5.5. Задня кишка, або відділ товстих кишок

Товсті кишки починаються безпосередньо за тонкими кишками й закінчуються від­хідним (анальним) отвором, вони в 4 рази коротші, ніж тонкі кишки. У великої рогатої худоби довжина їх досягає 11 м, у овець — 7 м, у коней — 9 м, у свиней — 4 м. На всьо­му протязі вони мають неоднаковий діаметр. Розрізняють сліпу, ободову та пряму тов­сті кишки (рис. 66).

У товстих кишках відбувається в основному всмоктування в кров води і розчинених у ній солей, а також формуються калові маси, які потім через анальний отвір видаля­ються назовні. Товсті кишки добре розвинені в травоїдних тварин з однокамерним шлунком, їх об'єм значно більший, ніж у жуйних тварин.

Стінка товстих кишок за будовою подібна до стінки тонких кишок, але має свої особливості.

Слизова оболонка товстих кишок не має кишкових ворсинок, у підслизовій основі роз­міщені тільки загапьнокишкові пристінні залози, лімфатичні фолікули. Серед клітин каймис- . того епітелію слизової оболонки є багато келихоподібних клітин, які виділяють слиз, що вкриває слизову оболонку та склеює неперетравні частинки корму в калові маси.

М'язова оболонка стінки товстих кишок коней і свиней утворює поздовжні і попереч­ні м'язові стрічки — тенії. Вони менші за довжину кишок і стягують їх, внаслідок чого киш­кова стінка збирається у півмісяцеві складки й утворює випини — кишеньки. Завдяки цьо­му відділ товстих кишок, особливо у коней, досягає значного об'єму. Це пов'язано з роз­щепленням тут грубого рослинного корму. На товстих кишках жуйних тварин таких теній і бокових кишеньок немає, оскільки в них грубий корм тут не перетравлюється.

Сліпа кишка (intestinum cecum) починається в місці впадіння клубової кишки. У коней вона досить велика і має форму коми, за об'ємом вдвічі більша за шлунок. На сліпій кишці коня розрізняють голівку, тіло та верхівку, на її поверхні тенії, між якими 4 ряди кишеньок. Голівка розміщена в правій здухвинній ділянці, а верхівка звернена до мечоподібного відростка. У сліпій кишці коня грубий рослинний корм зазнає бактері­ального бродіння й підготовлюється до перетравлювання та всмоктування.

У жуйних тварин сліпа кишка 30—70 см завдовжки, має циліндричну форму, гла­деньку поверхню, розміщена в правій паховій та здухвинній ділянках і поперековій ді­лянці черевної порожнини.

У свиней сліпа кишка конусоподібної форми, товста, коротка, з трьома теніями на поверхні і трьома рядами кишеньок між ними, розміщена у поперековій ділянці, сліпим кінцем спрямована назад і трохи праворуч.

Ободова кишка (intestinum colon) — це продовження сліпої кишки.

У коней вона досить значних розмірів, має форму подвійної підкови і займає біль­шу частину черевної порожнини. Поділяється на два відділи: широку, або велику ободо­ву, і вузьку, або малу ободову, кишки. Велика ободова кишка утворює підковоподібну петлю з двох зв'язаних між собою короткою брижею колін — вентрального й дорсаль­ного. Вентральне коліно має чотири тенії і чотири ряди кишеньок. У поперековій ділян­ці ця кишка різко звужується і переходить у малу ободову кишку, яка з двома теніями та двома рядами кишеньок підвішена на довгій брижі. ЇЇ петлі разом з петлями тонких кишок лежать переважно в центральній частині черевної порожнини, у тарілкоподібній заглибині, яка утворюється сліпою і великою ободовою кишками.

У жуйних тварин ободова кишка досить довга: у великої рогатої худоби — 6—9, у овець — 3,5—5 м, з гладенькою поверх­нею. На її поверхні немає теній і кишеньок. Поділяється на три відрізки: початкову петлю, спі­ральний лабіринт і кінцеву пет­лю. Спіральний лабіринт зна­ходиться на правій стінці рубця і в одній площині утворює до­центрові й відцентрові вигини.

У свиней ободова кишка утворює лабіринт у вигляді ко-

нуса, який широкою основою звернений до поперека, а верхівкою — у пупкову ділянку. Із зовнішнього боку конуса проходять доцентрові вигини з двома теніями в стінці, відцент­рові вигини знаходяться всередині конуса і теній не мають.

У собак ободова кишка тонка, на її поверхні немає теній і кишеньок.

Пряма кишка (intestinum rectum) — це кінцева ділянка товстих кишок. Порівняно коротка, лежить у тазовій порожнині під крижовими й першими хвостовими хребцями, закінчується відхідником — анусом. У коней, свиней і собак в кінці пряма кишка має ам-пулоподібне розширення. Краніальна частина прямої кишки зовні вкрита серозною обо­лонкою, що утворює коротку брижу, а каудальна частина вкрита адвентицією. Слизова оболонка в краніальній частині вистелена одношаровим призматичним епітелієм, а в каудальній частині — багатошаровим плоским незроговілим епітелієм. М'язова оболон­ка в анусі утворює два кільцевих м'язи (сфінктери): глибокий з гладенької м'язової тка­нини та зовнішній з поперечносмугастої скелетної м'язової тканини, які закривають анус. Від таза до цих кільцевих м'язів підходять з обох боків два пластичної форми м'я­зи — піднімачі ануса, які після акту дефекації втягують анус всередину.

Контрольні запитання

1. Опишіть будову порожнин тіла тварин та їх поділ на відділи й ділянки.

2. Які органи травлення мають трубкоподібну і паренхіматозну будову?

3. Яка будова ротової порожнини та її органів?

4. Скільки зубів у коня, корови і свині, яка відмінність у їх будові?

5. Як визначити вік корови за зубами?

6. Які відмінності в будові і секреції привушної, підщелепної та під'язикової слинних залоз?

7. Поясніть будову та функції глотки тварини.

8. Опишіть будову та функції стравоходу тварин.

9. Які будова й топографія однокамерного шлунка тварин?

10. Які будова й топографія багатокамерного шлунка жуйних?

11. Опишіть будову, топографію та функції тонких і товстих кишок тварин.

12. Назвіть особливості будови і функцій товстих кишок коня й свині.

13. Які будова, топографія і функції печінки та підшлункової залози тварин?

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

Анатомічна будова органів ротової порожнини та глотки

Препарати та прилади: свіжі й консервовані органи ротової порожнини і глотка, сагітальний розпил голови, муляжі, таблиці, скальпелі, пінцети, ножиці.

Губи. Оглядають і промацують препарат ротової порожнини. Вивчають консистен­цію й товщину губів, звертають увагу на колір шкіри й слизової оболонки. У корів звер­тають увагу на безволосу ділянку — носогубне дзеркало. У свиней на верхній губі зна­ходять хоботок. Оглядають присінок ротової порожнини, установлюють його форму і ве­личину. Користуючись скальпелем, пінцетом, ножицями, знімають шкіру з губів і роз­глядають розміщення м'язів.

Зуби. На препаратах щелеп знаходять усі види зубів: різцеві, кутні та ікла. Порів­нюють форму, величину й колір постійних і молочних зубів. Вивчають форму тертьових поверхонь різних видів зубів. Підраховують кількість зубів. Звертають увагу на те, що в корів різцевих зубів вісім і всі вони розміщені на нижній щелепі.

