мала сіднична вирізка. Западинна гілка спрямована краніально і бере участь у формуванні суглобової западини. Шовна гілка зрощується з подібною гілкою другого боку та з лобковою кісткою. Між сідничними горбами двох кісток утворюється сіднична дуга.

Лобкова кістка (os pubis) — складається також з тіла і двох гілок: западинної і шовної. Вздовж краніального краю лобкових кісток тягнеться лобковий гребінь, на се­редині якого виділяється лобковий горбок для прикріплення прямого черевного м'яза. Позаду кістки виступає сідничний горб, до якого також прикріплюються м'язи.

Парні безіменні кістки разом з крижовою кісткою й першими хвостовими хребцями утворюють кісткову основу тазової порожнини.

Вільний відділ задньої кінцівки складається зі стегнової кістки, кісток гомілки, за-плесна, плесна й фаланг пальців.

Стегнова кістка (os femoris) — довга трубчаста, має тіло (діафіз) і два кінці (епіфі­зи). На проксимальному епіфізі є голівка для зчленування з тазовою кісткою у кульшово­му суглобі, і м'язові горби, або вертлюги: латерально — великий, а нижче від голівки —

малий вертлюг. Під голівкою розміщена вертлюжна западина. У коня біля великого вер­тлюга виступають ще середній і третій вертлюги. У центрі голівки розміщена ямка, де закріплюється внутрішньосуглобова (кругла) зв'язка. На дистальному кінці виступають виростки із суглобовими поверхнями та надвиростками для з'єднання з великою гоміл­ковою кісткою в колінному суглобі і блок для колінної чашечки {patella; рис. 32).

Кістки гомілки (ossa cruris) складаються з добре розвиненої великогомілкової і недорозвиненої малогомілкової кісток (рис. 33).

Великогомілкова кістка (tibia) має тіло (діафіз) і два кінці (епіфізи). На проксималь­ному епіфізі є латеральний і медіальний виростки, між ними проходить жолоб, який за­кінчується позаду підколінною вирізкою. На дистальному епіфізі знаходиться суглобо­вий блок, обмежений зліва і справа кісточками.

Малогомілкова кістка (fibula) у коня недорозвинена, має тільки верхню части­ну, яка зрослася з латеральним вирост­ком великогомілкової кістки, утворюючи щиколотку.

У жуйних середня частина малого­мілкової кістки редукована, верхній її кі­нець зростається з латеральним вирост­ком великогомілкової кістки, а нижній за­лишається у вигляді щиколоткової кістки, що входить до складу передплесна. У свиней ця кістка розвинена добре на всьому протязі і має вигляд тонкої палиці з потовщенням на кінцях. Дистальний кі­нець її утворює латеральну щиколотку.

Кістки заплесна (ossa tarsi) — три ряди коротких асиметричних кісток, з

яких добре розвинені дві кістки верхнього ряду — таранна та п'яткова (рис. 34).

Таранна кістка (talus) має суглобовий блок для з'єднання з великогомілковою кіс­ткою і суглобові поверхні для з'єднання з іншими кістками заплесна. П'яткова кістка (calcaneus) має позаду п'ятковий горб, до якого прикріплюються м'язи з ахілловим су­хожилком. У середньому ряду заплесна розміщена тільки одна центральна кістка — os tarsi centrale. У нижньому ряду заплесна тварин з п'ятипалою кінцівкою є п'ять кісток; у коня їх три, у жуйних — три, у свиней — чотири.

Кістки плесна (ossa metatarsalia) відповідають кісткам п'ястя грудної кінцівки, але трохи довші за них. У коня добре розвинена третя плеснова кістка, а друга й чет­верта недорозвинені. У жуйних розвинені третя й четверта, які зливаються в одну кіст-

ку, а друга — недорозвинена. У свиней і собак розвинені друга, третя, четверта і п'ята плесно­ві кістки. На проксимальному епіфізі кісток плес­на є суглобова поверхня для з'єднання з кістка­ми заплесна, а на дистальному епіфізі — сугло­бовий блок для з'єднання з кістками пальців. Кістки заплесна разом з кістками плесна й го­мілки утворюють заплесновий, або скакальний, суглоб.

Кістки пальців (ossa digitorum) за будо-

вою і кількістю подібні до кісток пальців грудної кінцівки. Сезамоподібні кістки пальців також подібні до кісток грудної кінцівки. Разом кістки заплесна, плесна й фаланги паль­ців утворюють стопу, або задню лапу {pedis; рис. 35).

Контрольні запитання

1. Назвіть загальні закономірності будови тіла тварини.

2. Перелічіть частини, відділи й ділянки тіла тварини і назвіть кістки, які лежать в їх основі.

3. Будова кістки як органа кісткової системи тварин.

4. Яка роль скелета в тілі тварини?

5. Опишіть будову кісток осьового скелета.

6. Опишіть будову кісток периферичного скелета.

7. Які відмінності в будові скелета поясів передньої і задньої кінцівок?

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

Будова скелета

Будова кістки. Препарати: кістки різних типів, прожарена і декальцинована кістка.

Значення скелета в організмі різноманітне: він визначає форму тіла тварини, є опо­рою для м'яких частин тіла, створює стінки порожнин (грудної, черевної, носової та ін.), де містяться життєво важливі органи.

Разом з м'язовою системою скелет призначений для зміни положення тіла і пере­міщення його в просторі. Він побудований з окремих кісток різної форми та розміру. За формою кістки поділяють на чотири типи: довгі трубчасті, короткі, пластинчасті й міша­ні. Кістки побудовані з дуже міцної компактної кісткової тканини. Тому вони здатні ви­тримувати велике навантаження.

Міцність кісток зумовлена наявністю в них мінеральних солей кальцію і фосфору. Якщо видалити ці солі з кісток шляхом витримування їх протягом 10 діб у 10%-му роз­чині соляної кислоти, кістки втрачають твердість. Вони залишаються пружними, міцни­ми на розрив, але гнучкими. Декальцинована кістка не здатна витримувати вантаж, але форма її зберігається.

Якщо ж кістку прожарити на вогні, то з неї вигоряє органічна речовина осеїн, яка надає кістці пружності. Мінеральні солі під час прожарювання не згоряють, тому прожа­рена кістка втрачає пружність і робиться крихкою. При згинанні вона легко ламається і розсипається на дрібні шматочки.

