8.2. Будова органів розмноження самок

До статевих органів самок належать жіночі статеві залози — яєчники, в яких утво­рюються жіночі статеві клітини — яйцеклітини та жіночі статеві гормони; яйцеводи (мат­кові труби), де відбувається запліднення яйцеклітини сперматозооном; матка, де роз­виваються зародок і плід; піхва і сечостатевий присінок — органи парування і виведен­ня сформованого плода назовні; зовнішні статеві органи (статеві щілини зі статевими губами і клітор) (рис. 78).

Яєчники (ovaria) — парні паренхіматозні органи, які лежать у поперековій ділянці черевної порожнини позаду нирок і підвішені на брижі.

У кобил яєчники довгі, гладенькі, бобоподібної форми, в діаметрі досягають 1—7,5 см і в масі — 24—40 г, мають овуляційну ямку.

У корів яєчники зовні гладенькі, овальної форми, становлять у діаметрі 0,8—1,5 см і в масі — 12—16 г. У свиней яєчники бугристі, округлі, досягають у діаметрі 0,7—1 см і в масі — 7—9 г.

Поверхня яєчників вкрита (у кобил тільки в овуляційній ямці) одношаровим кубіч­ним, або зачатковим, епітелієм. Під ним знаходиться тверда фіброзна білкова оболон­ка з щільної сполучної тканини, вона становить строму яєчника. На розрізі яєчника вид­но два шари: зовнішній — кірковий, або фолікулярний, і внутрішній — мозковий, або су­динний (рис. 79). У кірковій зоні яєчника знаходяться фолікули на різних стадіях свого розвитку. У фолікулах відбувається овогенез — процес утворення і розвитку яйцеклітин. Спочатку яйцеклітини зароджуються в первинних (премордіальних) фолікулах, потім проходять ряд стадій розвитку і стають дозрілими фолікулами, так званими граафови-ми міхурцями, стінка яких побудована із сполучнотканинної оболонки-теки і вистелена секреторним фолікулярним епітелієм. Стінка в цих міхурцях під тиском рідини, що на­копичується в них, потоншується, внаслідок чого міхурець розривається і яйцеклітина разом з рідиною та фолікулярним епітелієм виходить у лійку яйцепроводу. Цей процес називається овуляцією, що виявляється в самок такими клінічними ознаками, як стате­ва тічка й статева охота.

У кобил овуляція відбувається тільки в овуляційній ямці, у самок інших видів — по всій поверхні яєчника.

Після виходу з фолікула яйцеклітини його порожнина заповнюється кров'ю і епітелі­альними клітинами — лютеоцитами, які починають виробляти гормон прогестерон. Так утворюється жовте тіло, яке стає тимчасовою залозою внутрішньої секреції. Якщо жов­те тіло утворилося після запліднення яйцеклітини сперматозооном, то воно зберігається протягом усього періоду вагітності. Тоді його називають жовтим тілом вагітності. Якщо яйцеклітина не була запліднена і вагітність не настала, то таке жовте тіло називають жов­тим тілом статевого циклу, воно протягом 10—14 діб розсмоктується і на його місці за­лишається рубець. Жовте тіло вагітності після родів також поступово зникає.

Якщо названі типи жовтих тіл з різних причин не розсмоктуються, а залишаються в яєчниках, то їх називають патологічними (персистентними) жовтими тілами. Вони є однією з причин перегулів і яловості маточного поголів'я. Такі жовті тіла видаляються з допомогою руки ветеринарного фахівця через стінку прямої кишки.

У кірковій зоні яєчників одночасно з розвитком фолікулів відбувається також зво­ротний процес, тобто їх загибель, або атрезія фолікулів.

У проміжках між фолікулами яєчника розміщуються в пухкій сполучній тканині скуп­чення інтерстиціальних клітин. Ці клітини, як і клітини фолікулярного епітелію, виробля­ють гормон естроген, який разом з прогестероном жовтого тіла впливає на ріст і дозрі­вання яйцеклітин, на процес овуляції.

Мозкова зона розташована у всіх самок (крім кобил) у центрі яєчника. У кобили во­на знаходиться на периферії яєчника, за винятком овуляційної ямки. У мозковій зоні в

пухкій сполучній тканині міститься значна кількість кро­воносних судин, які є розгалуженням яєчникової артерії. Яйцепроводи, або маткові труби (oviductus), —

тонкі довгі звивисті трубки, що містяться в яйцепровід-ній складці і з'єднують яєчник з рогом матки. В яйце­проводах відбувається дозрівання яйцеклітин, їх заплід­нення сперматозооном і утворення зиготи, дроблення зиготи. Довжина яйцепроводу в кобили становить 10— ЗО см, у корови — 20—30, у свині — 15—30, у вівці — 15— 20 см. Починається яйцепровід широкою лійкою, на дні

якої знаходиться черевний отвір. Краї лійки порізані — це так звана бахрома яйцепрово­ду. Другий кінець яйцепроводу без різких меж переходить у ріг матки.