У різцевих зубів коней є зубна чашка. Порівнюють будову різцевих зубів молодих і старих тварин. Відмічають, що в старих коней з віком зуби стираються, зубна чашка зни­кає. Змінюється і форма зубів, на тертьових поверхнях з'являються коренева зірка (зір­ка Жирара). Тертьова поверхня кутніх зубів широка й горбкувата, що сприяє перетиран­ню грубого корму. Тертьова поверхня кутніх зубів свиней і собак горбкувата, але неши­рока, бо корм подрібнюється в них роздавлюванням і розриванням, а не перетиранням.

Після зовнішнього огляду фіксують у лещатах і анатомічною пилкою роблять верти­кальний розпил. На розпилі зубів вивчають будову коронки і кореня зуба, розміщення емалі й цементу, визначають ширину й довжину порожнини.

Язик. На препараті знаходять тіло, корінь і верхівку язика. Визначають його фор­му і консистенцію. На слизовій оболонці оглядають сосочки різної форми. Особливо до­бре виявлені ниткоподібні сосочки, які надають язикові шорсткості. Під тілом язика сли­зова оболонка утворює складку — вуздечку язика.

Після зовнішнього вивчення роблять скальпелем поздовжній і поперечний розрізи і вивчають напрям м'язових волокон. Переконуються, що вони розміщені в різних напрямах.

Слинні залози. На препаратах і муляжах вивчають будову і топографію привуш­ної, підщелепної та під'язикової залоз. На дотик вивчають їхню консистенцію. За допо­могою зонда або товстої дротини досліджують вивідні протоки залоз. Після цього ви­вчають будову твердого піднебіння. Відмічають, що слизова оболонка утворює попереч­ні валики. У підслизовій оболонці розгалужується густа сітка венозних кровоносних су­дин. Визначають форму й величину м'якого піднебіння.

Глотка. На препаратах знаходять усі отвори, які відкриваються в глотку. Вивчають значення глотки як органа, в якому перехрещуються два шляхи — травний і дихальний. Знаходять і досліджують глоткові мигдалики.

Будова стравоходу, шлунка, тонких і товстих кишок, печінки та підшлункової залози

Препарати та прилади: свіжі і консервовані препарати стравоходу, однокамерно­го й багатокамерного шлунків, тонких і товстих кишок, печінки й підшлункової залози, скальпелі, пінцети, ножиці, таблиці, схеми.

Стравохід. Вивчають будову стінки стравоходу. На поперечному розрізі знаходять усі її оболонки, відпрепаровують і розглядають їх. Визначають довжину й діаметр стра­воходу тварин різних видів.

Однокамерний шлунок. Звертають увагу на його форму та величину, знаходять поверхні й кривизни, розглядають будову сальників, порівнюють особливості переходу стравоходу в шлунок у різних видів тварин. На дотик визначають товщину і консистен­цію стінок шлунка, відшукують кардіальний і пілоричний сфінктери. Потім роблять роз­різ на великій кривизні і вивчають будову стінки шлунка. Знаходять і розглядають зібра­ну в складки слизову оболонку. Коли шлунок розтягують, складки розпрямляються.

Багатокамерний шлунок. Знаходять усі камери шлунка: рубець, сітку, книжку й сичуг. Визначають їх форму, величину й положення, товщину і консистенцію стінок окремих камер. Переконуються, що рубець — найбільша камера, розділена поздовжнім жолобом на дві частини: нижній і верхній мішки. Потім розрізають стінку рубця й огля­дають слизову оболонку. Досліджують кардіальний сфінктер і стравохідний жолоб. На розрізі сітки знаходять переплетення її слизової оболонки, а в книжці промацують лис­точки різної величини. Відмічають, що всі три камери не мають залоз. Тому їх назива­ють передшлунками жуйних. На слизовій оболонці сичуга знаходять поздовжні складки.

Тонкий відділ кишок. Знаходять і оглядають тонкі кишки: дванадцятипалу, по­рожню й клубову. Звертають увагу на їх форму, діаметр і довжину, визначають товщи­ну стінок. Переконуються, що дванадцятипала кишка невеликого діаметра, відходить від пілоричної частини шлунка й утворює підковоподібний вигин. Треба знайти місце впадіння проток підшлункової залози і жовчної протоки, оглянути довгу брижу й крово­носні судини, розміщені в ній.

Знаходять довгу й петлясту порожню кишку з добре розвиненим м'язовим шаром. Оглядають клубову кишку, досліджують місце впадіння її в сліпу кишку.

Товстий відділ кишок. Установлюють діаметр і довжину. Визначають форму окремих кишок, колір і товщину стінок. Знаходять тенії на товстих кишках коня й свині. Звертають увагу на форму ободових кишок у тварин різних видів. У коней велика обо­дова кишка має підковоподібну форму, в жуйних — дископодібну, а в свиней — спіра­леподібну. Розглядають форму сліпої кишки в тварин різних видів, вимірюють її довжи­ну та діаметр. На розрізі стінки товстої кишки видно, що слизова оболонка не має вор­синок, вистелена каймистим епітелієм, у якому безліч келихоподібних клітин.

Печінка. Визначають її зовнішній вигляд, а потім величину, форму і колір печінки. На дотик установлюють її консистенцію. Печінка має буро-червоний колір, опукло-вгну­ту форму. Верхній край тупий, а нижній — гострий і вирізками поділяється на частки. У тварин різних видів кількість часток неоднакова. Знаходять поверхні й краї печінки, оглядають шлунково-печінкову зв'язку.

На вгнутій поверхні розглядають ворота печінки, через які проходить ворітна вена. На цій самій поверхні у всіх тварин, за винятком коней та ослів, розміщений жовчний міхур. Тут же виходить жовчна протока. Оглянувши печінку зовні, скальпелем роблять надріз тканини й вивчають колір та будову поверхні надрізу. Печінка має часточкову бу­дову. Тут добре видно прорізні кровоносні судини й жовчні ходи. Вони містяться в цен­трі кожної часточки.

Підшлункова залоза. Препарат підшлункової залози виготовляють разом з під­ковоподібним вигином дванадцятипалої кишки, оскільки залоза тут зафіксована. Роз­тягнувши залозу за кінці, вивчають її будову. Знаходять вивідні протоки, вивчають їх на­прям. Відмічають часточкову будову тканини залози.

Топографія органів травлення

Препарати та прилади: розбірні моделі тварин (коня, корови, свині), таблиці то­пографії внутрішніх органів, живі тварини (рис. 8—10, кольорова вкладка).

Знання топографії органів травлення потрібне для вивчення клінічних предметів (терапії, хірургії тощо) та для практичної роботи кожного спеціаліста. Слід обов'язково вивчити і знати топографію органів травлення таких тварин, як корови, свині, коні.

Надзвичайно цінними посібниками для вивчення топографії внутрішніх органів є розбірні моделі свійських тварин. Кожен учень може побачити, де і як розміщені внут­рішні органи.

Після вивчення топографії органів травлення за моделями учні вивчають її на жи­вих тваринах.

Для лабораторно-практичних занять з топографії органів черевної порожнини учні складають таблицю, в яку записують дані, отримані під час дослідження тварин (табл. 2). Користуючись цією таблицею, учні на моделях і живих тваринах вивчають топогра­фію органів черевної порожнини.

Заняття провадять у ветеринарній клініці або в навчально-виробничому господарстві навчального закладу. Для цього відбирають спокійних тварин, яких ставлять у фіксаційні станки. Учнів попереджують про дотримання техніки безпеки під час дослідження тварин.

