
- •2) Предмет, основні питання та функції філософії.
- •3. Філософія і наука. Філософія і релігія.
- •Предмет
- •] Давньогрецька філософія
- •Елліністична філософія
- •5.Філософія середніх віків
- •6. Філософія Відродження
- •7. Філософія Нового часу
- •8. Німецька класична філософія
- •9. Сучасна філософія
- •10. Філософія людини
- •11.Розуміння людини в міфології, науці та релігії.
- •12.Біологічне й соціальне в людині
- •13. Сенс життя
- •14. Онтологія
- •Філософське усвідомлення світу, його сутність та проблеми
- •15. Поняття буття
- •16. Концепції буття в історії філософії
- •17. Теорія пізнання як філософська дисципліна
- •18. Специфіка наукового пізнання
- •19. Проблема істини в філософії
- •20. Діалектика
- •21. Філософське осмисл. Культури
- •23. Культура і цивілізація
- •24. Головні тенденції культури кінця 20 початку 21ст.
- •Телебачення
- •Філософеми
- •Художня культура Загальні особливості
- •[Ред.] Архітектура
- •Література
- •Театр і музика
- •Доба кінематографу
- •Масова культура
- •25. Природа суспільства в філософській традиції
- •Основні концепції
- •Соціально-філософський аналіз
- •26. Сфери суспільного буття
- •27. Проблеми періодизації суспільного розвитку
- •28. Світ як єдність об’єктивної дійсності
- •29. Генезис уявлень про світ
- •Основні уявлення і теорії
- •Креаціонізм
- •[Ред.] Креаціонізм «молодої Землі»
- •[Ред.] Креаціонізм «старої Землі»
- •[Ред.] Неокреаціонізм
- •Теорія спонтанного зародження
- •Теорія стаціонарного стану
- •Теорія панспермії
- •30. Рух, простір і час
- •Матеріальне та ідеальне
- •Структурні рівні матерії
- •Основні форми руху матерії
Елліністична філософія
В епоху еллінізму продовжували свою діяльність Платонівська академія, аристотелівський ліцей, кініки та кіренська школа. У той же час виникають три нові філософські школи: скептицизм, епікуреїзм та стоїцизм. Об'єднувала їх загальна зосередженість на питаннях поведінки індивіда, досягнення ним внутрішньої незалежності від навколишнього світу і пов'язане з цим витіснення онтологічної проблематики.
Школа скептиків, заснована наприкінці 4 століття до н. е. Пірроном, закликала до досягнення незворушності духу на шляху відмови від пошуків неможливого, на їхню думку, об'єктивного знання, утримання від суджень і прямування розумною ймовірності, традицій та звичаїв. Надалі скептицизм зливається із Платонівською академією (це, так звані, друга та третя академії, засновані Аркесілаєм та Карнеадом). У 1 столітті до н. е. скептицизм розвивається Енесідемом.
Епікур, який створив своє вчення на основі атомістичного вчення Демокріта та етики кіренаїків, почав викладати 309 до н. е., проповідуючи досягнення щастя і духовного блаженства (безтурботність і спокій душі) через помірність ц почуттях, задоволеннях. Школа Епікура, що існувала до середини 4 століття н. е., здійснила значний вплив на світогляд елліністичної епохи.
Діяльність засновників стоїцизму — Зенона з Кітіона, Клеанфа та Хрісіппа протікала у 3-2 століттях до н. е. Відроджуючи концепції досократівської філософії (насамперед Геракліта), стоїки вбачали космос розумним вогненним диханням, яке дробиться на різноманіття логосів, одним з яких є людина. Нескоренністю духу вбачається в повному підпорядкуванні космічного розуму, для чого необхідні безпристрасність та чесність.
З середини 2 століття до н. е. починається процес сакралізації, зближення філософії з релігійно-міфологічними традиціями Греції та Сходу. Філософія стає на шлях еклектичного об'єднання різних систем. Центральною фігурою цього процесу є Посідоній, який синтезував піфагорійський-платонічну та стоіцистську філософію у детально розроблену і велику систему платонічного стоїцизму.
5.Філософія середніх віків
Філософія Середньовіччя — європейська філософія у 5—15 столітті.
Середньовічна філософія мала інші завдання і цілі, ніж антична, вона невіддільна в епоху патристики від історії християнської догматики, а схоластичний період являє собою спробу примирення католицької догми з філософією. Схоластика починається з Йоана Скотта Еріугени (9 століття) і найбільш повно представлена Фомою Аквінським (13 століття). З Йоана Ерігени переривається зв'язок західної думки зі Сходом, з Фомою Аквінським знову з'являється знайомство з усіма творами Аристотеля.
Головний філософський інтерес середніх віків — арабська філософія (Аверроес, Маймонід, аль-Кінді, аль-Фарабі, Ібн Сіна) залишається в колі понять грецької перипатетики. Основними питаннями, які хвилювали середньовічних філософів, були питання доказу існування Бога, розмежування теології та філософії. Важливий диспут про універсалії — співвідношення загального і одиничного, суперечка реалістів, які стверджували існування загальних понять поза людським розумом і до одиничних речей, з номіналістами, що визнавали реальне існування лише одиничних речей. Концептуалісти (Абеляр, Іоанн Солсберійський ) в спорі про універсалії вважали, що загальні поняття не існують незалежно від окремих речей, визнавали існування в розумі загальних понять, як особливої форми пізнання дійсності.
Головний недолік середньовічної філософії — відсутність природознавства[1] і виняткове панування абстрактних, переважно теологічних інтересів.
Періоди
Патристика (II—VII ст.) — сукупність філософських доктрин християнських мислителів (отців церкви) II—VII ст.
Схоластика (VIII—XV ст.) — філософське вчення, в якому поєднані релігійно-філософські засновки з раціоналістичною методикою та формально-логічними проблемами.
Деякі представники
Визначними філософами європейського Середньовіччя були:
Оріген,Тертулліан,,Августин Аврелій
Боецій,Еріугена,Ансельм Кентерберійський,П'єр Абеляр,Аверроес,
Роберт Гросетест,Роджер Бекон,
Бонавентура,Альберт Великий,Тома Аквінський,Йоан Дунс Скот,Вільям Оккам.