Ці досліди легко виконати на лабораторно-практичних заняттях.

Будова кістки як органа. Прилади та матеріали: трубчасті кістки, розпил трубчастої кістки, распатор, скальпелі, пінцети, кісткова пилка, ножівка, лещата.

Будову кістки як органа вивчають на найхарактернішій трубчастій кістці (найчастіше на плечовій, рис. 28). На трубчастій кістці розрізняють тіло (діафіз) та два кінці (епіфізи). Верхній кінець кістки називається проксимальним, нижній — дистальним.

Розглядаючи епіфізи кісток, знаходять суглобові поверхні, вкриті тонким шаром (3—5 мм) гіалінового хряща. Обидва кінці кістки потовщені. Під час огляду й вивчення кісток потрібно знайти м'язові горби (латеральний і медіальний), ямки, в яких закріплю­ються м'язи, відростки, гребені, отвори, через які проходять кровоносні судини. На суг­лобовій поверхні знаходять синовіальні ямки.

Уся зовнішня поверхня кістки (за винятком суглобових поверхонь та кісткових гор­бів і відростків) вкрита волокнистою сполучнотканинною оболонкою — окістям.

На свіжій, взятій з трупа тварини кістці за допомогою скальпеля роблять поздовж­ній і поперечний розрізи. А потім по лінії' розрізу распатором і пінцетом відпрепарову-ють окістя від кісткової тканини. Прощупуванням визначають товщину, міцність, колір окістя, оглядають отвори, які є в ньому для кровоносних судин і нервів. Висушений пре­парат кістки з окістям використовують на наступних практичних заняттях та на уроках.

Для вивчення внутрішньої будови кістки роблять її розпил (беруть плечову або стег­нову кістку, а також декілька хребців і ребро). Зафіксувавши кістку в лещатах, розпи­люють її в різних напрямках (вздовж і впоперек). На всіх виготовлених препаратах ви­вчають будову і властивості компактної і губчастої кісткової речовини. Звертають увагу на те, що губчаста речовина в трубчастих кістках розміщена на їхніх кінцях.

Стінка кісток побудована з дуже міцної компактної кісткової речовини. Вимірюють товщину кістки в різних ділянках. Вивчають також розміщення й довжину мозкового ка­налу трубчастих кісток та властивості його вмісту.

При вивченні скелета свійських тварин його поділяють на відділи. Так, у скелеті розрізняють осьову частину й кінцівки. До осьової частини відносять скелет тулуба і го­лови, а до скелета кінцівок — скелет плечового і тазового поясів та скелет вільних кін­цівок (грудних і тазових).

Контрольні запитання

1. Назвіть типи кісток, що утворюють скелет тварин.

2. Що таке декальцинація кісток і як її здійснити?

3. Чому прожарена кістка легко ламається?

4. Яка будова трубчастої кістки?

Скелет тулуба

Скелет тулуба тварини становить осьову частину скелета і поділяється на такі від­діли: грудний, шийний, поперековий, крижовий і хвостовий.

Скелет грудного відділу тулуба. Прилади та препарати: кістки грудного від­ділу, скелети тварин, таблиці, розпили кісток.

Вивчення цього відділу починають з огляду загальної будови і форми грудної кліт­ки. Відмічають, що грудна клітка обмежується зверху грудними хребцями, збоку — реб­рами і знизу — грудною кісткою.

Підраховують кількість грудних хребців і ребер у різних видів тварин (корів, коней, свиней, собак).

На свіжих препаратах оглядають хрящові прокладки, розміщені між тілами хребців. Відмічають їх товщину і діаметр. Визначають типи кісток грудного відділу тулуба. Потім вивчають окремі кістки.

Грудні хребці. На препаратах окремих хребців знаходять основні частини хребця: тіло, нервову дужку і суглобові та м'язові відростки (див. рис. 19).

На тілі хребця оглядають голівку (спереду) і ямку (ззаду). Знизу на тілі хребця ви­ступає вентральний гребінь (у коней). На бокових частинах тіла знаходяться по парі ямок (фасеток), до яких прилягає голівка ребра. Потрібно також знайти нервову дужку і хребетний отвір, що створюється тілом хребця і дужкою.

Знаходять і оглядають відростки: суглобові (передні й задні), поперечні й остисті. На верхівках остистих відростків свіжих препаратів знаходять і досліджують хрящові ковпачки. Визначають відмінності в будові першого й останнього грудних хребців (за величиною остистих відростків), вчаться розрізняти хребці різних видів свійських тва­рин. Так, на грудних хребцях коня тіло коротке, призматичної форми. Остистий відрос­ток добре розвинений, плоский. Поперечні і суглобові відростки грудних хребців коня розвинені порівняно слабко.

Грудні хребці великої рогатої худоби масивніші. Тіла їх довші і товстіші, ніж грудних хребців коня. Вентрального гребеня на тілах хребців немає. Остисті відростки широкі, пластинчасті. Грудні хребці великої рогатої худоби мають добре розвинені поперечні суглобові відростки.

На грудних хребцях свиней остисті відростки дуже довгі, вершиною злегка загнуті наперед. На поперечних відростках є спеціальні отвори, спрямовані згори вниз. На грудних хребцях собак вентральних гребенів немає. Остисті відростки товсті. На пер­ших хребцях вони зігнуті й мають розширені кінці. На останніх хребцях остисті відрос­тки зверху загострені.

Слід навчитися послідовно складати хребці грудного відділу в один ряд. При цьо­му оглядають хребетний канал, що утворюється при сполученні хребців. Знаходять і оглядають міжхребцеві отвори, крізь які проходять нерви.

Ребра. Насамперед визначають форму ребра і тип кісток. Звертають увагу на дов­жину, ширину та ступінь зігнутості ребер у різних місцях грудного відділу. При цьому відмічають, що найдовші середні ребра, а передні й задні — коротші і менш зігнуті. Кож­не ребро поділяється на кісткову та хрящову частини. Проксимальний кінець кістково­го ребра звужений, а дистальний розширений. На проксимальному кінці ребра знахо­дять голівку, шийку і суглобовий горбок. Приєднують голівку ребра до ямки грудного хребця. На дистальному кінці оглядають з'єднання кісткового ребра з хрящовим та спо­лучення ребра з грудною кісткою. При цьому підраховують кількість справжніх і несправ­жніх ребер. Оглядають реберну дугу і реберні кути.

