5.2. Будова органів ротової порожнини та глотки

До органів ротової порожнини належать губи, щоки, ясна, зуби, тверде і м'яке під­небіння, язик, слинні залози і мигдалики.

Ротова порожнина (cavum oris) є початком травної трубки, з допомогою її органів здійснюється захоплення корму і води, його механічна переробка (пережовування), формування кормової грудки, часткове розщеплення вуглеводів корму, визначення сма­ку корму та води, зволоження корму слиною. Крім того, ротова порожнина бере участь у захисній функції та у формуванні звуків.

Ротова порожнина складається з присінка і власне ротової порожнини. Присінок ротової порожнини — це простір між стуленими губами, щоками й зубами. Краї верх­ньої та нижньої губ обмежують вхідний отвір — ротову щілину. Власне порожнина ро­та обмежена спереду і з боків зубами та яснами, зверху — твердим і м'яким піднебін­ням, знизу — дном ротової порожнини з язиком. Вихід з ротової порожнини в глотку — зів — між м'яким піднебінням і коренем язика.

Кісткова основа ротової порожнини утворена верхньо-, нижньощелепними, різце­вими та піднебінними кістками черепа.

Губи (labia) — шкірно-м'язові складки, зовні вкриті шкірою, а зсередини — слизовою оболонкою, призначені для захоплення корму і води. Розрізняють верхню і нижню губи.

Основою їх є коловий м'яз рота. У підслизовій основі губ закладені пристінні слин­ні залози. Нижня губа переходить у підборіддя.

,У коней, овець і кіз губи добре розвинені, надто рухливі і чутливі за рахунок наяв­ності в шкірі чутливого волосся. Губи великої рогатої худоби товсті і малорухливі. Вер­хня губа в них має носогубне дзеркало без волосяного покриву, у здорових тварин во­но вологе й холодне. У свиней губи короткі й малорухливі, а верхня губа становить од­не ціле з хоботком. Нижня губа в них загострена. У собак верхня губа має глибокий вузький жолобок і переходить у носове дзеркало.

Щоки (Ьиссае) — шкірно-м'язові складки, що утворюють бічні стінки ротової по­рожнини. У їх основі лежать щічні м'язи, під час скорочення яких грубий корм спрямо­вується на кутні зуби для подрібнення. Зовні щоки вкриті шкірою, а зсередини — сли­зовою оболонкою з пристінними залозами й конусоподібними зроговілими сосочками у жуйних тварин, на рівні 3—4-го верхніх кутніх зубів вона утворює сосочок з отвором протоки привушної слинної залози.

Ясна (gingivae) — це ділянки слизової оболонки ротової порожнини блідно-роже-вого кольору, які залягають біля основи видимої частини зубів. Вони не мають підсли­зової основи і пристінних залоз і щільно зростаються з окістям кісток. Ясна оточують шийки зубів і заходять всередину зубних луночок, закріплюючи корені зубів. У жуйних тварин на місці верхніх різцевих зубів ясна утворюють потовщення — зубну пластинку, зовні вкриту товстим шаром зроговілого епітелію.

Тверде піднебіння (palatum durum) — це шорстка слизова оболонка з попереч­ними валиками, яка вкриває склепіння ротової порожнини, позаду воно переходить у м'яке піднебіння. Кістковою основою твердого піднебіння є піднебінна кістка і відрост­ки різцевої та верхньощелепної кісток.

М'яке піднебіння (palatum molle) — це складка слизової оболонки із закладени­ми в ній м'язами, залозами, лімфатичними вузлами, яка вкриває отвір, що з'єднує ро­тову порожнину з глоткою і зветься зівом. З боку ротової порожнини вона вкрита бага­тошаровим плоским незроговілим епітелієм, а з боку глотки — миготливим епітелієм. У момент ковтання під тиском грудки корму і внаслідок скорочення м'язів м'яке піднебін­ня піднімається догори, пропускаючи їжу в глотку.

У коней м'яке піднебіння дуже довге, щільно закриває зів, і тому вони не можуть дихати ротом.

Мигдалики (tonsillae) — це скупчення ретикулярної (лімфоїдної) тканини у вигля­ді лімфатичних фолікулів, розміщені в підслизовій основі праворуч і ліворуч від кореня язика, м'якого піднебіння та глотки. Вони виконують захисну функцію: запобігають про­никненню в організм збудників хвороб.

