8.1. Будова органів розмноження самців

До органів розмноження самців належать чоловічі статеві залози — сім'яники, де утворюються і розвиваються чоловічі статеві клітини — сперматозоони і чоловічі стате­ві гормони; статеві відвідні шляхи — придатки сім'яників, сім'япроводи і сім'яний кана­тик; сім'яниковий мішок; сечостатевий канал з придатковими статевими залозами і ор­ганом парування — статевим членом і препуціальним мішком (рис. 73).

Сім'яники, придатки сім'яника та сім'япроводи — парні, решта — непарні органи.

Сім'яники (testis, orhis, didymis) — паренхіматозні органи еліпсоподібної форми, розміщені в сім'яниковому мішку після опускання в плідний період з черевної порожни­ни (рис. 74, 75). На кожному сім'янику розрізняють голівчастий і хвостатий кінці, придат­ковий і вільний краї, латеральну і медіальну поверхні. До придаткового краю щільно при­лягає придаток сім'яника. Зовні сім'яник вкритий серозною або власною піхвовою обо­лонкою з одношарового плоского епітелію. Під нею розміщується строма сім'яника — білкова оболонка з щільної сполучної тканини, від якої всередину сім'яника відходять пе­регородки. У цих перегородках, що поділяють сім'яник на частки конічної форми, прохо­дять численні кровоносні судини й нерви. У ділянці голівчастого кінця сполучна тканина від білкової оболонки проникає в центр сім'яника, утворюючи його середостіння.

Паренхіма сім'яника складається із звивистих і прямих сім'яних канальців. У кожній частці сім'яника розміщуються 2—3 звивистих сім'яних канальці завдовжки 30—75 см, стінка яких побудована зі сперматогенного епітелію та підтримуючих клітин. З цього епітелію в процесі сперматогенезу тут утворюються сперматозоони. У проміжках між звивистими сім'яними канальцями серед пухкої сполучної тканини знаходяться інтер-стиціальні (ендокринні) клітини, які виробляють чоловічий статевий гормон — тесто­стерон. Звивисті сім'яні канальці в середостінні переходять у прямі сім'яні канальці, які, переплітаючись між собою, утворюють сітку сім'яника, а потім переходять у відвідні ка­нальці. Останні впадають у дуже звивисту протоку придатка сім'яника.

Придаток сім'яника (epididymis) має голівку, тіло та хвіст. Хвостова частина придатка сім'яника переходить у сім'япровід. Протока придатка сім'яника є місцем, де сперматозоони дозрівають, вкриваються жирово-білковою оболонкою", набувають одно­йменного заряду і тому не злипаються в складі сперми. Тут також відбувається утво-

рення рідинної частини сперми та її нагромадження. Голівка утворена відвідними ка­нальцами, що виходять з сім'яникової сітки і відкриваються в протоку придатка. Тіло і хвіст сформовані дуже звивистою протокою придатка, яка переходить у'сім'япровід.

Зовні придаток сім'яника вкритий спеціальною піхвовою оболонкою, яка, перехо­дячи на тіло сім'яника, в ділянці хвостика утворює пахову, або перехідну, зв'язку (liga-mentum ungunale), яку при кастрації перерізають.

Протока придатка при діаметрі 1 мм досягає значної довжини: у жеребця — 20—30 см — 72—86 см; у бугая — 33—50, кнура — 17—18, барана і цапа — 47—58 см.

Стінка протоки придатка сім'яника побудована з двох оболонок: слизової, яка ви­стелена одношаровим кубічним секреторним епітелієм, та сполучно-м'язової, побудо­ваної із щільної сполучної і гладенької м'язової тканин. Під час скорочення останньої оболонки відбувається переміщення сперматозоонів з протоки придатка в сім'япровід.

Сім'яники з придатками підвішені на сім'яних канатиках і містяться в сім'яниково­му мішку.

Сім'яниковий мішок (saccus testicularis) — це випин черевної стінки живота, куди опускаються сім'яники з придатками та сім'яні канатики під час внутрішньоутроб-ного розвитку плода.

