9.8. Будова органів кровотворення та імунного захисту

Більшість зрілих клітин крові — це високоспеціалізовані, не здатні до розмноження клітини, які мають короткий період життя. Тому в організмі відбувається постійне кро­вотворення — гемопоез у кровотворних органах. На зміну загиблих, зруйнованих клітин із кровотворних органів у кров'яне русло надходять нові життєздатні клітини крові.

До органів кровотворення та імунного захисту у дорослої тварини належать: чер­воний кістковий мозок, селезінка, лімфовузли й тимус, а також мигдалики глотки, солі-тарні фолікули та пейєрові бляшки кишок.

В ембріональний період розвитку організму основним органом кровотворення є печінка.

Червоний кістковий мозок і тимус належать до центральних, інші до периферичних органів кровотворення та імунного захисту.

Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra) — це основний кровотвор­ний орган, в якому утворюються еритроцити, гранулоцити, моноцити, кров'яні пластин­ки і попередники лімфоцитів. Розміщується він у порожнинах і губчастій речовині труб­частих, плоских кісток та в хребцях. У порожнинах трубчастих кісток з віком він пере­роджується в жовтий кістковий мозок.

Основою червоного кісткового мозку є ретикулярна тканина, пронизана значною кількістю синусоїдних капілярів. У проміжках між клітинами ретикулярної тканини й нав­коло синусоїдних капілярів знаходяться острівці клітин крові на різних стадіях свого роз­витку. Майже всі клітини крові розвиваються з одного виду недиференційованих, так званих стовбурних, клітин. Ці клітини містять повну генетичну інформацію, що перебу­ває в них у пригніченому стані. При активації певних генів стовбурна клітина диферен­ціюється у відповідному напрямі гемопоезу. Регуляція гемопоезу здійснюється нейро­гуморальною системою організму тварини.

Тимус (thymus) — центральний орган імунного захисту організму тварини. У ньо­му розвиваються популяції Т-лімфоцитів, які мають велике значення в становленні як клітинного, так і гуморального імунітету. Крім того, в тимусі виробляються гормони (ти-мозин та ін.), які сприяють дозріванню В- і Т-лімфоцитів і регулюють вуглеводний, каль­цієвий обміни, процеси росту.

Тимус добре розвинений у молодих тварин і складається з двох частин: парних у ділянці шиї і непарної — у грудній порожнині.

За будовою тимус є компактним органом. Стромою є сполучнотканинна капсула, яка вкриває тимус зовні, і перегородки, що заходять у середину нього від капсули. Па­ренхіма складається з епітеліоретикулоцитів, які формують кіркову та мозкову речови­ни. У кірковій речовині молоді недиференційовані клітини — лімфобласти, які надійшли сюди з червоного кісткового мозку, під впливом гормону тимозину розмножуються і пе­ретворюються на Т-лімфоцити. З кров'ю ці Т-лімфоцити мігрують у периферичні крово­творні органи, де дозрівають до імунокомпетентних клітин.

У мозковій речовині відбувається накопичення Т-лімфоцитів, а також зустрічаються тільця Гассаля — кулясті структури, утворені плоскими епітеліальними клітинами.

Селезінка (Неп) — це непарний паренхіматозний орган, що міститься в черевній порожнині: у жуйних — на рубці зліва, у нежуйних — на великій кривизні шлунка. Фор­ма селезінки в різних видів тварин неоднакова. У коня селезінка має серпоподібну фор­му, м'яку консистенцію і синьо-червоне забарвлення, поділяється на верхній, передній і задній краї (рис. 86; рис. 15, кольорова вкладка).

Зовні селезінка вкрита серозною оболонкою й сполучнотканинною капсулою, яка містить у своєму складі клітини гладенької м'язової тканини. Всередину від капсули від­ходять тяжі — перегородки, які разом з капсулою формують опорно-скорочувальну ос­нову селезінки. Перегородки поділяють селезінку на окремі часточки, заповнені черво­ною й білою пульпами, основу яких становить ретикулярна тканина.