Для дослідження будови органів ротової порожнини (зубів, язика, ясен, піднебіння) розкривають рот тварини, застосовуючи для корів і коней зівники. Можна відкрити рот і без зівника. Для цього тварину фіксують. Одну руку (краще праву) вводять у рот збоку в ділян­ці беззубого краю. Слід мати на увазі, що в самців на беззубому краї можуть бути ікла. Язик тварини беруть у руку та відводять вбік. Великими пальцями рук натискають на тверде під­небіння, а нижню щелепу відводять донизу. У такому положенні можна оглянути зуби. Особ­ливо добре видно різці. Досліджують також ясна, тверде піднебіння та вуздечку язика.

Контрольну запитання

1. Які сосочки містяться на слизовій оболонці язика?

2. Назвіть оболонки стінки стравоходу.

3. Яка відмінність у будові однокамерного й багатокамерного шлунків?

4. Назвіть кишки, які належать до тонких.

5. Які види залоз розміщені в стінці тонких кишок?

6. Яка будова кишкових ворсинок і в чому полягає їхнє значення?

7. Які ви знаєте застійні кишкові залози?

8. Назвіть оболонки, що утворюють стінку тонких кишок.

9. Що таке тенії і чим вони утворюються?

10. Де розміщені органи черевної порожнини?

Гістологічна будова органів травлення

Препарати та прилади: мікроскопи, гістологічні препарати органів травлення, таблиці й схеми.

Язик (поздовжній і поперечний зрізи). На препараті поздовжнього зрізу язика за малого збільшення мікроскопа видно пучки поперечносмугастих м'язів. Пересуваю­чи препарат, знаходять верхню частину (спинку) язика. Тут багато сосочків різної будо­ви. Усі сосочки вкриті багатошаровим плоским епітелієм. Треба знайти ниткоподібні со­сочки. Вони зверху загострені. Грибоподібні сосочки мають заокруглені верхівки. На препараті видно також листкоподібні сосочки. У них містяться смакові цибулини.

Слинні залози. Зріз привушної слинної залози. За малого збільшення мікро­скопа видно часточки залози, відокремлені одна від одної прошарками пухкої сполучної

тканини. У часточці добре видно секреторні клітини циліндричної форми. У їхній про­топлазмі помітні краплі секрету. В центрі клітини лежать ядра, у прошарках міжчасточ-кової сполучної тканини містяться вивідні протоки залоз. На поперечному їх зрізі видно клітини, що вистилають протоку. Вони менші за секретуючі клітини. У більших вивідних протоках стінка вистелена дворядним кубічним епітелієм.

Зріз із підщелепної слинної залози. На препараті за малого збільшення мікро­скопа також видно часточкову будову тканини, але секретуючі відділи мають більший розмір і світле забарвлення. Це пояснюється тим, що секретуючі часточки складають­ся не лише з клітин, що утворюють білковий секрет, а й із слизових клітин, забарвле­них слабко.

Стравохід (поперечний зріз). Поставивши препарат під мале збільшення, можна побачити слизову оболонку, зібрану в складки й вистелену багатошаровим плоским епітелієм. Глибше розміщена підслизова оболонка, в якій закладені слизові залози. М'язова оболонка має вигляд окремих пучків, розміщених у два шари, з них внутрішній — кільцевий, зовнішній — поздовжній. Якщо стравохід зрізаний у краніальний частині, на препараті видно поперечносмугасті м'язові волокна, на зрізі з каудальної частини стравоходу — гладенькі м'язові волокна.

Зовнішня оболонка — сполучнотканинна адвентиція. У ній розгалужуються крово­носні судини, нерви, лежать жирові клітини.

Шлунок. За малого збільшення знаходять внутрішню поверхню стінки дна шлун­ка. Слизова оболонка зібрана в складки. На ній видно шлункові ямки — заглибини, ви­стелені циліндричним епітелієм. У слизовій оболонці дна шлунка містяться епітеліальні клітини двох видів: головні й обкладові. Головні клітини — це дрібні кубічні клітини з не­великим ядром, забарвленим гематоксиліном у синій колір. Обкладові клітини — вели­кі, округлої або овальної форми. їхні ядра також великі, розміщені в центрі. Обкладові клітини забарвлюються еозином у рожевий колір. Головні клітини оточують просвіт за­лозистих трубок суцільним кільцем. Одиничні обкладові клітини розміщуються в друго­му ряді. Підслизова оболонка стінки шлунка складається з пухкої сполучної тканини. М'язова оболонка товста і побудована з шарів гладеньких м'язів, які йдуть у різних на­прямах. Зовні розміщена серозна оболонка.

Тонкі кишки (поперечний зріз). Під час виготовлення гістологічного препарату м'язова оболонка енергійно скорочується, тому вирізаний шматочок вивертається. Внаслідок цього на препараті слизова оболонка, яка насправді звернена в просвіт киш­ки, виявляється на опуклому боці, а серозна — на угнутому. Розглядаючи поперечний зріз стінки тонкої кишки, легко переконатися, що в ній чотири оболонки: слизова, під­слизова, м'язова та серозна. Слизова оболонка має ворсинки, вкриті одношаровим ци­ліндричним каймистим епітелієм. У дванадцятипалій кишці в товщі слизової оболонки закладені загальнокишкові трубчасті (ліберкюнові) залози, а в підслизовій оболонці роз­міщуються складнотрубчасті (бруннерові) залози. У стінці інших тонких кишок (порож­ньої, клубової) є тільки загальнокишкові залози.

Товсті кишки (поперечний зріз). У стінці товстих кишок немає ворсинок. У епіте­ліальному шарі видно багато келихоподібних клітин, які виділяють слиз, в інших шарах стінки товстих кишок ніяких істотних відмінностей порівняно з тонкими кишками немає.

Печінка. На препараті за малого збільшення чітко видно часточкову будову. Час­точки мають шестигранну форму. У центрі розсічених упоперек часточок видно цент­ральну вену. У косо розсічених часточках вена може розміщуватися ближче до того чи іншого краю. Слід обрати часточку, в якій центральна вена була б точно в центрі. У та­кій часточці чітко видно печінкові балки — тяжі печінкових клітин, розміщених радіаль­но від центра до периферії. Між балками проходять радіальні печінкові капіляри, які впа­дають у центральну вену. Часточки розділені тяжами сполучної тканини, де розгалужу­ються кровоносні судини й проходять жовчні протоки. Під час розгляду препарату за

великого збільшення треба знайти купферівські клітини. Вони містять інтенсивно забар­влене ядро невеликих розмірів.

Підшлункова залоза. Залозиста тканина розділена тонкими прошарками пухкої сполучної тканини. Препарат залози на перший погляд схожий на препарат привушної слинної залози. У середині залозистих часточок за малого і великого збільшення мік­роскопа видно округлі блідо забарвлені утвори, що являють собою острівці Лангерган-са. За великого збільшення в острівцях видно тяжі дрібних прозорих клітин — це зало­зисті клітини органа.

Контрольні запитання

1. Яка гістологічна будова слизової оболонки і м'язів язика?

2. Яка гістологічна будова паренхіми слинних залоз?

3. Яка гістологічна будова оболонок стінки стравоходу?

4. Яка гістологічна будова оболонок стінки шлунка та шлункових залоз?

5. Яка гістологічна будова оболонок стінки тонких і товстих кишок?