Язик (lingua) — рухливий м'язовий орган, який складається з кореня, тіла, верхів­ки і розміщений на дні власне ротової порожнини (рис. 58). За допомогою язика твари­ни приймають і спрямовують на зуби корм, формують з нього грудку і проштовхують її в глотку. Язик також бере участь в актах жування, смоктання й пиття. Коренем язик при­кріплюється до під'язикової кістки. Зовні язик вкритий слизовою оболонкою, яка має ниткоподібні й конусоподібні сосочки, що створюють шорстку поверхню і відіграють ме­ханічну роль під час пережовування корму. Ці сосочки досить довгі і зовні вкриті зрого­вілим епітелієм. Крім того, на слизовій оболонці язика є смакові сосочки грибо-, валико-й листкоподібної форми, в товщі яких розміщені смакові цибулини — органи смаку.

Слизова оболонка при переході з тіла язика на дно ротової порожнини утворює складку, яка називається вуздечкою. Язик великої рогатої худоби товстий і шорсткий, на задній частині спинки має підвищення — подушку. У свиней язик вузький з довгою верхівкою, на тілі подушки немає. Ниткоподібні сосочки слизової оболонки тоненькі і

м'які. У коней язик досить рухливий із заокругленою верхівкою та довгим тілом без по­ душки. Ниткоподібні сосочки слизової оболонки тоненькі, м'які й довгі. Язикового хря­ ща немає. n

Зуби (dentes) — це тверді утвори, якими тварини захоплюють, утримують, пере­тирають і подрібнюють корм, а у свиней, собак і коней вони виконують ще й захисну функцію. За будовою зуби поділяються на коротко- та довгокоронкові; за функцією, формою і розміщенням — на різці, ікла й кутні; за часом появи — на тимчасові (мо­лочні) і постійні (рис. 59).

Кількість зубів залежить від виду тварини і визначається за зубною формулою. Зуб­на формула — це простий дріб, де в чисельнику вказана кількість зубів на одній поло­вині верхньої щелепи, а в знаменнику — кількість зубів на одній половині нижньої ще­лепи. Для визначення загальної кількості зубів у тварини за зубною формулою потріб­но додати цифри в чисельнику й знаменнику і суму подвоїти.

У дорослих тварин, згідно з зубною формулою, кількість зубів така: у коней 40 (36), у жуйних — 32, у свиней — 44, у собак — 42. У коней, свиней і собак на нижніх щеле­пах і різцевих кістках розміщується по 6 різців. У жуйних тварин на нижніх щелепах — 8 різців, а на різцевих кістках їх немає. Ікла розміщуються по одному з кожного боку на верхній і нижній щелепах. У жуйних тварин і кобил іклів немає.

Кутні зуби в коней і жуйних розміщені в альвеолах на верхніх і нижніх щелепах по 6 з кожного боку, у свиней і собак — по 7. У 3—4 передніх кутніх зубів є молочні попе­редники — премоляри. Задні кутні зуби — моляри молочних попередників не мають. По­верхня кутніх зубів широка, бугриста і призначена для подрібнення грубого корму.

Кожний зуб має такі частини: коронку, що вільно виступає в ротову порожнину над яснами; корінь — розміщений в альвеолах кісток черепа; шийку, що знаходиться між ко­ронкою і коренем. Всередині зуба є порожнина, заповнена зубною пульпою, в якій міс­тяться судини і нерви. Коронка зуба зовні вкрита твердою речовиною білого кольору — емаллю, а корінь — речовиною сірого кольору — цементом. Під емаллю та цементом розміщений шар основної речовини зуба — дентину.

Короткокоронкові зуби мають досить довгий корінь і коротку коронку. До таких зу­бів належать різці жуйних, зуби свиней і собак.

Довгокоронкові зуби, навпаки, мають довгу коронку і короткий корінь. За таким типом побу­довані кутні зуби жуйних і всі зуби коня. Довгоко­ронкові зуби в міру стирання висуваються із зуб­ної альвеоли, доки не випадуть. Ці зуби мають ха­рактерну будову: їхня коронка зовні вкрита це­ментом, під яким лежить емаль, а потім дентин.

Різцеві зуби за місцем розташування поділя­ють на зачепи (два центральних), середні різцеві (праворуч і ліворуч від зачепів) і окрайки (крайні ліворуч і праворуч).

Різцеві зуби коня мають форму зігнутих клинів, опукла поверхня яких обернена до губів. На тертьовій поверхні кожного різця є помітна заглибина — зубна чашка. У разі стирання зуба пульпа не оголюється і вкривається новоутвореним дентином, який на тертьовій поверхні зуба виділяється у вигляді темної плями, що називається кореневою зіркою (зіркою Жирара).

Залежно від часу появи молочних зубів та їх заміни на постійні, а також за стиран­ням і зміною форм поверхні різцевих зубів можна визначити вік тварини (рис. 60).