Стінка яйцепроводу складається з трьох оболонок: слизової — внутрішньої, м'язо­вої — середньої і серозної — зовнішньої. Слизова оболонка вистелена одношаровим ци­ліндричним миготливим епітелієм, серед клітин якого зустрічаються клітини з війками на кінці і безвійчасті секреторні клітини, які виробляють слиз.

Завдяки мерехтінню війок епітелію здійснюється переміщення по яйцепроводу яй­цеклітини та зиготи. Цьому сприяє також скоротливість м'язової оболонки, що склада­ється з гладенької м'язової тканини.

Серозна оболонка побудована з одношарового плоского епітелію.

Матка (uterus, metra) — порожнистий орган, в якому розвивається зародок і плід. Розрізняють чотири типи маток: подвійна — у гризунів, слона; двороздільна — у деяких гризунів; дворога — у жуйних, кобил, свиней, сук, у ній розрізняють два роги, тіло та шийку; проста — у приматів, у ній рогів немає.

Стінка матки також побудована з трьох оболонок: слизової, м'язової і серозної.

Слизова оболонка — ендометрій — вкрита одношаровим циліндричним епітелієм, що виробляє слиз. Серед клітин цього епітелію зустрічаються війчасті клітини, яких до­сить багато в слизовій оболонці рогів матки. У підслизовій основі розміщені численні маткові трубчасті залози, секрет яких використовується для живлення зародка на ран­ніх етапах його розвитку, а також сітка кровоносних судин. У жуйних слизова оболонка утворює під час вагітності випини — карункули, які з'єднуються з ворсинками хоріона плода — котиледонами. У ділянці каналу шийки матки слизова оболонка утворює склад­ки, поздовжні — у кобил і корів; хвилеподібні — у свиней.

М'язова оболонка — міометрій — складається з трьох шарів гладенької м'язової тканини: зовнішнього і внутрішнього — м'язових і середнього — судинного. Внутрішній м'язовий шар у стінці шийки утворює сфінктер. Скорочення м'язової оболонки сприя­ють виведенню плода та плідних оболонок (посліду) з матки під час родів.

Серозна оболонка — периметрій — побудована з одношарового плоского епітелію з прошарком пухкої сполучної тканини, вкриває матку зовні і утворює маткову зв'язку, яка прикріплюється до хребта і підвішує матку.

У кобил дуже розвинене тіло матки, воно довге, а роги, навпаки, короткі і дугопо­дібно зігнуті. Шийка товстостінна, циліндрична, її задня частина виступає в піхву втулко-подібно.

У жуйних тварин роги матки загострені й зігнуті подібно до полозів саней. Тіло мат­ки відносно коротке. Шийка матки товстостінна, виступає в піхву і має на слизовій обо­лонці складки.

свиней роги матки дуже довгі, досягають 2—3 м і утворюють численні петлі, по­дібні до петель кишок. Тіло матки коротке (до 5 см). Шийка без різких меж переходить у піхву, її слизова оболонка утворює досить великі складки — виступи.

У сук роги матки довгі, тонкі й прямі, розходяться у вигляді вилки. Тіло матки ко­ротке, шийка матки також коротка та товстостінна, різко виступає в піхву і має на сли­зовій оболонці поперечні й поздовжні складки.

Невагітна матка розміщується більшою своєю частиною в черевній порожнині під прямою кишкою й над сечовим міхуром. У період вагітності матка збільшується в об'є­мі і опускається в черевну порожнину, а після родів набуває попереднього розміру.

Піхва (vagina) — порожнина мішкоподібної форми, розміщена в тазовій порожни­ні, під прямою кишкою, є органом парування і родовим шляхом. Стінка її складається з слизової, м'язової і адвентиціальної оболонок. Слизова оболонка піхви вистелена бага­тошаровим плоским незроговілим епітелієм, утворює поздовжні складки. У підслизовій основі немає пристінкових залоз. У місці переходу в присінок слизова оболонка утво­рює поперечну складку — діврчу пліву, яка під час першого парування розривається. М'язова оболонка побудована з двох шарів гладенької м'язової тканини. Між слизовою і м'язовою оболонками добре розвинена сітка венозних судин. Зовні піхва вкрита ад­вентицією з пухкої сполучної тканини.

