5.4. Середня кишка, або відділ тонких кишок

Середня кишка — найдовша частина травної трубки, яка починається від пілору-са шлунка і тягнеться до сліпої кишки, поділяється на дванадцятипалу, порожню та клу­бову кишки. Довжина її у великої рогатої худоби досягає 40 м, у коней, овець і кіз — до ЗО м, у свиней — до 20 м. Функція тонких кишок тісно пов'язана з функцією застійних залоз: печінки і підшлункової залози, протоки яких відкриваються в дванадцятипалу кишку. В тонких кишках з допомогою ферментів травних соків — підшлункового та жов­чі корм остаточно розщеплюється до найпростіших поживних речовин, які потім всмок­туються в кров і лімфу.

Стінка тонких кишок побудована з трьох оболонок: слизової з підслизовою осно­вою, м'язової та серозної.

Особливістю будови слизової оболонки тонких кишок є те, що вона має бархатис­ту поверхню завдяки наявності дрібненьких, мікроскопічних розмірів кишкових ворси­нок (рис. 11, кольорова вкладка), кількість яких у коней досягає 15—20 на 1 мм².

Поверхня кишкових ворсинок вкрита одношаровим призматичним каймистим епі­телієм. Клітини цього епітелію на своїй поверхні мають мікроворсинки, з яких утворю­ється облямівка, за рахунок якої всмоктувальна поверхня клітин збільшується в ЗО ра­зів. У складі каймистого епітелію, крім каймистих клітин, є ще келихоподібні клітини, які виділяють слиз, та ендокринні клітини, які виділяють гормоноподібні речовини. Під кай­мистим епітелієм у ворсинках розміщена пухка і ретикулярна сполучна тканина, де про­ходять кровоносні судини й нерви. У центрі кишкової ворсинки розміщена лімфатична судина, або лімфатичний синус.

У підслизовій основі розміщені кровоносні і лімфатичні судини, нерви, пристінкові залози та скупчення ретикулярної тканини у вигляді солітарних фолікулів і пейєрових бляшок, які виконують захисну функцію. Серед пристінкових залоз тонких кишок зуст­річаються загальнокишкові (ліберкюнові) залози, або крипти, які виділяють слиз, що за-

хищає слизову оболонку від самоперетравлювання, а в дванадцятипалій кишці ще ду­оденальні (бруннерові) залози, які виділяють кишковий сік.

М'язова оболонка побудована з гладенької м'язової тканини, волокна якої утворю­ють два шари: внутрішній — коловий, зовнішній — поздовжній. Під час скорочення м'я­зової оболонки відбуваються хвилясті рухи кишок, що звуться перистальтикою. За ра­хунок цих рухів переміщується вміст кишок — хімус.

Дванадцятипала кишка (intestinum duodenum) починається від пілоруса шлунка і поступово переходить у порожню кишку, досягаючи довжини в коней 1 м, у великої рогатої худоби — 1,2 м, у свиней — 40-80 см. Вона лежить у правому підребер'ї і пра­вій здухвині, підвішена на короткій брижі. На печінці вона робить S-подібний вигин. У порожнину початкової частини дванадцятипалої кишки відкриваються вивідні протоки застійних залоз: печінки й підшлункової залози, а на всьому протязі — протоки пристін­них залоз (загальнокишкових і дуоденальних). Стінка утворена трьома оболонками: слизовою з підслизовою основою, м'язовою й серозною. Слизова оболонка має чис­ленні кишкові ворсинки, які збільшують всмоктувальну поверхню кишки.

Порожня кишка (intestinum jejunum) — найдовша кишка серед тонких кишок. її довжина в коней досягає 20—30 м, у свиней — 15—20 м, у великої рогатої худоби — до 40 м, у овець — до 25 м. Таку назву вона дістала тому, що при розтині трупа в ній май­же немає кормової маси. Ця кишка утворює численні петлі, підвішені на довгій брижі. Розміщена в коней у правому і лівому підребер'ях, лівій здухвині, у свиней — у ділянці мечоподібного хряща, правого й лівого підребер'я, правої і лівої пахвинних ділянок і в пупковій ділянці, у рогатої худоби — у правій здухвині і правому підребер'ї; у собак во­на займає майже всю черевну порожнину.