Розміщений сім'яний мішок у жеребця, бугая, барана, цапа між стегнами, а в кну­ ра і кобеля — біля ануса. Він складається з мошонки, парного зовнішнього піднімача сі­ м'яника і парної загальної піхвової оболонки (рис. 75). *

Мошонка (scrotum) складається з шкіри та м'язово-еластичної оболонки, які щіль­но зростаються між собою. Шкіра пігментована, вкрита коротким волоссям, містить по­тові і сальні залози. Ділянка шкіри між анусом і мошонкою називається промежиною. М'язово-еластична оболонка складається з підшкірної фасції і гладенької м'язової тка­нини, утворює перегородку мошонки, що поділяє її порожнину на праву й ліву полови­ни. Завдяки скороченню м'язових волокон мошонка або піднімається до стінки черев­ної порожнини, або опускається вниз від неї, так регулюється температурний режим розвитку сперматозоонів у сім'яниках (температура в мошонці повинна становити на 1—4°С нижче від температури тіла).

За м'язово-еластичною оболонкою йде м'яз — зовнішній піднімач сім'яника з по­перечносмугастої м'язової тканини, це гілка від внутрішнього косого черевного м'яза. Він добре розвинений у жеребця та кролів.

Загальна піхвова оболонка складається з двох шарів: зовнішнього — фіброзного — з щільної сполучної тканини та внутрішнього — серозного — з одношарового плоского епітелію.

Сім'яний канатик (funiculus spermaticus) — це тяж, що розміщується в пахово­ му каналі. Основа його починається від сім'яника і придатка сім'яника, а вершина до­ сягає внутрішнього пахового кільця. *

Сім'яний канатик складається з сім'япроводу, нервів, внутрішніх сім'яникових арте­рій і вен, внутрішнього піднімача сім'яника, лімфатичних судин, які зовні оточені спеці­альною піхвовою оболонкою.

Сім'япровід (ductus deferens) — довга вузька трубка, яка починається від хвос­та придатка сім'яника, піднімається вгору в складі сім'яного канатика і проходить через паховий канал у черевну порожнину. Потім спрямовується в тазову порожнину на вер­хню поверхню сечового міхура і відкривається в сечовивідний канал, який після цього стає сечостатевим каналом. Кінцевий відділ сім'япроводу в жеребця, бугая і барана має ампулоподібне розширення, в стінці якого є пристінкові залози, що виробляють секрет. Стінка сім'япроводу складається зі слизової, м'язової та серозної оболонок. Слизова оболонка вистелена одношаровим багаторядним миготливим епітелієм. М'язова обо­лонка побудована з гладенької м'язової тканини і під час скорочення забезпечує пере­міщення сперматозоонів по сім'япроводу.

Сечостатевий канал (canalis urogenitalis), або чоловіча уретра, — трубка, по якій виводяться назовні сеча із сечового міхура і сперма (сім'яна рідина) із сім'яника, придатка сім'яника та придаткових статевих залоз. Починається сечостатевий канал з місця впадіння в нього сім'япроводів, потім розміщується в стінці статевого члена і за­кінчується отвором на його голівці. Розрізняють тазову і статевочленну частини сечо­статевого каналу. Остання частина лежить між правою та лівою половинами печерис­того тіла статевого члена.

Тазова частина лежить на дні тазової порожнини, на сідничній дузі, вона перегина­ється і переходить у статевочленну частину. В тазову частину сечостатевого каналу від­криваються протоки придаткових статевих залоз. Секрет цих залоз разом з спермато-зоонами становить сперму.

Стінка каналу складається з трьох оболонок: 1) слизової, яка вистелена багатоша­ровим перехідним епітелієм; 2) судинної, утвореної густою сіткою кровоносних судин з розширеннями — лакунами; 3) м'язової, що складається з поперечносмугастих скелет­них і частково гладеньких м'язових волокон (рис. 76).

Під час ерекції (збільшення об'єіиу та пружності статевого члена) лакуни судинної оболонки заповнюються кров'ю, забезпечуючи зяяння сечостатевого каналу.

Придаткові статеві залози — це міхурцеподібні, передміхурова та цибулинно-сечівникові залози, які по вивідних протоках виділяють секрети в тазову частину сечо­статевого каналу. Завдяки секретам цих залоз збільшується об'єм сперми, забезпечу­ється живлення, рухливість і запліднювальна здатність сперматозоонів.