За формою ребер визначають, якому виду тварин вони належать та їх місце в ске­леті. На скелеті важливо відмітити, що ребра великої рогатої худоби широкі, а міжре­берні простори незначні. У свиней ребра вузькі.

Груднина розміщена в нижній частині грудного відділу тулуба. На ній знаходять ті­ло, мечоподібний хрящ і рукоятку (у коня соколок). Відмічають особливості будови руко­ятки в корів, коней та свиней. Так, у корів і свиней цей відросток кістковий і має округ­лу форму. У коней соколок виступає наперед, добре розвинений, пластинчастої форми.

На бокових поверхнях груднини оглядають і підраховують кількість суглобових ямок, в які заходять хрящові кінці справжніх ребер.

Скелет поперекового відділу тулуба. Препарати та обладнання: некомплек­тні кістки поперекового відділу, скелети тварин, окремі частини поперекових хребців.

Поперекові хребці вивчають на окремих препаратах. Знаходять усі частини хреб­ця. Підраховують кількість поперекових хребців на скелетах різних видів тварин. На сві­жих невиварених препаратах вивчають товщину хрящових прокладок між хребцями.

Оглядають і вивчають будову відростків. Слід переконатися, що суглобові відрост­ки поперекових хребців добре розвинені (краніальні і каудальні). Знаходять жолобки, що утворюються краніальними суглобовими відростками в корів. Оглядають добре ви­ражені поперечнореберні відростки, які мають форму широких кісткових пластинок. Установлюють, чому ці відростки називаються поперечнореберними.

За відмінностями в будові поперекових хребців та окремих їх частин вчаться роз­різняти хребці різних видів свійських тварин: корів, свиней, коней.

Скелет крижового і хвостового відділів тулуба. Препарати та обладнан­ня: крижові кістки, хвостові хребці, скелети свійських тварин.

Крижові хребці зростаються між собою і утворюють крижову кістку. Знаходять і вивчають будову крижової кістки. Насамперед підраховують і вивчають будову тіла кіс­тки, крил і гребеня крижової кістки. Знаходять спеціальні суглобові поверхні на крилах і з'єднують їх з кістками таза (клубовою кісткою).

Оглядають хребетний канал, що проходить вздовж кістки. Вимірюють його діаметр на вході в кістку і на виході з неї. Вчаться розрізняти відмінності в будові крижових кіс­ток різних видів тварин. Для цього звертають уваг/ на форму і розмір кістки загалом, на будову гребеня і крил кістки. Вивчають топографію кістки в скелеті тварин.

Хвостові хребці вивчають на препаратах скелета хвостового відділу. Підраховують їх кількість у різних видів тварин. Звертають увагу на будову перших і останніх хвосто­вих хребців. Оглядають гемальні відростки перших хребців. Звертають увагу на відсут-

ність хребетного каналу в хвостовому відділі. Визначають товщину хрящових прокладок між хребцями.

Скелет шийного відділу тулуба. Прилади та препарати: некомплектні кістки шийного відділу, скелети тварин, таблиці.

Шийні хребці. У всіх видів свійських тварин сім шийних хребців. Переконатися в цьому легко, підрахувавши їх кількість на скелетах різних видів тварин. Спочатку вивча­ють будову типових шийних хребців. До них відносять третій, четвертий, п'ятий хребці.

Типові шийні хребці мають усі частини, властиві хребцю: тіло, нервову дужку і від­ростки. На препаратах некомплектних кісток треба знайти і оглянути ці частини. Звер­тають увагу на те, що тіло типового шийного хребця довше від тіла грудного хребця. Остисті відростки відсутні на хребцях коней і слабко виражені у корів.

Оглядають поперечнореберні відростки, які на типових шийних хребцях роздвоєні. Знаходять передні і задні відростки. Важливо знайти отвори на бокових поверхнях тіл хребців. Як відомо, ці отвори створюють хребцеві канали, де проходить хребцева артерія.

Вивчивши будову типових шийних хребців на окремих кістках, оглядають їх у спо­лученні між собою на скелетах тварин. Потім вивчають будову першого та другого ший-. них хребців.

Атлант — перший шийний хребець. Переконуються, що він не має тіла. Оглядають верхню і нижню дужки. Знаходять крила атланта. Зазначають відмінність у будові крил на хребцях корів і коней. За крилами атланта дізнаються, якому виду тварин належить хребець. Визначають передній і задній кінці атланта, з'єднують атлант із сусідніми кіс­тками (з потиличною кісткою і епістрофеєм).

Епістрофей. Знаходять і оглядають тіло, зуб і гребінь епістрофея. Порівнюють бу­дову епістрофеїв корови і коня. Звертають увагу на довжину і ширину зуба епістрофея та на форму гребеня. З'єднують епістрофей із сусідніми хребцями. Після вивчення бу­дови шийних хребців оглядають їх розміщення в скелеті.

Контрольні запитання

1. Які розділи анатомії сільськогосподарських тварин вивчають систему органів довільного руху?

2. На які відділи поділяється скелет тулуба?

3. З яких кісток побудований скелет грудного відділу тулуба?

4. З яких частин складається грудний хребець?

5. Що називається реберною дугою і чим вона утворюється?

6. Які частини розрізняють на груднині?

7. Яка кількість ребер у корів, коней, свиней?

8. Які хребці шийного відділу називаються типовими?

9. Як відрізнити поперековий хребець корови від хребця коня?

10. Які частини розрізняють на крижовій кістці?

Скелет голови, або череп

Прилади та препарати: черепи різних видів тварин (корів, коней, свиней, овець, собак), окремі кістки черепа, металеві палички для дослідження отворів і порожнин, по­здовжній розпил черепа.

Для практичних занять з вивчення кісток голови (черепа) краще брати скелет го­лови молодих тварин (віком 2—3 роки), де добре виражені шви між окремими кістками. Крім того, потрібно мати препарати черепа з пофарбованими в різні кольори кістками. Вивчають будову черепа мозкового відділу, який утворює черепно-мозкову коробку і орбіту, а також містить органи слуху і рівноваги.