Слинні залози (glandulae salivates) — залози зовнішньої секреції, що виробля­ють секрет — слину. Серед них розрізняють пристінні і застійні. Перші знаходяться в підслизовій основі губ, щік, язика і м'якого піднебіння. Застійні слинні залози розміще­ні за межами ротової порожнини, їх секрет — слина по вивідних протоках виливається в ротову порожнину. До них належать парні привушні, підщелепні й під'язикові залози (рис. 61).

Привушна залоза (glandulae parotis) розміщена біля основи вушної раковини, позаду нижньої щелепи. Вивідна протока цієї залози відкривається в защічний простір у коней на рівні 3-го, а в жуйних на рівні 3—4-го верхніх кутніх зубів.

Підщелепна залоза (glandulae mandibulars) знаходиться нижче, медіально від привушної залози. У коней ця залоза простягається від атланта до тіла під'язикової кіс­тки в міжщелепному просторі. У жуйних тварин це найбільша слинна залоза, розміще­на в міжщелепному просторі від атланта до судинної вирізки, прикрита привушною за­лозою. Вивідна протока цієї залози відкривається на дні ротової порожнини під язиком в основі під'язикової бородавки. У свиней ця залоза невелика, розміщена на рівні кута нижньої щелепи і повністю прикрита привушною залозою.

Під'язикова залоза (glandulae subbingualis) лежить під слизовою оболонкою дна ротової порожнини. Вона має багато коротких вивідних проток, які відкриваються в під'-

язикову бородавку та в слизову оболонку дна ротової по­рожнини.

Усі застійні слинні залози за типом будови є компакт­ними (паренхіматозними) органами, складаються зі стро­ми і паренхіми. Стромою залози є сполучнотканинна кап­сула, яка оточує її зовні, і перегородки, що відходять від капсули всередину залози; у них проходять вивідні прото­ки, судини та нерви. Паренхімою залози є залозистий епі­телій, з якого побудовані стінки кінцевих відділів — альве­ол (міхурців) і трубочок. Цей епітелій секретує слину, яка по системі вивідних канальців, проток потрапляє в головну вивідну протоку, що відкривається в ротову порожнину.

Глотка (pharynx) — це лійкоподібної форми порож­нина, в якій перехрещуються дихальний і травний шляхи. По дихальному шляху проходить повітря через хоани з но­сової порожнини в гортань, по травному — корм через зів переміщується з ротової порожнини у стравохід. Стінка глотки складається з трьох оболонок: слизової, м'язової та адвентиції. Слизова оболонка в носоглотці вистелена одношаровим миготливим епітелієм, а в ротоглотці — ба-

гатошаровим плоским незроговілим епітелієм. М'язова оболонка складається з трьох м'язів-стискачів і одного м'яза-розширювача, побудованих з поперечносмугастої ске­летної м'язової тканини, і забезпечують акт ковтання. Зовнішня оболонка глотки — ад­вентиція — побудована з пухкої сполучної тканини.

Порожнина глотки має сім отворів: через два отвори (хоани) вона сполучається з носовою порожниною; одним отвором (зівом) — з ротовою порожниною, гортанний от­вір веде до гортані; через стравохідний отвір сполучається зі стравоходом, з порож­нини середнього вуха в глотку відкриваються два отвори слухових труб.

ей відділ складається з двох органів: стравоходу та шлунка.

Стравохід (oesophagus) — трубкоподібний орган, що сполучає глотку з шлунком. Він проходить спочатку в ділянці шиї, потім — у грудній порожнині і, нарешті, проколюю­чи діафрагму, входить у черевну порожнину, де і відкривається в шлунок. Перед входом у грудну порожнину стравохід утворює петлю, яка випрямляється при поворотах шиї.

Стінка стравоходу складається з трьох оболонок: 1) зовнішньої на шийній частині — адвентиції — із пухкої сполучної тканини, на грудній і черевній — серозної — з одноша­рового плоского епітелію; 2) середньої — м'язової; 3) внутрішньої — слизової з підсли­зовою основою. Слизова оболонка вкрита багатошаровим плоским зроговілим епітелі­єм у шийній частині і незроговілим епітелієм — у грудній і черевній частинах

У підслизовій основі, побудованій з пухкої сполучної тканини, розміщені пристінні трубчасто-альволярного типу залози із секреторного епітелію, а також судини і нерви. Залози виділяють слиз, який змащує слизову оболонку і сприяє переміщенню корму по стравоходу. Завдяки наявності в підслизовій основі м'язової пластинки з гладенької м'я­зової тканини слизова оболонка має складки.