Біла пульпа складається з фолікулів, які, на відміну від фолікулів лімфовузлів, ма­ ють на периферії ексцентрично розміщену центральну артерію. У фолікулах селезінки відбувається розмноження й диференціація лімфоцитів, перетворення їх на різні типи Т- і В-лімфоцитів. —

Червона пульпа складається з ретикулярної тканини, синусоїдних капілярів та скуп­чень клітин крові. Тут з допомогою макрофагів відмерлі еритроцити фагоцитуються.

Селезінка виконує в організмі такі функції: бере участь в обміні речовин, кровотво­ренні, гемолізі, очищенні крові (видаляє зруйновані еритроцити та інші сторонні частин­ки), виконує імунобіологічну функцію (виробляє антитіла) та роль депо крові.

Контрольні запитання

1. Які будова, топографія та функції серця різних видів тварин?

2. Опишіть будову і роль провідної системи серця.

3. Назвіть складові частини великого і малого кіл кровообігу.

4. Яка будова стінки артерій, вен і капілярів?

5. Назвіть основні артерії і вени великого кола кровообігу.

6. Які артерії відходять від грудної і черевної аорти? -

7. Назвіть судини ворітного кола кровообігу.

8. Які існують відмінності між кровообігом плода та кровообігом дорослої тварини?

9. Назвіть шлях проходження лімфи від органів до краніальної порожнистої вени.

10. Опишіть будову, топографію та функції лімфовузлів тварини.

11. Які будова, топографія і роль червоного кісткового мозку, селезінки, тимуса в кровотворенні та формуванні імунітету тварини?

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

Органи кровообігу

Будова серця. Препарати та прилади: розбірні моделі й муляжі серця, препа­рати серця, інструменти, таблиці та схеми (рис. 12, кольорова вкладка).

Будову серця вивчають на препаратах серця, моделях і таблицях. Свіже серце, щойно взяте з трупа тварини, вкрите серозною оболонкою — серцевою сорочкою.

Спочатку оглядають перикард, визначають його колір, товщину стінок, вологість. Переконуються, що колір перикарда матовий. Поверхня гладенька і волога, змащена серозною рідиною. Перикард вкритий одношаровим плоским епітелієм — мезотелієм.

Встановлюють, що перикард із стінкою серця не зростається. Потім рукою відтягу­ють складку і роблять поперечний розріз. В отвір, що утворився, вставляють один кі­нець ножиць і роблять поздовжній розріз перикарда. Розріз роблять обережно, щоб не пошкодити стінку серця і коронарних кровоносних судин.

Піднімають пінцетом розрізані кінці перикарда, переконуються, що серце вільно ле­жить у його порожнині. Між стінкою серця і серцевою сорочкою утворюється щілинопо­дібна порожнина. На свіжому (не консервованому) препараті серця в порожнині пери­карда знаходять невелику кількість серозної рідини, яка змащує внутрішню поверхню перикарда та зовнішню поверхню серця.

Знімають перикард із серця, вивчають його будову. Визначають форму й розміри серця. Форма серця конусоподібна. Знаходять основу серця та його верхівку. На зов­нішній поверхні серця добре виражені борозни: поздовжні, які йдуть вздовж серця і ді­лять його на праву й ліву половини, і кругові, або вінцеві, що поділяють серце на пере­дсердя і шлуночки. Звертають увагу на те, що поздовжні борозни поділяють серце не симетрично. Ліва борозна розміщена трохи краніальніше від серединної лінії і тому лі­ва половина серця більша від правої. Уся верхівка серця належить лівому шлуночку.

У борознах серця залягають серцеві (коронарні) кровоносні судини.

Над основою серця виступають два сліпі мішечки. Це вушка серця (праве і ліве). Вони прикривають вихід із серця легеневої артерії. Методом пальпації досліджують стінку окремих камер серця. Стінка шлуночків товста, щільної консистенції. Особливо товсту стінку має лівий шлуночок. Стінка передсердь тоненька і добре прощупується.