Міхурцеподібні залози, або сім'яні міхурці (glandula vesicularis), — парні, компакт­ні залози часточкової будови, що лежать по боках шийки сечового міхура. їх вивідні про­токи відкриваються разом із сім'япроводами в початковій частині сечостатевого кана­лу. У жуйних і всеїдних тварин міхурцеподібні залози компактні, з явно вираженою час-точковістю, у жеребців мають форму порожнистих мішків з гладенькою поверхнею. У собак їх немає. Секрет цих залоз є живильним середовищем для сперматозоонів, а під час парування з нього формується піхвова слизова пробка, яка перешкоджає зворотній течії сперми з піхви самки.

Передміхурова залоза, або простата (glandula prostata), — непарний орган, який має невелике тіло (застійна частина), що лежить на шийці сечового міхура, і розсіяну пристінну) частину в стінці сечостатевого каналу. Численні відвідні протоки цієї залози відкриваються в сечостатевий канал. Секрет цієї залози активізує рухливість спермато­зоонів і нейтралізує кисле середовище піхви при надходженні в неї сперми під час ста­тевого акту. Застін-на частина простати добре розвинена в жеребця, слабко — у кнура і бугая, відсутня — у барана й цапа.

Цибулинно-сечівникові залози (glandula bulbourethralis) — парні, розміщені в кінці тазової частини сечостатевого каналу. У кожної залози є одна відвідна протока, яка від­кривається в дорсальній стінці сечостатевого каналу. Ці залози добре розвинені в кну­ра, жеребця та бугая. У собак їх немає. Секрет цих залоз перед статевим актом відми­ває слизову оболонку сечостатевого каналу від залишків сечі і нейтралізує його кисле середовище.

Після кастрації самця придаткові статеві залози зменшуються в розмірах і функція їх пригнічується.

Статевий член (penis), або уд — це орган парування, що розміщується між стег­нами, вентрально від черевної стінки. На статевому члені розрізняють голівку, тіло та ко­рінь з двома ніжками. Тіло пеніса закінчується верхівкою, в ділянці якої формується йо­го голівка. На вершині голівка відкривається отвором, крізь який назовні виводиться се­ча, а під час статевого акту — сперма. Голівка знаходиться в складці шкіри — препуціо-нальному мішку. Основну частину пеніса становить кавернозне, або печеристе, тіло ста­тевого члена, кавернозне тіло сечостатевого каналу та кавернозне тіло голівки. Кавер­нозні тіла являють собою густу сітку сполучнотканинних перегородок, які переплітають­ся між собою і відходять від сполучнотканинної білкової оболонки статевого члена, що оточує його зовні. Між перегородками утворюється значна кількість ходів і розширень, вистелених ендотелієм, які називаються кавернами. Останні сполучені з кровоносними судинами і під час ерекції заповнюються кров'ю, надаючи статевому члену пружності. Цим забезпечується можливість введення пеніса в органи парування самки (рис. 77).

У бугая, барана, цапа і кнура пеніс утворює S-подібний вигин, який під час ерекції випрямляється. Голівка пеніса загострена і має шийку, ковпачок і відросток сечостате­вого каналу. У барана та цапа сечостатевий канал випинається вперед голівки у вигля­ді зігнутого сечостатевого відростка. У жеребця голівка пеніса на вільному кінці значно потовщена й обмежена виступаючим краєм — вінчиком голівки. Тіло має добре розви­нені кавернозні тіла, завдяки чому під час ерекції об'єм пеніса значно збільшується. Пе­ніс собаки має довгу голівку, в передній частині якої знаходиться кістка, а в задній — ци­булиноподібне потовщення. Вздовж пеніса проходить два жолоби: дорсальний, в якому знаходяться судини й нерви, та вентральний, у якому міститься сечостатевий канал.

Препуціальний мішок, або препуцій (praeputium), — це складка шкіри, яка при­криває голівку статевого члена. В препуції розрізняють порожнину і отвір. Стінка препу-ція складається з трьох листків: зовнішнього (шкірного), парієтального та вісцерального. Шкірний листок вкритий волоссям і біля препуціального отвору переходить у парієталь-ний листок. Останній загортається на голівку пеніса, утворюючи при цьому вісцеральний листок, в товщі якого є пристінкові трубчасті залози. Отвір препуція оточений пучком

довгого волосся. Препуцій має власні м'язи, які тягнуть його вперед або назад. У кнура препуцій на верхній стінці має сліпий випин — ди­вертикул препуція. У жеребця препуцій подвійний.