6. Яка гістологічна будова паренхіми печінки і підшлункової залози?

^{Розділ 6}

_{Система органів дихання}

Органи дихання забезпечують постійний газообмін між організмом тварини і нав­колишнім середовищем. У результаті такого обміну в організм надходить кисень, по­трібний для процесів окиснення, і виділяється назовні вуглекислий газ, що постійно утворюється в організмі як кінцевий продукт обміну речовин. Крім газообміну органи дихання виконують ще й інші функції: очищають повітря від пилу, мікрофлори, зігріва­ють і зволожують його, беруть участь у терморегуляції, водно-сольовому обміні, імуно­логічному захисті.

Система органів дихання складається з повітряних шляхів (ніс з носовою порожни­ною, гортань, трахея і бронхи легень) та органа газообміну — легень (рис. 67).

Особливістю будови повітряних шляхів є те, що вони постійно перебувають у від­критому стані. Цьому сприяє тверда основа їх стінки (кістки, хрящі).

Ніс (nasus) — початкова ділянка повітряних шляхів. У носі повітря зігрівається, ана­лізується на нюх, очищується від твердих часточок. Ніс має спинку, бокові стінки, кін­чик та корінь, в основі яких лежать кістки черепа. У спинці носа — носова і частково лобна, в бокових стінках — верхньощелепна і різцева кістки черепа. Межею між носом

і черепно-мозковою порожниною є решіт­часта кістка. Від ротової порожнини носова порожнина відокремлена піднебінними від­ростками різцевих, верхньощелепних та під­небінних кісток.

Зовні ніс вкритий шкірою з волоссям, тільки на кінчику носа волосся немає. Шкіра тут товста, пігментована, зволожена і прохо­лодна на дотик через наявність секрету се-

розно-слизових залоз, розміщених у шкірі. Ця ділянка шкіри носа у великої рогатої ху­доби називається носогубним дзеркалом, у овець і кіз — носовим дзеркалом, у свиней — хоботковым дзеркалом, в основі якого закладена хоботкова кістка.

Зсередини ніс має носову порожнину, вистелену слизовою оболонкою.

Носова порожнина (cavum nasi) має два вхідних створи — ніздрі, які з'єднують її з навколишнім середовищем, і два вихідних — хоани, що з'єднують її з глоткою і гор­танню (рис. 68).

Основу носової порожнини становлять кістки і хрящі. Тому вона ніколи не спада-ється і забезпечує вільне проходження повітря.

У стінці ніздрів розміщені хрящі, завдяки яким вони завжди перебувають у відкри­тому стані. Рухомість ніздрів забезпечується спеціальними м'язами, які добре розвине­ні в коней. Кожна їх ніздря має збоку шкірну кишеньку — носовий дивертикул.

Хрящовою перегородкою носова порожнина поділена на праву й ліву половини. По боках кожної половини лежать завиткоподібно закручені тонкі кісткові пластинки, що називаються носовими раковинами. Простір носової порожнини між носовими ракови­нами і перегородкою поділяється на 4 носові ходи: дорсальний (нюховий), середній (синусоїдний), вентральний (дихальний) і загальний.

Дорсальний носовий хід розміщений між дахом носової порожнини і дорсальною но­совою раковиною. По цьому ходу повітря рухається до лабіринта решітчастої кістки, де розміщений нюховий епітелій, завдяки якому повітря аналізується на запах.

Середній носовий хід проходить між носовими раковинами. По ньому повітря по­трапляє в синуси (пазухи) черепних кісток.

Вентральний носовий хід проходить між вентральною носовою раковиною і дном носової порожнини. По ньому повітря рухається через хоани в глотку та гортань.

Загальний носовий хід розміщений між раковинами і носовою перегородкою. По ньому повітря рухається у всіх напрямках, до всіх інших ходів.

Внутрішня поверхня носової порожнини вистелена слизовою оболонкою, яка в різ­них ділянках вкрита певним видом епітелію.

Носову порожнину поділяють на три відділи: присінок, дихальну і нюхову ділянки. Присінок прилягає до ніздрів, слизова оболонка тут вистелена багатошаровим плоским незроговілим епітелієм.

Дихальна ділянка займає більшу частину носової порожнини, слизова оболонка її вистелена одношаровим багаторядним миготливим (війчастим) епітелієм. Клітини цьо­го епітелію на своїй поверхні мають війки, які постійно рухаються і зволожуються сек­ретом пристінних залоз, розміщених у підслизовій основі, і слизом, який виділяють ке­лихоподібні клітини в складі миготливого епітелію.

Нюхова ділянка займає задню частину носової порожнини. її слизова оболонка жовтуватого кольору, вистелена нюховим епітелієм, який здатний сприймати подраз­нення молекул летких речовин повітря і визначати його запах. Нюховий носовий хід за­кінчується сліпо. Слизова оболонка в пазухах вистелена таким самим епітелієм, як і в дихальній ділянці носової порожнини.

Повітря, що потрапляє в носову порожнину, завдяки руху війок миготливого епіте­лію і завжди зволоженій поверхні слизової оболонки очищається від пилових частинок та мікроорганізмів. Через наявність у підслизовій основі слизової оболонки густої сітки кровоносних судин повітря в носовій порожнині зігрівається.

Отже, повітря, яке надходить у носову порожнину, зволожується, зігрівається, очища­ється і досліджується на запах, потім через хоани надходить у глотку, а звідти — в гортань. . Гортань (larynx) міститься між глоткою і трахеєю в куті, що утворюється головою й шиєю. Гортань проводить повітря в трахею, не допускає потрапляння корму в дихаль­ні шляхи, містить голосовий апарат тварини і закріплює трахею на під'язиковій кістці. Основу гортані становлять п'ять хрящів: кільцеподібний, щитоподібний, два черпакува-

тих хрящі та надгортанний (рис. 68). Хрящі гортані з'єднуються між собою рухомо, а рух­ливість їх забезпечується м'язами.

Хрящі зумовлюють зяяння порожнини гор­тані, внаслідок чого повітря проходить через неї вільно. Вхід у гортань обмежує надгортан­ник з еластичного хряща та надгортанно-чер­пакуваті складки. Всередині гортань вистеле­на слизовою оболонкою, побудованою з ми­готливого епітелію, а зовні вкрита адвентицією з пухко? сполучної тканини. На бокових стінках слизова оболонка утворює пристінкову та го­лосові складки з голосовою щілиною між ними. В основі голосової складки містяться голосова зв'язка з щільної еластичної сполучної тканини і голосові м'язи з поперечносмугастої скелет­ної м'язової тканини. Зовні до хрящів гортані прикріплюються кілька м'язів, які звужують і розширюють порожнину гортані.

Під час ковтання корму надгортанник при­тискається до черпакуватих хрящів і закриває вхід у гортань, запобігаючи потраплянню частинок корму в дихальні шляхи. Потрапляння сторонніх частинок у гортань спричи­нює кашель.

У підслизовій основі гортані розгалужується значна кількість судин, які зігрівають повітря, і нервових закінчень, завдяки яким гортань стає досить чутливою.

Трахея (trachea) — це трубка, що починається від гортані і закінчується в грудній порожнині напроти 5-го ребра, розділившись на два головних бронхи. Місце розгалу­ження трахеї на два головних бронхи називається біфуркацією. У жуйних тварин до міс­ця біфуркації трахеї на правий і лівий бронхи від неї справа ще відходить додатковий бронх для верхівкової частки.