На препаратах черепа вивчають будову і розміщення всіх кісток мозкового відді­лу, починають ззаду від потиличної кістки. Всі отвори і канали досліджують з допомо-

гою зонда або металевої палички. Внутрішню поверхню черепно-мозкової коробки ви­вчають на поздовжньому розпилі черепа. Оглядають пальцеподібні вдавлення, які є від­битками закруток півкуль головного мозку. На сагітальному розрізі досліджують лобну пазуху, яка утворюється пластинками лобної кістки.

У передній частині оглядають решітчасту (горизонтальну) пластинку решітчастої кістки, яка відділяє черепно-мозкову коробку від носової порожнини. На препараті че­репа крейдою проводять межу між мозковим і лицьовим відділами черепа.

На розпилах черепа корови досліджують лобну пазуху і порожнини кісткових від­ростків рогів. Переконуються, що ці порожнини сполучаються з лобною пазухою

Для вивчення кісток лицьового відділу черепа користуються цими самими препа­ратами. Оглядають і вивчають усі кістки лицьового відділу та їх взаєморозміщення.

Особливу увагу звертають на будову носової порожнини. Знаходять носові ракови­ни, нюховий лабіринт, хоани. Досліджують гайморову пазуху, яка розміщена між лицьо­вою і носовою пластинками верхньощелепної кістки. Знаходять беззубий край на кіст­ках верхньої і нижньої щелеп. З допомогою зонда досліджують слізно-носовий канал. На нижній щелепі знаходять лицьову судинну вирізку і відростки гілок нижньої щелепи: суглобовий і вінцевий. Сполучають нижню щелепу з верхньою частиною голови в ще­лепному суглобі і вивчають характер руху в ньому.

При з'єднанні щелеп вінцеві відростки гілок нижньої щелепи заходять у скроневу ямку. Цим пояснюється рух шкіри в коня над очима, коли він приймає і пережовує корм. Уважно оглядають тіло різцевої кістки корови і коня. Відмічають, що на тілі різцевої кістки корови не­має ямок для різцевих зубів, і тіло кістки має форму тоненької кісткової пластинки.

У процесі вивчення кісток черепа треба схематично замалювати їх будову і розміщення.

Контрольні запитання

1. Які кістки належать до мозкового відділу черепа?

2. Покажіть скроневу кістку та її утвори.

3. Проведіть межу між мозковим і лицьовим відділами черепа.

4. Назвіть і покажіть порожнини, що утворюються кістками черепа.

5. Покажіть усі частини решітчастої кістки.

6. Які пазухи є в кістках черепа?

7. Назвіть відмінності в будові черепа корови і коня.

Скелет грудних кінцівок

Прилади та препарати: скелети тварин, некомплектні кістки грудних кінцівок, таблиці.

На скелеті вивчають розміщення кісток грудних кінцівок та їх тип. Відмічають, які кістки лежать в основі окремих ланок грудних кінцівок.

Скелет грудних кінцівок поділяється на скелет плечового поясу і скелет вільної грудної кінцівки. Розміщення кісток грудної кінцівки показано на рис. 29, ЗО.

До скелета плечового поясу вищих тварин належить одна кістка — лопатка.

Лопатка. Визначають тип кістки, знаходять і вивчають проксимальний і дисталь­ний кінці лопатки . На проксимальному розширеному кінці лопатки досліджують лопат­ковий хрящ. На дистальному кінці оглядають суглобову ямку, м'язовий горб і коракоїд-ний відросток.

Для вивчення топографії лопатки та взаєморозташування із сусідніми кістками її з'єднують з плечовою кісткою. Потрібно також оглянути, в якому положенні (під яким ку­том) лопатка розміщена на скелеті.

На зовнішній (латеральній) поверхні лопатки знаходять ость лопатки, передосну і заосну ямки. Порівнюють форму і будову лопатки різних видів свійських тварин. Знахо­дять акроміальний відросток на лопатці жуйних тварин,

Щоб скласти скелет кінцівки, треба вміти відрізняти ліву лопатку від правої. Для цьо­го слід взяти лопатку в руку так, щоб м'язовим горбом вона була спрямована вперед, а медіальною поверхнею — всередину. Якщо лопатку для надання їй такого положення по­трібно брати в праву руку, це означає, що лопатка з правої кінцівки, а якщо в ліву — з лівої. За формою лопатки та її ості відрізняють лопатку корови від лопатки коня.

Скелет вільної грудної кінцівки складається з таких кісток: плечової, кісток пе­редпліччя, зап'ястя, п'ясті і пальців.

Плечова кістка. Вивчається тип і положення плечової кістки в скелеті. Беруть кіс­тку в руку, тримають її так, як вона розміщена в скелеті тварини, розглядають і вивча­ють будову тіла кістки та її кінців.

На проксимальному кінці кістки знаходять голівку і м'язові горби. Голівка кістки міс­титься ззаду. По боках від голівки виступають м'язові горби: латеральний (більш роз­винений) і медіальний. Між горбами на проксимальному кінці плечової кістки трохи спе­реду від голівки є спеціальний блок, по якому рухаються сухожилки двоголового м'яза плеча. Оглянувши цей блок на кістках різних видів тварин, легко переконатися, що на плечовій кістці коня блок роздвоєний, а в корів — суцільний. Порівняйте будову прокси­мального кінця плечової кістки коня і корови та встановіть відмінність між ними.

На дистальному кінці плечової кістки є добре виражена ліктьова ямка. Знайдіть її та дослідіть, що в неї заходить. Щоб установити, з якої кінцівки плечова кістка, її беруть у руку так, щоб голівка проксимального кінця кістки була спрямована назад, а латераль­ний м'язовий горб знаходився зовні.

Вивчають особливості будови плечової кістки в різних видів свійських тварин. З'єд­нують плечову кістку з сусідніми кістками (лопаткою та кістками передпліччя).

Кістки передпліччя. В основі передпліччя лежать дві кістки: променева й ліктьо­ва. Будову цих кісток слід вивчити окремо. Оглядаючи променеву кістку, визначають її тип. Знаходять проксимальний і дистальний кінці. Тіло кістки розвинене і має характер­ну вигнуту форму.

На проксимальному кінці променевої кістки є суглобова поверхня, розділена неве­ликими гребенями на три ямки. Найширша ямка — медіальна. Отже, якщо взяти про­меневу кістку в руку так, щоб вигнутою спинковою поверхнею вона була обернена на­перед, а найширшою ямкою всередину, то можна дізнатися, з якої кінцівки (правої чи лівої) ця кістка. Оглянувши дистальну суглобову поверхню, з'єднують її з верхнім ша­ром кісток зап'ястя.

