4. Типові помилки у вживанні іменників

Відмінювання іменників. Знижує загальну грамотність ділових паперів неправильне вживання відмінкових закінчень.

Багато помилок припадає на закінчення родового відмінка однини іменників чоловічого роду, де одні з них мають закінчення -а, -я (каменя, акта, документа, рахунка (документ), реверса (механізм), регістра (пристрій), стана (у техніці), терміта (комаха), формуляра та ін.), інші - -у, -ю (терміту (речовина), терміну (строк), стану (фізичного або психічного), податку, рахунку (дія), реверсу (зобов’язання торговельне), регістру (список), обліку, каменю (будівельний матеріал), виду, підпису, договору, заповіту). Багатозначний іменник може мати два різних закінчення у родовому відмінку (під час рахунку - нема рахунка, працівник державного апарату - біля кіноапарата).

У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду можуть мати паралельні закінчення: -ові, -еві, -єві, -у, -ю.

У діловому мовленні перевага надається закінченню -у, -ю: президенту, директору, начальнику (хоча можлива і форма президентові, директорові, начальникові - вибір варіанта залежить від наступного слова: ректорові інституту, деканові факультету іноземних мов - президенту фірми, декану_природничого_ факультету); закінчення -озі, -еві, -єві переважають у загальнонародній розмовній мові, у художній літературі.

Проте бувають випадки, коли і в діловому стилі слід писати -ові, -еві, -єві, а не -у, -ю. Справа в тому, що деякі іменники – назви збірні, абстрактні – мають однакові закінчення (-у, -ю) у родовому і давальному відмінках. У таких випадках виникає небезпека появи двозначності. Наприклад: допомога інституту можна розуміти і як допомога нашого інституту і як допомога нашому інституту; резерви полку; допомога заводу; подарунки колективу.

У таких випадках для уникнення двозначності стає обов'язковим використання закінчень -ові, -еві, -єві (навіть для назв неістот).

В іменниках – власних назвах на -ів(-їв), -ов, -ев(-єв), -ин, -ін (-їн) -можливим є тільки закінчення -у (Львову, Турчину, Глібову, Шваччину).

Дуже часто у документах зустрічається помилка: іменники на позначення неживих предметів дехто відмінює так само, як і назви живих предметів. Наприклад: Передати у виробництво „Запорожця” нової моделі... На виставку відправили „Москвича-408”...Екіпаж потопив „Варяга” у Чемульпо... „Оживлювати” неживі предмети не слід. Це характерно для розмовно-професійного мовлення. Тому слід писати: Передати у виробництво „Запорожець” нової моделі. Іменники – назви істот у знахідному відмінку завжди мають закінчення, співвідносне з формою родового: нема батька – знайти батька; в іменниках – назвах неістот форма знахідного збігається з формою називного: читати твір, знайти газети. Але не завжди граматичні ознаки істот /неістот і реальний зміст слів відповідають один одному. Наприклад: Іменники народ, плем’я, стадо, табун, полк, загін, що називають певну кількість людей, тварин, не позначають живі предмети. І тому: побачити табун, полк, загін.У родовому відмінку множини іменники жіночого роду мають закінчення -ей (статей, сімей, свиней, галузей, доповідей, ескадрилей, подорожей) та нульове: гривня - гривень (грошова одиниця), гривна - гривен (прикраса), доріг, дач, книжок.

Не слід плутати відмінкові закінчення іменників у місцевому відмінку множини з давальним множини: полям (Д.в.) – на полях (М.в.), садам – у садах, подвір’ям – на подвір’ях, вулицям – на вулицях, лісам – у лісах. Вислови „читати по складам”, „ходив по кімнатам”, „по нашим підрахункам” ненормативні. Відповідно до норм української граматики (прийменник по виражає просторові відношення) треба казати „читати по складах”, „ходив по кімнатах”, „за нашими підрахунками”.