М'язова оболонка в жуйних і собак впродовж усього стравоходу утворена з попе­речносмугастої скелетної м'язової тканини, яка забезпечує швидке розширення стра­воходу під час просування корму. У коня й свині в шийній частині стравоходу м'язова оболонка побудована з поперечносмугастої скелетної м'язової тканини, а в грудній і че­ревній частинах — з гладенької м'язової тканини.

У свиней, собак і жуйних перехід стравоходу в шлунок має лійкоподібне розширен­ня, що полегшує відригування. У коня, навпаки, стравохід входить у шлунок у косому напрямі і звужується, м'язова оболонка його формує тут сфінктер, який запобігає мож­ливості блювання.

Шлунок (ventriculus (лат.), gaster (грец.)) — мішкоподібне розширення травної трубки, в яке з одного боку входить стравохід, а з другого — виходить дванадцятипала кишка. Він є вмістилищем для зберігання кормових мас та їх часткової хімічної оброб­ки. За кількістю камер шлунки бувають однокамерні (у свиней, коней, собак) і багато­камерні (у жуйних тварин), за характером будови слизової оболонки їх ще поділяють на беззалозисті, або стравохідного типу; залозисті, або кишкового типу, та змішані, або

стравохідно-кишкового типу (рис. 62, 63).

Однокамерний шлунок являє собою зігнутий мі­шок, розміщений позаду діафрагми в передньому че-

ревному відділі. У ньому є дві поверхні: одна з них прилягає до діафрагми — діафраг-мальна, або парієтальна, поверхня, друга до кишок — кишкова, або вісцеральна, повер­хня. Місце впадання стравоходу в шлунок називається кардіа, а переходу шлунка в киш­ки — пілорусом, між ними розміщене дно шлунка. Відповідно до цього розрізняють кар-діальну, донну і пілоричну частини шлунка. Опуклий край шлунка між кардіа та пілору­сом називають великою, а ввігнутий край — малою кривизною шлунка.

Стінка шлунка складається з трьох оболонок: внутрішньої — слизової з підслизовою основою; середньої — м'язової і зовнішньої — серозної.

Слизова оболонка шлунка стравохідного типу займає невеличку ділянку навколо кардіа, вистелена багатошаровим плоским незроговілим епітелієм і не містить залоз.

Слизова оболонка шлунка кишкового типу займає більшу його частину, вистелена одношаровим циліндричним епітелієм і містить у підслизовій основі трубчасті шлункові залози, які виділяють шлунковий сік. Залежно від місця розташування, особливостей будови шлункові залози поділяють на кардіальні, донні й пілоричні.

М'язова оболонка шлунка побудована з гладенької м'язової тканини, що утворює три м'язових шари (косий, кільцевий і поздовжній). Ця оболонка сприяє перемішуван­ню корму в шлунку і його переміщенню в дванадцятипалу кишку.

Серозна оболонка шлунка складається з одношарового плоского епітелію (мезоте-лію) з прошарком пухкої сполучної тканини. При переході з шлунка на інші органи або черевну стінку вона утворює великий і малий сальники та зв'язки.

У коня шлунок стравохідно-кишкового типу. Кардіальна беззалозиста його частина має округлий сліпий мішок, слизова оболонка тут білого блискучого кольору. Залозис­та частина слизової оболонки займає значну частину шлунка і має рожевий колір, у під­слизовій основі її розміщені кардіальні, фундальні й пілоричні шлункові залози.

М'язова оболонка навколо кардіа формує сфінктер, який запобігає зворотному надходженню корму і газів у стравохід. Шлунок коня знаходиться в лівому підребер'ї і може містити 6—15 л рідини (рис. 8, кольорова вкладка).

Шлунок свині також стравохідно-кишкового типу. У кардіальній частині має сліпий випин — дивертикул, слизова оболонка тут беззалозистого типу і не має травних за­лоз. Залозиста частина слизової оболонки має значні розміри і містить у підслизовій основі шлункові залози. Шлунок свині знаходиться в лівому підребер'ї, в ділянці мечо­подібного хряща, частково в правому підребер'ї і може містити до 5 л рідини (рис. 9, кольорова вкладка).

Шлунок собаки — кишкового типу, тобто вся слизова оболонка в підслизовій осно­ві містить шлункові залози, розміщений він у лівому підребер'ї в ділянці мечоподібного хряща, частково в правому підребер'ї і може містити від 0,6 до 8 л рідини.