Присінок піхви (vestibulum vaginae) — це порожнина, що є продовженням піхви після впадіння туди сечівника, отвір якого відкривається на вентральній стінці. Назовні присінок піхви відкривається статевою щілиною, яка обмежена статевими губами і лежить вентрально від заднього проходу. Стінка його утворена такими самими оболонками, як і стінка піхви, тільки в підслизовій основі присінка піхви знаходяться кавернозний шар і пристінкові залози, секрет яких у вигляді слизу виділяється з присінка під час статевої тіч­ ки й охоти. ^_

М'язова оболонка в каудальній частй^присінка доповнюється кільцевим шаром поперечносмугастої скелетної м'язової тканини, з волокон якої формується стискувач присінка піхви.

Зовнішні статеві органи самки (vulva) складаються з двох статевих губ, які є складками шкіри і утворюють статеву щілину.

У товщі статевих губ є потові й сальні залози і м'яз, що стискує статеву щілину. Ста­теві губи сходяться у верхній і нижній кути. У нижньому куті статевої щілини є клітор — це рудимент чоловічого статевого члена, в ньому міститься дуже багато нервових за­кінчень і печеристі тіла.

Контрольні запитання

1. Назвіть органи розмноження самця та їх роль у відтворенні тварин.

2. Яка анатомічна й гістологічна будова сім'яника та його придатка?

3. Опишіть будову сім'яникового мішка та особливості його топографії в самців різних видів тварин.

4. Назвіть складові частини сім'яного канатика та його топографію.

5. Яка будова та функції придаткових статевих органів самця?

6. Опишіть будову і топографію пеніса.

7. Які особливості будови препуція жеребця, бугая і кнура?

8. Назвіть органи розмноження самки та їх роль у відтворенні тварин.

9. Яка анатомічна й гістологічна будова яєчника самки різних видів тварин?

10. Опишіть будову, топографію та функції яйцепроводу і матки.

11. Які будова і функції піхви та присінка піхви самки?

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

Анатомічна будова органів розмноження самців

Препарати та прилади: свіжі й консервовані препарати органів розмноження самця різних видів тварин, таблиці, скальпелі, пінцети, ножиці, секційні ножі.

До органів розмноження самців належать: сім'яники, сім'япроводи, сім'яний кана­тик, сечостатевий канал з придатковими статевими залозами, статевий член з препу-ціальним мішком, мошонка.

Будова сім'яників. Препаратом можуть бути сім'яники, видалені в самців під час кастрації, а також вологі консервовані препарати. На заняттях використовують також таблиці і схеми.

Для вивчення будови сім'яників бажано мати препарат разом із загальною піхво­вою оболонкою та найтовщою частиною сім'яного канатика.

Спочатку оглядають зовні і вивчають будову сім'яника. При цьому визначають, що сім'яник розміщений у тонкостінному мішку — загальній піхвовій оболонці. Вона скла­дається з серозного й фіброзного шарів. Загальна піхвова оболонка дуже міцна і під час розтягування не рветься. Пальпацією досліджують її стінки. Потім загальну піхвову обо­лонку збирають у складку і скальпелем розсікають. В отвір вставляють один кінець но­жиць і розрізають оболонку вгору по всій довжині сім'яника. При цьому оглядають і до­сліджують щілиноподібну порожнину, що утворюється між сім'яником і загальною піхво­вою оболонкою. Внутрішня поверхня загальної' піхвової оболонки гладенька, блискуча, змащена серозною рідиною. Переконуються в тому, що загальна піхвова оболонка при­кріплюється до сім'яника складкою серозної оболонки, яка називається перехідною зв'­язкою. Щоб відділити сім'яник від піхвової оболонки, потрібно перерізати перехідну зв'­язку. Цю зв'язку підрізають також при кастрації тварини.

Під час огляду сім'яника знаходять серозну оболонку самого сім'яника. Це власне піхвова оболонка. Вона вкриває зовнішню поверхню сім'яника разом з придатком і щіль­но зростається з ним. Під власне піхвовою оболонкою видно щільну сполучнотканинну білкову оболонку білого кольору, яка пронизана великою кількістю кровоносних судин.

Визначають також форму сім'яника та його консистенцію. Сім'яник видовжено-овальної форми, злегка стиснутий з боків. Консистенція сім'яника еластично-пружна.

На сім'янику знаходять краї, кінці та поверхні. Оглядають і досліджують придаток сі­м'яника, він видовженої форми й щільно прилягає до сім'яника по всій довжині. Знахо­дять голівку, тіло та хвостик придатка. Визначають довжину й діаметр сім'яника. Розмір сім'яників визначають за масою та вимірами довжини й товщини. У різних тварин роз­мір сім'яника різний. Так, у бугаїв маса сім'яника дорівнює 250—300 г, довжина 15 см і товщина 7—9 см.

Після зовнішнього огляду вивчають внутрішню будову сім'яника. Для цього роблять розріз вздовж сім'яника через його придаток. На ньому добре видно зовнішню білкову оболонку. Від оболонки всередину сім'яника відходять перегородки, що поділяють сі­м'яник на окремі камери і утворюють основу органа.