Порівнюють будову променевої кістки різних видів тварин і встановлюють відмінності.

Потім вивчають будову ліктьової кістки. Переконуються, що тіло її рудиментоване у коней більше, ніж у корів. Знаходять тіло ліктьової кістки, ліктьовий та грифельний від­ростки (у корів), з'єднують кістки передпліччя з сусідніми кістками. Розглядають і ви­вчають їх положення в скелеті тварин.

Кістки зап'ястя. За типом короткі, розміщені в два шари. Оглядають і вивчають їх будову. Для цього краще використати препарат кісток зап'ястя, сполучених міжкістко­вими зв'язками. Знаходять основні і додаткові (сезамоподібні) кістки верхнього й ниж­нього шарів. Відлік кісток починають з медіальної поверхні. Порівнюють будову кісток зап'ястя корів і коней. Вивчають топографію кісток зап'ястя в скелеті тварин. Сполуча­ють кістки зап'ястя з сусідніми кістками.

Кістки п'ясті. Вивчають будову на некомплектних кістках, а також у скелеті тва­рин. Підраховують кількість кісток п'ясті у різних видів тварин. Звертають увагу на бу­дову кісток п'ясті у парнокопитних.

Розглядають тіло кісток, а також нижній блок. Знаходять і оглядають грифельні кіс­точки, вивчають їх будову і топографію. З'єднують із сусідніми кістками.

Кістки пальця. Знаходять і вивчають будову путової, вінцевої та копитової кісток у різних видів тварин. Оглядають і розміщують на своїх місцях сезамоподібні кістки паль­ців: у путовому суглобі — дві кісточки, в копитовому суглобі — одну човникову кісточку.

Складають палець тварини з окремих некомплектних кісток пальця.

Контрольні запитання і завдання

1. Які кістки відносять до плечового поясу тварин?

2. Як розрізнити плечову кістку корови і коня?

3. Які кістки входять до складу передпліччя?

4. Складіть скелет лівої передньої кінцівки корови.

5. Складіть скелет передньої правої кінцівки коня.

Скелет тазових кінцівок

Прилади та матеріали: скелет таза і некомплектні кістки різних видів тварин, ске­лети тварин, таблиці.

Скелет тазових кісток поділяється на скелет тазового поясу і скелет вільної кінцівки.

Скелет тазового поясу. Сюди відносять таз (pelvis).

Таз складається з окремих тазових кісток, які зростаються між собою. На препара­ті таза знаходять і вивчають будову окремих кісток . Для цього насамперед досліджу­ють лобкове зрощення і визначають безіменні кістки таза (праву й ліву). Потім вивча­ють будову парних тазових кісток: клубової, лобкової та сідничної.

На клубовій кістці знаходять такі найхарактерніші утвори: тіло і крило кістки. На крилі оглядають добре виражені горби (крижовий гроб і маклак). На медіальній повер­хні крила досліджують спеціальну суглобову поверхню, якою крило клубової кістки спо­лучається з крилом крижової кістки.

На лобковій кістці знаходять лобкове зрощення, оглядають і вивчають розмір і форму замкненого отвору та суглобової западини таза. На дні суглобової западини зна­ходять ямку, в якій закріплюється кругла зв'язка.

На сідничних кістках потрібно оглянути сідничні горби і сідничну дугу.

На препаратах таза різних видів тварин знаходять відмінність у їх будові. Особли-^ву~увагу звертають на розмір і форму виходу з таза в корів і кобил. Вивчають топогра­фію таза на скелеті тварини.

Скелет вільної тазової кінцівки. Препарати та обладнання: некомплектні кіс­тки тазових кінцівок, скелети тварин, таблиці.

Скелет вільної тазової кінцівки складається з таких кісток: стегнової, гомілки, кісток заплесна, плесна і пальців (рис. 32—35).

Стегнова кістка. Належить до типу трубчастих кісток. Має тіло і два кінці: прокси­мальний і дистальний. На препараті кістки знаходять усі ці частини. На проксимально­му кінці оглядають кулясту голівку з ямкою на ній. Знаходять ямку на голівці стегнової кістки корови і коня. Порівнюють їх глибину і розміщення та роблять висновок.

Порівнюють також будову та форму м'язових горбів (вертлюгів) на стегнових кіст­ках корів j коней.

Стегнова кістка великої рогатої худоби має більш розвинене тіло, ніж стегнова кіс­тка коня. Великий вертлюг виявлений краще, а вертлюжна ямка глибша. Голівка стег­нової кістки корови різко відмежована від тіла кістки. Ямка на голівці лежить не на бо­ковій поверхні, як у коня, а в центрі голівки. Знаючи ці особливості будови проксималь­ного кінця стегнової кістки великої рогатої худоби, можна легко відрізнити її від такої са­мої кістки коня.

На дистальному кінці стегнової кістки потрібно оглянути та вивчити будову двох суглобових блоків. По одному з них (передньому) рухається колінна чашка.

З'єднують колінну чашку зі своїм блоком. Другий блок (нижній) призначений для сполучення з проксимальним кінцем великогомілкової кістки. Оглядають цей блок і з'єд­нують його з гомілковою кісткою.

Вчаться визначати, з якої кінцівки (правої чи лівої) стегнова кістка. Для цього уваж­но вивчають топографію її на скелеті тварини.

Кістки гомілки. В основі гомілки лежать дві кістки — великогомілкова і малогоміл­кова. Знаходять і вивчають будову цих кісток. Великогомілкова кістка добре розвине­на. Визначають її тип і форму. На проксимальному кінці великогомілкової кістки сугло­бова поверхня має характерну трикутну форму. По дорсальній поверхні проксимально­го її кінця від трикутника йде вниз кістковий гребінь, який трохи загнутий назовні. Зна­ходять і досліджують цей гребінь.

У корів до проксимального кінця великогомілкової кістки з латеральної поверхні приростає невеликий відросток, що є рудиментом малогомілкової кістки. У коней на цьому місці є слабко виражена ямка, до якої прилягає голівка малогомілкової кістки. От­же, за будовою проксимального кінця великогомілкової кістки легко визначити, якому виду тварин належить кістка (корові чи коню).