Основу трахеї становлять незамкнені хрящові кільця з гіалінової хрящової тканини, з'єднані між собою кільцеподібними трахейними зв'язками. Ці кільця підтримують про­світ трахеї постійно відкритим, і повітря вільно проходить у легені та в зворотному на­прямі. Трахеї різних видів тварин мають різну кількість кілець. Так, у коней їх налічуєть­ся 48—60, у великої рогатої худоби — 48—50, у свиней — 32—36.

Стінка трахеї складається зі слизової оболонки з підслизовою основою, фіброзно-хрящової оболонки та адвентиції.

Слизова оболонка трахеї вкрита одношаровим багаторядним миготливим епітелі­єм, до складу якого входять війчасті, келихоподібні, ендокринні та базальні клітини. Вій­часті клітини на апікальному кінці мають 250—300 війок, які, рухаючись у бік глотки, сприяють видаленню з трахеї слизу і разом з ним сторонніх частинок. Келихоподібні клітини виділяють слиз, який зволожує поверхню слизової оболонки. Ендокриннікліти-■ни виробляють гормоноподібні речовини, які потрапляють у кров і сприяють регуляції тонусу м'язових волокон трахеї. За рахунок розмноження базальних клітин утворюють­ся інші клітини слизової оболонки трахеї.

Підслизова основа утворена пухкою сполучною тканиною, в якій розміщені пристінні трубчасті залози, що виділяють секрет. Цим секретом зволожується поверхня слизової оболонки трахеї. У підслизовій основі розміщуються також судини й нервові сплетення.

Фіброзно-хрящова оболонка трахеї утворена щільною фіброзною сполучною ткани­ною і розміщеними в ній хрящовими кільцями. Між незамкненими кінцями хрящових кі-

лець, крім фіброзної сполучної тканини, розміщений поперечний м'яз трахеї з гладень­кої м'язової тканини.

* Адвентиція вкриває всю трахею зовні. Побудована вона з пухкої сполучної тканини.

Легені (pulmones) — парний орган конусоподібної форми. Знаходяться в грудній порожнині, мають рожевий колір і пухку консистенцію. У легенях здійснюється газооб­мін між вдихуваним повітрям і кров'ю. На легенях розрізняють такі поверхні: реберну, серцеву, середостінну та діафрагмальну. Крім того, легені мають два краї: верхній — ту­пий, що прилягає до хребта, і нижній — гострий, що звисає до грудної кістки. З боку гострого краю кожна легеня поділяється глибокими вирізками на три частки: передню, або верхівкову, середню, або серцеву, і задню, або діафрагмальну. У корів на правій легені є ще додаткова частка (рис. 69).

За внутрішньою будовою легені — це складний паренхіматозний орган, що складаєть­ся із сполучнотканинної основи та паренхіми. Зовні легені вкриті серозною оболонкою — легеневою плеврою, під якою розміщена сполучнотканинна капсула. Від цієї капсули від­ходять всередину легень перегородки, які поділяють їх на часточки. У перегородках про­ходять судини, нерви та бронхи. Часточки конусної форми своїми основами спрямовані назовні і надають поверхні легень комірчастого вигляду.

Паренхімою легень є бронхіальне і альволярне "дерево". До складу бронхіального

"дерева" входять великі, середні, дрібні бронхи і бронхіоли. Діа­метр їх при розгалуженні змен­шується або поступово (у сви­ней), або стрибкоподібно (у ко­ней). Стінка великих бронхів за будовою подібна до стінки трахеї. У стінці середніх бронхів зменшу­ється товщина слизової оболон­ки, хрящові кільця редукуються й мають вигляд окремих острівців. Стінка дрібних бронхів значно тонша, м'язова пластинка слизо­вої оболонки добре розвинена й регулює просвіт бронхів, фіброз­но-хрящової оболонки в них не­має. У бронхіолах слизова обо­лонка вистелена одношаровим

кубічним епітелієм, під яким розміщуються еластичні й колагенові волокна, фіброблас­ти та міоцити.

Альвеолярне "дерево" становить часточки легень. Від кожної респіраторної бронхі­оли відходять два респіраторних ходи, які закінчуються альвеолярними мішками. Стін­ка альвеолярних ходів і мішків побудована з легеневих альвеол — сліпих міхурців, з яких повітря після обміну газів знову повертається в зовнішнє середовище під час ви диху. Легеневими альвеолами створюється величезна загальна поверхня, де відбувається га­зообмін. Так, підраховано, що в коня загальна кількість альвеол становить близько 5 млрд, а дихальна поверхня легень, утворена сумою поверхонь, — 500 м².

Стінка легеневих альвеол складається з одного шару плоских клітин дихального епітелію, розміщених на базальній мембрані. Зовні ці клітини вкриті еластичними і ко­лагеновими волокнами, що надають пружності альвеолам. Зовнішня поверхня легене­вих альвеол обплетена густою сіткою кровоносних капілярів, стінка яких побудована з Одного шару плоских ендотеліальних клітин. Обмін газів в альвеолах здійснюється че­рез два шари клітин: респіраторного епітелію і ендотелію кровоносних капілярів. Тов­щина цих шарів — 0,04 мкм.

Серозною оболонкою, або плеврою, в грудній порожнині вкриті зовні легені, а зсе­редини її стінки. Плевра утворює два замкнених плевральних мішки, де знаходяться права й ліва легені. Розрізняють вісцеральний, або нутряний, і парієтальний, або при­стінний, листки плеври. Вісцеральний листок плеври вкриває зовні легеню і щільно з нею зростається. Парієтальний листок поділяється на реберну та діафрагмальну плев­ри. Права і ліва реберні плеври переходять у середостінну плевру, яка утворює сере­динну перегородку грудної порожнини. Між парієтальним і вісцеральним листками плеври утворюється щілиноподібна плевральна порожнина з незначною кількістю се­розної рідини, яка зменшує при диханні тертя легеневої плеври об пристінну.

Контрольні запитання

1. Які будова та функції носової порожнини тварини?

2. Які будова і функції гортані?

3. Опишіть будову, топографію та функції трахеї.

4. Які особливості будови стінки повітряних шляхів тварини?

5. Опишіть будову, топографію та функції легень тварини.

6. Через які шари клітин здійснюється газообмін між повітрям легеневих альвеол і кров'ю капілярів?

7. Які будова та функції плеври?

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

Анатомічна будова органів дихання

Препарати та прилади: вологі і сухі препарати органів дихання, таблиці, скальпе­лі, ножиці, пінцети.

Носова порожнина. Для вивчення будови носової порожнини треба мати препа­рат голови з поздовжнім розпилом. Щоб приготувати такий препарат, анатомічною пил­кою розрізають носову порожнину по сагітальній лінії. Досліджують носову перегородку, що розділяє носову порожнину на дві симетричні частини (праву й ліву). Оглядають но­сові раковини (верхню й нижню), носові ходи та нюховий лабіринт. Відмічають різний ко­лір слизової оболонки, що вистилає носові раковини й нюховий лабіринт. Оглядають щі­линоподібні носові ходи. Переконуються, що носова порожнина спереду починається ніздрями, а хоанами сполучена з дихальним відділом глотки. Носова порожнина жуйних, всеїдних та м'ясоїдних тварин сполучається з ротовою піднебінно-носовим каналом.