В оболонках і перегородках сім'яника розгалужуються кровоносні судини. Підніма­ють придаток сім'яника, знаходять щільний тяж із сполучної тканини, який називається гайморовим тілом, або середостінням сім'яника. У середостінні знаходяться прямі сі­м'яні канальці. Оглядають розріз придатка сім'яника. У ньому проходить канал придат­ка, де скупчуються статеві клітини (сперматозоони).

Під час огляду залозистої тканини сім'яника звертають увагу на її консистенцію. На поверхні розрізу свіжого, щойно видаленого з організму сім'яника виступає білувата рі­дина, що являє собою секрет залозистої тканини.

Будова сім'япроводу та сім'яного канатика. Від хвостика придатка сім'яни­ка бере початок сім'япровід. Це тоненька трубка, яка проходить через паховий канал у черевну порожнину, потім проникає в тазову порожнину поверх сечового міхура і вхо­дить у сечостатевий канал за шийкою сечового міхура. У биків і баранів перед впадан­ням у сечостатевий канал на сім'япроводі є ампулоподібне розширення.

Оглядають зовнішню будову і топографію сім'япроводів. Розрізають стінку сім'я­проводу та вивчають його внутрішню будову. З'ясовують, чому сім'япроводи впадають у сечовивідний канал згори.

Сім'яний канатик вивчають на препараті сім'яника. При кастрації самців сім'яники видаляють разом з сім'яним канатиком. Канатик бере початок від хвостика придатка сім'яника.

Насамперед відмічають, що сім'яний канатик, як і сім'яник, вкритий зовні серозною оболонкою. Пальпацією і оглядом досліджують канатик на всьому його протязі. Визна­чають товщину і довжину канатика. Його товщина зменшується в міру віддалення кана­тика від сім'яника. Особливо різко потоншується сім'яний канатик там, де закінчується м'яз — внутрішній піднімач сім'яника. Відпрепаровують сім'яний канатик, знаходять і ви­вчають його утвори: сім'япровід, внутрішню сім'яну артерію, внутрішню сім'яну вену, сі­м'яний нерв і м'яз — внутрішній піднімач сім'яника.

Через паховий канал сім'яний канатик проходить у черевну порожнину, де розга­лужується: судини і нерви піднімаються по бічних стінках черевної порожнини в попе­рекову ділянку, а сім'япровід іде над сечовим міхуром у тазову порожнину і впадає в се­чостатевий канал за шийкою сечового міхура. У цьому треба переконатися, розглянув­ши анатомічні препарати, таблиці та схеми.

Замальовують і позначають усі частини сім'япроводів і сім'яного канатика.

Будова мошонки. Препарати та прилади: препарати мошонки різних видів тварин, інструменти, моделі й таблиці.

Спочатку вивчають будову мошонки та розміщення її оболонки за таблицями й схе­мами. Потім на анатомічних препаратах мошонки свійських тварин (найкраще бика або барана) визначають її форму, розміри й консистенцію. Краще мати препарат мошонки разом із сім'яником, на якому прощупуванням можна встановити рухомість сім'яників у мошонці, а після розрізу з'ясувати взаємозв'язок між оболонками мошонки і сім'яником.

Під час огляду препарату мошонки звертають увагу на те, що по сагітальній лінії че­рез усю мошонку проходить борозенка — шов мошонки. Шов утворюється на місці по­ділу мошонки на дві камери (праву й ліву). Прощупують і досліджують товщину стінки мошонки та визначають еластичність шкіри. Звертають увагу на те, що шкіра мошонки вкрита тоненьким ніжним волоссям. Потім розрізають мошонку по всій довжині сім'яни­ка, відступивши 1,5—2 см від шва. Розріз роблять одним рухом секційного ножа або скальпеля, щоб краї розрізу були рівними.

Після глибокого розрізу стінки мошонки розводять у боки і видаляють сім'яник. При цьому перерізають і вивчають топографію, будову та довжину перехідної зв'язки. Поша­ровим препаруванням вивчають будову всіх оболонок стінки мошонки.

Відпрепаровують шкіру, м'язово-еластичну оболонку, яка щільно зростається зі шкірою і утворює перегородку мошонки. Потім знаходять куперову фасцію, м'язову оболонку (зовнішній піднімач сім'яника) і загальну піхвову оболонку, що складається з фіброзного і серозного листків. Вивчають товщину і будову всіх цих оболонок. Зверта­ють увагу на те, що загальна піхвова оболонка має гладеньку внутрішню поверхню. На свіжому (не консервованому) препараті вона змащена серозною рідиною. Загальна піх­вова оболонка вистилає внутрішню поверхню камер мошонки.

Будова статевого члена та препуціального мішка. Препарати та прила­ди: препарати, інструменти, таблиці та схеми.