Стінка порожньої кишки також побудована зі слизової оболонки з підслизовою ос­новою, м'язової та серозної оболонок. У товщі слизової оболонки порожньої кишки до­сить багато пристінних загальнокишкових залоз. Задній кінець порожньої кишки без по­мітних меж переходить у клубову кишку.

Клубова кишка (intestinum jleum) - найкоротша, відносно пряма кінцева ділянка тонких кишок. її довжина досягає 50 см. Підвішена на короткій брижі й розміщена в ко­ней і рогатої худоби в правій здухвинній ділянці, у свиней — на межі правої і лівої пах­винних та пупкової ділянок. Відкривається клубова кишка в коней у сліпу кишку втулко-подібно, у тварин інших видів — на межі зі сліпою й ободовою кишками. Слизова обо­лонка в місці впадіння в сліпу кишку утворює заслінку (клапан). У підслизовій основі до­сить багато лімфатичних утворів.

Печінка (hepar) — найбільша застійна залоза в організмі тварини, яка за будовою є паренхіматозним органом червоно-бурого кольору (рис. 64) і виконує різні функції: 1) ви­робляє й виділяє жовч, яка по вивідній протоці надходить у дванадцятипалу кишку й там емульгує жири корму й посилює дію ферментів підшлункового соку; 2) бере участь в об­міні речовин; 3) є місцем відкладання вуглеводів (глікогену), вітамінів А, Е, D, К; 4) синте­зує білки плазми крові (альбуміни, глобуліни, фібриноген, протромбін, вітамін В₁₂); 5) віді­грає захисну роль — у печінці руйнуються різні отруйні речовини, що надходять із шлунка й кишок з кров'ю по ворітній вені; 6) в ембріональний період виконує кровотворну функ­цію. Загалом печінка виконує в організмі понад 500 різних функцій.

Розміщена печінка позаду діафрагми, у коня, свині і собак частково в лівому підре­бер'ї і в ділянці мечоподібного хряща, а в рогатої худоби — у правому підребер'ї.

На печінці розрізняють дві поверхні: передню — діафрагмальну і задню — вісце­ральну, два краї: тупий — верхній і гострий — вентральний. На вісцеральній поверхні печінки розміщені її ворота, тобто місце, де в орган входять ворітна вена, печінкова ар­терія, нерви і виходять лімфатичні судини та жовчна протока. На цій поверхні печінки в усіх тварин, крім коня, верблюда і оленя, розміщений жовчний міхур, у якому зберіга­ється секрет печінки — жовч. Від жовчного міхура відходить міхурова протока, яка ра-

зом з печінковою жовчною протокою утворює загальну жовчну протоку. Ця протока впа­дає в дванадцятипалу кишку. У коня є тільки печінкова жовчна протока, яка, з'єдную­чись з протокою підшлункової залози, відкривається у дванадцятипалу кишку.

На верхньому краї печінки знаходяться дві вирізки — для задньої порожнистої вени і для стравоходу. На нижньому краї печінки видно дві глибокі вирізки — праву і ліву, які поділяють печінку на частки: праву, ліву, квадратну й хвостату. Зовні печінка вкрита се­розною оболонкою, що утворює при переході на суміжні органи зв'язки. Під серозною оболонкою знаходиться сполучнотканинна капсула, від якої всередину органа відходять прошарки (перегородки) міжчасточкової сполучної тканини. Вони поділяють паренхіму печінки на маленькі ділянки призматичної форми, що називаються печінковими часточ­ками.