Оглядають і вивчають кровоносні судини. Знаходять перерізані кінці цих судин у ді­лянці основи серця. Відшукують аорту, що виходить з лівого шлуночка серця, і легене­ву артерію, яка виходить з правого шлуночка і розміщена між вушками серця. Дослід­жують місце впадання легеневих вен у ліве передсердя та місце впадання порожнис­тих вен (передньої й задньої) у праве передсердя.

Розмір серця у різних видів свійських тварин не однаковий. Його визначають по­рівнянням серця різних тварин. Абсолютну величину серця прийнято визначати у від­сотках відносно маси тіла тварини, а обхват — проміром серця по вінцевій борозні. За цими показниками серце тварини має такі розміри: у корів — 0,5% маси тіла тварини, а обхват по вінцевій борозні 50 см; у коней — відповідно 0,84% і 60 см; у свиней — 0,3% і 25—30 см. Наведені показники розміру серця можна перевірити його зважуванням та обміром, знаючи попередню живу масу забитої тварини, від якої взято серце.

Після зовнішнього огляду і вивчення будови серця роблять розріз стінки серця і ви­вчають внутрішню його будову. Для цього роблять чотири розрізи серця в таких напря­мах: 1) по найвищій частині переднього краю, від вінцевої борозни до верхівки серця. При цьому розкривається порожнина правого шлуночка; 2) від місця впадання порожнистих вен до вінцевої борозни. Розкривається порожнина правого передсердя; 3) по найвищій поверхні краю серця від вінцевої борозни до верхівки серця. Розкривається порожнина лівого шлуночка серця; 4) від місця впадання легеневих вен у передсердя до вінцевої бо­розни. Розкривається порожнина лівого передсердя.

Роблячи розрізи, поперечну перегородку серця та вінцеву борозну залишають не-пошкодженими. Обидва розрізи на правій і лівій половинах серця повинні становити од­ну лінію, яка переривається в ділянці вінцевої борозни.

Після кожного розрізу відводять у боки краї м'язів і вивчають внутрішню будову окре­мих камер. Визначають розмір порожнин, внутрішню будову стінки серця та його клапа­ни. Знаходять атріовентрикулярні отвори. Досліджують, з якими кровоносними судинами сполучені камери серця. Для цього зонд або паличку вводять у кровоносну судину з від­повідної камери серця і спостерігають, через яку судину зонд виходить назовні.

На поверхні розрізу серця вивчають окремі оболонки його стінки. Спочатку огляда­ють внутрішню оболонку — ендокард. Це тоненька сполучнотканинна оболонка, висте­лена ендотелієм. Поверхня ендокарда гладенька, що запобігає руйнуванню еритроци­тів крові під час проходження їх через серце.

Міокард — середня оболонка. Побудована з м'язової тканини. Це найтовща обо­лонка серця. Товщина міокарда лівого шлуночка серця досягає 4—4,5 см, а правого — 1—1,5 см.

Товщина стінки передсердь незначна, оскільки міокард тут розвинений дуже слабко. Будову й товщину міокарда добре видно на свіжих і консервованих препаратах серця.

Епікард — зовнішня серозна оболонка. Товщина епікарда дуже мала. Зовнішня по­верхня епікарда вкрита мезотелієм. Тому вона гладенька і на свіжих препаратах серця волога (змащена серозною рідиною).

Усі оболонки стінки серця щільно зростаються між собою. Однак з допомогою скальпеля й пінцета їх можна відпрепарувати. Особливо добре відпрепаровуються обо­лонки на консервованому препараті серця.

Схему будови серця замальовують і позначають окремі його деталі.

Клапани серця — дуже важливі утвори, що забезпечують рух крові в серці та в усьому організмі тварин тільки в одному напрямі. Вони розміщені на внутрішній повер­хні стінок серця, тому їх будову й топографію вивчають на розкритому препараті серця. У порожнинах шлуночків серця знаходять атріовентрикулярні клапани. У лівому шлуноч­ку клапан двостулковий, у правому — тристулковий.

Стулкові клапани являють собою тоненькі сполучнотканинні пластинки трикутної форми, які під тиском крові піднімаються і закривають атріовентрикулярні отвори.