Гортань. Вивчають загальний вигляд гортані. Визначають її величину та форму; промацуванням установлюють консистенцію. Потім досліджують голосову щілину й го­лосові зв'язки. Звертають увагу на механізм роботи надгортанника. Промацують бічні кишеньки гортані коня. Щоб розглянути внутрішню поверхню гортані, ножицями розти­нають пластинку кільцеподібного хряща й розводять його кінці в боки. Оглядають сли­зову оболонку. Вивчають форму та будову хрящів, які утворюють основу гортані.

Трахея. Вивчають будову кілець трахеї і визначають вид хряща. Кільця трахеї не суцільні. У коня кінці трахеї стоншені, у великої рогатої худоби вони сходяться на до­рсальній поверхні і утворюють гребінь. Якщо зігнути трахею, а потім відпустити, вона розпрямиться. Якщо стиснути ізольоване кільце трахеї і відпустити, воно також розпря­миться й набуде попередньої форми. Треба підрахувати кільця трахеї в різних видів тва­рин. Потім оглядають місце розгалуження трахеї на два головних бронхи. Звертають увагу на будову та вигляд слизової оболонки трахеї.

Легені. На препараті легень знаходять краї (тупий і гострий), поверхні і частки. Визначають колір, форму і розмір легень. Свіжі легені мають блідо-рожевий колір, а в трупа вони темно-червоні (застійне явище). Промацуванням визначають консистенцію легень; ямка, що утворюється під час стискання, швидко розпрямляється. Це поясню­ється тим, що в альвеолах, альвеолярних ходах та в бронхіолах легень завжди лиша­ється трохи повітря. Потім скальпелем роблять розріз легеневої тканини. На поверхні розрізу добре видно перерізані бронхи. Поряд з ними лежить артерія.

Зовні легені вкриті серозною оболонкою — плеврою. Якщо пінцетом захопити обо­лонку на кінці розрізу легені, то її можна відшарувати від легеневої тканини; це легене­ва плевра. Поверхня грудної порожнини також вистелена серозною оболонкою — ре­берною плеврою. Плевра вкрита одношаровим плоским епітелієм і має гладеньку блис­кучу поверхню.

Вивчення органів дихання на живих об'єктах

Препарати та прилади: фіксаційний станок, рефлектор, розбірні моделі тварин, плесиметр, перкусійний молоточок, тварини.

Дослідження носової порожнини. Дотримуючись правил поводження з твари­ною, оглядають у неї ніздрі, звертають увагу на їх діаметр і форму. Спостерігають за ру­хами крил носа, що особливо добре помітно в коня. Тримаючи його за вуздечку лівою рукою, вказівним пальцем правої руки промацують псевдоніздрю, що міститься до-рсальніше від справжньої ніздрі. Розширивши пальцями ніздрю, можна оглянути слизо­ву оболонку носової порожнини. Гортань досліджують методом пальпації. Щоб прома­цати її, треба пальцями обох рук натиснути між гілками нижньої щелепи. При цьому під пальцями відчувається тверде тіло круглої форми; це і є гортань. У коней при подраз­ненні гортані звичайно з'являється кашель.

Вивчення топографії легень. Величину легень у тварин визначають за їхньою задньою межею. Щоб знайти її, уздовж тіла тварини проводять три горизонтальні лінії: по лінії маклака, сідничного горба й плечолопаткового суглоба. Ці лінії слід провести крейдою на розбірних моделях і на тваринах. Потім крейдою на моделі коня познача­ють такі точки: голівку 17-го ребра, 16-те міжребер'я по лінії маклака, 10-те міжребер'я по лінії плечолопаткового суглоба, 5-те міжребер'я (нижня точка). Сполучивши ці точки, дістають лінію, що збігається із задньою межею легень.

У живих тварин точки задньої межі легень визначають за зміною перкусійного зву­ку методом простукування за допомогою плесиметра та перкусійного молоточка.

Результати досліджень учні записують у своїх робочих зошитах.

Гістологічна будова органів дихання

Препарати та прилади: мікроскопи, окуляри-покажчики, гістологічні препарати трахеї й легень, таблиці.

Трахея. Препаратом є поперечний зріз трахеї. Спочатку розглядають препарат на світло без мікроскопа. При цьому добре видно просвіт трахеї та оболонки її стінки. Рельєфно виступає зріз гіалінового хряща, забарвленого в синій колір. Видно також внутрішню слизову й зовнішню сполучнотканинну оболонки. Потім препарат розміщу­ють на' предметному столику мікроскопа й розглядають за малого збільшення. Слизова оболонка вистелена циліндричним миготливим епітелієм. У підслизовому шарі помітні поперечні зрізи еластичних волокон у вигляді точок. Тут же лежать трубчасто-альвео­лярні залози, які відкриваються вивідними протоками на поверхню слизової оболонки. До підслизового шару прилягає гіаліновий хрящ кільця трахеї. Верхній кінець кільця не-замкнений. Між його вільними краями за великого збільшення добре видно пучки гла­деньких м'язових волокон. Зовні видно пухку сполучнотканинну оболонку — адвентицію, що сполучає трахею із сусідніми органами.

Легені. За малого збільшення видно тканину легені з пустотами різної форми і розміру. Пустоти — це порожнини розсічених альвеол і бронхіол. Порожнини розмежо­вані дуже тонкими стінками. В окремих місцях є товщі прошарки сполучної тканини. В них видно зрізи бронхів (зірчастої форми) і кровоносних судин різного діаметра. У про­світі кровоносних судин лежать еритроцити. У великих і середніх бронхах знаходять ба-гаторядний циліндричний миготливий епітелій, а в дрібних бронхах — дворядний при­зматичний або навіть одношаровий кубічний. В альвеолах, бронхіолах і альвеолярних ходах епітелій одношаровий плоский.

Контрольні запитання

1. Які утвори видно в легенях під час їх гістологічного дослідження?

2. Назвіть хрящі гортані.

3. Яку кількість кілець має трахея корови?

4. З чого утворена легенева тканина?

5. Як визначити задню межу легень?

6. Перелічіть органи, по яких проходить повітря під час дихання.

^{Розділ 7}

Система органів сечовиділення

Система органів сечовиділення призначена для виділення із сечею з організму тва­рини непотрібних і шкідливих для неї речовин, насамперед продуктів азотистого обмі­ну, зайвої води та солей. Завдяки цьому підтримується сталість складу крові, її кислот­но-основна рівновага та осмотичний тиск.

До складу системи органів сечовиділення входять парні органи — нирки і сечово­ди та непарні органи — сечовий міхур і сечівник, який у самців переходить у сечоста­тевий канал пеніса, а у самок — у сечостатевий синус присінка піхви (рис. 70)

Нирки (геп) — парні паренхіматозні органи буро-червоного кольору, частіше бо-боподібної форми, розміщені в черевній порожнині під поперековими хребцями (рис. 71). У нирках відбуваються процеси утворення сечі, з якою потім сечовивідними орга­нами виводяться з організму назовні кінцеві продукти обміну речовин, надлишок води та солей. Стромою нирок є сполучнотканинна капсула, яка зверху вкрита жиром, а зни­зу очеревиною. Паренхімою нирок є залозистий епітелій, з якого побудовані нефрони — основні структурні й функціональні одиниці нирок. Кількість нефронів у нирках корови становить 8 млн, у свиней і овець — понад 1 млн, у кроля — понад 600 тис, у людини — до 4 млн.

На внутрішньому краї нирок є заглибина — ворота, через які у нирки входять нир­кова артерія і нерви, а виходять ниркова вена, лімфатичні судини й сечовід.