Кожна печінкова часточка (рис. 64) має форму п'яти- або шестикутника, в центрі якого розміщена центральна вена, а від неї на периферію часточки відходять радіаль­ними тяжами печінкові клітини — гепатоцити, які виділяють жовч. Ці тяжі називаються печінковими пластинками, або балками, між ними з одного боку проходять внутрішньо-часточкові жовчні капіляри, а з другого — синусоїдні капіляри, які утворюються злиттям артеріальних і венозних капілярів, печінкової артерії та ворітної вени.

Із синусоїдних капілярів кров тече в центральну печінкову вену. Жовч з печінкових часточок по жовчних капілярах відтікає на периферію часточки й впадає в міжчасточко-

ві жовчні протоки, які потім утворюють пе­чінкову протоку. Ворітна вена збирає кров від кишок, шлунка, селезінки та під­шлункової залози. Увійшовши в товщу пе­чінки, вона розгалужується на міжчасточ-кові вени, а вони, в свою чергу, — на внутрішньочасточкові венозні капіляри, які підходять до периферїї печінкової час­точки. Печінкова артерія несе кров з аор­ти і також розгалужується паралельно во­рітній вені на капіляри, які на периферГі' печінкової часточки з'єднуються з веноз­ними капілярами і утворюють разом сину­соїдний капіляр, який розміщується між балками гепатоцитів На периферії печін-

кової часточки формується тріада, яка складається з міжчасточкового венозного і арте­ріального капілярів та жовчної протоки.

Отже, по синусоїдних капілярах тече змішана венозна і артеріальна кров, яка зне­заражується печінковими клітинами й потім надходить у центральну вену. Ці вени, в свою чергу, впадають у печінкові вени, які входять у задню порожнисту вену великого кола кровообігу.

До складу стінки синусоїдних капілярів крім ендотеліальних клітин входять ще зір­часті ретикулярні клітини (клітини Купфера), які виконують захисну функцію шляхом по­глинання (фагоцитозу) мікробів, токсинів, чужорідних частинок, що потрапили в кров.

Підшлункова залоза (pancreas) — це змішана залоза, має тіло та дві частки: праву і ліву, функціонує і як залоза зовнішньої секреції, і як залоза внутрішньої секреції. Бере участь у травленні, регуляції вуглеводного, ліпідного й білкового обмінів. За будо­вою це паренхіматозний орган, стромою якого є зовнішня сполучнотканинна капсула та її прошарки, які заходять всередину залози і поділяють її на часточки, а паренхімою — епітеліальна тканина, що утворює зовнішньо- і внутрішньосекреторні частини залози (рис. 65).

Зовнішньосекреторна частина паренхіми підшлункової залози складається з альве­ол, стінка яких утворена клітинами залозистого епітелію призматичної або кубічної фор­ми. Ці клітини виробляють підшлунковий сік, який по вивідній протоці надходить у два­надцятипалу кишку, де його ферменти сприяють розщепленню білків, вуглеводів та жи­рів корму.

Внутрішньосекреторна частина залози складається зі скупчень кількох типів епіте­ліальних клітин, які називаються панкреатичними острівцями, або острівцями Лангер-ганса. Вони не мають вивідних проток і віддають свої інкрети (гормони інсулін та глю­кагон, ліпокаїн) безпосередньо в кров і лімфу. Ці гормони регулюють вуглеводний об­мін в організмі тварин.

У коней частки залози лежать у лівому та правому підребер'ях, а тіло її розміщене в S-подібному вигині дванадцятипалої кишки. Головна вивідна протока залози відкри-

вається в дванадцятипалу кишку разом з печінковою жовч­ною протокою. У свині права частка тягнеться вздовж два­надцятипалої кишки до правої нирки, а ліва — прилягає до селезінки і лівої нирки. Вивідна протока відкривається в дванадцятипалу кишку на відстані 15—25 см від пілоруса.

У рогатої худоби залоза має бугристу поверхню і знаходиться в правому підребе­р'ї і правій частині поперекової ділянки. Вивідна протока відкривається в кінці дванад­цятипалої кишки.