На препаратах статевого члена різних тварин знаходять усі його частини: корінь, тіло й голівку. Вивчають його форму, довжину і товщину. Звертають увагу на те, що ста­тевий член бика, барана й кнура на тілі утворює S-подібний згин. На вентральній по­верхні статевого члена знаходять глибокий поздовжній жолоб, у якому лежить статево-членна частина сечостатевого каналу, а на дорсальній — незначний судинний жолоб з нервами, артеріями та венами.

На поперечному розрізі тіла статевого члена видно шкіру, а глибше — кавернозне тіло, вкрите білковою оболонкою з перегородками, що відходять від неї. Між перегород­ками утворюються каверни (порожнини). Тут же видно отвір сечостатевого каналу.

Оглядають і визначають форму голівки статевого члена різних видів тварин. Відміча­ють, що голівка статевого члена знаходиться в особливому утворі препуціального мішка.

Препуцій являє собою дволисткову складку шкіри і слизової оболонки. Оглядають і досліджують шкіру та слизову оболонку препуціального мішка. Слизова оболонка пре-пуція рожевого кольору, вкрита багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

Гістологічна будова органів розмноження самців

Препарати та прилади: мікроскопи біологічні, окуляр-покажчик, гістологічні пре­парати органів розмноження самців.

Сім'яник. На поздовжньому зрізі сім'яника за малого збільшення мікроскопа ви­вчають загальну будову препарату. Знаходять білкову оболонку, сполучнотканинні пе­регородки, що відходять від неї і поділяють сім'яник на окремі камери.

У камерах між перегородками видно звивисті сім'яні канальці в поздовжньому роз­різі. Вони відмежовуються один від одного тоненькими прошарками пухкої сполучної тканини. Трапляються також канальці в поперечному розрізі. На такому канальці видно тоненьку перетинку, внутрішня поверхня якої вистелена епітелієм. Серед епітелію роз­різняють два види клітин: живильні (сертолі) і статеві (сперматозоони).

Живильні клітини мають трикутну форму, бліде забарвлення і прикріплені своїми ниж­німи кінцями до основної перетинки. Вільні кінці клітин спрямовані в просвіт канальців.

Над живильними клітинами розміщені статеві клітини (сперматозоони) на різних стадіях їх розвитку. Більш зрілі клітини мають характерну видовжену форму з коротки­ми хвостиками.

На поперечному зрізі придатка сім'яника видно також просвіти канальців, заповне­ні зрілими статевими клітинами.

Контрольні запитання

1. Перелічіть органи розмноження самців.

2. Яка анатомічна й гістологічна будова сім'яника?

3. З яких анатомічних утворів складається сім'яний канатик?

4. Яка анатомічна будова мошонки?

5. Яка анатомічна будова статевого члена і препуція?

Анатомічна будова органів розмноження самок

Препарати та прилади: свіжі й консервовані препарати органів розмноження са­мок різних видів тварин, таблиці, схеми, скальпелі, пінцети, ножиці, секційні ножі.

До органів розмноження самок належать: яєчники, яйцепроводи, матка, піхва, сечо­статевий присінок і зовнішні статеві органи (статева щілина зі статевими губами і клітор).

Будова яєчників і яйцепроводів. Препаратом можуть бути свіжі яєчники, яйце­проводи, видалені з самок під час забою їх на м'ясо на м'ясокомбінаті або на бойні, а та­кож вологі консервовані препарати. На заняттях використовують також таблиці і схеми.

Визначають форму, величину і консистенцію яєчників. У свійських тварин всіх ви­дів яєчники видовженої форми, зовнішня поверхня гладенька. У свиней яєчники округ­лі і мають горбисту зовнішню поверхню у вигляді ягоди шовковиці. Знаходять трубний (краніальний) кінець яйцепроводу з лійкоподібним розширенням та матковий (каудаль­ний) кінець із зв'язкою, що з'єднує яєчник з рогом матки.

Консистенція яєчників пружна, її визначають промацуванням. Якщо у фолікулярній (паренхіматозній) зоні яєчника є зрілі яйцеклітини, то на зовнішній поверхні яєчника ви­ступає прозорий горбок (фолікул), наповнений рідиною. При натискуванні на фолікул пальцем відчувається флуктуація (коливання рідини). На вільному краї яєчника кобили є овуляційна ямка.

Якщо у фолікулярній зоні яєчника утворилося жовте тіло, то воно промацується у вигляді щільного утвору завбільшки з горошину. Після зовнішнього вивчення будови яєчника роблять поздовжній розріз. На поверхні розрізу розглядають зони яєчника: су­динну і фолікулярну.