Дистальний кінець великогомілкової кістки має суглобову поверхню, поділену висо­кими гребенями на дві ямки, по яких рухається таранна кістка заплесна. Знаходять і оглядають цей блок.

Сполучають його з таранною кісткою.

Малогомілкова кістка у великих тварин (корів і коней) рудиментована. Знаходять ці рудименти в коня і корови. У корови, крім відростка малогомілкової кістки, який при­ростає до проксимального кінця великогомілкової кістки, у верхньому шарі кісток за­плесна знаходиться зовнішня щиколотка. Знаходять цю кісточку на скелеті корови і ви­вчають її форму.

У свиней малогомілкова кістка не рудиментована. Порівнюють її будову з велико­гомілковою кісткою та встановлюють взаємозв'язок між ними. Знаходять місце гомілко­вих кісток на скелеті тварини.

Кістки заплесна розміщені в три шари. На зібраному препараті заплесна (на зв'яз­ках) розглядають окремі кістки всіх трьох шарів. Особливу увагу слід звернути на будову і форму кісток верхнього шару. Це таранна і п'яткова кістки. На п'ятковій кістці знаходять тіло та п'ятковий відросток і горб. Кістки другого й третього шарів короткі, з'єднані між собою міжкістковими зв'язками. Знаходять місце розміщення заплесна на скелеті.

Кістки плесна та пальця задньої кінцівки за своєю будовою подібні до п'ясткових і пальцьових кісток грудної кінцівки. Однак третя плеснова кістка довша від третьої п'ят­кової і має видовжене тіло округлої форми. Потрібно навчитися відрізняти плеснові кіс­тки від п'ясткових у корів і коней. Порівнюють їх будову та форму на скелеті тварини й знаходять їх серед некомплектних кісток.

Кістки пальця задньої кінцівки мають таку саму будову, як і передньої кінцівки.

Контрольні запитання і завдання

1. Якими кістками утворюється суглобова западина таза?

2. Як розрізнити стегнову кістку корови та коня?

3. Знайдіть великогомілкову кістку корови з правої кінцівки.

4. Які кістки лежать у верхньому шарі заплесна?

5. Складіть скелет правої задньої кінцівки корови.

6. Складіть скелет лівої задньої кінцівки коня.

Розділ анатомії, який вивчає типи з'єднання кісток скелета, називають синдесмологією.

Залежно від виконуваної функції кістки в скелеті з'єднуються неоднаково. Розріз­няють два типи з'єднання кісток: нерухомий (безперервний) — синартроз і рухомий (переривчастий) — діартроз (рис. 36). Безперервне з'єднання виникає в разі зро­щення кісток або їх частин. Залежно від того, з допомогою якої тканини з'єднані між со­бою кістки, розрізняють такі види синартрозів: 1) синдесмоз — з'єднання кісток з допо­могою сполучної тканини. Так з'єднуються ліктьова і променева кістки, кістки черепа. До синдесмозу відносять шви і зв'язки. Залежно від форми країв з'єднаних кісток та їх взаємодії розрізняють шви плоСкі, зубчасті, лускаті та листочкові; 2) синхондроз — хря­щове з'єднання кісток. Так з'єднуються тіла хребців, реберні кістки з хрящами ребер, деякі кістки черепа в молодих тварин; 3) синостоз — вид з'єднання кісток з допомогою кісткової тканини, що утворюється на місці синхондрозу або синдесмозу. Таке з'єднан­ня спостерігається серед кісток черепаГна крижовій кістці, між кістками передпліччя в дорослих тварин (крім собак); 4) синсаркоз — м'язове з'єднання кісток між ребрами, кістками передніх кінцівок та шиї, голови й тулуба.

Більшість кісток скелета з'єднані рухомо (переривчасто) — суглобом (рис. 36). Суглоб складається з капсули, суглобових хрящів, які вкривають з'єднувальні поверхні кісток, і суглобової порожнини, яка заповнена синовіальною рідиною, що змащує суг­лобові хрящі. До допоміжних елементів суглоба належать зв'язки, мембрани, внутрі-шньосуглобові хрящі (меніски, диски).

Капсула суглоба (capsula articularis) вкриває його зовні і створює герметично закритий суглобовий простір. У капсулі суглоба розрізняють зовнішній — фіброзний і внутрішній — синовіальний шари. Фіброзний шар складається з щільної сполучної тка­нини, яка закріплює кінці з'єднаних між собою кісток, синовіальний — з пухкої сполуч­ної тканини, вкритої одним шаром ендотеліальних клітин, які секретують жовтувату рі­дину — синовію. Ця рідина змащує суглобові поверхні кісток і запобігає надмірному тер­тю в суглобах.

За характером руху розрізняють суглоби: одно-, дво- і багатовісні.

За будовою суглоби бувають прості й складні. У простих суглобах з'єднуються ру­хомо тільки дві кістки, а в складних — кілька кісток або між двома кістками містяться хрящові меніски, або диски. За формою суглобових площин суглоби бувають блоко-, куле-, сідло-, еліпсоподібні і плоскі.

За допомогою суглобів здійсню­ються такі види руху: згинання (flexio), розгинання (extensio), приведення (adductio) — наближення кісток до се­редньої площини тіла; відведення (abductio) — віддалення кістки від се-

редньої площини тіла; обертання (rotatio): обертання назовні (supinatio) й обертання всередину (ronatio).

З'єднання кісток черепа. Більшість кісток черепа з'єднуються нерухомо шва­ми. Тільки нижня щелепа з'єднується зі скроневою кісткою рухомо, утворюючи скроне­во-нижньощелепний суглоб, який за будовою складний, оскільки між суглобовими по­верхнями обох кісток міститься хрящовий диск. За характером руху цей суглоб двовіс­ний. Крім того, є суглоби між окремими члениками під'язикової кістки.

З'єднання кісток хребта. Перший шийний хребець з'єднується рухомо з поти­личною кісткою черепа, утворюючи простий за будовою і двовісний за рухом атланто-потиличний суглоб.

Перший шийний хребець з'єднується рухомо з другим шийним хребцем, утворю­ючи простий за будовою і одновісний за рухом атланто-осьовий суглоб.