На поздовжньому розрізі нирки видно три шари: зовнішній — кірковий, або сечо­видільний; середній, або пограничний; внутрішній — мозковий, або сечовідвідний. Кір­кова зона знаходиться під капсулою, в ній містяться переважно нефрони. У погранич-ній зоні знаходяться кровоносні судини. Мозкова зона складається з сечовивідних тру­бочок і частково нефронів. Ця зона формує ниркові піраміди з сосочками, на верхівці яких відкриваються сечовивідні трубочки.

За типом будови розрізняють нирки борознисті багатососочкові (у великої рогатої худоби), гладенькі багатососочкові (у свиней), гладенькі однососочкові (у коней, овець, кіз, собак, кролів) та множинні (у водяних тварин і білих ведмедів). Множинні нирки скла­даються з окремих з'єднаних між собою часточок, ніби самостійних маленьких нирок.

У нирках коней ниркові сосочки зливаються в один великий сосочок, обернений у ниркову миску. У нирках свиней ниркові сосочки оточені нирковими чашечками, корот­кі ходи від яких ведуть у ниркову миску. У нирках великої рогатої худоби ниркові сосоч­ки оточені чашечками, що відкриваються короткими стовбурцями в дві основні прото­ки, які, з'єднуючись між собою, утворюють сечовід. Ліва нирка в них блукаюча і підві­шена на короткій брижі.

Сеча утворюється в нефронах парен­хіми нирок (рис. 72). Кожний нефрон складається з келихоподібного двостін-кового утвору— капсули Шумлянського — Боумена, в порожнині якої міститься су­динний клубочок із сітки артеріальних ка­пілярів, і звивистого ниркового канальця. У капіляри судинного клубочка кров надхос ниркову артерію, міжчасточкові, дугові, рад ного клубочка кров відтікає по виносній ар капіляри, що обплітають густою сіткою зви

Кожний звивистий нирковий каналець собою петлею Генле. Звивисті ниркові кані дять у відвідні канальці. Останні відкривай: отворів у чашечки (у великої рогатої худоби них і м'ясоїдних). Стінка звивистого ниркс кубічного епітелію.

У капіляри судинного клубочка кров надходить з черевної артерії, пройшовши спочатку ниркову артерію, міжчасточкові, дугові, радіальні артерії і приносну артеріолу. Із судин­ного клубочка кров відтікає по виносній артеріолі, яка потім вдруге розгалужується на капіляри, що обплітають густою сіткою звивистий нирковий каналець нефрона.

Кожний звивистий нирковий каналець має низхідне та висхідне коліна, з'єднані між собою петлею Генле. Звивисті ниркові канальці впадають у збірні канальці, які перехо­дять у відвідні канальці. Останні відкриваються на сосочку ниркової піраміди безліччю отворів у чашечки (у великої рогатої худоби) або в ниркову миску (у коней, дрібних жуй­них і м'ясоїдних). Стінка звивистого ниркового канальця побудована з одношарового кубічного епітелію.

Капсула нефрона разом із судинним клубочком склада­ють ниркове, або мальпігієве, тільце, де відбувається процес фільтрації плазми крові і утворення первинної сечі. Внутрі­шній листок капсули побудований відростковими плоскими епітеліальними клітинами — подоцитами, від яких відходять великі відростки — цитотрабекули і малі відростки — цито-події. До відростків подоцитів тісно прилягають ендотеліаль-ні клітини стінки капілярів судинного клубочка. У такий спо­сіб утворюється біологічний нирковий фільтр, якому власти­ва напівпроникність і крізь який відбувається фільтрування плазми крові та утворення первинної сечі. Під час проход­ження первинної сечі по звивистому нирковому канальцю, стінка якого побудована з одношарового кубічного епітелію з наявністю мікроворсинок на апікальному полюсі, відбува-

ється зворотне всмоктування з нього поживних речовин у кров, таким чином утворю­ється вторинна сеча, яка за об'ємом становить 1—2% первинної сечі і різко відрізняєть­ся від неї за хімічним складом.

Крім кіркових нефронів, де відбувається утворення сечі, у складі паренхіми нирок містяться ще так звані юкстамедулярні нефрони, навколо яких скупчується цілий комп­лекс ендокринних клітин, що синтезують гормони (ренін та ін.). З допомогою цих гор­монів регулюється течія крові по нирках і утворення сечі.

Ниркова миска (pelvis renalis) — це розширений початок сечовода, що лежить у воротах нирки. У порожнину миски виступають сосочки ниркових пірамід, слизова оболонка її вистелена багатошаровим перехідним епітелієм.

Сечоводи (ureter) — це парні трубкоподібні органи, що відводять сечу з ниркової миски до сечового міхура. Впадають вони в дорсальну стінку сечового міхура, проходя­чи в косому напрямку між його м'язовою і слизовою оболонками. Таке розміщення се­човодів у стінці сечового міхура перешкоджає виходу сечі з нього назад у сечоводи.

Стінка сечоводів складається з трьох оболонок: слизової, м'язової та серозної. Слизова оболонка вистелена багатошаровим перехідним епітелієм. М'язова оболонка побудована з гладенької м'язової тканини, волокна якої розміщені поздовжньо (зовніш­ній і внутрішній шари) і кільцеподібно (середній шар). Завдяки перистальтичним скоро­ченням цієї оболонки (1—4 рази за хвилину) сеча переміщується в сечовий міхур.

Серозна оболонка вкриває сечоводи зовні і побудована з одношарового плоского епітелію.

Сечовий міхур (vesica urinaria) — непарний порожнистий орган грушоподібної форми, який є тимчасовим резервуаром для сечі, розміщується в ненаповненому стані на дні тазової порожнини, а в наповненому — звисає в черевну порожнину. Зовні на ньому виділяють верхівку, тіло й шийку. Шийка переходить у сечівник. Стінка сечового міхура складається з трьох оболонок: слизової, м'язової і серозної, або адвентиції, які побудова­ні з тих самих тканин, що й оболонки сечоводів. Слизова оболонка вистелена багатоша­ровим перехідним епітелієм і утворює численні складки, які розгладжуються при наповнен­ні сечового міхура сечею. Пучки м'язових волокон м'язової оболонки розміщуються в різ­них напрямках і під час скорочення сприяють виведенню сечі з міхура. У шийці міхура кіль­цеві м'язові пучки утворюють сфінктер, при розслабленні якого сеча виходить у сечівник.

Сечівник, або сечовидільний канал (urethra), — непарна коротка трубка, що по­чинається від шийки сечового міхура. У самок він відкривається на нижній стінці сечо­статевого присінка, а в самців, після впадання в нього сім'япроводів і проток придатко­вих статевих залоз, він називається сечостатевим каналом, який розміщується в пенісі та відкривається назовні отвором на його голівці.

Контрольні запитання

1. Назвіть типи нирок у коня, корови, вівці та свині.

2. Опишіть будову, топографію та функції нирок тварин.

3. Схарактеризуйте гістоструктуру нефронів паренхіми нирок та їх роль у сечоутворенні.

4. Які будова, топографія і функції сечоводів, сечового міхура та сечівника тварини?

ЛАБОРАТОРНО-ПРАКТИЧНІ ЗАНЯТТЯ

а

Анатомічна будова органів сечовиділення

Препарати та прилади: вологі й консервовані препарати нирок, сечоводів, сечо­вого міхура, сечівника, пінцети, ножиці, скальпелі.