У фолікулярній зоні вивчають будову фолікула і жовтого тіла. Фолікули різних ста­дій розвитку розглядають крізь лупу. Відмічають велику кількість кровоносних судин, які розгалужуються у судинній зоні яєчника. Знаходять зовнішню серозну оболонку, що вкриває яєчник.

На препараті яйцепроводу видно, що це тоненька покручена трубка, яка іде від яєч­ника до рога матки. Вимірюють довжину яйцепроводу. Початкова частина яйцепроводу лійкоподібно розширена, по краях є складки слизової оболонки — бахромка. Отвір у центрі лійки — початок яйцепроводу. Вводять тоненку дротинку в отвір і досліджують просвіт яйцепроводу, але ввести дротину на всю довжину яйцепроводу не вдається, то­му що він покручений.

Після зовнішнього вивчення роблять поздовжній і поперечний розрізи яйцепрово­ду і вивчають будову його стінки. Вивчають оболонки і визначають товщину стінки, звертають увагу на вигляд слизової оболонки. Вона утворює складки і вкрита одноша­ровим циліндричним миготливим епітелієм.

Будова матки. Препарати та прилади: препарати матки самок різних видів тва­рин, інструменти, моделі, таблиці, схеми.

На свіжих і консервованих анатомічних препаратах та таблицях вивчають будову і топографію матки у самок різних видів свійських тварин. Спочатку вивчають зовнішню будову матки. На препараті знаходять усі частини матки: роги, тіло, шийку. Визначають довжину і форму рогів матки. У всіх видів тварин вони різні. У корів роги матки зігнуті зверху вниз і мають довжину 15—20 см. У кобил вони зігнуті вгору, довжина їх 20—25 см. У свиней роги матки дуже довгі (до 1 м) і петлисті, подібні до тонких кишок. Пальпацією досліджують товщину стінки рогів матки. У всіх видів тварин стінка рогів матки має щіль­ну консистенцію. Від рогів матки відходять складки серозної оболонки — широкі матко­ві зв'язки. На цих зв'язках матка підвішена (прикріплюється) до хребта. В широких мат­кових зв'язках легко побачити розгалуження кровоносних судин, які живлять матку.

Роги задніми своїми кінцями зливаються і утворюють тіло матки. Тіло матки — не­парне утворення, яке являє собою коротку (3—5 см) щільну частину матки, що лежить на дні тазової порожнини під прямою"кишкою.

Тіло матки звужується і утворює канал шийки матки зі сфінктером. Шийка матки виступає в піхву.

Після зовнішнього огляду і дослідження препаратів матки проводять поздовжній розріз і вивчають внутрішню її будову. Слизова оболонка невагітної матки зібрана в по-

здовжні складки. Особливе добре виражені ці складки в ділянці шийки матки. На матці корів складки розміщені в два ряди.

На внутрішній поверхні слизової оболонки матки жуйних тварин розміщені карунку-ли. Підрахуйте кількість карункулів та простежте за порядком їх розміщення. У корів за­гальна кількість карункулів становить 80-100 штук. Вони розміщені в чотири ряди. Звер­ніть увагу на розмір і форму карункулів. У невагітної тварини карункули невеликі (з горо­шину). А під час вагітності розростаються до розмірів курячого яйця.

Карункули - це місце, де прикріплюються котиледони судинної оболонки плода. У карункулах розгалужується величезна кількість кровоносних судин.

На слизовій оболонці матки інших тварин таких утворів немає. Огляньте слизову оболонку матки всіх видів тварин.

На слизовій оболонці матки кобил знаходяться ямки (крипти), куди заходять вор­синки судинної оболонки плода (хоріона).

М'язовий шар матки добре виражений. Він побудований з гладеньких м'язових во­локон, які розходяться в різних напрямках.

Будова піхви. Препарати та прилади: препарати піхви, сечостатевого присінка і зовнішніх статевих органів (статевих губ, клітора), таблиці, схеми.

При огляді препарату піхви видно, що її зовнішня оболонка утворена сполучною тканиною адвентицією. Адвентицією піхва прикріплюється до органів, що її оточують. Визначте довжину та товщину піхви.

Пальпацією визначають, що стінка її нетовста. Під пальцями відчувається порожни­на. В задній частині піхви розміщений присінок зі статевими (соромітними) губами, які обмежують статеву щілину. Огляньте і дослідіть статеві губи і статеву щілину. Визначте форму і величину щілини у різних видів тварин.

Дослідіть передній кінець піхви, яким вона приростає до матки. Після зовнішнього огляду проводять поздовжній розріз піхви і вивчають будову її стінки. Спочатку огляда­ють внутрішню слизову оболонку. Вона зібрана в поздовжні складки і вкрита багатоша­ровим плоским незроговілим епітелієм. Колір слизової оболонки в різних її частинах на свіжому препараті піхви не однаковий.