Багатокамерний шлунок жуйних тварин — стравохідно-кишкового типу і склада­ється з чотирьох камер: рубця, сітки, книжки й сичуга (рис. 63). Перші три камери на­зиваються передшлунками. Слизова оболонка цих камер стравохідного типу, вистеле­на багатошаровим плоским епітелієм і не має залоз. Остання камера (сичуг) — це власне залозистий шлунок, слизова оболонка тут кишкового типу і в підслизовій осно­ві містить шлункові залози, які виробляють шлунковий сік. Складна будова шлунка у жуйних тварин пов'язана з їх годівлею грубим важкоперетравним рослинним кормом з великим вмістом клітковини, яка потребує старанної обробки. Жуйні тварини пережо­вують корм двічі: перший раз наспіх під час годівлі, а вдруге — грунтовіше під час жуй­ки. Потрапивши спочатку в рубець і сітку, слабко пережований і змочений слиною корм мацерується, частково розщеплюється під дією ферментів корму і мікрофлори пере­дшлунків (інфузорій, грибів, бактерій тощо), а потім після відригування та повторного пережовування потрапляє в книжку і сичуг, де зазнає дії ферментів шлункового соку.

Рубець (rumen) — це перша найбільша камера шлунка жуйних тварин, яка запов­нює всю ліву половину черевної порожнини і частково заходить на праву половину (рис. 10, кольорова вкладка). Зовні жолобами, а всередині тяжами рубець поділяється на два мішки — дорсальний і вентральний. У передню частину дорсального мішка, так званий присінок, впадає стравохід, який потім переходить у стравохідний жолоб. По ньому про­ходять рідкий корм та вода. Особливо добре розвинений він у молодняка, по ньому в сичуг потрапляє випите молоко. Слизова оболонка рубця вистелена багатошаровим плоским зроговілим епітелієм і густо всіяна сосочками, які утворюють шорстку поверх­ню рубця і сприяють перетиранню та пересуванню кормових мас. М'язова оболонка по­будована з гладенької м'язової тканини, пучки якої мають поздовжнє, косе та попереч­не розміщення. Досить часто в разі недотримання правил годівлі жуйних тварин під час вживання ними значної кількості кормів, багатих на білок (трава люцерни, конюшина, кукурудза молочно-воскової стиглості), у їхньому рубці досить активно відбувається бродіння корму з утворенням газів. Вони швидко накопичуються в рубці, спричинюючи його здуття, виникає захворювання на тимпанію.

Сішка (reticulum) — це мішок округлої форми, значно менший за рубець, містить­ся в ділянці мечоподібного хряща. Слизова оболонка не має залоз і зібрана у високі складки, які, перетинаючись, утворюють комірки, схожі на бджолиний стільник. Сітка через отвори з'єднується з рубцем і книжкою. Крім того, із стравоходу з правого боку присінка в неї входить стравохідний жолоб, утворений складками слизової оболонки, які звуться губами. Під час вживання телятами молока губи стравохідного жолоба змика­ються в трубку і рідина із стравоходу вільно надходить через книжку в сичуг, минаючи

рубець і сітку. В сітці корм розм'якшується і піддається механічній і хімічній обробці під впливом бактерій та інфузорій. Завдяки сітчастій будові слизової оболонки сітки в ній часто затримуються сторонні предмети, які можуть травмувати її стінку і спричинити за­хворювання на травматичний ретикулит.

Книжка (omasum) — мішок кулястої форми в правому підребер'ї між рубцем і пе­чінкою, з'єднується широкими отворами з сіткою і сичугом. Слизова оболонка книжки також не має залоз, утворює пластинки — листочки різного розміру, поверхня яких вкрита зроговілими сосочками. Простори між листочками називаються нішами. Листоч­ки мають м'язові волокна, скорочення яких приводить у рух листочки. Кормова маса тут остаточно перетирається і віджимається. У дрібних жуйних книжка найменша з усіх ка­мер шлунка.

Сичуг (abomasum) — мішок грушоподібної форми, який лежить трохи нижче від книжки в правому підребер'ї і в ділянці мечоподібного хряща. Слизова оболонка сичу­га залозистого типу, вкрита одношаровим циліндричним залозистим епітелієм, має по­здовжні складки, в підслизовій основі має трубчасті залози, які виробляють шлунковий сік. Під дією ферментів цього соку кормові маси зазнають хімічної обробки. Сичуг має два отвори: вхідний — з боку книжки та вихідний — пілоричний, який періодично відкри­вається внаслідок розслаблення в його стінці кільцевого м'яза-сфінктера і пропускає кормову масу в дванадцятипалу кишку.

У телят сичуг розвинений значно краще, ніж рубець і сітка. Коли телята починають поїдати грубий рослинний корм, то поступово збільшуються в розмірі рубець і сітка.