Тіла інших хребців хребта з'єднуються між собою міжхребцевими дисками, а також поздовжніми зв'язками. Міжхребцеві диски побудовані з волокнистого хряща, в центрі якого лежить пульпозне ядро, що є видозміненим залишком хорди. Воно має вигляд склоподібної драглистої маси. Пульпозне ядро по периферії оточене фіброзним кіль­цем. Суглобові відростки хребців з'єднуються капсулами, дужки хребців — міждужкови-ми, остисті відростки — міжостистими зв'язками і ще надостистою зв'язкою. Надостис-та зв'язка в ділянці шиї переходить у добре розвинену вийну зв'язку (ligamentum nuchae), яка має канатикову і пластинчасту частини (рис. 37). Канатикова частина цієї зв'язки починається на лусці потиличної кістки черепа, подвійним тяжем тягнеться вздовж шиї, формуючи її верхній контур. Пластинчаста частина її розміщена між ший­ними хребцями та канатиковою частиною. Вийна зв'язка складається з еластичних во­локон сполучної тканини і допомагає м'язам тримати голову, а при опусканні голови во­на розтягується.

Ребра з'єднуються з тілами хребців та їх поперечними відростками капсулами суг­лобів та додатковими зв'язками (рис. 38).

Протилежні кінці ребер з'єднуються з реберними хрящами синхондрозом, які в свою чергу у справжніх ребер з'єднуються з грудною кісткою. У несправжніх ребер ре­берні хрящі прилягають один до одного, утворюючи реберну дугу-

З'єднання кісток кінцівок. На передній кінцівці кістки з'єднуються рухомо, утворюючи такі суглоби: плечовий, ліктьовий, зап'ястний і суглоби пальців — путовий, вінцевий і копитовий (ратичний; рис. 39).

Плечовий суглоб — рухоме з'єд­нання лопатки з плечовою кісткою. Це простий багатовісний суглоб, де здійс­нюються такі основні рухи, як розгинання й згинання, приведення і відведення, а також обертання.

Ліктьовий суглоб утворюється бло-

ком плечової кістки, ямкою голівки променевої та ліктьовим відростком ліктьової кісток. Цей суглоб простий за будовою і одновісний за рухом. Має латеральну й медіальну бо­кові зв'язки.

Зап'ястний суглоб утворюється з'єднанням кісток передпліччя, зап'ястя та п'яс­ті. Це складний одновісний суглоб, має бокові зв'язки.

Суглоби пальців прості одновісні. Путовий суглоб утворений блоком п'ясткових кісток і проксимальними епіфізами путових кісток. Має капсулу і бокові зв'язки, а також зв'язки сезамоподібних кісток (рис. 40).

Вінцевий суглоб утворений дистальним кінцем путової і проксимальним кінцем він­цевої кісток.

Копитовий (раттний) суглоб утворений вінцевою та копитовою (ратичною) кістками.

На задній кінцівці розрізняють такі суглоби: крижово-клубовий, кульшовий, колін­ний, скакальний (заплесновий) і суглоби пальців (рис. 41, 42).

Крижово-клубовий суглоб — тугий, малорухомий, утворений вушкоподібними по­верхнями крил крижової та клубової кісток, укріплений зв'язками.

Кульшовий суглоб — простий багатовісний, утворений голівкою стегнової та суг­лобовою западиною тазової кісток, має капсулу і круглу зв'язку голівки стегнової кіст­ки, що знаходяться всередині суглоба.

Колінний суглоб — складний одновісний. Блокоподібний, утворений надколінником і виростками стегнової та великогомілкової кісток. Між стегновою і великогомілковою кіс-

тками знаходяться внутрішньосуглобові хрящові меніски. Суглоб укріплений додаткови­ми зв'язками: боковими й прямими зв'язками надколінника, які схрещені, та боковими латеральними й медіальними меніско-стегновими та меніско-гомілковими зв'язками.

Скакальний (заплесновий) суглоб — складний одновісний, утворений кістками гомілки, передплесна й плесна, укріплений зв'язками.

Суглоби пальців — прості одновісні. За будовою, рухом і наявністю зв'язок подіб­ні до суглобів пальців грудних кінцівок.

Контрольні запитання

1. Назвіть основні типи з'єднання кісток скелета.

2. Опишіть будову суглоба.

3. Дайте характеристику з'єднання кісток осьового скелета.

4. Охарактеризуйте суглоби передньої і задньої кінцівок.

5. Яка особливість будови кульшового суглоба?

Вивчення суглобів і зв'язок слід проводити на свіжих або вологих препаратах шля­хом їх огляду і препарування. Можна використати також сухі препарати зв'язок. Власне препарування полягає у відділенні суглобових капсул і зв'язок від м'язів та сухожилків, що їх оточують. Перш ніж препарувати зв'язки і капсулу суглоба, досліджують характер руху в суглобі.

Потрібно з'ясувати відмінності між суглобами залежно від кількості кісток (прості й складні); від форми суглобових поверхонь, кількості осей руху (одновісні, двовісні, ба-гатовісні). За цією класифікацією оцінюють усі суглоби.

Особливу увагу приділяють вивченню суглобів кінцівок, в яких здійснюються най­більші рухи під час переміщення тіла тварин. Знання про будову цих суглобів має ве­лике практичне значення.

Доцільно виписати характеристику суглобів кінцівок у робочі зошити та проілюст­рувати їх схемами, малюнками.

У процесі вивчення суглобів оглядають і зв'язки. Серед інших тканин, що оточують суглоб, зв'язки вимальовуються у вигляді міцних, блискучих, білуватих або жовтуватих тяжів, які скріплюють кістки суглоба між собою. Зв'язки поділяються на два види: за­гальні та спеціальні.

Загальні зв'язки хребта

Препарати та обладнання: вологі і сухі препарати зв'язок, скелети тварин, ножи­ці, скальпелі, пінцети, таблиці і схеми.

На спеціально виготовленому препараті знаходять і вивчають загальні зв'язки. Най­краще розвинута і добре виражена вшна зв'язка. Спочатку оглядають і досліджують ка-натикову частину цієї зв'язки. Вона має вигляд товстого широкого тяжа, що йде вздовж шиї під шкірою. Зв'язка починається на горбистості потиличної поверхні лусочки поти­личної кістки, простягається назад і закріплюється на верхівках остистих відростків З— 4-го грудних хребців. Побудована з еластичних волокон, здатна розтягуватися, має жовтий колір.