Слизова оболонка присінка піхви, що прилягає до статевих губ, має рожевий колір і вологу поверхню. Це пояснюється тим, що в слизовій оболонці присінка розгалужуєть­ся багато кровоносних судин і в її товщі закладені слизисті залози, що виділяють слиз.

Слизова оболонка краніальної частини піхви (власне піхва) блідого кольору і суха. На нижній стінці присінка піхви в задній її частині знаходять і оглядають горбок - клітор. Спереду від клітора в присінку піхви відкривається отвір сечовипускального каналу (се­чівника). Сечовим катетором або товстою дротинкою можна дослідити хід сечівника са­мок. Якщо просувати катетер по сечівнику в напрямку до сечового міхура, то кінець ка­тетера потрапить у міхур. Слід мати на увазі, що в корів на нижній стінці заднього кінця сечівника знаходиться сліпий мішок (дивертикул), в який може потрапити кінець катете­ра. В такому випадку катетер потрібно відтягнути назад, підняти його кінець вище і зно­ву просунути вперед. Дослідіть місце приростання слизової оболонки до шийки матки. Потім огляньте товщину еластичної і м'язової оболонок піхви. Переконайтеся, що в ділянці власне піхви ця оболонка тонка. Тут знаходяться циркулярні еластичні волокна. В ділянці ж статевих губ видно товстий шар м'язових волокон.

Огляньте також зовнішню оболонку - адвентицію і вивчіть її будову. На занятті кра­ще мати препарат всіх статевих органів самок. На цьому препараті вивчають не тільки будову окремих сечостатевих органів, а й їх зв'язок та взаєморозміщення.

Гістологічна будова органів розмноження самок

Препарати та прилади: мікроскопи біологічні, окуляр-покажчик, гістологічні пре­парати органів розмноження самок.

Будова яєчника. На препараті яєчника за малого збільшення мікроскопа знахо­дять судинну і фолікулярну зони. При розгляді судинної зони яєчника видно сполучнот­канинні перегородки, в яких розгалужується велика кількість кровоносних судин і нер­вових закінчень. Розміщена судинна зона в центрі яєчника.

По периферії яєчника розміщена фолікулярна зона. В ній видно велику кількість не­зрілих статевих клітин самок (овоцитів), які оточені оболонкою, побудованою з одного ряду плоских клітин.

При дозріванні яйцеклітини під оболонкою утворюється рідина, оболонка розтягу­ється і утворюється пухирець — фолікул, або граафів міхурець. Тому зовнішня зона яєч­ника називається фолікулярною.

За малого збільшення мікроскопа знаходять зрілу яйцеклітину в фолікулі і вивчають будову. На препараті знаходять стінку фолікула, яка утворюється фолікулярними клітина­ми і капсулою. Всередині фолікула є горбок, де й розміщена яйцеклітина. Вона великих розмірів і її добре видно під мікроскопом. Розглядають також порожнину фолікула, яка має вигляд світлого кружечка. Звертають увагу на розмір цієї порожнини. Чим більший розмір фолікула і його порожнини, тим більш зріла яйцеклітина в ньому знаходиться.

Порівняйте величину і будову різних фолікулів, які є на препараті. Знайдіть і дослі­діть будову жовтого тіла яєчника. Жовте тіло утворюється на місці фолікула, що лопнув, після виходу з нього яйцеклітини. Воно являє собою скупчення великих прозорих клі­тин різноманітної форми, які залягають суцільною масою. Клітини жовтого тіла містять пігмент лютеїн. Іззовні жовте тіло оточене сполучнотканинною оболонкою. Жовте тіло яєчника забарвлене в блідий колір. Вивчіть будову і роль жовтого тіла в фізіології роз­множення тварин.

На зрізі яєчника знаходять також зовнішню оболонку, що вкриває яєчник. Вона має вигляд тоненької оболонки, побудованої з волокнистої сполучної тканини і вистелена одним шаром кубічних клітин зачаткового епітелію.

Будова яйцепроводів. Для гістологічного препарату беруть поперечний зріз із яйцепроводу. За малого збільшення мікроскопа знаходять просвіт яйцепроводу та йо­го стінку. Вивчають будову оболонок, що утворюють стінку яйцепроводів.

Слизова оболонка вистилає внутрішню поверхню яйцепроводів. Вона утворює ве­лику кількість складок, які виступають у просвіт яйцепроводу. Тому просвіт яйцепрово­ду має вигляд вузьких щілин, що сполучаються між собою.

Вся поверхня слизової оболонки яйцепроводів вистелена одношаровим циліндрич­ним миготливим епітелієм. Війки цього епітелію миготять і допомагають руху яйцекліти­ни та зародка по яйцепроводу в напрямку від яєчника до матки.