Нирки. Вивчають зовнішню будову нирок. Звертають увагу на їхню форму, розмір, колір та консистенцію. На медіальному краї, зверненому до хребта, знаходять заглиби­ну — ворота нирок. Тут видно обрізані кінці ниркової артерії, вени, нерва й сечовода. Оглядають зовнішню фіброзну капсулу. На дотик визначають консистенцію нирок. Зва­жують їх і вимірюють. Потім нирку розрізають секційним ножем. Для цього нирку кла­дуть на стіл воротами вниз і фіксують у такому положенні долонею лівої руки. Правою рукою за допомогою секційного ножа роблять розріз по опуклій поверхні. Нирки дріб­них тварин (кроля, собаки) фіксують у лівій руці великим і вказівним пальцями, а пра­вою роблять розріз. Вивчать поверхню розрізу. На свіжому препараті добре видно фіб­розну капсулу, кіркову й мозкову зони, ниркову миску й сосочки, що виступають з неї. Фіброзна капсула дуже слабко з'єднана з кірковою зоною нирки. ЇЇ легко зняти, захо­пивши пінцетом за край розрізу. Кіркова зона на розрізі сірого кольору, мозкова — бі­лого, погранична — має вигляд тонкої темної смужки. Визначають товщину окремих зон, консистенцію їхньої речовини.

Оглядають ниркову миску. Вона обмежована мозковою зоною і має зігнуту, серпо­подібну форму. Поверхня її гладенька, рівна, світлого кольору, вистелена слизовою оболонкою з перехідним багатошаровим епітелієм. З мозкової зони в миску виступає один сосочок. Установлюють його розмір і форму. На верхівці сосочка в лупу і навіть неозброєним оком видно отвір. Крізь нього в ниркову миску надходить краплями сеча. Ниркова миска в ділянці воріт переходить у сечовід.

Вивчаючи будову нирки великої рогатої худоби, звертають увагу на часточковість її зовнішньої поверхні. Розрізавши нирку корови, неважко помітити, що на більшості час­точок видно три зони: кіркову, пограничну й мозкову. Кожна часточка закінчується ко­нічним сосочком, під який підходить ниркова чашечка. Отже, сеча не виливається в ниркову миску, а надходить з чашечки по сечоводу в сечовий міхур.

Сечоводи. Промацавши сечовід пальцями, визначають товщину його стінок. По­вернувши надрізаний кінець до себе, оглядають просвіт сечовода, встановлюють його діаметр. Якщо ввести товсту дротину у відрізок сечовода, який лишився біля сечового міхура, її кінець упреться в стінку сечового міхура. Так переконуються, що сечовід від­кривається в сечовий міхур не відразу, а певну відстань (3—5 см) проходить у його стін-

ці. Зробивши поздовжній розріз сечовода, можна розглянути його слизову оболонку, зі­брану в невеликі поздовжні складки й вистелену перехідним епітелієм.

Сечовий міхур. Препарат порожнього сечового міхура являє собою мішок грушо­подібної форми завбільшки з кулак. Знаходять і розглядають шийку, тіло та верхівку се­чового міхура. На дотик визначають консистенцію його стінок. Від шийки назад іде рів­номірної товщини тугий на дотик сечівник. Скальпелем з гострим кінцем розрізають стінку сечового міхура. Розгорнувши краї розрізу, визначають товщину стінки й вид сли­зової оболонки. На розрізі добре помітно, що зовнішня оболонка міхура серозна, а в ді­лянці шийки сполучнотканинна оболонка — адвентиція. Глибше міститься шар гладень­ких м'язових волокон, які йдуть у різних напрямах. Кільцеві м'язові волокна в ділянці шийки формують сфінктер сечового міхура. Він відчувається як ущільнення. Слизова оболонка зібрана в численні складки. Якщо стінку міхура розтягнути, складки слизової оболонки розпрямляються.

Гістологічна будова органів сечовиділення

Препарати та прилади: мікроскопи, гістологічні препарати органів сечовиділення тварин, таблиці, схеми.

Нирки. На гістологічному препараті зрізу нирки за малого збільшення мікроскопа добре помітні відмінності між кірковою речовиною і мозковою. У кірковій речовині вид­но ниркові тільця у вигляді округлих утворів, інтенсивно забарвлених гематоксиліном. Виявивши в полі зору мікроскопа найбільш виразну ділянку одного ниркового тільця, переводять об'єктив на велике збільшення та вивчають його будову. При цьому можна побачити, що ниркове тільце складається із судинного клубочка і капсули Шумлянсько-го — Боумена. У судинному клубочку чітко видно ядра ендотеліальних клітин капілярів. Іноді серед ядер виявляють і еритроцити. Видно зовнішній листок капсули Шумлянсько-го — Боумена, який складається з одношарового плоского епітелію, а також щілину — початок проксимального звивистого канальця першого порядку. Епітелій стінки каналь-ця кубічний і забарвлюється еозином в інтенсивно-рожевий колір. Межі між клітинами нечіткі. Розглядаючи мозкову речовину нирки, знаходять велику кількість прямих ка-нальців, вистелених кубічним епітелієм. Більшість з них на препараті представлена в поперечному розрізі. На межі між кірковою і мозковою речовинами знаходять косі й по­перечні зрізи дугових артерій.

Капсула Шумлянського — Боумена, судинний клубочок, звивистий каналець ста­новлять структурну та функціональну одиницю паренхіми нирок — нефрон, де відбува­ється сечоутворення.

Сечовий міхур. Розглядають поперечний зріз стінки сечового міхура. За малого збільшення чітко видно всі його оболонки. Слизова оболонка утворює складки й висте­лена багатошаровим перехідним епітелієм. У пухкій сполучній тканині підслизової обо­лонки знаходять зрізи кровоносних судин. Гладенькі м'язові волокна середньої оболон­ки розрізані в різних напрямках. Зовнішня оболонка — серозна, вкрита мезотелієм.

Контрольні запитання

1. Яку форму і будову мають нирки в різних видів тварин?

2. Назвіть шари, які видно на поверхні розрізу нирок.

3. Що таке нефрон і яка його гістологічна будова?

4. Які оболонки мають сечоводи і сечовий міхур та яка їх гістологічна будова?

^{Розділ 8}

Система органів розмноження

Здатність до розмноження — одна з характерних властивостей усіх живих організ­мів, що забезпечує безперервність і спадкоємність життя та збереження кожного виду тварин.

Розрізняють статеве та нестатеве розмноження. Усі свійські тварини розмножують­ся статевим способом.

Необхідною умовою статевого розмноження є об'єднання двох статевих клітин (га­мет) — чоловічої (сперматозоона) і жіночої (яйцеклітини ) під час запліднення, в резуль­таті чого утворюється нова клітини — зигота, з якої розвивається новий організм, спо­чатку зародок, а потім плід.

Утворення і розвиток статевих клітин відбуваються в статевих залозах самця — сі­м'яниках і самки — яєчниках. На відміну від соматичних клітин тіла тварини, статеві клі­тини містять у своєму ядрі неповний (гаплоїдний) набір хромосом, у генах яких закла­дена спадкова інформація про розвиток нового організму. Кожний вид тварин має пев­ний набір хромосом, тобто свій каріотип. Серед усього набору хромосом є статеві хро­мосоми: у яйцеклітинах — тільки Х-статеві хромосоми, а у сперматозоонах — X- або Y-статеві хромосоми.