Пластинчаста частина вийної зв'язки іде у вигляді тоненької пластинки від канати-кбвої (стовпчикової) частини вниз до остистих відростків шийних хребців.

Потім оглядають і вивчають дорсальну поздовжню зв'язку і вентральну поздовжню зв'язку. Знаходять надостисту зв'язку і визначають точки її закріплення.

Топографію загальних зв'язок замальовують у робочі зошити і позначають їх.

Спеціальні зв'язки хребта

Препарати та обладнання: сухі і вологі препарати зв'язок, ножиці, скальпелі, пін­цети, скелети тварин, таблиці.

Спеціальні зв'язки організму сполучають дві або кілька кісток у межах одного суг­лоба. Найпоширенішою спеціальною зв'язкою, що є на всіх суглобах тварин, є сугло­бова капсула. Тому вивчення спеціальних зв'язок потрібно розпочати з суглобової кап­сули (див. рис. 36), яка вкриває всі без винятку суглоби.

Суглобова капсула складається з двох шарів: зовнішнього фіброзного та внутрі­шнього синовіального. Фіброзний шар виконує механічну роль, тобто утримує кістки в суглобі, а синовіальний — виділяє в порожнину суглоба синовіальну рідину, що змащує суглобові поверхні.

Будову суглобової капсули найкраще вивчати на плечовому або тазовому суглобах, в яких поверх капсули додаткових зв'язок немає. Повертаючи одну з кісток, що утво­рюють даний суглоб, у різні боки, зручно спостерігати за напруженням суглобової кап­сули. Зовнішнім оглядом і пальпацією можна визначити товщину стінок капсули. Натя­гуючи капсулу разом з кісткою, перевіряють міцність і еластичність капсули.

Потім здійснюють розріз стінки капсули скальпелем з одного її боку. За допомогою зонда і пальців досліджують порожнину суглоба, що оточена капсулою. Якщо препарат свіжий (не консервований), то в порожнині суглоба знаходять невелику кількість оліїс­тої серозної синовіальної рідини. Суглобова поверхня кісток волога й слизька. Зробив­ши розріз стінки капсули ножицями навколо всього суглоба, роз'єднують кістки і огля­дають та вивчають їх суглобові поверхні та внутрішню поверхню суглобової капсули.

Суглоби і зв'язки кінцівок

Препарати та обладнання: сухі і вологі препарати зв'язок кінцівок, скелети тва­рин. Пінцети, скальпелі, ножиці, таблиці.

Під час дослідження суглобів кінцівок спочатку вивчають їх будову, функцію і топо­графію. Вивчають властивості суглобів, враховуючи форму суглобових поверхонь кіс­ток, що утворюють суглоб, та характер руху в суглобах. Це досліджують на вологих і су­хих анатомічних препаратах. Рухомість у суглобах кінцівок вивчають на живих тваринах.

На суглобах кінцівок розміщені відповідні зв'язки. Тому суглоби і зв'язки кінцівок доцільно вивчати разом.

Грудні кінцівки. Плечовий суглоб. Знаходять і вивчають суглобову капсулу. До­цільно оглянути препарати цього суглоба з м'язами-фіксаторами. Такими м'язами є за-остний і підлопатковий. Вони фіксують плечовий суглоб з латеральної і медіальної по­верхні і таким чином перетворюють суглоб на одновісний. Знаходять ці м'язи і уточню­ють їх функцію.

Ліктьовий суглоб. На цьому суглобі знаходять суглобову капсулу та бокові зв'яз­ ки. Визначають кут, що утворюється в суглобі. Характер руху в суглобі перевіряють на вологих препаратах і живих тваринах. '

Зап'ястний суглоб — складний одновісний. На препаратах потрібно знайти такі зв'язки: суглобову капсулу, бокові зв'язки (латеральні й медіальні), міжкісткові зв'язки та зв'язки сезамоподібної кістки.

Міжкісткові зв'язки розглядають лише після препарування суглоба. Можна вико­ристати сухі препарати зап'ястних суглобів разом із зв'язками.

П'ястково-пальцьові суглоби. Оглядають і вивчають будову та функцію всіх суг­лобів: путового, вінцевого і копитового. На всіх суглобах*відпрепаровують зв'язки і ви­вчають їх. Крім основних зв'язок, на п'ястково-пальцьових суглобах добре розвинуті до­даткові зв'язки, що прикріплюють сезамоподібні кістки в ділянці суглобів.

Тазові кінцівки. На тазових кінцівках є такі суглоби: кульшовий, колінний, за-плесновий і суглоби пальців. На всіх суглобах розміщені відповідні зв'язки.

Тазостегновий (кульшовий) суглоб. Для вивчення тазостегнового суглоба та йо­го зв'язок використовують вологі й сухі препарати. Виготовлення препарату з трупного матеріалу полягає в препаруванні та видаленні всіх м'язів, що оточують суглоб.

Суглобова капсула вкриває суглоб і прикріплює стегнову кістку до таза. Оглядають зовнішню поверхню капсули, роблять коловий розріз, але стегнову кістку від таза не відділяють, бо в порожнині тазостегнового суглоба є міцна кругла зв'язка. Оглядають і вивчають цю зв'язку.

Колінний суглоб. Препаруванням знаходять суглобову капсулу і бокові зв'язки. Відкривають порожнину суглоба, оглядають і досліджують хрящові меніски, розміщені між стегновою і великогомілковою кістками. Оглядають стегново-чашечковий суглоб.

Відпрепаровують колінну чашечку і вивчають пряму зв'язку, що йде від чашечки до гребеня великогомілкової кістки.

Заплесновий суглоб. Знаходять усі зв'язки суглоба. Відпрепаровують суглобову зв'язку, знаходять міжкісткові і міжрядові зв'язки. Визначають функцію суглоба та кут, що утворюється в ньому.

Суглоби і зв'язки пальців задньої кінцівки побудовані так, як і передньої.

Окремо відпрепаровують і вивчають зв'язки таза.

Контрольні запитання

1. Які зв'язки належать до загальних зв'язок організму?

2. Які шари розрізняють на суглобовій капсулі?

3. Яка роль синовіальної рідини в суглобах?

4. Які суглоби утворюються кістками грудних кінцівок?

5. Опишіть суглоби задніх кінцівок.

6. Назвіть зв'язки зап'ястного суглоба,

7. У яких суглобах містяться кругла та пряма зв'язки?