Клітини епітелію прикріплюються до основної перетинки, яка заходить у всі склад­ки слизової оболонки і має звивистий вигляд. Потім розглядають м'язову оболонку яй­цепроводу. Вона побудована з гладеньких м'язових волокон, які йдуть у двох напрям­ках і утворюють два шари: зовнішній — поздовжній і внутрішній — циркулярний.

У м'язовій оболонці розгалужується велика кількість кровоносних судин. Зовнішня серозна оболонка вкриває яйцепровід зверху. Це сполучнотканинна оболонка, яка ви­стелена одношаровим плоским епітелієм — мезотелієм.

Будова матки. На зрізі стінки невагітної матки знаходять і вивчають будову всіх оболонок.

Внутрішня слизова оболонка матки зібрана в складки, і тому просвіт має зірчасту форму. Вона вкрита одношаровим циліндричним епітелієм. В товщі слизової оболонки матки містяться спеціальні маткові залози.

Розглядають м'язову оболонку і знаходять шари гладеньких м'язових волокон, які перерізані в різних напрямках. Серозну оболонку матки видно на зовнішній поверхні препарату.

Контрольні запитання

1. Перелічіть органи розмноження самок.

2. Яка анатомічна й гістологічна будова яєчника, яйцепроводу і матки?

3. Які оболонки має матка і як їх називають?

4. Які утвори формуються на слизовій оболонці матки під час вагітності?

5. Яка анатомічна будова піхви, сечостатевого присінка та зовнішніх органів (статевих губ і клітора).

Топографія органів сечостатевого апарату тварин

Препарати та прилади: живі тварини, інструменти, таблиці з топографії внутрі­шніх органів, моделі тварин.

Топографію органів сечовиділення і розмноження розпочинають вивчати з огляду таблиць з топографії внутрішніх органів, а також розбірних моделей різних свійських тварин (рис. 8—10, кольорова вкладка).

Потім вивчають топографію і будову зовнішніх органів сечовиділення і розмножен­ня на живих об'єктах (коровах, конях). Вивчають топографію органів сечовиділення. Знаходять місце розташування нирок у тварин. Знайдені ділянки обводять крейдою на тілі тварини, а потім перевіряють правильність своїх досліджень за таблицями та роз­бірними моделями.

Сечовий міхур у тварин розміщений на дні тазової порожнини в лобковій ділянці. Його досліджують ректальним методом (через пряму кишку) у великих тварин. Для зов­нішнього дослідження він недоступний.

Сечовипускальний канал самок відкривається на нижній стінці присінка піхви. Йо­го отвір можна побачити, якщо розвести в боки статеві губи. В отвір сечовипускально­го каналу можна ввести сечовий катетер.

У самців отвір сечостатевого каналу відкривається назовні в голівці статевого чле­на. Тазову частину сечостатевого каналу можна дослідити прощупуванням промежини в ділянці сідничної дуги.

Топографію статевих органів самців вивчають оглядом і пальпацією. Оглядають і досліджують мошонку і сім'яники самців. Знаходять шов мошонки. Прощупують сім'я­ний канатик і зовнішнє кільце пахового каналу. Прощупують і вивчають будову препуці-ального мішка та статевого члена самця.

Статеві органи самок розміщені переважно в черевній порожнині. Вивчають їх то­пографію (рис. 8—10, кольорова вкладка).

Так, яєчники лежать в черевній порожнині в ділянці попереку позаду нирок або в тазовій порожнині в ділянці клубових кісток таза. їх топографію досліджують у великих тварин (корів, кобил) ректальним методом. Так само досліджують і матку. Матка у всіх тварин лежить на дні тазової порожнини в лобкові ділянці. При ректальному досліджен­ні знаходять спочатку тіло матки, а потім її роги. Шийку матки оглядають і досліджують з допомогою піхвового дзеркала. Для цього піхвове дзеркало перед введенням стери­лізують і змащують вазеліном.

На живих тваринах оглядають соромітні губи, статеву щілину і присінок піхви. Со­ромітні губи досліджують зовнішнім оглядом. Відмічають їх товщину і вигляд. Визнача­ють форму статевої щілини у різних видів тварин.

Розводять в боки соромітні губи самки, оглядають присінок піхви. Визначають ко­лір і вигляд слизової оболонки. Знаходять клітор на нижній стінці присінка піхви. Звер-

тають увагу на його форму і величину. Визначають відмінності в кольорі та вологості слизової оболонки присінка піхви та власне піхви.

Контрольні запитання

1. В яких порожнинах тіла тварини розміщені органи сечовиділення і розмноження?

2. В яких ділянках тіла тварини розміщені органи сечовиділення?

3. В яких ділянках тіла тварини розміщені органи розмноження самців і самок?

^{Розділ 9}

Система органів крово- і лімфообігу, кровотворення та імунного захисту